25 червня 2025

(Мф. 10:16-22)
«А хто витерпить до кінця, той спасеться» (Мф. 10:22). А чи є нам що терпіти? У цьому ні в кого не буває нестачі. Територія терпіння у кожного широка; отже, і спасіння у нас під руками. Перетерпи все до кінця — і будеш спасенний. Треба, однак, терпіти вміючи, а то можна протерпіти і користі ніякої не отримати.

По-перше, віру святу бережи і життя по вірі веди бездоганне; всякий же гріх, що трапляється, очищай негайно покаянням.

По-друге, все, що доводиться терпіти, приймай як від руки Божої, пам'ятаючи твердо, що без волі Божої нічого не буває.

По-третє, вірячи, що все, що від Господа виходить, посилається Ним на благо душам нашим, за все щиро дякуй Богові, дякуй і за скорботи, і за розради.

По-четверте, полюби скорботу заради великої її спасительності і збуди в собі спрагу до неї, як до пиття хоча гіркого, але цілющого.

По-п'яте, тримай у думці, що коли прийшла біда, то її не скинеш, як тісний одяг; треба перенести. По-християнськи ти перетерпиш її чи не по-християнськи — все ж таки перетерпіти неминуче; так краще ж перетерпіти по-християнськи. Ремствування не позбавляє від біди, а тільки робить її важчою; а смиренна покірність визначенням Промислу Божого і благодушність забирають важкість у бід.

По-шосте, усвідом себе вартим ще й не такого лиха — усвідом, що якби Господь хотів вчинити з тобою по всій правді, то чи таке лихо слід було б послати тобі.

По-сьоме, найбільше молись — і милостивий Господь подасть тобі міцність духу, за якої, тоді як інші дивуватимуться твоїм лихам, тобі буде здаватися, що і терпіти-то нічого.

(Мф. 11:27-30)
"Прийдіть до Мене, всі струджені і обтяжені, і Я заспокою вас" (Мф. 11:28). О Божественного, о любезного, о сладчайшого Твоєго гласа! Підемо ж усі слідом за Господом, Котрий кличе нас! Але наперед треба відчути, що нам трудно і важко відчути, тобто що у нас гріхів багато і гріхи ці тяжкі. Від цього почуття народиться потреба шукати собі полегшення. Віра вкаже тоді нам єдиний притулок у Господі Спасителі, і кроки наші самі собою прямуватимуть до Нього.

Душа, яка забажала позбутися гріхів, знає, що сказати Господу: "Візьми тягар від мене тяжкий, гріховний, а я візьму ярмо Твоє благе". І буває так: Господь прощає гріхи, а душа починає ходити в заповідях Його. І заповіді — ярмо, і гріхи — тягар. Але, порівнявши те й інше, душа знаходить, що ярмо заповідей легке, як перо, а тягар гріхів важкий, як гора.

Не побоїмося ж охоче прийняти ярмо Господнє благе і тягар Його легкий! Так тільки, а не інакше, можемо знайти спокій душам нашим.

(Гал. 5:22-6:2)
"Ті, котрі Христові, плоть свою розп'яли з пристрастями й похотями" (Гал. 5:24). Нині перевернувся цей порядок: розпинають плоть, але не з пристрастями і похотями, а пристрастями і похотями. Скільки мучать нині тіло обжерливістю, пияцтвом, блудними справами, танцями та гуляннями! Найжорстокіший господар не мучить так свою ледачу тварину. Якби дати нашій плоті свободу і розум, то перший голос її був би проти хазяйки своєї — душі, що вона незаконно втрутилася в її справи, внесла в неї пристрасті, їй чужі, і, виконуючи їх у ній, мучить її. По суті, потреби тіла нашого прості й без пристрастей. Подивіться на тварин: не об'їдаються, зайвого не сплять, задовольнивши тілесні потреби своєчасно, потім цілий рік залишаються спокійними. Це лише душа, забувши свої найкращі прагнення, налаштувала собі з простих потреб тіла безліч протиприродних прагнень, які через безмірність свою стали протиприродними і тілу. Усіляко, однак, щоб відсікти від душі прищеплені нею до себе пристрасті плотські, необхідно розпинати плоть, тільки зовсім у протилежному розумінні, тобто не даючи їй вдосталь і необхідного, або задовольняючи її потреби незрівнянно меншою мірою, ніж скільки вимагає її природа.