10 серпня 2025

(Мф. 14:22-34)
Святий апостол Петро з дозволу Господнього сходить з корабля і йде по воді; потім піддається руху страху і починає тонути. Те, що він зважився на таку надзвичайну справу, сподіваючись на Господа, не становить нічого гідного докору, бо інакше Господь не дозволив би йому того; гідне докору те, що він не витримав першого ладу душевного. Його сповнило натхненне уповання на Господа, що Він усе може, і це дало йому відвагу довіритися хвилям. Зроблено вже кілька кроків цим новим шляхом: належало тільки міцніше стати в надії, дивлячись на Господа, Який поруч, і на досвід ходіння Його силою, а він вдався до людських роздумів: "вітер сильний, хвилі великі, а вода не тверда"; це й розхитало та ослабило в ньому міць віри й надії. Відірвався він з цієї причини від руки Господа і, залишившись відданим дії законів природи, почав тонути. Господь дорікнув йому: "маловірний, навіщо ти засумнівався?" (Мф. 14:31), показуючи, що в цьому вся причина біди. Ось урок усім, які роблять що-небудь, велике чи мале, на догоду Господу! Зберігати перший лад віри і надії, від яких народжується велика чеснота — терпіння в добродіянні, що служить основою життя богоугодного. Поки зберігаються ці настрої, доти натхнення на труди на розпочатому шляху не відходить і перешкоди, якими б великими вони не були, не помічаються. Коли ж вони ослабнуть, негайно наповнять душу людські міркування про людські способи збереження життя і виконання розпочатих справ. А оскільки ці останні завжди виявляються безсилими, то в душу входить страх — як бути; звідси коливання — чи продовжувати, та, врешті-решт, і зовсім повернення назад. Треба так: почав — тримайся; думки, що бентежать, жени, а будь сміливим в Господі, Який поруч.

(Лк. 10:38-42,11:27-28)
«Марія ж обрала благу частину» (Лк. 10:42). Успіння Божої Матері представляє благий кінець цього обрання. Сам Спаситель в Успінні Її прийняв у руки Свої Її душу. Того ж сподоблялися і багато святих; те ж зустрічають у різних видах і ступенях і всі виборці благої частини. У час обрання упованням тільки передбачається цей кінець, а в деякій мірі навіть передчувається; але потім труди, боротьба і примуси слідують одні за одними і затьмарюють обраний шлях. Дороговказною зіркою залишається благий кінець благої частини. Це те саме, що вдалині світиться вогник для подорожнього, захопленого темрявою. Надія — збуджувач енергії та підтримувач терпіння і сталості в розпочатому, а сама вона міцна вірою. По вірі обирають, сподіванням бувають твердими в обранні, а терпінням досягають благого кінця.