6 жовтня 2022
четвер · 23 вересня ст. ст.
Зачаття чесного славного Пророка, Предтечі і Хрестителя Господнього Іоанна. Прпп. жон Ксанфіппи і Поліксенії (109). Мц. Іраїди діви (близько 308). Мчч. Андрія, Іоанна та чад Іоаннових, Петра й Антоніна (IX). Сщмч. Іоанна Панкратовича пресвітера (1937). Прославлення свт. Інокентія, митр. Московського (1977). Прославлення прп. Єлени Києво-Флорівської (2009). Словенської ікони Божої Матері (1635).
Читання Святого Письма
На літургії
Тропарі та кондаки
Предтечіглас 4
Тропар, глас 4
Пе́рвее неражда́ющая непло́ды, возвесели́ся,/ се бо зачала́ еси́ Со́лнца свети́льника я́ве,/ просвеща́ти иму́ща всю вселе́нную, слепото́ю неду́гующую./ Лику́й, Заха́рие, вопия́ со дерзнове́нием:// проро́к Вы́шняго есть хотя́й роди́тися.
Кондак, глас 1
Весели́тся све́тло Заха́рия вели́кий/ со всесла́вною Елисаве́тию сопру́жницею,/ досто́йно зачина́юще Иоа́нна Предте́чу,/ его́же Арха́нгел благовести́, ра́дуяся,/ и челове́цы достодо́лжно почти́м,// я́ко таи́нника благода́ти.
Молитви на сьогодні
Думка дня
Святитель Феофан Затворник. Думки на кожен день року
(Мф. 12:14-16,22-30)
У кожній людині, яка нерозкаяно живе в гріху, живе біс, як у домі, і всім у неї розпоряджається. Коли по благодаті Божій такий грішник приходить у розкаяння про гріхи свої, кається і перестає грішити — біс із нього виганяється. Спочатку він не турбує того, хто покаявся, тому що в ньому спочатку багато ревності, яка, як вогонь, палить бісів і, як стріла, відбиває їх. Але потім, коли ревність починає охолоджуватися, підступає і біс здалеку зі своїми пропозиціями, вкидає спогад про колишні задоволення і закликає до них.
Не остережися тільки покаянник — від співчуття скоро перейде до бажання; якщо і тут не схаменеться і не поверне себе в стан колишньої тверезості, то падіння недалеко. З бажання народжується схиляння на гріх і рішучість: внутрішній гріх готовий, для зовнішнього очікується тільки зручність. Тільки вона знайдеться — і гріх буде зроблений. Із цим водночас біс знову входить і починає гнати людину від гріха до гріха ще швидше, ніж раніше. Це зобразив Господь притчею про вторинне повернення біса в дім очищений, підметений.
Ще 3 думки
(Мк. 11:27-33)
Спаситель доводить Своє небесне посланництво свідченням Іоанна Предтечі, — мовчать, бо нічого було сказати проти, а все невірують. Іншим разом ділами Своїми те саме доводив, — придумали виверт про «князя бісівського» (Мф. 9:34, 12:24, Лк. 11:15). Але коли цей виворот був виставлений цілковито недоречним, — теж замовкли, а все-таки не увірували. Так і завжди невіри не вірять, що їм не кажи та як переконливо не доводь істину: нічого не можуть сказати проти, а все не вірують. Сказати б: розум у них паралічем розбитий, та ж про інші предмети вони міркують тверезо. Лише коли про віру зайде мова, починають плутатися в поняттях і словах. Плутаються також, коли виставляють погляди свої на заміну положень віри, від Бога даних. Тут у них сумнів зводиться в таку опору, що твоя міцна скеля. Прослухайте всю їхню теорію — дитя розбере, що це сіть павутинна, а вони того не бачать. Незбагненне засліплення! Упертість невір можна ще пояснити небажанням вірити, але звідки саме небажання? І від чого воно бере в цьому випадку таку владу, що змушує людину розумну свідомо триматися нелогічного способу думок? Тут темрява — чи часом не від батька темряви вона?
(Лк. 12:13-15,22-31)
«Хто поставив Мене судити чи ділити вас?» (Лк. 12:14) — сказав Господь тому, хто просив про розподіл із братом своїм. Потім додав: «не турбуйтеся, що... їсти і пити і у що одягнутися» (Лк. 12:22,29). Раніше ж навчав: «залиште мертвим ховати своїх мерців» (Лк. 9:60); іншим разом переконував, що «краще не одружуватися» (Мф. 19:10-12). Отже, увага і серце християн, що відхиляються від усього житейського, і свобода від розмов і пут житейських становлять одну з рис духу християнства.
Те, що Господь благословляє шлюб і стверджує його нерозривність, що відновлює силу заповіді, яка визначає стосунки батьків і дітей, і залишає своє значення за державною владою і громадськими порядками, не викреслює цієї риси і не дає християнам права ухилятися від збереження її та закріплення в серці. Порівняй те й інше — і побачиш, що на тобі лежить обов'язок, за всього житейського ладу, тримати серце своє безжитейським.
Як же це? Виріши сам своїм життям; у цьому вся практична мудрість. Господь скеровує до вирішення цього таким правилом: «шукайте насамперед Царства Божого» (Мф. 6:33, Лк. 12:31). Зверни всю турботу на те, щоб запанував Бог у тобі, — і все житейське втратить для тебе в'яжучу і обтяжливу чарівність. Тоді будеш вести справи свої зовні, а внутрішнім твоїм, твоїм серцем, буде володіти щось інше. Але якщо, внаслідок цього, народиться рішучість припинити і це зовнішнє відношення до житейського — не будеш у збитку: станеш ближче до мети, яку дасть тобі віра Христова.
(Лк. 4:22-30)
Назаретяни дивувалися слову Господа, а все ж не вірували: завадила заздрість, як відкрив Сам Господь. І всяка пристрасть чужа істині і добру, заздрість же більш за все, бо сутність її становлять неправда і злоба; ця пристрасть найнесправедливіша й найотруйніша і для носія її, і для того, на кого вона спрямована. У малих розмірах вона буває у всякого, щойно рівний і тим паче гірший бере гору.
Егоїзм роздратовується, і заздрість стає мучити серце. Це ще не так буває мучительно, коли і самому відкрита дорога; але коли вона загороджується, і загороджується тим, до кого вже почалася заздрість, тоді прагнення її нестримні: тут мир неможливий. Заздрість вимагає повалення з гори свого противника і не заспокоїться, доки як-небудь не досягне цього або не згубить самого заздрісника.
Доброзичливці, у яких прихильні почуття переважають над егоїстичними, не страждають від заздрощів. Це вказує шлях до погашення заздрості й всякому, хто мучимий нею. Треба поспішати збудити доброзичливість, особливо до того, котрому заздриш, і виявити це ділом — одразу заздрість і стихне. Декілька повторень в тому ж роді — і, з Божою допомогою, вона зовсім уляжеться. Але так залишити її — змучить, висушить і в гроб загонить, коли не подолаєш себе і не змусиш робити добро тому, кому заздриш.
Господь не сповістити лише прийшов про літо сприятливе, а й приніс його. Де ж воно? У душах вірян. Земля ніколи не буде перетворена на рай, поки існуватиме чинний порядок речей; але вона є і буде поприщем приготування до райського життя. Початки його покладаються в душі; можливість цьому — у благодаті Божій; благодать же приніс Господь наш Іісус Христос — приніс, отже, для душ літо сприятливе. Хто слухає Господа і виконує все заповідане Ним, той одержує благодать і силою її насолоджується в собі літом сприятливим. Це вірно здійснюється у всіх тих, хто щиро вірує і діє по вірі.
Думками не наповниш душу цією приємністю; треба діяти — і приємність вселиться сама собою. Зовнішнього покою може не бути ніякого, а сам лише внутрішній, але він невід'ємний від Христа. Втім, завжди буває так, що, як тільки запанує внутрішній спокій, зовнішні тривоги не мають тяжкості і гіркоти. Отже, і з цього боку є літо сприятливе; тільки ззовні воно здається холодною зимою.

Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl + Enter





_thumb.jpg)