15 жовтня 2025
середа · 2 жовтня ст. ст.
Сщмч. Кіпріана, мц. Іустини і мч. Феоктиста (304). Блж. Андрія, Христа заради юродивого (936). Мчч. Давида і Константина, кнн. Арагветських (740) (Груз.). Блгв. кн. Анни Кашинської (1368). Прп. Кассіана Углицького (1504). Прав. воїна Феодора Ушакова (1817). Мц. Олександри Булгакової (1938).
Читання Святого Письма
На літургії
Тропарі та кондаки
Святим Кіпріану та Іустиніглас 4
Тропар, глас 4
И нра́вом прича́стник,/ и престо́лом наме́стник апо́столом быв,/ дея́ние обре́л еси́, Богодухнове́нне,/ в виде́ния восхо́д:/ сего́ ра́ди, сло́во и́стины исправля́я,/ и ве́ры ра́ди пострада́л еси́ да́же до кро́ве,/ священному́чениче Киприа́не,/ моли́ Христа́ Бо́га// спасти́ся душа́м на́шим.
Кондак, глас 1
От худо́жества волше́бнаго обрати́вся, Богому́дре,/ к позна́нию Боже́ственному,/ показа́лся еси́ ми́ру врач мудре́йший,/ исцеле́ния да́руя че́ствующим тя, Киприа́не со Иусти́ною:/ с не́юже моли́ся Человеколю́бцу Влады́це// спасти́ ду́ши на́ша.
Молитви на сьогодні
Думка дня
Святитель Феофан Затворник. Думки на кожен день року
"Я є двері: хто через Мене увійде, той спасеться" (Ін. 10:9). Це те саме, що в іншому місці говорить Господь: "ніхто не приходить до Отця, як тільки через Мене" (Ін. 14:6).
І ще ближче підтвердив Він те саме, коли сказав: "без Мене не можете робити нічого" (Ін. 15:5).
Той і християнин, хто весь у Христі, і хто все, що має в собі цінного, все те від Христа має. Виправдання в нього Христове, і тіло його теж Христове. Той, хто спасається, тому спасається, що одягнений у Христа. У цьому тільки положенні він має доступ до Отця. Ми — ті, хто відпав від Бога, і за те під гнівом. Тільки тоді правда Божа відступає і милість Його простягається до нас і нас, що наближаються, приймає, коли ми наближаємося у Христі і через Христа. Печать Христова відбивається на всьому єстві християнина, і той, хто носить її, піде посеред тіні смертної і не злякається зла. Для того, щоб бути такими, ми маємо таїнства — Хрещення і Причастя, та Покаяння для тих, хто згрішив після Хрещення. Але це від імені Господа; з нашого ж боку, для прийняття їх, повинні утворитися в дусі приймальні настрої — віра, що сповідує: я загиблий і спасаюся тільки Господом Іісусом Христом; любов, що ревнує все присвячувати Господу Спасителеві, нічого не жаліючи; надія, що, нічого від себе не сподіваючись, упевнена, що не буде покинута Господом, але всіляку матиме від Нього допомогу — і внутрішню, і зовнішню — протягом усього життя, доки взята буде туди, де Він Сам.
Ще 1 думка
(Лк. 6:46-7:1)
"Що ж ви зовете Мене: Господи! Господи! – а не робите того, що Я кажу?" (Лк. 6:46). Чому зовуть Господом, а не творять волі Господньої; чому, тобто справами, не визнають господарювання Його? Тому, що тільки язиком так кличуть, а не серцем. Коли б серце вимовляло: "Господи, Ти мій Господь", тоді в ньому перебувала б і повна готовність коритися Тому, Кого сповідують своїм Господом. А оскільки цього немає, то справи йдуть врозріз із язиком, а справи завжди такі, яким є серце. Що ж, отже, годі й волати: "Господи, Господи"? Ні, не те. А треба до зовнішнього слова докласти слово внутрішнє — почуття і схильність серця. Сядь і подумай про Господа і про себе самого: що Господь і що ти таке; що Господь для тебе зробив і робить, навіщо живеш і до чого доживеш... Негайно дійдеш до переконання, що інакше не можна, як виконувати волю Господа всю неухильно; іншого немає нам шляху. Переконання це породить готовність ділом виконати те, що говориться словом: Господь. За такої готовності виникне потреба допомоги згори, а від неї — молитва: "Господи, Господи! допоможи і даруй сили ходити у волі Твоїй". І буде волання до Господа приємне для Господа.
Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl + Enter