Преподобний Павло Ксиропотамський

Місяця липня на 28-й день

Преподобний Павло Ксиропотамський, у миру Прокопій, був сином константинопольського імператора Михаїла Куропалата, який згодом відмовився від царювання і прийняв чернецтво в побудованому ним монастирі.

Здобувши блискучу освіту, Прокопій став одним із найвченіших людей свого часу. Його Слово на Введення до храму Пресвятої Богородиці, канон Сорока мученикам, канон Чесному Хресту та інші праці здобули йому заслужену славу. Але вченість і почесне становище у світі не захопили Прокопія. Залишивши все мирське, змінивши багатий одяг на жебрацьке лахміття, він пішов на Святу Гору, на місце Ксиропотам, побудував собі келію в руїнах розореної обителі, заснованої колись царицею Пульхерією на честь сорока мучеників, і прийняв від пустельника Косми постриг з ім’ям Павло.

Зі смиренномудрості преподобний нікому не відкривав своєї вченості. Слава про суворе життя Павла швидко рознеслася по всій Святій Горі. Його стали називати Павлом Ксиропотамським, а обитель, де він трудився, і донині носить назву Ксиропотам (Сухий потік).

Імператор Роман, родич святого Павла, який на той час вступив на престол, через Прота Святої Гори вблагав святого прибути до Константинополя і влаштував йому пишну зустріч. Смиренний Павло, вірний своєму чернечому обов’язку, з хрестом, у роздертій рясі з’явився серед придворного блиску і пишноти. Свою славу обранця Божого святий Павло підтвердив, коли дивовижно зцілив важко хворого імператора Романа, поклавши на нього свої руки. Але суєта придворного життя, обіцяна вдячним імператором, не спокусила святого, і він повернувся на Святу Гору, випросивши у царя лише одну милість: відновити Ксиропотамську обитель.

Після відновлення монастиря й освячення соборного храму на святому престолі було покладено частину Чесного Древа Животворящого Хреста Господнього, передану святому Павлу імператором Романом.

Невдовзі Ксиропотамська обитель наповнилася безліччю ченців, які хотіли ввірити себе керівництву святого подвижника, але преподобний Павло, доручивши управління монастирем одному із братії, пішов у віддалену пустелю. Його сувору безмовність було знову порушено учнями, які не бажали залишати свого старця. Тоді преподобний випросив у імператора коштів для побудови нової обителі. Так був заснований святим Павлом монастир в ім’я святого великомученика Георгія Побідоносця. Першим настоятелем нового монастиря став сам преподобний Павло, який і туди приніс частинки Чесного Древа Хреста Господнього.

Заздалегідь сповіщений Господом про свою кончину, святий скликав до себе братію Ксиропотамської і нової Георгіївської обителей і дав їм останню настанову. У день кончини преподобний Павло надів мантію, прочитав молитву святого Іоанникія, яку вимовляв постійно: “Упование мое Отец, прибежище мое Сын, покров мой Дух Святый: Троице Святая, слава Тебе”, — і причастився Святих Христових Таїн. Поховати своє тіло святий Павло заповів на півострові Лонгосе, що навпроти Святої Гори.

Але з волі Божої корабель прибило до берегів Константинополя, де імператор і патріарх з благоговінням прийняли тіло святого й урочисто поклали у Великій церкві. Після розгрому Константинополя хрестоносцями мощі святого Павла були перенесені до Венеції.