20 листопада 2025

(Лк. 13:1-9)
Змішав Пілат кров галілеян із жертвами їхніми, — Господь сказав: "якщо не покаєтеся, всі так само загинете"; впала башта Сілоамська і вбила 18 людей, — Господь теж сказав: "якщо не покаєтеся, все так само загинете" (Лк. 13:1-5). Цим дається зрозуміти, що коли якесь лихо спіткає інших, нам треба міркувати не про те, чому і за що це сталося, а скоріше звернутися до себе і подивитися, чи немає за нами якихось гріхів, гідних тимчасового покарання задля напоумлення інших, і поспішити викреслити їх покаянням. Покаяння очищає гріх і усуває причину, що спричиняє біду. Поки в гріху людина, "сокира лежить при корені древа" життя її (Лк. 3:9), готова зрубати його. Не рубає ж тому, що очікується покаяння. Покайся — і забрано буде сокиру, і життя твоє потече до кінця природним порядком; не покаєшся — чекай вирубки. Хто знає, чи доживеш до наступного року. Притча про безплідну смоковницю показує, що Спаситель просить правду Божу щадити кожного грішника в надії, чи не покається він і чи не принесе плодів добрих. Але буває, що правда Божа вже не слухає клопотання, і хіба що декого погоджується залишити ще на один рік у живих. А чи знаєш ти, грішнику, що не останній рік проживаєш, не останній місяць, день і годину?

(Гал. 5:22-6:2)
"Ті, котрі Христові, плоть свою розп'яли з пристрастями й похотями" (Гал. 5:24). Нині перевернувся цей порядок: розпинають плоть, але не з пристрастями і похотями, а пристрастями і похотями. Скільки мучать нині тіло обжерливістю, пияцтвом, блудними справами, танцями та гуляннями! Найжорстокіший господар не мучить так свою ледачу тварину. Якби дати нашій плоті свободу і розум, то перший голос її був би проти хазяйки своєї — душі, що вона незаконно втрутилася в її справи, внесла в неї пристрасті, їй чужі, і, виконуючи їх у ній, мучить її. По суті, потреби тіла нашого прості й без пристрастей. Подивіться на тварин: не об'їдаються, зайвого не сплять, задовольнивши тілесні потреби своєчасно, потім цілий рік залишаються спокійними. Це лише душа, забувши свої найкращі прагнення, налаштувала собі з простих потреб тіла безліч протиприродних прагнень, які через безмірність свою стали протиприродними і тілу. Усіляко, однак, щоб відсікти від душі прищеплені нею до себе пристрасті плотські, необхідно розпинати плоть, тільки зовсім у протилежному розумінні, тобто не даючи їй вдосталь і необхідного, або задовольняючи її потреби незрівнянно меншою мірою, ніж скільки вимагає її природа.