Передмова * Ця корисна для душі книжечка справедливо називається «Невидима боротьба». Як багато зі священних і богонатхненних книг Старого і Нового Завіту отримали свою назву від самих предметів, про які вони повчають (книга Буття, наприклад, названа так тому, що розказує про створення й упорядкування всього існуючого із неіснуючого; Вихід — тому, що описує вихід синів Ізраїля із Єгипту; Левіт — тому, що описує устав священнодій для левітського племени; книги Царів — тому, що розказують про життя і діяння царів; Євангеліє — тому, що звіщає нам велику радість, бо народився Спаситель—Христос Господь (Лк. 2:10,11
Бо вона повчає не про яку-небудь чуттєву і видиму боротьбу, і не про ворогів явних і тілесних, але про боротьбу духовну і невидиму, яку кожний християнин розпочинає з тієї години, як охреститься і дасть перед Богом обіт — воювати за Нього, на славу Його божественного імени, навіть до смерти (тому написане в книзі Чисел (21,14): «Тим то й сказано в книзі»: Господня боротьба – це алегоричне передання цієї невидимої боротьби); і про ворогів безтілесних і неявних, під якими треба розуміти різні пристрасті і похоті тіла, і злих та людиноненависних бісів, які день і ніч не перестають воювати проти нас, як сказав блаженний Павло: «Нам бо треба боротися не проти тіла і крови, а проти начал, проти властей, проти правителів цього світу темряви, проти духів злоби в піднебесних просторах» (Еф. 6,12).
Воїнами, які ведуть бій у цій невидимій боротьбі, — повчає ця книжка — є всі християни; їх полководцем є Господь наш Іісус Христос, оточений і супроводжуваний тисяцькими і соцькими, тобто всіма чинами ангелів і святих; арена змагань, поле бою, місце, де проходить сама боротьба, — є наше серце і вся внутрішня людина; тривалість боротьби – все наше життя.
Що ж то за обладунок, в який зодягає своїх воїнів ця невидима боротьба? Ось послухай. Шоломом для них служить абсолютна недовіра до себе і абсолютне непокладання надії на свої сили; щитом і кольчугою — смілива віра в Бога і тверде уповання на Нього; бронею і нагрудником — повчання в стражданнях Господа; поясом — відсікання тілесних пристрастей; взуттям — смирення і постійне визнання та відчуття своєї немочі; шпорами — терпеливість у спокусах і прогнання недбальства; мечем, який вони постійно тримають в одній руці, — молитва, як словесна, так і умова — сердечна; списом-тризубцем, який тримають вони в другій руці, — тверда рішучість ніколи не піддаватись напасливим пристрастям, а відкидати їх з гнівом від себе і ненавидіти всім серцем; коштом і їжею, якими вони підкріпляються для опору ворогам, — часте причастя Богоспілкування, як таїнственного від таїнственної жертви, так і духовного; світлою і безхмарною атмосферою, яка дозволяє здалеку помічати ворогів, — постійне тренування ума в пізнанні того, що миле Господу, постійне тренування волі, щоб бажати тільки те, що вгодне Богові — миру і спокою серця.
Тут, у цій «Невидимій боротьбі», або краще сказати в цій боротьбі Господній, Христові воїни навчаються розпізнавати всякі спокуси, різноманітні підступи, хитромудрі лукавства і військові хитрощі, які духовні супостати спрямовують проти них за посередництвом органів чуття, через фантазії, через позбавлення Божого страху, особливо через чотири спокуси, які вони вносять в серце в час смерти (маю на увазі невір’я, відчай, марнославство і переображення їх самих в ангелів світла). Навчаючись розпізнавати все це, вони й самі при цьому примудряються руйнувати такі підступи ворогів і протистояти їм, і пізнають, якої тактики та яких правил боротьби належить їм у конкретному випадку дотримуватися, і з якою мужністю вступати в боротьбу. Отже, завдяки цій книжці кожна людина, яка хоче спастися, навчиться перемагати своїх невидимих ворогів, щоб здобувати скарби істинних і божественних чеснот, і за це отримати нетлінний вінець і вічний завдаток, яким є єднання з Богом, і в нинішньому віці, й у майбутньому.
Прийміть же, христолюбиві читачі, цю книгу радісно і прихильно. Навчаючись по ній мистецтву невидимої боротьби, старайтесь не просто воювати, а воювати згідно з правилами, воювати як належить, щоб бути увінчаними. Бо буває, як навчає апостол, що дехто хоч і змагається, але не отримує вінця, якщо змагається не за правилами (2Тим. 2:5 «Одягніться в повну зброю Божу, щоб ви могли дати відсіч хитрощам диявольським» (Еф. 6,1). Згадайте, як при святому Хрещенні ви обіцяли перебувати у відреченні від сатани і всіх діл його, і всього служіння його, і всієї гордині його, тобто хтивости, грошолюбства, марнославства та инших пристрастей. Змагайтеся скільки є сил, щоб примусити його втекти, щоб знеславити і перемогти його у всій повноті.
А яку віддачу і нагороду ви отримаєте за таку перемогу? Дуже багату і велику. Послухайте про це із уст самого Господа, який обіцяє вам у святому Одкровенні: «Переможному дам споживати від дерева життя, що в Божому раю» (Од. 2,7); «Переможний не ушкодиться від смерти другої» (Од. 2,11); «Переможному дам манни сокровенної» (Од. 2,17); «Переможному, і хто зберігає до кінця діла Мої — дам тому владу над язичниками… і дам тому зірку досвітню» (Од. 2,26.28.); «Хто переможний — він одягнеться в одежі білі… і визнаю ім’я його перед Отцем Моїм і перед ангелами Його» (Од. 3,5); «Хто переможний, зроблю його стовпом у храмі Бога Мого» (Од. 3,12); «Переможному дам сісти зо Мною при престолі Моїм» (Од. 3,21); «Переможний унаслідує це, і буду йому Богом, і він буде Мені сином» (Од. 21,7).
Бачите, які нагороди! Бачите, яка заплата! Бачите цей восьмиконечний і багатоколірний нетлінний вінець, або краще ці вінці, які плетуться для вас, брати, якщо переможете диявола! Ось про це тепер і турбуйтеся, за це змагайтеся і від усього утримуйтеся, «аби ніхто не вхопив вінця твого» (Од. 3,11). Бо воістину ганьба велика, що ті, які вправляються в тілесних і зовнішніх подвигах, у п’ять разів більше від всього утримуються, щоб отримати який-небудь тлінний вінець із дикої маслини чи пальмової гілки, чи із фінікової, чи з лаврової, чи з миртової, чи з иншої якої рослини; а ви, маючи отримати такий нетлінний вінець, проводите своє життя байдуже і безпечно. Чи не розбудить вас від цього сну хоч слово св. Павла, який говорить: «Хіба не знаєте, що ті, які біжать на перегонах, біжать усі, але лиш один бере нагороду? Біжіть так, щоб її осягнути! Кожний змагун стримується від усього; однак ті, щоб тлінний вінець здобути, а ми — нетлінний» (1Кор. 9:24-25 «Від Тебе, Господи, перемога… і Твоя є слава, я ж є раб Твій» (2 Ез. 4,59)** , і друге, сказане пророком Давидом: «Твоя, о Господи, велич, сила, слава, вічність і пишнота» (1Хрон. 29:11
Глава 1. У чому полягає християнська досконалість? Для осягнення її необхідна боротьба. Чотири речі, вкрай необхідні для успіху в цій боротьбі
Усі ми звичайно бажаємо і заповідь маємо бути досконалими. Господь заповідає: «То ж будьте досконалі, як Отець ваш небесний досконалий» (Мф. 5:48 «…щодо зла, будьте дітьми, а щодо розуму, то будьте зрілі» (І Кор. 14,20); в иншому місці у нього читаємо: «…щоб ви стояли непохитно в досконалості й виконували волю Божу в усім» (Кол. 4:12 «…звернімся до досконалішого» (Євр. 6:1 «Ти мусиш бути бездоганний перед Господом, Богом твоїм» (18,13). І св. Давид також заповідає своєму сину Соломону: «І ти, Соломоне, сину мій, знай Бога твого батька, і служи Йому щирим серцем та покірною душею» (1Хрон. 28:9
Але якщо ти, любий у Христі читачу мій, бажаєш досягнути такої висоти, потрібно тобі спочатку дізнатися в чому полягає християнська досконалість. Бо, не з’ясувавши цього, можеш зійти з правдивої дороги і, думаючи, що прямуєш до досконалости, йти зовсім в инший бік.
Скажу прямо: найдосконаліше і найбільше діло, якого тільки може бажати і досягнути людина, — це наближення до Бога і перебування в єднанні з Ним.
Але немало є таких, які кажуть, що досконалість християнського життя полягає в постах, чуваннях, поклонах, спанні на голій землі та в инших подібних омертвленнях тіла. Инші кажуть, що вона полягає в читанні багатьох молитов вдома й у вистоюванні довгих церковних служб. А є й такі, які вважають, що наша досконалість полягає виключно в умовій молитві, в усамітненні, анахоретстві й мовчанні. А взагалі більшість обмежує цю досконалість до точного виконання усіх подвижницьких діл, які приписані уставом, не вдаючись до крайностей, а тримаючись золотої середини. Але всі ці чесноти самі в собі не становлять бажаної християнської досконалости, а є тільки засобами і способами її досягнення.
Що вони є засобами, і до того ж ефективними, для досягнення досконалости в християнському житті, немає жодного сумніву. Бо бачимо дуже багато благочестивих мужів, які живуть в цих чеснотах з тією метою, щоб отримати силу і кріпость проти своєї гріховности й нікчемности, щоб почерпнути з них мужність протистояти спокусам і брехливим підступам трьох головних наших ворогів: плоті, світу й диявола; щоб в них і через них запастися духовною підмогою, яка так необхідна всім рабам Божим, особливо початківцям. Вони постять, щоб смирити свою буйну плоть; проводять чування, щоби витончувати своє умове око; сплять на голій землі, щоб не розніжуватися сном; зв’язують язик мовчанням і усамітнюються, щоб уникнути навіть найменших підстав для вчинку, який міг би засмутити Всесвятого Бога; читають молитви, вистоюють церковні служби і роблять инші благочестиві діла, щоб їх увага не відходила від речей небесних; читають про життя і страждання Господа нашого не для чого иншого, як для кращого пізнання власної нікчемности й великого милосердя Божого; щоб навчитися і схилятися до слідування за Господом Іісусом Христом, з самовідреченням і хрестом на своїх раменах, і щоб щораз сильніше зігрівати в собі любов до Бога і ненависть до себе, як пише Євангеліє.
Але, з иншого боку, ці ж чесноти тим, які на них покладають основу свого життя і своєї надії, можуть причинити більшу шкоду, ніж їх непрактикування, – не самі по собі, тому що вони добрі й святі, а з вини тих, які неналежно ними користуються. Тобто коли вони звертають увагу тільки на зовнішнє виконання цих чеснот, а залишають своє серце вільне для власних бажань і для бажань диявола, який, бачачи, що вони зійшли на манівці, не тільки не заважає їм з радістю вправлятися в цих тілесних подвигах, але й спонукає розширювати і побільшувати їх через суєтний їх помисел. Відчуваючи при цьому деякі духовні зрушення і втіхи, ці діячі починають думати, що вже піднялись до стану Ангельських чинів і відчувають в собі присутність самого Бога. Иншого разу, заглибившись у споглядання яких-небудь абстрактних, неземних речей, мріють, ніби вони зовсім покинули межі світу цього й були піднесені до третього неба.
Але як вони помиляються і як далеко вони від істинної досконалости, це може кожен зрозуміти, судячи з їхнього життя і їхньої моралі. Вони, звичайно, бажають, щоб їм завжди віддавали перевагу перед иншими. Вони — свавільні і завжди уперті в своїх рішеннях. Такі люди сліпі у всьому, що торкається їх самих, але дуже пильні й ретельні в розбиранні діл і слів инших. Якщо хтось почне користуватись пошаною в инших, яка, як їм здається, належить до них, вони не можуть цього знести і стають явно ворожими до нього. Якщо хтось заважає їм у їхніх благочестивих заняттях і подвижницьких трудах, особливо в присутності инших, – Боже борони! – вони негайно обурюються, відразу киплять гнівом і стають зовсім д иншими, неподібними на себе.
Якщо Бог, бажаючи привести їх до пізнання самих себе і спрямувати на істинний шлях до досконалосте, пошле їм скорботи і хвороби або допустить на них гоніння, якими Він звичайно випробовує істинних і справжніх своїх рабів, тоді виявляється, що приховувалося в їх серці, і як глибоко вони зіпсовані гордістю. Бо яка б не сталася з ними прикрість, вони не хочуть схилити своєї шиї під ярмо Божої волі і мирно спочивати на праведних та істинних судах Його, і не бажають, за прикладом Господа нашого Іісуса Христа, Сина Божого, що упокорив себе й постраждав ради нас, упокорити себе більше від всіх створінь і вважати своїх гонителів любими друзями, знаряддям Божої благодаті й прискорювачами їх спасіння.
З цього бачимо, що вони потрапляють у велику небезпеку. Маючи своє внутрішнє око, тобто ум, затемнене, вони дивляться ним на себе, але дивляться хибно. Вважаючи, що у своїх зовнішніх ділах зайшли далеко вперед і вже досягнули досконалости, такі люди впадають у гордість І починають осуджувати инших. Після цього вже майже неможливо, щоб хто-небудь з людей їх навернув, хіба лиш особлива Божа дія. Легше навернеться на добро явний грішник, аніж скритий, який прикривається видимими чеснотами.
Тепер, коли ми так чітко і виразно з’ясували, що духовне життя і досконалість не полягають тільки в цих видимих чеснотах, про які говорилося раніше, варто усвідомити і те, що вони не полягають ні в чому иншому, а тільки в наближенні до Бога і в єднанні з Ним, як було сказано на початку. З цього також випливає сердечне визнання доброти і величі Божої та усвідомлення нашої нікчемности й схильносте до всякого зла; любов до Бога і ненависть до самого себе; підкорення себе не тільки Богові, але й усім творінням із любови до Бога; відкинення власної волі й повне підкорення Божій волі. Водночас усе це треба бажати і здійснювати від чистого серця, на славу Божу (1Кор. 10:31
Ось це є закон любови, написаний перстом самого Бога в серцях вірних рабів Його! Ось відречення самих себе, якого вимагає від нас Бог! Ось благе ярмо Іісуса Христа і легкий тягар Його! Ось підкорення волі Божій, якої вимагає від нас Відкупитель наш і Учитель своїм прикладом і своїм словом! Чи не наказав наш Начальник і Звершитель нашого спасіння Господь Іісус говорити в молитві своїй до Небесного Отця: «Отче Наш! …нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі» (Мф. 6:10 «Отче… хай не Моя, а Твоя буде воля» (Лк. 22:42 «…зійшов Я з неба не для того, щоб волю власну чинити, а волю Того, хто Мене послав» (Ін. 6:38
Бачиш тепер, брате, в чому річ. Припускаю, що ти готовий і рвешся досягнути такої досконалости. Нехай буде благословенний цей твій порив! Але приготуйся і до праці, до поту і боротьби з перших же кроків твого шляху. Ти повинен усе віддати в жертву Богові і творити тільки Його волю. Але побачиш стільки в тебе бажань, скільки різних сил І потреб, і всі вони вимагають задоволення, незважаючи на те, чи відповідає це Божій волі. Тому для досягнення бажаної мети тобі необхідно спочатку приборкати свої бажання і, врешті, цілком їх погасити й умертвити. А щоб мати успіх в цьому, тобі потрібно постійно противитися злу і спонукати себе до добра, тобто потрібно постійно боротися з собою й зі всім, що потурає твоїм бажанням, збуджує й підтримує їх. Приготуйся на такий бій і на таку боротьбу і знай, що вінець — досягнення бажаної тобою мети — дається тільки відважним воїнам та борцям.
Але наскільки ця боротьба є найтрудніша з усіх — бо, вступаючи в боротьбу з самими собою, ми в собі ж стикаємося з противником, — настільки і перемога в ній є славніша від усякої иншої, і – найголовніше – вона понад все инше мила Богові. Бо якщо, запалившись ревністю, ти переможеш і умертвиш свої розгнуздані пристрасті, свої похоті і бажання, то вгодиш Богу більше і послужиш Йому краще, ніж бичував би себе до крови й висушував би себе постом ревніше від усіх давніх пустельників. Навіть якщо ти викупиш сотні рабів-християн із поганської неволі й даси їм свободу, то не я врятуєш себе, якщо при цьому сам перебуваєш у рабстві пристрастей. І яке би ти діло не зробив — хай якнайбільше, у важких трудах і жертвах, — воно не доведе до тієї мети, яку ти бажаєш досягнути, якщо при цьому залишиш без уваги свої пристрасті, дозволяючи їм вільно жити й діяти в тобі.
І, нарешті, коли ти вже пізнав, у чому полягає християнська досконалість, і що для її досягнення тобі необхідно вести безнастанну й жорстоку боротьбу з собою, тобі потрібно, якщо істинно бажаєш стати переможцем в цій невидимій боротьбі й здобути у винагороду вінець, вкоренити у своєму серці, ніби вдягаючись у невидиму зброю, найбільш благонадійну і всемогутню, такі чотири настанови й духовні діяння: а) ніколи ні в чому не надіятися на себе; б) мати в серці завжди повне і сміливе уповання тільки на Бога; в) безнастанно змагатися; г) завжди перебувати у молитві.
Глава 2. Ніколи і ні в чому не треба вірити собі і надіятися на себе
Не покладатися на себе, любий мій брате, так необхідно в нашій боротьбі, що без цього, будь певен, не тільки не зможеш отримати бажаної перемоги, але й не встоїш навіть проти незначного нападу ворога. Закарбуй це глибоко в своєму умі і серці.
З часу переступлений нашого прабатька, ми, попри ослаблення своїх духовно-моральних сил, звичайно маємо дуже високу думку про себе. Хоч щоденний досвід дуже болюче переконує нас у брехливості такої думки про себе, ми в незрозумілому самообмані не перестаємо вірити, що ми є «щось», і то «щось» важливе. Але ця наша духовна неміч, яка дуже важко помічається і усвідомлюється, є понад все инше в нас противна Богові, як перше породження нашого зосередження на собі і самолюбства й джерело, корінь і причина всіх пристрастей та всіх наших падінь. Вона зачиняє ті двері в умі чи в дусі, що тільки через них звичайно входить в нас благодать Божа, не даючи їй увійти всередину й замешкати в людині. Тому благодать і відступає від людини. Бо як вона може увійти для просвітлення і допомоги в ту людину, яка думає про себе, що вона є щось велике, що сама все знає й не потребує жодної сторонньої допомоги? Нехай Господь вирятує нас від такої люциферівської хвороби і пристрасти! Зарозумілих Бог суворо картає словами пророка: «Горе тим, хто у своїх очах мудрі та перед собою самими розумні!» (Іс. 5:21 «Не будьте зарозумілі на себе» (Рим. 12:16
Ненавидячи цю злу зарозумілість, Бог нічого так не любить і не бажає так бачити в нас, як щире усвідомлення нашої нікчемности і повну впевненість та відчуття, що найменше в нас добро, в нашій природі і в нашому житті, походить від Нього єдиного як джерела всякого блага, і що від нас не може взяти початок жодне справжнє добро: ні добра думка, ні добре діло. Ось чому сам Він і намагається насадити цей небесний паросток в серцях своїх улюблених друзів, збуджуючи в них бажання не цінити себе і утверджуючи бажання не надіятись на себе, деколи через благодатну дію і внутрішнє просвітлення, деколи зовнішніми ударами й скорботами, деколи несподіваними й майже непереборними спокусами, а деколи й иншими способами, не завжди для нас зрозумілими.
Однак, хоч це несподівання від себе чогось доброго і непокладання на себе є Боже в нас діло, ми зі свого боку повинні докладати всіх зусиль, щоб здобути такий настрій, робити все, що можемо і що нам під силу, І я, брате мій, накреслюю тобі тут чотири вправи, з допомогою яких, при Божій помочі, можеш врешті виховати невіру в себе, тобто, щоб ніколи ні в чому не надіятися на себе.
а. Пізнай свою нікчемність і постійно тримай в думці те, що ти сам від себе не можеш робити ніякого добра, за яке міг би бути гідним Царства Небесного. Послухай, що кажуть богомудрі отці: Петро Дамаскин запевняє, що «нічого немає кращого, як пізнати свою неміч і незнання, і немає нічого гіршого, як не усвідомлювати собі цього» (Грецьке Добротолюбіє, с. 611) св. Максим-Ісповідник вчить, що «основа всякої чесноти — це пізнання людської немочі» (Грецьке Доброт., с. 403); св. Іоанн Златоуст стверджує, що «тільки той найкраще себе знає, хто думає про себе, що він — ніщо».
б. У цій справі шукай допомоги у Бога через теплі й смиренні молитви, бо це є Його дар. Якщо ти бажаєш отримати його, то насамперед тобі треба вкорінити в собі переконання, що ти не тільки не маєш про себе такої свідомости, але й здобувати її зовсім не можеш сам собою. Відтак сміливо стань перед величчю Бога і твердо вір, що з безмежного свого милосердя Він конечно подарує тобі таке пізнання себе, коли і як Він знає. Не допускай навіть малого сумніву, що ти справді отримаєш це.
в. Звикай завжди побоюватися за себе і боятися своїх численних ворогів, яким не можеш протистояти навіть коротко; бійся їх великого досвіду вести з нами боротьбу, їх великого лукавства й засідок, їх переображення в ангелів світла, їх численних підступів і тенет, які вони таємно ставлять на шляху твого життя в чеснотах.
г. Якщо впадеш в який-небудь гріх, якнайшвидше звертайся до думки про власну неміч. Зрештою на те Бог і допустив твоє падіння, щоб ти краще пізнав свою слабкість, і таким чином не тільки сам навчився погорджувати собою, але щоб захотів бути погордженим й иншими через неї. Знай, що без такого бажання в тобі неможливе відродження й вкорінення благодатного невір’я собі, на якому ґрунтується і бере початок істинне смирення, і яке саме має основу в згаданому досвіді пізнання власного безсилля і безрезультатносте надії на себе.
Із цього кожен бачить наскільки необхідно для того, хто бажає стати причасником світла небесного, пізнати себе, і як до такого пізнання Божа доброта приводить гордих і самонадіяних з допомогою їх падінь, справедливо допускаючи їх впасти в той самий гріх, від якого, як вони вважають, є у змозі самі себе захоронити; щоб пізнали власну неміч і щоб більше не надіялися на себе як у цьому, так і в иншому випадку.
Однак цей засіб, хоч дуже ефективний, але водночас і небезпечний, Бог застосовує це завжди лише тоді, коли всі инші засоби, легші й свобіднішї, про які ми згадали, не приводять людину до самопізнання. Тільки тоді Він допускає, щоб людина впала у гріхи, більші чи менші, відповідно до рівня її гордовитости, зарозумілости й самонадіяности, а де немає такої зарозумілости, там не буває і повчальних падінь. Тому, коли впадеш у гріх, швидше звертайся думками до смиренного самопізнання і зневажливої думки про себе, і настирливою молитвою випроси в Бога істинне світло для пізнання власної нікчемности та утвердження свого серця в ненадії на себе, щоб знову не впасти в той самий, або ще тяжчий, спустошуючий твою душу гріх.
Додам до цього, що не тільки коли хтось впаде в який-небудь гріх, але і коли підлягає якомусь нещастю, біді та скорботі, особливо тілесній хворобі, важкій і тривалій, має він зрозуміти, що терпить це, аби прийти до самопізнання, усвідомлюючи свою неміч, і смиритися. Зрештою з цією метою і допускає Бог, щоб приходили до нас всілякі спокуси від диявола, від людей і від нашої зіпсованої природи. І св. Павло, бачачи цю ціль у спокусах, які нападали на нього в Азії, говорив: «ми, дійсно, мали самі в собі присуд смерти, щоб надіялися не на самих себе, а на Бога, який воскрешає мертвих» (2Кор. 1:9
І ще додам: хто хоче пізнати свою неміч у власному житті, нехай, той — не кажу багато днів, але хоч один день — поспостерігає за своїми думками, словами і ділами: про що думав, що говорив і що робив. Без сумніву, він побачить, що більша частина його думок, слів і діл були гріховні, нерозумні й погані. Такий досвід переконливо дасть йому зрозуміти наскільки він недосконалий і немічний; а від такого розуміння, якщо він щиро бажає собі добра, дійде до відчуття наскільки безглуздо надіятись на себе й чекати якогось добра від себе.
Глава 3. Про надію на одного Бога і впевненість у Ньому Як ми сказали, в нашій невидимій боротьбі дуже важливо в жодний спосіб не покладатися на себе. Але, якщо ми тільки відкинемо всяку надію на себе і зневіримося в собі, не знайшовши иншої опори, то зразу ж втечемо з поля бою, або будемо конче переможені й взяті в полон нашими ворогами. Ось чому разом з абсолютним відреченням від себе нам потрібно закріпити в серці досконалу надію на Бога і повну впевненість у Ньому. Тобто потрібно всім серцем відчувати, що нам рішуче немає на кого надіятися, як тільки на Нього одного; і ні від кого иншого, як тільки від Нього одного, ми можемо чекати всякого добра, допомоги та перемоги. Бо коли ми, які є ніщо, нічого не чекаємо від себе, крім спотикань і падінь, й відкидаємо всяку надію на себе, то завжди отримаємо від Бога всяку перемогу, як тільки озброємо серце своє живим упованням на Нього і повною впевненістю в отриманні від Нього допомоги, як сказано у псалмі: «На Нього уповало моє серце, і допомоги зазнав я» (Пс. 28:7
Утвердитися в цій надії і заради неї отримати всіляку підтримку, допоможуть нам такі думки:
а. Що шукаємо допомоги у Бога, який, як Всемогутній, може зробити все, що захоче, І може нам допомогти.
б. Що шукаємо її в Бога, який, як Всевідучий і Премудрий, знає все досконало. Знає і те, що корисне для спасіння кожного з нас.
в. Що шукаємо такої допомоги в Бога, який, як безконечно Благий, з невимовною любов’ю дивиться на нас, завжди доброзичливо готовий в кожній годині й хвилині надати всіляку допомогу, яка потрібна нам для перемоги в нашій духовній боротьбі, негайно, як тільки з твердим упованням віддамося в Його обійми.
Хіба ж можливо, щоб наш добрий Пастир, який три роки ходив, шукаючи загиблу овечку, так голосно кличучи, що висохла гортань Його, і ходив стежками настільки важкими й тернистими, що пролляв кров свою і віддав життя, як, кажу, є можливо, щоб Він тепер, коли овечка ця йде вслід за Ним, з любов’ю звертається до Нього і з надією кличе Його на допомогу, не звернув очей своїх на неї, не взяв її на божественні свої рамена і, принісши в зібрання ангелів небесних, не влаштував з ними з цієї причини свята? Якщо Бог наш не перестає шукати з великою ретельністю і любов’ю, щоб знайти, подібно до драхми, сліпого і глухого грішника, як можна допустити, що Він залишив би його тепер, коли той, як загублена овечка, голосить і кличе свого Пастиря? І хто повірив би, що Бог, 20 який безнастанно стукає в серце чоловіка, бажаючи ввійти всередину і вечеряти з ним, згідно з Одкровенням (Од. 3,20), даючи йому свої дари, — хто повірить, що цей самий Бог, коли чоловік відкриє Йому своє серце і прикличе Його, залишився б глухим і не бажав би ввійти в нього?
г. І, нарешті, четвертий спосіб для оживлення твердого уповання на Бога і стягання Його швидкої допомоги — це переглядання в пам’яті всіх прикладів швидкої допомоги від Бога, наведених у Святому Письмі. Ці приклади, такі чисельні, найзрозуміліше показують нам, що ніколи не був залишений посоромленим і без допомоги той, хто надіявся на Бога. «Гляньте на донедавні покоління, — говорить премудрий Сирах, — подивітеся; чи зазнав хтось ганьби, довірявши Господеві?» (Сир. 2:10
Озброївшись цими чотирма правилами, брате мій, мужньо вступай у боротьбу і веди її бадьоро, в повній впевненості, що тобі дано буде отримати перемогу. Бо завдяки цьому ти доб’єшся досконалого уповання на Бога, а таке уповання постійно буде притягувати до тебе Божу допомогу і зодягати у всеперемагаючу силу. Одне і друге врешті вкорінить у тобі те, що ти повністю ненадіятимешся на себе. Про це я не опускаю нагоди нагадати тобі і в цій главі, тому що не знаю, кому й коли не було би потрібно цього нагадувати. Так глибоко вкорінилося в нас і так кріпко приросло до нас це само-цінування, ніби-то ми є щось, і щось не мале, що воно завжди скрито живе в нашому серці, як якісь тонкі й невловимі порухи, навіть тоді, коли ми впевнені, шо жодного уповання на себе не маємо, а навпаки, сповнені повного уповання на єдиного Бога. Щоб уникнути, наскільки це можливо, такої зарозумілости в серці й діяти без будь-якої надії на себе, а з єдиним упованням на Бога, кожен раз налаштовуйся так, щоб усвідомлення і відчуття своєї немочі випереджувало у тобі споглядання Божої всемогутности, а одне й друге, щоб випереджувало кожну твою дію.
Глава 4. Як пізнати, чи діє хтось без надії на себе, а з досконалою надією на Бога? Нерідко трапляється, що деякі думають, ніби вони не мають жодної надії на себе, а все уповання покладають на Бога і в Ньому одному впевнені. Насправді ж так не є. У цьому вони можуть самі пересвідчитись, судячи з того, як себе почувають і що стається з и ними після того, як трапиться їм впасти. Якщо вони, переживаючи падіння, докоряють собі за це й вирішують: «Зроблю те і те, наслідки падіння затруться, і в мене знову піде все як має бути», — то це є вірний знак, що перед своїм падінням вони надіялись на себе, а не на Бога. І чим глибша та більша їхня скорбота, тим стає зрозуміліше, що вони дуже багато уповали на себе і дуже мало на Бога. Тому скорбота їх падіння і не заглушується ніякою відрадою. Хто ж не покладається на себе, але уповає на Бога, той, коли впаде, не дуже дивується цьому і не переймається надмірною скорботою, бо знає, що це сталося з ним, звичайно, через неміч його, але ще більше — від слабкої надії на Бога. Тому внаслідок падіння він ще більше перестає надіятися на себе і намагається збільшити та поглибити смиренне уповання на Бога. А далі, ненавидячи погані пристрасті, які були причиною його падіння, спокійно і мирно несе весь тягар покути за образу Бога і, озброївшись ще більшим упованням на Нього, з великою мужністю та рішучістю переслідує своїх ворогів аж до смерти.
Про сказане вище я бажав би, щоб поміркували деякі особи, які думають, що вони — чеснотливі й духовні. Ті, які, впавши в який-небудь гріх, мучаться і нудьгують не знаходячи спокою, і змучені цією печаллю та нудьгою, які в них не від чого иншого, як від самолюбства, біжать через те ж самолюбство до духовного отця, щоб визволитись від такого тягаря. А їм треба було це зробити відразу після падіння, і зробити це не через що инше, як через бажання якнайшвидше змити скверну гріха, яким образили Бога, і прийняти нову силу проти себе самого у святому таїнстві покаяння.
Глава 5. Про помилковість думки тих, які вважають надмірну печаль чеснотою При цьому грішать ті, що вважають чеснотою надмірну печаль,яка буває в них після вчинення гріха, не розуміючи, що це виникає в них через гордість і зарозумілість, яка походить від надмірного покладання на себе і на власні сили. Бо, думаючи, що вони щось велике, забагато на себе взяли, сподіваючись самі з цим упоратись. Тепер, бачачи із досвіду свого падіння, що в них немає жодної сили, вони дивуються, ніби зустріли щось неочікуване, бентежаться і падають духом, бо бачать розпростертого на землі ідола, тобто самих себе, на кого покладали всі свої очікування та надії. Але цього ніколи не трапиться зі смиренним, який уповає на єдиного Бога, не чекаючи нічого доброго від себе. Тому, коли такий і впаде в який-небудь гріх, хоч відчуває його тягар і печаль, але не бентежиться і не вагається розгублено, бо знає, що це сталося з ним через його власне безсилля, і падіння не є для нього неочікуваною новиною.
Глава 6. Певні знання, які помагають у визначенні міри і обсягу недовіри до себе та повного уповання на Бога Оскільки вся сила, якою перемагаємо наших ворогів, породжується в нас від недовіри до себе та уповання на Бога, то треба тобі, брате мій, запастися правдивим знанням стосовно цього, щоб, з Божою допомогою, завжди носити в собі й зберігати таку силу. Будь твердо переконаний, що ні здібності, ні добрі якості — чи то природні, чи набуті, — ні таланти, даровані нам, ні знання всього Писання, ні те, що ми довгий час працювали для Бога і вже звикли до цієї праці, — навіть усе це разом не дасть нам змоги правильно виконувати Божу волю, якщо при кожному боговгодному, доброму ділі, яке належить нам зробити, при кожній біді, яку хочемо обминути, при кожному хресті, який повинні нести з волі нашого Бога, якщо, наголошую, у всіх таких і подібних випадках нашого серця не надихне особлива Божа допомога і не дасть нам сили для виконання діл, як сказав Господь: «Без Мене ж ви нічого чинити не можете» (Ін. 15:5
Стосовно ж надії на Бога, до того, що я сказав вже в третій главі, додай ще ось це: знай при цьому, що немає нічого легшого і зручнішого для Бога так зробити, щоб ти переміг своїх ворогів, хай буде їх мало чи багато, нехай будуть вони старі та сильні, чи нові й слабкі. Але на все у Нього свій час і свій порядок. Тому, нехай якась душа надмірно обтяжена гріхами, нехай вона винна у всіх гріхах світу, нехай осквернена так, як тільки хто може подумати, і нехай к вона при цьому, скільки хотіла і могла, вживала всякі засоби та подвиги, щоб відступити від гріха і навернутися на дорогу добра, але ніяк не могла утвердитись в чомусь достойному, навіть найменшому, а навпаки, ще глибше поринала в зло, — нехай вона така. Але при цьому всьому їй не треба слабшати в надії на Бога і відступати від Нього, їй не варто полишати ні зброї, ні подвигів своїх духовних, а треба боротися, і боротися з собою та з ворогами мужньо і невтомно. І знай, що в цій невидимій боротьбі тільки той не тратить, хто не перестає боротися і уповати на Бога, допомога якого ніколи не відступає від тих, які воюють в Його полках, хоч деколи Він допускає отримувати їм рани. Тому борись не відступаючи, бо в цій невідступній боротьбі — вся суть. У Бога ж завжди готові і ліки для тих, хто поранений ворогами, і допомога для їх знищення, які в потрібний час подає Він борцям своїм, що шукають Його і твердо надіються на Нього; в годину, коли вже не чекають, побачать вони, як зникають горді вороги їх, як написано: «вояки вавилонські припинили битву, сидять безчинно по твердинях» (Єр. 51:30
Глава 7. Про те, як треба вправляти нам ум свій, щоб він не хворів незнанням Самої недовіри до себе і уповання на Бога, таких необхідних в нашій духовній боротьбі, замало. Бо ми не тільки не здобудемо перемоги, а навпаки, впадемо в ще більше зло. Тому разом з ними нам треба чинити й особливі подвиги або виконувати повчальні духовні вправи.
Серед цих вправ на першому місці повинні бути вправляння ума і волі.
Ум потрібно визволити і хоронити від незнання, яке дуже вороже йому, бо, затьмарюючи його, не дає йому пізнати істину, яка є предметом і ціллю його устремлінь. Для цього потрібно вправляти ум, щоб він був світлий і чистий та міг добре розрізняти, що корисне для нас, щоб очистити душу від пристрастей і прикрасити її чеснотами.
Такої світлости ума ми можемо осягнути двома способами: перший, і більш необхідний, є молитва, якою потрібно благати Святого Духа, щоб зволив пролити своє божественне світло в наші серця, що Він напевно зробить, якщо істинно будемо шукати тільки одного Бога, якщо щиро будемо горіти ревністю, щоб все чинити згідно з Його волею, і якщо в кожній справі будемо охоче підчиняти себе пораді наших досвідчених духовних отців і нічого не робити без їх дозволу.
Другий спосіб вправляння ума є постійне розглядання речей і заглиблення в їх пізнання, щоб ясно бачити, які з них добрі, а які погані; не так, як судить про них почуття і світ, а як судить правий розум і Святий Дух або істинне слово Богонатхненних Писань і духоносних Отців та Вчителів Церкви. Бо коли таке розглядання і поглиблення буде правдиве і належне, то воно дасть нам ясно зрозуміти, що ми повинні за ніщо мати і вважати суєтним і брехливим все, чого любить і всякими способами шукає сліпий і розбещений світ.
Саме почесті, утіхи і багатства світу є не що инше, як суєта і смерть душі; паплюження і злослів’я, якими переслідує нас світ, приносять нам істинну славу, а його скорботи – радість; прощення ворогам нашим і чинення їм добра є істинне благородство, одна з величних рис богоподібности; більше має сили і влади той, хто ненавидить світ, ніж той, хто має владу над цілим світом; охочий послух є дією, яка потребує більшого вияву мужности й твердости духа, ніж підкорення собі великих царів і керування ними; смиренне самопізнання має першість перед всяким иншим найвищим пізнанням; перемогти і умертвити свої погані нахили та похоті, які б вони не були незначні, є достойне більшої хвали, ніж взяття багатьох фортець, ніж розгром грізних полків, ніж навіть чудотворення і воскресіння мертвих.
Глава 8. Про те, чому неправильно судимо про речі, і як прийти до правильної думки про них Причина, чому ми неправильно судимо про речі, про які сказано перед цим, полягає в тому, що не заглиблюємося в їх суть, щоб бачити чим вони є; а сприймаємо їх з прихильністю або відразою зразу ж з першого погляду, оцінюючи їх за їхнім зовнішнім виглядом. Така прихильність або відраза до них полонять наш ум і затьмарюють його; тому він і не може правдиво судити про них, як вони є насправді. Отож, брате мій, якщо бажаєш, щоб такий самообман не знаходив у твоїм умі місця, приглянься до себе пильно: і коли або бачиш своїми очима або в умі уявляєш якусь річ, стримуй скільки сили свої бажання і не дозволяй собі з першого разу ні прихильно поставитися до цієї речі, ні не мати до неї відрази, але розглядай її відірвано, одним умом. В такому випадку ум, якщо він не затьмарений пристрастю, є за своєю природою вільний і чистий І має можливість пізнати істину, проникнути в глибину речі, де нерідко зло прикривається під брехливо-привабливою зовнішністю і де добро буває ховається під недоброю видимістю.
Але якщо у тебе спочатку йтиме бажання, і зразу, або полюбиш річ, або відвернешся від неї, то ум твій не зможе вже її добре пізнати, тобто пізнати як слід. Бо така налаштованість, що випереджує всяке судження, або, краще сказати, ця пристрасть, увійшовши всередину, стає стіною між розумом і річчю і, затьмарюючи його, робить так, що він думає про цю річ вже затьмарений пристрастю, тобто по-иншому, ніж вона є насправді, і через це ще більше посилює початкову налаштованість. А вона, чим далі йде вперед або чим більше любить або ненавидить річ, тим більше затьмарює ум стосовно неї, а врешті-решт і зовсім його затемнює. І тоді пристрасть до тієї речі зростає до такої міри, що та річ здається людині милою або ненависною більше від будь-якої иншої речі, яку вона коли не будь любила чи ненавиділа. Таким чином, якщо не дотримуватися наведеного мною правила, тобто утримувати бажання від прихильности чи відрази до якоїсь речі, перед виробленням судження про неї, тоді ці дві сили душі, тобто ум і воля, завжди приречені на невдачу і щораз більше занурюються із темряви в темряву, з гріха в гріх.
Отже, остерігайся, любий, зі всією увагою від прихильности або відрази до якої-небудь речі за своєю пристрастю, перш ніж встигнеш її добре розглянути при світлі розуму, правдивого слова Божественних Писань, при світлі благодаті та молитви і з допомогою міркування твого духовного отця, щоб не згрішити і не прийняти істинно добре за зле та істинно зле за добре: як це нерідко трапляється з деякими ділами, які самі по собі і святі, але за певних обставин, а власне тому, що здійснюються або не в свій час, або не до місця, або не в належній мірі, спричиняють велику шкоду тим, які їх здійснюють. Ми знаємо з досвіду, яких бід зазнавали деякі через подібні похвальні та святі діла.
Глава 9. Про пильнування ума від марного всевідання і пустої цікавости Наскільки необхідно, як ми сказали, стерегти ум від невідання, настільки так само необхідно його стерегти від протилежного невіданню — всевідання й цікавости. Бо, якщо ми наповнимо його багатьма знаннями, уявленнями і думками, не виключаючи і суєтних, непотрібних та шкідливих, то зробимо його безсилим; і він не зможе вже добре розуміти, що є придатне для нашого істинного самовиправлення та досконалости. Тому треба тобі так триматися щодо знань про земні речі, хоч инший раз і добрих, але не конечних, якби ти вже помер. І, спрямовуючи свій ум всередину себе, залишати його вільним від думок про всі речі світу.
Розповіді про минуле і нові відомості про майбутнє нехай оминають тебе, і всі перевороти в світі та царствах нехай будуть для тебе такими, якби їх зовсім не було, а коли тобі їх хтось принесе, то відвернись від них і далеко відкинь від свого серця та уяви. Послухай, що говорить св. Василій: «…нехай буде для тебе гірким смакуванням слухання світських вістей, і солодощами меду нехай будуть сказання преподобних мужів». Прийми і те, що говорить пророк Давид: «…розповідали мені законопереступники безнастанні задуми свої, але не законом Твоїм, Господи» (Пс. 118:85 «Іісуса Христа і то розп’ятого» (1Кор. 2:2
Всяке инше дослідження й дізнавання є породженням і поживою самолюбства та гордости. Це – кайдани і сіті диявола, який, бачачи, сильну та міцну волю тих, які провадять духовне життя, намагається перемогти їх такою цікавістю, щоб заволодіти і ними, і їх волею. Для цього він звичайно вкладає в них високі, тонкі й захоплюючі думки, а особливо тим, які дотепні та швидкі на мудрування. І вони, захоплюючись такими високими помислами, забувають берегти чистоту свого серця і звертати увагу на смиренне про себе думання та істинне самоумертвлення. Таким чином, будучи зв’язаними ланцюгами гордости й зарозумілости, вони творять собі ідола зі свого ума, а внаслідок цього потрохи, самі того не відчуваючи, вдаються до думки, що не мають більше потреби в порадах і повчанні инших, бо звикли у кожній потребі прибігати за допомогою до ідола власного розуміння і судження.
Це дуже небезпечна річ, яка важко лікується. Гордість ума несе більшу біду, ніж гордість волі. Бо гордість волі є явною для ума, і може бути ним успішно вилікувана, коли перебуватиме під його ярмом. А ум, коли самовпевнено утвердиться в думці, що його власні судження кращі від усіх инших, то хто його може вилікувати? Чи може він кого-небудь послухати, якщо впевнений, що судження всіх инших не настільки правильні, як його власні? Коли ж це око душі — ум, з допомогою якого людина могла би пізнавати і виправляти гордість волі, також осліплене гордістю і залишається хворим, то хто ж тоді вилікує волю? І буває все всередині настільки розладнане, що немає де і немає кому прикласти лікарство. Ось чому якнайшвидше треба піднятися тобі проти цієї згубної гордині ума, 2а перш ніж вона проникне до твоїх костей; опирайся, загнуздай бистроту свого ума і покірно підкоряй свою думку думці инших; будь нерозумним ради Бога, якщо бажаєш бути мудрішим від Соломона. «Як комусь із вас здається, що він мудрий у цьому віці, хай дурним стане, щоб зробитися мудрим» (1Кор. 3:18
Глава 10. Як навчити свою волю, щоб вона в усіх ділах своїх, внутрішніх і зовнішніх, як кінцеву мету прагнула лиш одного – догодити Богові Крім навчального вправляння ума, потрібно тобі керувати і волею так, щоб не дозволяти їй схилятися до своїх бажань, а навпаки, провадити її, щоб вона повністю збігалася з волею Бога. І при цьому пам’ятай, що не достатньо лиш бажати і шукати завжди те, що миле Богові, а ще й потрібно, щоб ти бажав цього як ведений самим Богом, і з єдиною метою — вгодити Йому від чистого серця. Щоб бути стійкими в цьому, ми повинні витримати ще сильнішу боротьбу зі своєю природою, ніж з усім тим, про що було сказано вище. Бо наша природа так схильна до догоджання собі, що у всіх своїх ділах, навіть найдобріших і найдуховніших, шукає спокою і насолоди для себе, і цим, непомітно і потайки, похітливо живиться як їжею.
Тому, коли перед нами постають духовні діла, ми зразу ж їх бажаємо і прямуємо до них, але не як керовані Божою волею або не зтією метою, щоб вгодити Богові, а заради втіхи та радости, яка народжується в нас, коли бажаємо і шукаємо того, чого хоче від нас Бог. Тим затаєнішою і скритнішою буває подібна омана тоді, коли вище і духовніше те, чого бажаємо. Тому я і кажу, що не треба нам задовольнятись тільки тим, щоб бажати те, чого вимагає Бог, але потрібно ще бажати і так, як, коли, чому і для чого Він цього хоче. І апостол заповідає нам пізнати, що є воля Божа не тільки добра, але й угодна і досконала за всіх обставин, кажучи: «І не вподібнюйтеся до цього світу, але перемінюйтесь обновленням вашого розуму, щоб ви переконувалися, що то є воля Божа, що добре, що вгодне, що досконале» (Рим. 12:2
Отже, брате мій, якщо ти бажаєш застерегти себе від таких прихованих перепон на дорозі до досконалосте, якщо бажаєш успішно закріпитися в такому доброму настрої, щоб і бажати, й робити все тільки заради того, що так хоче Бог, тільки на Його славу й для вгодження Йому, і для праці для Нього одного, який бажає, щоб в кожному нашому ділі і в кожній нашій думці Він один був і початком і кінцем, — то роби ось як.
Якщо перед тобою є якесь діло, що відповідає Божій волі, або само по собі добре, не схиляй в цей момент своєї волі до нього і не бажай його, якщо перед цим не піднесешся своїми думками до Бога, щоб з’ясувати, чи є пряма Божа воля на те, щоб бажати і робити такі діла, й чи вони є вгодні Богові. І коли так закріпишся в думках, що самою Божою волею будуть визначатися у тебе нахили лі, тоді бажай його і роби, тому що так бажає Бог, тому що це миле Йому і на Його славу.
Відповідно, коли бажаєш ухилитися від того, що не згідне з Божою волею або не є добре не одразу відвертайся, але спочатку зверни око свого ума до волі Божої і з’ясуй, чи це пряма воля Божа відхилитися від того, щоб догодити Богу, Бо лестощі нашої природи дуже тонкі й не багатьма розпізнаються: вона таємно шукає свого «я», і між тим так поводиться, що нам здається, ніби в неї єдина мета — догодити Богові, що насправді — не так.
Таким чином нерідко трапляється, що бажаючи чи не бажаючи чого-небудь особисто для себе, собі на догоду, ми думаємо, що бажаємо чи не бажаємо того тільки для того, щоб вгодити Богові. Щоб уникнути такого самообману, існує єдиний засіб — чистота серця, яка полягає в тому, щоб скинути з себе старого чоловіка і одягнутися в нового. В цьому полягає вся невидима боротьба.
Якщо бажаєш навчитися мистецтву, як це робити, то послухай. На початку будь-якого діла належить тобі зректися, наскільки можливо, всякого власного бажання, і не бажати, ні робити, ні відхилятися від діла, якщо спочатку не відчуєш, що тебе до цього штовхає і направляє лиш свідомість на те Божої волі. Якщо у всіх своїх зовнішніх ділах, а тим більше внутрішніх — духовних, — ти не можеш завжди реально відчувати цю заохоту від Бога, задовольнися її можливістю в тобі, тобто завжди май такий щирий намір, щоб у всякому ділі нічого не мати на увазі, крім єдиного вгодження Богові.
Правдиве відчування заохоти від Бога на діло буває або через божественне просвітлення, або осяяння свідомости, коли чистим серцям явно відкривається Божа воля; або через внутрішнє Боже натхнення, внутрішнім якимось словом, чи через инші діяння Божої благодаті, наприклад — життєдайну теплоту, невимовну радість, духовні злети, розчулення, щирі сльози, Божественну любов та инші боголюбиві й блаженні почуття, які бувають не за нашою волею, але від Бога, не самовільно, а пасивно. Всіма цими відчуттями впевнюємося, що те, що хочемо зробити, є з волі Божої. Найперше нам потрібно возсилати до Бога теплу і чисту молитву, всім серцем благаючи Його один раз, двічі і багато разів, щоб Він просвітив нашу темноту і напоумив нас. «Три рази помолись, — кажуть великі старці Варсонофій та Іоанн, — і потім до чого схилиться твоє серце, те і роби». Не варто при цьому забувати, що при всіх перелічених внутрішніх духовних порухах, рішення, які народжуються в тобі, ти повинен звіряти з порадами та міркуваннями найдосвідченіших.
Щодо діл, здійснення яких повинно тривати або завжди, або більш чи менш тривалий час, не тільки на початку їх творення потрібно нам мати в серці щиру постанову сповнювати їх тільки для вгоди Богові, але й після, аж до самого кінця відновлювати такий настрій. Бо якщо ти не будеш так робити, то потрапиш у небезпеку знову бути обплутаним природною любов’ю до себе, яка, схиляючись більше до самовгодження ніж до Боговгодження, з плином часу встигає непомітно зіпсувати добрий настрій, який був на початку, і призвести до зміни добрих намірів і мети. Тому Григорій Синаїт написав: «Постійно будь уважний до настрою своєї волі і ретельно розглядай, куди вона хилиться, чи до Бога, чи заради самого лиш добра й для користі душевної сидиш ти безмовно, співчуваєш, читаєш, молишся та инші здійснюєш подвиги, щоб, не усвідомлюючи того, не обікрасти самого себе» (Гл. 19. Грец. Добротолюбіє, с. 916).
Тому той, хто не зважає на це, почавши робити якесь діло з єдиною метою — вгодити Богові, потім потрохи, підсвідомо вводить в це діло й самовгодження, знаходячи в ньому задоволення своїх и бажань, і часто такою мірою, що зовсім забуває про волю Божу. І він настільки зв’язується насолодою від цього діла, що навіть якщо сам Бог перешкодить йому виконати його чи через якусь хворобу, чи через спокусу від людей і бісів, чи якимсь иншим способом, він дуже обурюється і часто осуджує то одного, то иншого, що були йому перепоною у цьому. А иншим разом нарікає на самого Бога, що є явним знаком, що їх сердечний настрій не від Бога, а народився від пошкодженого й гнилого кореня самолюбства.
Бо, хто буває натхненний на діла однією свідомістю на те Божої волі і одним бажанням вгодити Богові, той ніколи не бажає одного діла більше, ніж иншого, хоча б одне з них було високе і велике, а друге низьке й незначне. Він однаково ставиться до обох, бо вони обоє вгодні Богові. Отже, той, хто робить чи якесь велике діло, чи низьке і незначне, буває однаково спокійний і задоволений. Тому, що він цілковито зайнятий головним своїм наміром і головною своєю метою — завжди й у всіх ділах своїх бути тільки вгодним Богові, чи то в житті, чи то в смерті, як говорить і апостол Павло: «…тому й намагаємося з усіх сил Йому подобатися» (2Кор. 5:9
Якщо колись будеш натхнений на яке-небудь діло, і то з такої душевної спонуки, щоб уникнути пекла або отримати в насліддя рай, то ти можеш і це подумки спрямувати до останньої твоєї мети — вгоджувати Богові, виконуючи Його волю. Тому що Бог хоче, аби ти увійшов в рай і не потрапив до пекла.
Ніхто не може повністю пізнати, яку силу і потугу в нашому духовному житті має це спонукання, або мета, — вгоджувати Богові. Бо яке б не було просте і незначне діло, але коли воно твориться тільки для вгодження Богові та на Його славу, тоді воно буває незрівнянно цінніше в Божих очах, ніж багато инших високих, славних і великих діл, які робляться з иншою метою. Тому для Бога приємніше бачити, коли ти один динарій даси бідному лише з тією метою, щоб вгодити Його Божественній величі, ніж коли б ти зрікся всього свого майна з якоюсь иншою метою, навіть з тою, щоб отримати небесні блага, хоч така ціль є і добра, і бажана.
Цей внутрішній подвиг, який тобі потрібно звершувати при кожному ділі, подвиг скеровувати свої думки, почуття і діла до такого вгодження, спочатку видасться тобі важким, але потім зробиться легким і зручним, якщо, по-перше, безперервно будеш вправлятися в таких духовних вправах, а по-друге, завжди будеш зігрівати в собі бажання Бога, підносячись до Нього живим стремлінням серця, як до єдиного досконалого блага, достойного, щоб Його шукати заради Нього самого, Йому служити, і Його любити понад усе.
Чим частіше таке шукання безмежного блага в Бозі буде відбуватися в нашій свідомості й чим глибше буде проникати в серце, тим частіше і тим тепліше будуть здійснюватися сказані дії нашої волі, й тим швидше і зручніше виробиться в нас навик – всяке діло робити лиш з любови до Бога, і з одним бажанням — вгодити Йому, найдостойнішому всякої любови.
Глава 11. Деякі нагадування, які можуть спонукати нашу волю до бажання всяким ділом догоджати Богові Щоб зручніше ти міг спрямовувати свою волю — у всьому бажати лиш догодити Богові та Його славити, нагадуй собі частіше, що Він перший різними способами вшанував тебе і виявив до тебе свою любов: створив тебе із нічого по образу і подобі своїй, і всі инші творіння створив для служіння тобі. Визволив тебе із рабства диявола, послав не ангела якогось, але Сина свого Єдинородного, щоб Він визволив тебе не тлінною ціною золота і срібла, а безцінною кров’ю своєю і своєю смертю, найбільш мученицькою і принизливою. Після того всього, кожну годину і кожну мить береже тебе від ворогів; бореться за тебе своєю Божою благодаттю, приготовляє тобі на поживу і захист в пречистих тайнах Тіло і Кров возлюбленого Сина свого.
Все це є знаком великої чести й любови до тебе Бога, чести такої великої, що й не можливо збагнути, як такий великий Владика вселенної виявляє таку честь нашій нікчемності й ницості. Тепер суди, яку велику честь і поклоніння ми повинні воздавати такій безмірній Величності, яка створила для нас такі предивні діла. Якщо земним царям, які чинять нам добро, ми не можемо втриматись, щоб не прославляти і шанувати їх, щоб не дякувати і коритись їм, то як незмірно більше повинні ми, найнікчемніші, все це віддавати найвищому Царю всіх, який так нас полюбив і подарував нам стільки благ, що й порахувати неможливо.
Та насамперед з того, що сказано тепер, завжди пам’ятай, що Боже діло само по собі достойне всякої чести, поклоніння і щирого служіння на догоду Йому.
Глава 12. Про бажання і прагнення, які є в людині, та про їхню боротьбу між собою Знай, що в цій невидимій боротьбі, дві волі, які є в нас, воюють між собою: одна належить розумовій частині душі, й тому називається волею розумовою, вищою; а друга належить чуттєвій частині, й тому називається волею чуттєвою, нижчою, а загально вона називається волею безсловесною, тілесною, пристрасною. Вища воля бажає завжди тільки добра, а нижча — тільки зла. Одне і друге діється само собою, тому ні добре бажання само по собі не рахується нам за добро, ані зле — за зло. Зарахування залежить від схиляння нашої вільної волі. Тому, коли ми своєю волею схиляємося на добре бажання, воно зараховується нам за добро, а коли схиляємося до злого бажання, воно зараховується нам за зло. Ці бажання йдуть поряд: коли приходить добре бажання, то відразу виступає проти нього бажання зле. І коли приходить зле бажання, то виступає проти нього добре бажання. Наша воля вільна у своєму виборі, і до якого бажання вона схиляється, те і є переможцем цього разу. В цьому і полягає вся наша невидима боротьба. її ціллю є не дозволити нашій свобідній волі схилятися до бажання нижчої, тілесної і пристрасної волі, а завжди йти вслід за волею вищою, розумовою. Бо вона є волею Божою, іти за якою є законом нашого буття: «Бога бійся і заповідей Його пильнуй, бо в цьому вся людина» (Еккл. 12:13 — і перемога за тобою. А вибереш нижче, знехтувавши вищим, — будеш переможеним. Св. Павло про це пише так: «Отож знаходжу (такий) закон, що, коми я хочу робити добро, зло мені накидається; мені бо милий, за внутрішньою людиною, закон Божий, але я бачу инший закон у моїх членах, який воює проти закону мого ума і підневолює мене законові гріха, що в моїх членах» (Рим. 7:21-23 «…духом ходіте, і тіла пожадливостей не будете чинити» (Гал. 5:16
Особливо великий подвиг і важку працю повинні понести на початку ті, які перед своїм рішенням змінити світське та тілесне життя на життя боговгодне й віддатися ділам любови і щирої праці для Бога, зв’язали себе злими звичками через часте задоволення бажань своєї тілесної та пристрасної волі. Хоч з одного боку в них поряд зі свобідною волею стоять бажані ними вимоги розумової волі, які запалюються Богом, але зате і з другого боку стоять ті ж, не без співчуття зустрінуті побажання волі тілесної і пристрасної, і, противлячись першій, перетягують вільну волю на свій бік з такою силою, як деякий раз тягнуть на мотузці під’яремну скотину. І тільки Божа благодать дає їм силу втриматися в раніше прийнятому намірі. Час протистояння їм і стійкість в боротьбі послаблюють їх силу, але боротьба від цього не припиняється.
Тому нехай ніхто не мріє здобути істинний християнський намір і християнські чесноти та працювати для Бога як належиться, якщо не хоче присилувати себе відкидати і переборювати всілякі пристрасні порухи тілесної волі, не тільки великі, але й малі, які він спочатку звик охоче й люб’язно задовольняти. В тому, що через жаль до себе деякі особи не хочуть заставляти себе і відмовляти собі рішуче у всьому, і полягає головна причина, чому так мало тих, хто досягає повної християнської досконалости. Бо коли вони, з трудом перемігши великі пристрасні нахили, не хочуть потім заставити себе до поборення малих, які здаються незначними, то, оскільки ці малі є причиною породження і плекання більших, задовольняючи їх, живлять ці останні, які потім продовжують жити та діяти в серці, хоч виявляються у незначних розмірах. Серце при цьому залишається пристрасним і нечистим, і головне — анітрохи не визволяється від догоджання собі і жалю до себе, які завжди ставлять під сумнів вартість боговгодних діл.
Наприклад, є такі, які, не присвоюючи собі чужого, надмір люблять власне й з однієї сторони надто уповають на нього, а з другої — бувають повільні на милостиню. Инші, не добиваючись почестей поганими засобами, не ставлять їх в ніщо, але часто бажають їх отримати, якщо би вдалось, нібито проти їхньої волі. Инші знову ж, довго дотримуючись встановлених постів, не відмовляють собі у бажанні багато і смачно поїсти, чим зовсім знищують вартість посту. Деякі живуть у чистоті, але продовжують підтримувати стосунки і знайомства з особами, які їм подобаються, і тим насолоджуються, не бажаючи зрозуміти, Що цим вони плекають в собі ще більшу перепону на шляху до досконалости в духовному житті та в єднанні з Богом.
Додам сюди неувагу деяких до природніх недоліків свого характеру, які хоч і не залежать від свобідної волі, але роблять його гідним суду, коли хто, бачачи як вони заважають справі духовного життя, не тільки не прагне зовсім їх знищити, але й укласти в нешкідливі рамки, коли це можливо з допомогою Божої благодаті, при ревності і належній увазі до себе. Серед тих недоліків такі, як відлюдькуватість, запальність, вразливість і, як наслідок цього — бездумна поспішність у словах, рухах і ділах, суворість та буркотливість, впертість та сварливість тощо. Всі ці недоліки і природні слабкості потрібно виправляти, забираючи в одних надлишки, другим додаючи нестачу, перетворюючи одні й другі у відповідні добрі якості. Бо ніщо природне, яке б воно дике і вперте не було, не може встояти проти волі, коли вона, озброївшись благодаттю Божою, запалиться ревністю зі всією увагою і ретельністю протистояти цьому.
Із вищесказаного випливає, що деякі й роблять добрі діла, але ці діла залишаються недосконалими, шкутильгають і сплетені з похотями, що панують у світі (Ін. 2:16
Заради цього, любий мій у Христі брате, закликаю тебе, полюби труднощі й лихоліття, які неминуче супроводжують нашу внутрішню боротьбу, якщо не бажаєш завжди бути переможеним. Так радить і премудрий Сирах: «Покинь нехіть до тяжкої праці» (7,15). Тому, що це є фундаментом всієї боротьби. Чим більше полюбиш ти цю трудність і безжалісне до себе вправляння в подвигах, тим скорішу й повнішу отримаєш перемогу над собою і над тим, що в тобі противиться високому добру, та, як наслідок, сповнишся всякою чеснотою і благістю, і мир Божий вселиться в тебе.
Глава 13. Про те, як треба воювати з чуттєвою безсловесною волею, і про подвиги, які вона повинна проходити, щоб набувати навику в чеснотах Кожен раз, коли безсловесна чуттєва воля з одного боку, а Божа воля, що промовляє через совість, з другого — поборюють твою в свобідну волю і схиляють її до себе, намагаючись здолати її, тобі треба, якщо ти щирий ревнитель добра, вживати належні заходи, щоб сприяти Божій волі отримати перемогу. Для цього роби ось що:
а. Як тільки відчуваєш порухи нижчої і чуттєвої волі, то відразу
б. Щоб це успішніше здійснилося і принесло добрий плід, поспішай розпалити неприязнь до такого роду порухів, як до своїх ворогів, які шукають, якби вкрасти та знищити твою душу, — розгнівайся на них.
в. При цьому не забувай просити в помічника подвижників, нашого Господа Іісуса Христа про допомогу, захист і зміцнення твоєї доброї волі, бо без Нього ми не зможемо ні в чому мати успіху.
г. Ці три внутрішні дії, щиро відтворені в душі, кожен раз принесуть тобі перемогу над недобрими порухами. Але це є тільки прогнання ворогів. А якщо хочеш їх вразити в саме серце, то відразу, якщо це можливо, зроби що-небудь протилежне тому, до чого спонукав пристрасний рух, а якщо можна, постанови робити це завжди. Це останнє нарешті визволить тебе від появи відчутих тобою нападів. Пояснимо на прикладі. Припустимо, що хто-небудь тебе образив чимось великим чи малим, і в тебе з’явились почуття незадоволення й роздратування, які навіяли бажання помсти. Пильнуй себе і поспішай усвідомити, що ці почуття хочуть тебе схилити до злого.
Тому займи позицію воїна та захищайся:
а. Вгамуй ці почуття, не впускай їх всередину, та не допускай, щоб твоя воля стала на їх сторону, як справедливу. Це означає — вчинити їм опір.
б. Але вони всі стоять перед тобою, і готові знову до наступу: – розпали в собі неприязнь до них, як до ворогів, і сповнися гнівом з почуття самозбереження, доки можеш щиро сказати: «Я ненавиджу кривду й гидую нею» (Пс. 9:163 «Я їх страшною ненавистю ненавиджу, вони моїми ворогами стали» (Пс. 138:22
в. Потім — моли Господа: «О Боже, рятуй мене, Господи, мені на допомогу поспішися!» (Пс. 70:2
г. Примирившись, зроби тому, хто тебе образив щось таке, що виказувало б твою до нього зичливість і добрий намір: скажи дружнє слово, вчини дрібну послугу і подібне. Це буде виконанням того, що заповідає Давид: «Відступи від зла й чини добро» (Пс. 34:15
Запропоную тобі загальну на всі випадки вказівку згідно з вченням святих Отців. У нас в душі є три сили – мислення, бажання, роздратування. З цих трьох сил, якщо їх пошкодити, народжуються і троякого роду неправдиві помисли та почуття. Сила мислення породжує невдячність до Бога і нарікання, нехтування Богом, незнання Божих речей, нерозсудливість, всякі инші недобрі думки. Сила бажання породжує прагнення насолоди, марнославства, грошолюбства, зі всіма їх чисельними видозмінами, які відносяться до самовгодження. Сила роздратування – гнів, ненависть, заздрість, мстивість, злорадство, бажання зла та злі почуття. Всі ці помисли та почуття тобі треба перемагати за допомогою вказаних вище способів, щоразу намагаючись плекати в серці протилежні їм добрі почуття і нахили: замість невірства — безсумнівну віру в Бога; замість нарікання — щиру подяку Богові за все; замість нехтування Богом — безнастанну глибоку пам’ять про Бога, Всюдисущого і Вседержителя; замість невігластва, неуцтва — ясне споглядання або перебирання в умі всіх стіасительних християнських істин; замість нерозсудливости — почуття, набуті в розважаннях про добро та зло; замість всяких недобрих помислів — хвала Бога і славослів’я: замість насолод — стриманість, піст, умертвлення; замість гніву — лагідність; замість ненависті — любов; замість заздрости — співрадість; замість помсти — прощення і зичливість; замість злорадства — співстраждання; замість бажання зла — бажання добра. Коротко поєднаю це зі св. Максимом: силу думки свою прикрась безперестанною пам’яттю про Бога, молитвою і знанням Божих істин; силу бажання — повним самовідреченням і відреченням від усякого догоджання собі; силу роздратування — любов’ю: і правильне слово, світло ума твого ніколи не затьмариться в тобі, й наведені недобрі помисли не зможуть знайти в тобі місця. Якщо ти самостійно будеш плекати в собі зранку, ввечері та в инші часи дня перелічені добрі почуття і нахили, то невидимі вороги не наблизяться до тебе, бо в такому разі ти будеш подібний на полководця, який безнастанно оглядає своє військо й шикує його в бойовий порядок, а на такого нападати — вороги це знають — незручно.
Зосередь особливо свою увагу на останньому пункті — на діях, які протилежні тим, до яких манять недобрі помисли, й на плеканні в серці протилежних пристрастям почуттів і нахилів. Тільки так ти зможеш викорінити в собі пристрасті й перебувати в безпечнішому становищі. Бо, поки коріння пристрастей залишаться всередині, вони завжди будуть породжувати свої плоди та затуманювати ними чесноти, а деколи й зовсім їх закривати та витісняти. В таких випадках ми підлягаємо небезпеці знову впасти в попередні гріхи й змарнувати всю свою працю.
Тому знай, що цей останній прийом потрібно тобі використати не один раз, а треба вживати часто, безнастанно, до того часу, поки не розіб’єш, не розладнаєш і не знищиш пристрасного навику, проти якого озброюєшся. Бо коли навик панує в серці через часте повторювання певних дій, щоб задовольнити пристрасть, яка в ньому живе, тоді для послаблення і знищення такої влади треба, крім відкинення його в серці, застосувати протилежні цій пристрасті добрі почуття, які їїЇ б’ють і знищують. Часте їх повторювання прожене пристрасний навик, вб’є діючу в ньому пристрасть і вкорінить в серці протилежну їй чесноту та навик до відповідних дій. Напевно, не потрібно тебе надто переконувати, оскільки це само собою видно, що для набуття добрих навиків необхідно робити більше добрих діл, ніж для навиків злих потрібно було б діл недобрих. Тому, що погані навики швидше вкорінюються. Причиною того є гріх, який живе в нас, або догоджання собі. Отже, якими б важкими і незручними не здавалися тобі для виконання такі, протилежні твоїй пристрасті дії, чи через немічність твоєї доброї волі, чи через опір твоєї пристрасної самовгодливої волі, ти нізащо не полишай їх, але всілякими способами заставляй себе їх робити. Нехай вони спочатку будуть недосконалі, але все-таки підтримають твою твердість і рішучість боротися, і допоможуть тобі перемогти.
Ще додам: будь бадьорим і, зосередившись, борись мужньо — і борись не тільки з великими й сильними, але й з малими та легкими порухами кожної твоєї пристрасти. Бо малі відкривають дорогу для великих, особливо, коли перетворяться у звичку. Досвід вже не раз підтверджував, що коли хтось мало звертає уваги і не турбується про відкинення від серця малих пристрасних побажань, після того як вже переміг великі, то такий піддається раптовому нападові ворога, і такому сильному, що не витримує в боротьбі й падає ще нижче від попередніх падінь.
Крім того нагадую, що тобі потрібно відсікати й умертвляти всяку пристрасть до речей, хоч і дозволених, але не конечних, якщо зауважуєш, що вони послаблюють напруження твоєї доброї волі, привертають увагу до себе І розладнують встановлений тобою порядок благочестивого життя: прогулянки, вечори, розмови, знайомства, забави, сон та инше. З цього ти отримаєш багато хористи: підготуєшся перемагати себе в усьому иншому, станеш стійкішим і досвідченішим в боротьбі зі спокусами, уникнеш багатьох пасток диявола, який вміє розставляти їх на цих важких стежках, і, запевняю, будеш творити діла, вгодні Богові.
Отже, любий, якщо ти підеш за моїми вказівками й бадьоро станеш на шлях вищевказаних святих подвигів, то будь впевнений, що за короткий час досягнеш успіху і зробишся істинно духовним, а не тільки ззовні. Але пам’ятай, що боротьба з собою і заставляння себе — це невідворотний закон, який виключає всяке догоджання собі, навіть і в духовній сфері життя. Якщо ти притягаєш сюди або виключно вибираєш тільки приємні діла, хоч і духовні, то зіпсуєш все своє діло. Ти будеш працювати, але справжнього плоду не отримаєш, отримаєш тільки пустоцвіт, і ні в чому духовному дійсно та міцно не будеш стояти. Тобі буде здаватися, що маєш щось духовне, але насправді так не буде. Бо все істинно духовне виробляється благодаттю Святого Духа. Ця ж благодать вселяється тільки в тих, які розіп’яли себе в стражданнях і свідомих злигоднях без всякого жалю до себе, і через це з’єдналися з розп’ятим за них Господом Спасителем нашим.
Глава 14. Як бути, коли вища, розумова воля здається ніби зовсім переможеною нижчою волею та ворогами Якщо деколи відчуєш таку сильну атаку гріхів, що тобі видасться, ніби вже і встояти проти неї не можеш і ніби вже сама завзята ревність протистояти цьому вичерпалась, то дивись, брате мій, не опускай рук, а схаменись і стій твердо. Це ворожа пастка — думкою про безнадійність підірвати опір, заставити скласти зброю і віддатися в руки ворогів. Пам’ятай про цю хитрість ворога й не відступай. Бо поки ти не прихилишся волею до пристрасте, то будеш серед переможців, оборонців і винищувачів ворогів, навіть якщо ти співчуваєш пристрасті. Заставити тебе чи проти твоєї волі вирвати з рук твоїх перемогу і здолати тебе, яку би запеклу й жорстоку боротьбу не підіймали в тобі вороги твого спасіння, ніхто й ніщо не може. Бог дарував нашій свобідній волі таку силу, що якщо б усі властиві людині почуття, весь світ і всі демони озброїлись проти неї і вступили би з нею в двобій, присилувати її не змогли б. За нею завжди залишається свобода побажати те, що вони пропонують і вимагають, якщо захоче, і не побажати, якщо не захоче. За це вона й відповідає та підлягає суду. Запам’ятай це добре, яким би не видавався собі слабким, ти не повинен пробачити собі, якщо піддашся пристрасті. Це скаже тобі й твоя совість. Приготуйся тим твердіше стояти, чим сильніший напад, і ніколи не відступай від такого рішення, при кожному такому випадку повторюючи слова одного із наших провідників: «Чувайте, стійте у вірі, будьте мужні, кріпіться» (1 Кор. 16,13).
Тримаючи таким чином свою волю неприхильною до гріховної пристрасти та перебуваючи на боці вимог вищої волі, пускай в діло одну за одною й свою духовну зброю. Головна з них — є молитва. Нею і запалюй себе, промовляючи: «Господь — моє світло й моє спасіння: кого маю боятись ? Господь — мого життя твердиня: кого маю страхатись?*. Нехай і облогою стануть проти мене, не настрашиться моє серце; нехай і війна настане проти мене, навіть тоді буду я уповати» (Пс. 27:1,3 «Я бо не покладавсь на лука мого, і не спас мене меч мій… Богом ми день-у-день хвалились, і Твоє Ім’я ми завжди прославляли» (Пс. 44:7,9 «Не бійтесь того, чого він боїться, і не лякайтесь. Господа сил — Його шануйте як святого; Його ви маєте боятися, перед Ним маєте тремтіти! Задумуйте задуми, та вони не вдадуться; давайте накази, та вони не здійсняться, бо з нами Бог» (Іс. 8:12-13,8:10
Натхнений таким чином, зроби і ти те, що робить инколи у видимій битві воїн, коли на нього сильно напирає ворог: він трохи відскакує назад, щоб вибрати краще місце і придивитися, як зручніше пустити стрілу в серце ворога. Так само і ти, спрямувавши свої помисли всередину в серце і відновивши свідомість та почуття своєї маловартости й немочі самому в цей час щось зробити, вдайся до Бога, який все може, й з теплим упованням та сльозами приклич Його на допомогу проти пристрасти, що находить, кажучи: «Устань нам на допомогу і визволь нас Твого милосердя ради» (Пс. 44:27 «Воюй проти тих, що боєм ідуть на мене. Візьми щит малий і великий, і встань мені на поміч!.. Нехай засоромляться і застидаються ті, що на життя моє чигають; нехай назад відступлять і почервоніють ті, що замишляють зло на мене» (Пс. 35:1-2,4
Терпи, так взиваючи, й побачиш швидку допомогу. Але будь до себе дуже уважний. Ворог знає силу таких молінь до Бога й спішить и погасити їх або розхитати беззмістовним наріканням на Бога, яке він сам викликає, навіщо допустив Господь такий ворожий напад і таку небезпеку впасти, щоб таким чином не допустити або припинити моління і зробити негідним Божої допомоги. Як тільки помітиш такий богопротивний порух, поспіши відновити цю щиру й істинну впевненість, що «Бог не може бути спокушуваний злом, і сам Він не спокушає нікого», і що «кожний спокушається своєю власною пожадливістю, яка його притягає і зводить» (Як. 1,13-14). Потім заглибся в попередні свої діла, почуття і думки, й побачиш, що це з них народилась внутрішня буря, яка поставила тебе в небезпечне становище. Ворог набрехав на Бога, а твої прогріхи прикрив. Тобі треба вірою виправдати в собі Бога і розважанням зняти з себе улесливе вороже покривало, звинуватити себе в потуранні собі й неувазі й, в покаянні визнавши цей внутрішній гріх перед Богом, повернутися до молінь, які дадуть тобі завжди готову, а особливо в таких випадках, Божу допомогу.
Після цього, коли внутрішня буря стихне, боротьба повинна проходити за загальними правилами невидимої боротьби, про які вже було частково сказано.
Глава 15. Про те, що боротьбу треба вести безперервно і мужньо Якщо бажаєш перемогти своїх ворогів якомога швидше й легше, необхідно тобі, брате, вести боротьбу з усіма своїми пристрастями безперервно й мужньо, а особливо з самолюбством або нерозумною любов’ю до себе, коли ти догоджаєш собі й себе жалієш. Тому, що це є основою і джерелом всіх пристрастей, його инакше загнуздати не можна як безупинним свідомим озлобленням на себе та любов’ю до скорбот, злигоднів, наклепів, безвинних утисків зі сторони світу й світських осіб. Нехтування таким безжальним до себе ставленням було, є і буде завжди причиною неможливосте наших духовних перемог, їх трудности, рідкости, недосконалосте й слабкости.
Отже, ця наша духовна боротьба повинна бути у нас постійна й безнастанна. Вона повинна вестися з душевною бадьорістю і мужністю, що легко тобі вдасться, якщо це буде від Бога. Виходь на цю боротьбу без вагань. Якщо прийде бентежлива думка про лють і безупинну злобу, яку мають проти тебе вороги-демони, і про їх численні полки, то подумай також і про безмежно величну Божу силу і про любов Його до тебе, а також і про незрівнянно більшу кількість ангелів небесних та про молитви святих. Усі вони невидимо боряться поряд з нами проти наших ворогів, подібно, як це було сказано стосовно Амалека: «…війна Господня проти Амалека з роду в рід» (Вих. 17:16
Тому ніколи не треба лякатися, коли тобі почне докучати наплив думок, що боротьба ворогів проти тебе дуже сильна, що їй немає кінця і вона розтягнеться на все твоє життя, що не уникнути тобі падінь і їх численного та різноманітного повторення. Знай, що вороги наші зі всіма своїми підступами знаходяться в руках Божественного нашого Архистратига, Господа Іісуса Христа, на честь і славу якого ти ведеш боротьбу. Якщо Він сам вводить тебе в бій, то не тільки не допустить, щоб вороги твої вчинили над тобою насильство й перемогли тебе, якщо, звичайно, ти сам своєю волею не перейдеш на їхню сторону, а сам буде боротися за тебе й віддасть ворогів твоїх в твої руки переможеними, коли Йому буде угодно, як написано: «Бо Господь, Бог твій, іде посеред твого табору, щоб визволяти тебе й віддати тобі в руки твоїх ворогів» (Повт. 23:15
Якщо Господь відтягне твою повну перемогу над ворогами та відкладе це до останнього дня твого життя, то знай, що зробить це заради твого вічного блага. Лише не відступай і не переставай вести боротьбу. Хай деколи отримаєш рану, але не складай зброї і не кидайся навтіки. Одне лиш май на думці — воювати зі всім натхненням і мужністю, тому що це — неминуче. Немає людини, яку б оминула ця боротьба, чи в житті, чи в смерті; й хто не веде боротьби, щоб перемогти пристрасті та ворогів, той неминуче потрапить у полон — чи тут, чи там, — і буде відданий на смерть.
Корисно пам’ятати тобі також, навіщо Богові треба тримати нас в такому бойовому стані. А ось для чого. Як колись Бог, привівши Ізраїля в обітовану землю, не всі наказав винищити народи, що там жили, а залишив на місці п’ять чужих і ворожих Ізраїлю племен, — по-перше, для того, щоб випробувати, чи твердо вірить в Суд. 2:21-23,3:1-2
Таким чином, оточені завжди стількома ворогами, які так злобно нас ненавидять, ми не можемо чекати від них ні миру, ні перемир’я, ні закінчення, ні відкладання боротьби, а в кожну мить повинні бути готові до боротьби й відразу мужньо вступати в неї, як тільки вони нападуть. Звичайно, було б краще, якщо би ми спочатку не відкривали дверей свого єства й не пускали ворогів і пристрастей всередину себе, в душу та в серце. Але після того, як одного разу проклали вони собі дорогу в нас, немає вже нам сенсу віддаватись безпечності, а треба озброїтися проти них, щоб вигнати їх із себе. Вони — безсоромні та наглі, й не вийдуть, якщо не вигнати їх силою.
Глава 16. Як Христовому воїну зранку потрібно налаштовуватись на боротьбу Як тільки ти прокинешся вранці й трохи помолишся, кажучи: «Господи Іісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене», — перше діло, яке потрібно тобі зробити — це ув’язнити себе у власному серці. Утвердившись там, затям у свідомості і почуттях, що ліворуч тебе вже стоїть ворог і той пристрасний потяг, з якими ти маєш боротися, і вони вже готові напасти на тебе, тому віднови в собі рішучість або перемогти, або померти, але не відступати. Усвідом також, що праворуч тебе невидимо стоять непереможний Архистратиг твій, Господь наш Іісус Христос з Пресвятою Матір’ю своєю, і з багатьма святими ангелами, на чолі з архангелом Михаїлом, які готові тобі допомогти, — тож наберись надії.
Ось стане проти тебе князь пекла, диявол з полчищами бісів своїх і почне розпалювати в тобі пристрасне бажання, вмовляючи при цьому різними солодкими обіцянками для твого самовгодження припинити боротися з цією пристрастю і підкоритися їй, запевнюючи, що так буде краще і спокійніше. Але будь уважний до себе — саме в цей час ти повинен почути з правої сторони застерігаючий і підбадьорливий голос, який твій ангел хоронитель від імени всіх, що є праворуч, не пропустить нагадати тобі, кажучи: «Сьогодні чекає на тебе боротьба з твоєю пристрастю й иншими ворогами твоїми. Не бійся і не втікай від страху з поля бою. Бо сам Господь Іісус, Архистратиг твій, стоїть близько, в оточенні тисяцьких і соцьких безплотних і всіх чинів святих ангелів, і готовий допомогти тобі в є боротьбі проти ворогів твоїх і не допустити, щоб вони перемогли тебе, як обіцяно: «Господь бо воюватиме за вас» (Вих. 14:14 «…не видай мене на поталу моїм ворогам» (Пс. 27:12 «…пишу вам, юнаки, бо ви перемогли лукавого» (1Ін. 2:13 викупив, і незрівнянно сильніший за всіх Бог — Захисник твій в цій боротьбі, як написано: «Господь могутній і потужний, Господь потужний у битві» (Пс. 24:8
Так кожного дня вранці починай в Ім’я Боже боротьбу з твоїми ворогами, за допомогою зброї, яка полягає в тому, щоб не покладаєтися на себе, а надіятись на Бога. Ще иншим видом зброї є молитва й безжалісне заставляння себе до необхідної праці і духовних подвигів. А найбільшою зброєю вважається умово-сердечна молитва: «Господи Іісусе Христе, помилуй мене!» Це страшне Ім’я, — як меч двосічний, що перебуває в серці, вражає і проганяє демонів та пристрасті. Тому Іоанн Ліствичник сказав: «Ім’ям Господа Іісуса бичуй супостатів». Про цю молитву ми нижче будемо говорити в окремій главі. Такою зброєю вражай твого ворога, ту пристрасть і те зле бажання, яке поборює тебе, в тому порядку, який я вказав у 13-ій главі, — спочатку протиставленням пристрасті, потім зненавидженням її і, врешті, ділами протилежної їй чесноти, роблячи все це в молитовному дусі. Так діючи, будеш творити діло, вгодне твоєму Богові, який зі всією торжествуючою на небі Церквою стоїть невидимо й дивиться на твоє змагання.
Така боротьба — важка й виснажлива, але не сумуй і не падай духом, пам’ятаючи, що з одного боку ми маємо обов’язок працювати і догоджати нашому Богові, а з другого, що нам неминуче треба воювати, якщо хочемо жити; бо якщо перестанемо боротися, то відразу будемо вражені на смерть. Нехай не обманює тебе ворог переконанням: «Ти тільки на годину поступися». Нехай на годину. Але ким ти станеш, відійшовши від життя в Бозі й віддавшись світові, його втіхам та насолодам тілесним? Боговідступником! А таким стати не тільки на годину, але й на мить страшно. То чи можливо, щоб це було годину? Чи не потече в тебе в цьому богопротивному житті година за годиною, а потім день за днем, і рік за роком? А що далі? Якщо змилосердиться над тобою Господь і дасть тобі ще прокинутися від сну гріховного; то ти все-таки повинен будеш вступити в бій, від якого тепер утікаєш , шукаючи легкого життя, з тією лиш відмінністю, що тоді воно буде для тебе важче, гостріше і болючіше, і до того ж ще й менш успішне. А якщо Господь залишить тебе в руках твого свавілля і твоїх ворогів, то що тоді? Не буду повторювати, тільки скажу: згадай, бо хто цього не знає? Після життя у важких кайданах злих пристрастей, яке завжди проходить без істинних радощів, раптом настане година смерти, страшний стан душі, який і слово Боже не могло виразити, а тільки сказало: тоді будуть благати: “Упадіть на нас і закрийте нас» (Од.6,16). Цей крик, почавшись у час смерти, буде постійно тривати після неї до кінця світу. Його буде чутно в момент Страшного суду, але це не принесе жодної користи. Не будь же настільки нерозумним, щоб наперед кинутися у вічні пекельні муки, втікаючи від коротких подвижницьких трудів і борінь. Але як чоловік розсудливий і, скажу, поміркований, то краще тепер прийми недовгі труди та хвороби духовного бою, щоб, здолавши ворога, отримати вінець і бути в єднанні з Богом і тут, і там – в Царстві Небеснім.
Глава 17. У якій послідовності нам треба поборювати свої пристрасті Дуже корисно тобі, брате мій, добре знати те, в якій послідовності треба поборювати свої пристрасті, щоб робити це правильно, а не абияк, як роблять деякі, і не мають успіху, а нерідко й терплять шкоду. Послідовність, в якій треба боротися зі своїми ворогами й поборювати свої злі побажання та пристрасті, така: зосередь увагу на своєму серці й прискіпливо вивчай, якими помислами, якими нахилами та пристрастями воно особливо зайняте, і яка пристрасть найбільше має владу над ним та тиранить його. Потім проти цієї пристрасті насамперед і підіймай зброю і старайся її побороти. На цьому і зосередь всю увагу й турботу, з одним тільки винятком, що якщо підніметься між тим випадково якась инша пристрасть, то нею тобі потрібно відразу зайнятися і її прогнати, а потім знову повертати зброю проти головної пристрасти, яка постійно виявляє свою присутність та владу. Бо як у всякій боротьбі, так і в нашій, невидимій, слід боротися з тим, що поборює тебе в цей момент.
Глава 18. Як поборювати порухи пристрастей, що несподівано підіймаються Якщо ти, любий мій, не звик ще поборювати несподівані порухи й збудження пристрастей, наприклад, через образи, то раджу ось що робити: постанови собі кожен день, коли ти ще вдома, «прораховувати» всі випадки, які можуть з тобою трапитися впродовж дня, сприятливі й несприятливі, і які внаслідок цього можуть виникнути в тобі пристрасні порухи, похоті та роздратування, – і заздалегідь приготуйся придушити їх в самому зародку, не даючи їм ходу. І тебе ніколи зненацька не схоплять жодні порухи пристрастей, а завжди будеш готовий дати відсіч і не збентежишся гнівом, ані похіттю не захопишся. Таке передбачення випадковостей потрібно робити найбільше тоді, коли маєш вийти з дому і йти в такі місця, де повинен зустрітися з особами, які можуть захопити або роздратувати. Якщо ти будеш до цього готовий, то легко уникнеш одного і другого. Хвиля пристрасти, якщо якась і підніметься, то не підкине тебе, як легкий човен, а перекотиться через тебе або розіб’ється об тебе, як об твердий камінь. Нехай запевнить тебе в цьому щодо гніву пророк Давид, який говорить: «…спішивсь я і не барився» (Пс. 119:60
Але таким приготуванням ще не все зроблено. Пристрасть може піднятись також і несподівано. В такому випадку ось що роби: як тільки відчуваєш пристрасний порух — чи похоті, чи роздратування, — поспішай загнуздати його напруженням волі, скеруй на серце всю увагу ума і постарайся не допустити його до серця, і пильнуй, щоб воно ні тим, що дратує, не роздратувалося, ні до того, що його приваблює, не прихилилося. Якщо ж випаде несподівано зародитися в серці одному чи другому, постарайся на перший раз, щоб воно не вийшло назовні, не видавай цього ні словом, ні поглядом, ні порухом.
Потім присилуй себе піднести свій ум і серце до Бога і, відновивши в собі ясну свідомість й почуття безмежної Божої любови та Його правди, одним і другим постарайся витіснити пристрасний порух і викликати йому протилежний — добрий. При майбутній зустрічі, може, і незручно це буде зробити як слід, але наміри й спроби робити не припиняй. Нехай зараз без успіху; довершиш опісля, коли закінчиться зустріч, яка породила пристрасть. Конче потурбуйся, щоб не виявити пристрасти, яка породжується. І це не буде давати їй виходу. Як тільки звільнишся від недоброго потоку вражень, звернись до свого серця і постарайся викинути гадюку, що влізла туди.
Але найкраща й найдіяльніша охорона від несподіваного збудження пристрастей — це усунення причин, які їх породжують.
Таких причин на все є дві: любов і ненависть. Якщо ти, любий мій, попався в полон до якої-небудь особи або відчуваєш пристрасть до якої-небудь речі, великої чи малої, то природньо, що коли їх зустрічаєш або бачиш, що їх зневажають і їм шкодять або хочуть відвернути й вкрасти у тебе, то ти негайно обурюєшся, тужиш, гніваєшся і повстаєш проти тих, які це роблять. Тому, якщо бажаєш, щоб не траплялися з тобою такі несподіванки й тривоги, потурбуйся побороти та викинути з серця недобру любов і недобру пристрасть, і чим більше ти зав’яз в одному і в другому, тим більше потурбуйся про те, щоб врівноважити себе й розумно поставитись до речей та осіб. Бо чим сильніша в тебе любов і пристрасть, тим більше й несподіваніше є збудження пристрасти у всіх вказаних випадках.
Подібно, якщо маєш неприязнь до якої-небудь особи або відразу до якої-небудь речі, то ти також несподівано обурюєшся або відчуваєш огиду, коли їх зустрічаєш, особливо, якщо їх хтось розхвалює. Тому, якщо хочеш зберегти спокій серця в таких випадках, застав себе спочатку придушити недобрі почуття, що піднялись в тобі, а потім зовсім їх знищити. В цьому тобі допоможе таке розважання (щодо осіб), — що і вони є творіння Божі, створені, як і ти, за образом і подобою Божою всесильною правицею Бога живого, що і вони відкуплені й відновлені безцінною Кров’ю Христа Господа, що й вони є твоїми співбратами, яких не потрібно тобі ненавидіти навіть в душі, як написано: «Не будеш ненавидіти брата твого в твоїм серці» (Лев. 19:17 «Ти любиш усе, що існує, і не бридишся нічим з того, що сотворив, бо якби ти щось ненавидів, то й не витворив би» (Прем. 11:24 «велить своєму сонцю сходити на злих і на добрих» (Мф. 5:45
Глава 19. Як поборювати тілесні пристрасті З тілесними пристрастями, брате мій, треба боротися в свій, особливий спосіб, ніж з иншими. Щоб усе йшло як слід, знай, що одне треба тобі робити перед спокутуванням пристрастями, инше під час спокуси і ще инше після припинення її дії.
Перед спокусою твоя увага повинна бути звернена на причини, які звичайно породжують спокуси або збуджують пристрасті. Тут закон такий: завжди уникай всіх випадків, які можуть порушити спокій твого тіла, особливо зустрічей з особами протилежної статі. І якщо иншим разом буде потреба розмовляти з такою особою, розмовляй не довго, тримаючись не тільки скромно, але й з деякою строгістю на своєму обличчі, і твої слова нехай будуть при всій щирості радше стримані, аніж приязні.
«Ніколи не звіряйся своєму ворогові» (Сир. 12:10 «…бо мов мідь позеленіла — така й злоба його» (Сир. 12:10
Також кожному треба боятися найбільше тих осіб протилежної статі, з якими в побуті приязні стосунки вважаємо звичайною справою, або тому, що вони близькі по духу, або тому, що благочесні й добродійні, або тому, що від них отримано якусь послугу і є потреба частіше виявляти їм за це вдячність. Боятися цього треба тому, що до таких, без страху й уваги до себе, стосунків майже завжди домішується почуттєва насолода, яка потім потрохи, непомітно пронизує душу до самих глибин і так затьмарює розум, що ті, які піддалися цій заразі, починають за ніщо вважати різні небезпечні причини гріха: наприклад, пристрасні погляди, солодкі розмови з тієї та з иншої сторони, привабливі рухи й положення тіла, потискування рук, від чого врешті впадають і в самий гріх, та в инші диявольські пастки, з яких часом і зовсім не можуть визволитись.
Втікай же, брате мій, від цього вогню, тому що ти порох, і ніколи не відважуйся у своїй самовпевненості думати, що ти порох мокрий, просякнутий водою доброї і міцної волі. Аж ніяк! Але радше думай, що ти сухий-сухий порох, і відразу спалахуєш, щойно відчуєш цей вогонь. Не покладайся на твердість своєї рішучости й своєї готовности швидше померти, ніж образити Бога гріхом. Бо якщо і можна припустити, що ти змочений порох, але від частого спілкування і сидіння віч-на-віч тілесний вогонь потрохи висушить зрошувальну воду твоєї доброї волі, й ти сам не помітиш, як спалахнеш тілесною любов’ю. І то такою мірою, що перестанеш соромитися людей і боятися Бога і, бажаючи вчинити гріх, за ніщо . матимеш честь, життя і всі муки пекла.
Утікаючи, втікай з усіх сил:
а) від таких стосунків з особами, які можуть бути для тебе спокусою, якщо щиро бажаєш не потрапити в полон гріха і не заплатити податку його, який є душевною смертю.Премудрим називає премудрий Соломон того, хто боїться й уникає причин гріха, а того, хто через самовпевненість не уникає їх, називає нерозумним, кажучи: «Мудрий боїться й відвертається від зла, а дурний є зухвалий у своїй самовпевненості» (Притч. 14:16 «Утікайте від розпусти!» (1Кор. 6:18
б) втікай від неробства та лінивства: будь бадьорим, пильно слідкуючи за помислами й мудро влаштовуючи та виконуючи свої діла, відповідно до свого стану;
в) завжди слухайся своїх настоятелів і духовних отців. Охоче підкоряйся їм у всьому, швидко й з готовністю виконуючи, що б вони не наказали, а найбільше те, що упокорює тебе й суперечить твоїй волі та твоїм нахилам;
г) ніколи не дозволяй собі судити про ближнього, ніколи не суди й не осуджуй. А особливо за той тілесний гріх, про який у нас мова, хоч би хто явно в нього впав, але май до нього співчуття і жалість. Не гидуй ним і не насміхайся з нього, але з його досвіду візьми собі урок смирення, і знаючи, що ти і сам вкрай слабкий і до зла схильний, як порох на дорозі, говори собі: «Сьогодні впав він, а завтра впаду я». Знай, якщо ти швидкий на осудження инших і презирство до них, то Бог боляче покарає тебе за це, давши самому впасти в цей гріх, за який осуджуєш инших. «Не судіте, щоб вас не судили» (Мф. 7:1
ґ) будь уважний і чувай над собою. Якщо ти придбав якийсь Божий дар чи перебуваєш в доброму духовному стані, не приймай у своїй зарозумілості суєтної і мрійливої про себе думки, ніби ти щось і твої вороги не наважуються напасти на тебе, і ти настільки зневажаєш та ненавидиш їх, що зразу відіб’єш, якщо вони насміляться підійти до тебе. Як тільки так подумаєш, то впадеш легко, як осінній листок з дерева.
Ось що треба тобі робити перед спокушуванням тілесною пристрастю.
Під час же самої спокуси роби ось що: дізнайся швидше причину, від якої народилась боротьба, і негайно усунь її. Причина цього буває або внутрішня, або зовнішня. Зовнішньою причиною буває: нескромність очей, солодкі для слуху речі, такі ж за змістом та мелодією пісні, одяг із ніжних матерій, запашні парфуми, вільні розмови, торкання й потискування рук, танці та багато иншого. Ліком проти всього цього є: скромний і смиренний одяг, небажання ні бачити, ні слухати, ні нюхати, ні говорити, ні торкатися нічого такого, що породжує цей сороміцький порух, особливо ж уникати стосунків з особами иншої статі, як сказано вище. Внутрішньою причиною, з одного боку, є життя в достатку та спокої тіла, коли всі тілесні бажання отримують повне задоволення, а з другого – сороміцькі помисли, які приходять або самі собою при згадуванні побаченого, почутого й випробуваного, або від збудження їх духами злоби.
Що стосується життя в повному достатку та спокої тіла, то його потрібно зробити суворим за допомогою постів, чування, сну з перервами, особливо багатьох поклонів до втоми, й инших довільних тілесних подвигів, як радять і заповідують досвідчені й розсудливі наші святі Отці. А проти помислів, від чого б вони не походили, ліком є різні духовні вправи, які відповідають твоєму справжньому станові й які потрібні йому, а саме: читання святих і корисних для душі книжок, особливо св. Єфрема Сирина, Іоанна Ліствичника, Добротолюбія та инших, благородні розважання та молитва.
Молитву свою, коли почнуть нападати на тебе сороміцькі помисли, твори так: відразу піднеси ум свій до розіп’ятого за нас Господа і з глибини душі взивай до Нього: «Іісусе, мій Господи! Солодкий мій Іісусе! Поспіши на допомогу мені й не дай моєму ворогові полонити мене!» Водночас обіймай думкою і почуттями, якщо є поблизу, Животворний Хрест, на якому розіп’ятий за тебе Господь твій, цілуй часто Його рани і говори з Ним з любов’ю: «Красні рани, рани найсвітліші, рани пречисті! Зраніть це моє зле та нечисте серце і не допустіть мене до того, щоб я посоромив і зневажив вас своєю нечистотою».
Твої роздумування, тоді, коли плодяться в тобі сороміцькі помисли тілесної насолоди, нехай не будуть спрамовані безпосередньо проти них, хоч деякі й радять це. Не малюй в думках перед собою нечистоту й сором гріхів тілесної похоті, ні дорікання совісти, які підуть потім, ні розпусти твоєї природи й втрату чистоти твого дівицтва, ні затьмарення твоєї чести й таке инше. Не берись, кажу, роздумувати про це, тому що таке роздумування не завжди буває вірним засобом до подолання спокуси тіла, а навпаки, може призвести до посилення натиску на тебе, а часом і до падіння. Бо хоч ум при цьому буде вести свою мову думками наперекір і проти цієї пристрасти, але коли думка, попри все, буде утримуватися на предметах, до яких так небайдуже серце, то не дивно, що тоді, коли розум поширює строгі судження про такі діла, то серце буде співчувати їм і погоджуватися на них, що і становить внутрішнє падіння. Отже, треба роздумувати про такі предмети, які би закрили собою ці сороміцькі речі й зовсім відвернули увагу, а своїм змістом тверезо діяли б на серце. Такими предметами є життя і страждання воплоченого ради нас Господа Іісуса, неминуча година нашої смерти, страшний день Страшного суду та різні види пекельних мук.
Якщо, як нерідко стається, сороміцькі помисли будуть і при цьому продовжувати нападати на тебе з особливою силою і нестримністю, то ти не бійся. Не переставай роздумувати про предмети, про які йшлося вище, і в своїй боротьбі утримайся від того, щоб прямо проти них повставати, розкриваючи їхні негативні сторони, як вже було сказано. Не роби так, а продовжуй якнайуважніше роздумувати про показані перед цим страхітливі й тверезо діючі предмети, зовсім не турбуючись про ті сороміцькі помисли, ніби вони й не твої власні. Знай, що кращого способу для їх прогнання немає, як зневажати їх і мати за ніщо. Своє розважання переривай частіше такою або подібною молитвою: «Визволи мене, Творче мій і Спасителю, від цих ворогів моїх, на славу страстей Твоїх і Твоєї невимовної благости». Подібною ж молитвою і запечатай своє роздумування.
Дивись, зовсім не звертай ока ума свого на цю тілесну нечистоту, оскільки й одна уява про неї небезпечна; і не зупиняйся на розмові з цими спокусами, або про цю спокусу, щоб визначити чи погодився ти на неї, чи ні. Таке дослідження, хоч на вигляд здається добрим, насправді є підступом диявола, який намагається цим або обтяжити тебе, або. кинути у відчай і малодушність, або утримати тебе якомога довше в цих помислах і через них ввести ділом в цей гріх або в який-небудь инший.
Замість таких, досліджень про ці помисли, які бентежать тебе, піди, розкажи все докладно духовному отцеві і будь потім спокійний у своїх думках і в своєму серці, не бентежачись жодними питаннями, заспокоюючись рішенням свого отця. Тільки все йому відкрий, що бентежило та бентежить твій ум і твоє почуття в цій спокусі, нічого не скриваючи й не дозволяючи соромові зв’язати твій язик, а скоріше самопринижено упокорись. Бо якщо у всякій боротьбі з ворогами ми маємо потребу в глибокому смиренні, щоби перемогти їх, — то наскільки більше воно нам потрібне під час боротьби з плоттю? Бо ця спокуса найчастіше є або породженням гордині, або напімненням і карою за неї. Тому й говорить св. Іоанн Ліствичник, що той, хто впав у нечистоту або в инший тілесний гріх, спочатку впав у гордість; і що впасти йому в гріх допущено для того, аби він упокорився: «Де сталося падіння, там спочатку ввійшла гордість, бо гордість є передвісниця падіння». І ще пише: «Кара для гордого — його падіння» (Сл. 23,4.10).
Коли нарешті затихнуть сороміцькі помисли й спокуса мине, ось що потрібно тобі робити: як би не здавалось тобі, що ти вже вільний від тілесної боротьби, та яким би впевненим ти не чувся, все ж намагайся втримувати свій ум і свою увагу подалі від тих речей і осіб, які були причиною нападу на тебе такої спокуси; і заборони собі бачитися з ними, під тим оглядом, що вони рідня або твої доброчинці. Стримуй себе нагадуванням, що і це є гріховний підступ нашого розпусного єства й пастка вселукавого нашого ворога диявола, який тут переображується в ангела світла, щоб кинути нас в темряву, як говорить св. Павло (2Кор. 11:14
Глава 20. Як поборювати недбалість Щоб не впасти тобі у велике зло недбалости, яке припинить твій рух до досконалости й віддасть тебе в руки твоїх ворогів, потрібно уникати надмірної цікавости (розвідування, що там, що тут, вештання туди-сюди, пустих розмов), будь-якого прив’язання до чого-небудь земного та будь-якої роботи за власним бажанням, тобто «що-хочу-то-роблю», що зовсім не відповідає твоєму станові. Навпаки, тобі треба заставляти себе охоче й швидко виконувати всякі добрі настанови й накази твоїх настоятелів та духовних отців, і робити кожне діло в той час і таким чином, як вони бажають.
Якщо ти приступаєш до якогось діла, то приступай відразу, не гаючись. Бо таке зволікання приведе тебе до другого, довшого, а друге до третього — ще довшого, й так далі. Від цього діло починається дуже пізно й не виконується в призначений час або зовсім залишається як таке, що обтяжує. Покуштувавши одного разу насолоди неробства, ти почнеш любити його та бажати більше від роботи. А задовольняючи це бажання, ти потрохи дійдеш до звички не працювати, тобто до лінивства, в якому пристрасть неробства такою мірою заволодіє тобою, що ти навіть перестанеш усвідомлювати, що це є злочином. Може, тільки тоді, обтяжившись цією самою лінивістю, знову з запалом візьмешся за свої діла. Тоді з соромом побачиш, який ти був холодний перед цим і скільки пропустив належних діл заради пустого й марного «що-хочу-робіння».
Ця недбалість, почавшись ледь помітно, просочує все і вражає своєю отрутою не тільки волю, вселяючи в неї відразу до всякої праці й до всякого духовного подвигу та послуху, але засліплює й ум, не даючи йому побачити всю безглуздість і брехливість помислів, на яких тримається такий настрій волі, і не допускаючи до свідомости ті здорові судження, які були б у змозі заставити цю зледачілу волю, наскільки можна скоріше й ретельніше виконати належне діло, не відкладаючи його на потім. Бо не вистарчає робити діла швидко, але кожне діло повинно робитись у свій час і зі всією увагою та старанністю, щоб воно виявилось в можливій досконалості. Слухай, що написано; «Проклят, хто Господню справу виконує недбайливо» (Єр. 48:10
Нехай не покидає тебе переконання, що одне піднесення до Бога й одне смиренне схилення колін на славу і честь Його незрівнянно цінніше, ніж усі скарби світу. І що кожен раз, коли, прогнавши недбалість, заставимо себе старанно виконувати своє діло, ангели на небі готують нам вінець славної перемоги. І, навпаки, для недбалих не тільки немає в Бога вінців, але Він потрохи забирає назад від них і ті дари, які дав їм спочатку за ревне служіння Йому, а вкінець позбавить їх і свого Царства, якщо будуть недбалі, як сказав у причті про покликаних на вечерю, які полінувались прийти: «Кажу бо вам: Ніхто з отих запрошених не покуштує моєї вечері» (Лк. 14:24 «Царство Небесне здобувається силою; і ті, що вживають силу, силоміць беруть його» (Мф. 11:12
Якщо злий помисл, намагаючись схилити тебе до недбальства, стане навіювати тобі, що для здобуття чесноти, яку ти возлюбив і побажав мати, потрібно великої багатоденної праці, що вороги твої сильні та чисельні, а ти — один і немічний, що тобі потрібно буде зробити багато, й при цьому великих діл, щоб досягнути такої мети, якщо, кажу, помисл недбальства почне представляти тобі все так, — не прислухайся до нього. Але, навпаки, так представляй собі справу, що, звичайно, тобі потрібно робити діла, але не так багато; що й зусилля треба тобі прикласти, але дуже малі й нетривалі, що й ворогів зустрінеш, але небагато, а тільки якогось одного, й той хоч проти тебе одного і був би сильний, але при Божій допомозі, яка завжди перебуває з тобою завдяки твоїй великій на неї надії, ти незрівнянно сильніший від нього. Якщо будеш так робити, то недбальство почне відступати від тебе. Замість нього, під дією благих думок і почуттів, в тебе почне потрохи входити турботлива про все потрібне ревність, і врешті заволодіє всіма силами твоєї душі й тіла.
Подібно поступай і щодо молитви. Якщо для відправи якої-небудь служби потрібно, припустимо, одну годину молитовної праці, й це здається важким задля твоїх лінощів, то ти, приступаючи до цього, не думай, що тобі доведеться годину стояти, а уявляй, що це буде продовжуватися яку-небудь чверть години, і непомітно простоїш цю чверть. Простоявши її, скажи собі: «Простоїмо ще чверть: це небагато, як бачиш». Потім це саме зроби для третьої й четвертої чверті, і закінчиш таким чином діло молитовного служіння, не помітивши трудносте. Якщо иншим разом під час цього випаде відчути таку обтяжливість, що вона заважатиме й самій молитві, то на короткий час запиши молитву, і потім знову через деякий час візьмись за неї і закінчи те, що не закінчив.
Так поступай і щодо рукоділля і щодо иншої праці, яку тобі доручили згідно з твоїм послухом. Тобі видасться, що маєш багато праці, й ти метушишся і готовий опустити руки. Але ти не думай про це, а, скріпивши серце, берись спочатку за одне діло й роби його зі всією старанністю так, якби инших зовсім не існувало, й зробиш його спокійно. Потім таким чином зроби й з иншими ділами, і все спокійно закінчиш, без замішання та зайвих клопотів.
Так поступай у всьому, й знай, що якщо ти не візьмешся за розум і не станеш так поборювати почуття немочі й обтяжливосте, які навіює тобі ворог від майбутніх діл, що тобі потрібно буде виконати, те недбальство тебе зовсім переможе. Так що ти не тільки тоді, коли тебе буде чекати якась робота, але й коли вона ще далеко передбачається, будеш відчувати, що ніби в тебе на плечах гора, й будеш обтяжений тим і мучитимешся, як невільник, який втратив надію на визволення. Навіть і в час спокою ти не будеш спокійним, і без діл будеш відчувати себе обтяженим ділами.
Знай також, брате мій, що ця хвороба лінощів і недбальства своєю отрутою потрохи невидимо псує не тільки початкові й малі коріння, з яких могли би вирости доброчесні навики, але й ті, які давно вже поглибились І є основою всіх порядків доброго життя. Як хробак потрохи підточує дерево, так і вона, триваючи деякий час, непомітно з’їдає та знищує самі нерви духовного життя. За її допомогою диявол вміє розставляти сітки й тенета спокус для кожного чоловіка. З особливою ж турботою і лукавою хитрістю намагається він влаштовувати їх для ревнителів духовного життя, знаючи, що лінивий і недбалий легко піддається похотям і падає, як написано: «Душа лінивого жадає та нічогісінько не має» (Притч. 13:4
Будь же завжди чуйний, молись і ревно дбай про добро, як належиться мужньому борцю: «…душа ж трудящих насититься» (Притч. 13:4 нині є в йаших руках, а завтра – в руках Божих, і що Той, хто дав тобі ранок, цим не зв’язав себе обіцянкою, що дасть тобі й вечір. Тому не слухай диявола, коли він буде тобі нашіптувати: «Віддай мені сьогодні, а Богу віддаш завтра». Ні, ні, але всі години твого життя проводи так, щоб це було Богові до вподоби. Пам’ятай, що після теперішньої години не буде тобі дано другої, і що за кожну хвилину цієї години ти повинен будеш здати докладний звіт. Пам’ятай, що немає ціни тому часу, який ти маєш у своїх руках, і якщо марно протратити його, прийде година, коли будеш шукати його і не знайдеш. Вважай загубленим цей день, в який, хоч і робив добрі діла, але не переборював своїх поганих нахилів і побажань. Закінчую мої уроки про це, повторюючи апостольську заповідь: «Змагайся добрим змагом віри» (1Тим. 6:12 «Хто надіється на Господа, той житиме щасливо» (Притч. 28:25
Глава 21. Про керування і правильне користування зовнішніми органами чуття Багатодумним і безперервним подвигом у ревнителів благочестя повинно бути строге керування і правильне використання наших п’ятьох зовнішніх органів чуття – зору, слуху, нюху, смаку та дотику. Наше серце постійно бажає і шукає втіх та насолод. Йому потрібно було б знаходити їх внутрі свого єства, тримаючи і носячи в собі Того, за образом якого створений чоловік, єдине джерело к всякої втіхи. Але коли під час падіння відпали ми від Бога заради себе, то не втримались і в собі, а зійшли в тіло й через нього вийш- н ли назовні, й там почали шукати собі радощів та потіх. Провідниками й керівниками в цьому стали наші чуття. Через них душа виходить назовні, смакує речі, що сприймаються кожним органом чуття, і тими речами, які насолоджують ці чуття, насолоджується сама, й з їх сукупности складає собі коло потіх і насолод, в смакуванні яких вона бачить своє перше благо. Таким чином порядок перемінився: замість Бога всередині, серце шукає насолод ззовні та ними задовольняється.
Всі, що послухали Божого голосу: «Покайтеся», — каються і постановляють відновити в собі первоначальний образ життя, тобто повернутися ззовні всередину, і зсередини – до Бога, щоб жити в Ньому і з Ним, І в цьому мати своє перше благо, носячи в собі джерело втіх. Відновлення такого порядку, хоч і здійснюється сильним бажанням і твердою рішучістю, досягається не одразу. Того, хто відважився на це, чекає важка й довга боротьба з попередніми звичками звеселяти, насолоджувати й ублажати себе, поки вони відпадуть і заміняться иншими, що відповідатимуть новому життю. І ось тут велике значення має керування і користування органами чуття.
Кожен орган чуття має своє коло предметів, приємних і неприємних. Приємними насолоджується душа й, звикнувши до цього, виробляє в собі похіть до них. Від кожного органу чуття таким чином вкорінюється в душу кілька похотей, або нахилів і пристрастей. Всі вони затаїлися в душі й мовчать, коли немає для них подразника. Збуджуються вони инколи помислами про відповідні предмети, але частіше та більшою мірою тим, якщо ці предмети безпосередньо діють на чуття. В цьому випадку похіть до них постає нестримно, і на тому, хто не вирішив ще не піддаватися їй, «гріх же здійснений — породжує смерть» (Як. 1:15 «Бо смерть продерлась у наші вікна» (Єр. 9:20
Бачиш, брате, на яку небезпеку можуть наразити тебе твої чуття. Будь уважний до себе і старайся відвернути її. Всіма способами намагайся не давати їм блукати туди й сюди, як хочуть, і не допускай, щоб вони смакували лиш чуттєві солодощі, а навпаки, звертай до того, що добре, або корисне, або потрібне. І якщо дотепер деякий раз твої чуття проривались до чуттєвих насолод, але сьогодні, по можливості, намагайся загнуздати їх і відвернути від захоплень. Добре управляй ними. Так, щоб, якщо раніше вони захоплювались суєтними й шкідливими задоволеннями, то після цього від кожного сотворіння і від кожного предмету сприймали дуже корисні враження і ними живили душу. Такі враження, відроджуючи в душі духовні помисли, будуть звертати її до себе самої, і на крилах умового споглядання підносити перед обличчя Бога на Його славу, як говорить блаженний Августин: скільки б не було в світі творінь, всі вони ведуть розмову з благочестивими мужами на німій мові, правда, і мовчазній, але не менш дієвій, ними почутій і добре зрозумілій. Тому вони сприймають благі і благоговійні думки й плекають в собі гарячу любов до Бога.
Це ти можеш робити таким чином. Якщо твоїм зовнішнім відчуттям пропонується який-небудь чуттєвий предмет – чи видимий, чи ті предмети, про які можна почути, які можна понюхати, посмакувати або доторкнутися — відокрем в своїм помислі те, що є в ньому чуттєвого й матеріяльного від того, що в ньому є від творчого Божого Духа, і подумай, що неможливо, щоб він сам від себе мав своє буття і все инше, що в ньому є. Але що все це в ньому є ділом Бога, Який своєю невидимою силою дає йому і буття, і цю доброякісність, чарівність і мудрий устрій, і цю силу діяти на инших, і цю кріпость сприймати вплив від инших, і все инше, що є в ньому доброго. Потім перенеси такі думки і на всі видимі речі, і зрадій серцем, що один Бог є причина й початок таких численних, розмаїтих ч і таких дивних досконалостей, які відкриваються в творіннях. Що Він сам безмірно поміщає в собі всеможливі досконалості, й що ті досконалості, які бачимо в творіннях, не що инше, як слабкий відблиск і тінь безмежних Божих досконалостей. Такими думками вправляй свій ум при вигляді всякого творіння, і звикнеш, дивлячись на видимі речі, не зосереджувати свою увагу лиш на їхній зовнішності, але проникати всередину, до того, що в них є Божого, до невидимої, захованої їх умозірної краси. Внаслідок цього, все, що є в речах зовнішньо привабливого для твоєї чуттєвої сторони, буде безслідно оминати твою увагу й почуття, і тільки їх внутрішній зміст буде полонити твій розум, збуджуючи й народжуючи в ньому духовні споглядання, і буде спонукати тебе прославляти Господа.
Так, дивлячись на чотири стихії – вогонь, повітря, воду та землю — і роздумуючи про їх природу, силу й дію, з духовною легкістю вигукнеш тоді до їх верховного Створителя, який так їх влаштував: «Боже великий, Сила безмірна, й дійство пребажане! Радію і веселюся, що Ти один, є початок і причина всякої сотвореної природи, сили і дії!» Глянувши на небо й небесні світила: сонце, місяць і зірки, і роздумуючи, що світло своє і свій блиск вони отримали від Бога, ти вигукнеш: «Світло, світліше понад усяке світло, від якого створене всяке світло матеріяльне й нематеріяльне! Світло предивне, перший предмет радости ангелів і захоплення блаженних, у безнастанне споглядання Якого зачудовано задивляються очі херувимів, і порівняно з Яким усі чуттєві світла здаються глибокою пітьмою! Славословлю і підношу Тебе, Світло істинне, яке просвічує кожну людину, що йде у світ! Сподоби мене завжди Тебе споглядати, нехай радіє повною радістю моє серце!» Також, дивлячись на дерева, траву й инші рослини, і споглядаючи, як вони живуть, живляться, ростуть і народжують від себе подібне собі, й що не від самих себе мають вони життя і все инше, що в них є, але від творчого Духа, Якого ти не бачиш, і Який один животворить їх, можеш так візвати: «Ось де істинне життя, від Якого, в Якому, і Яким живе, живиться й множиться все! О, живоносна насолода мого серця!» Подібно і глянувши на нерозумних тварин, ти можеш піднестися умом своїм до Бога, який дав їм чуття і силу рухатися з місця на місце, і сказати: «О перший Руху всього, Який, все приводячи в рух, сам в собі перебуває нерухомим! Як я радію і веселюсь цією нерухомістю Твоєю і Твоїм твердим вічним існуванням!»
Дивлячись на себе або на инших людей і думаючи, що тобі одному дано високе становище, що ти один із всіх живих на землі істот обдарований розумом і є точкою єднання і союзу матеріяльних творінь, хвали та дякуй Творцеві своєму і Богу, кажучи: «О, Преістотна Тройце, Отче, Сине і Святий Душе! Будь прославлена навіки! Як повинен я дякувати Тобі завжди, не тільки за те, що Ти створив мене із землі і поставив царем над усіма земними творіннями, не тільки за те, що Ти за природою пошанував мене своїм образом, розумом, словом, живим тілом, але найбільше за те, що дарував мені силу моєю свобідною волею зробитися подібним до Тебе за допомогою чеснот, щоб через це вічно мати Тебе в собі й бути блаженним в Тобі!»
Звертаюсь тепер до кожного із п’яти органів чуття окремо, і кажу тобі: бачачи красу і благообразність створінь, відокремлюй умом своїм те, що бачиш, від їх духовного значення, яке не бачиш, і подумавши, що вся ця благообразна зовнішня краса, є ділом невидимого і прекрасного творчого Духа, в якому причина всякої такої зовнішньої краси, скажи, з радістю: «Це щедрі потоки із несотвореного джерела! Це дощ, який все зрошує з безмірного моря всякого блага! Як радію я в глибині мого серця, думаючи про невимовну красу мого Творця – початок і причину всякої сотвореної краси! Якою духовною насолодою буваю я сповнений, коли тримаю на умі думку про невимовну і недосяжну красу мого Бога, в якій початок всякої краси!»
Коли чуєш який-небудь приємний голос, або гармонію таких голосів і співів, звернись умом своїм до Бога й скажи: «Гармонія гармоній, Господи мій! Як радію я Твоїми безмежними досконалостями, які, зосереджуючись в Тобі в надприродній гармонії, і потім відбиваючись в чинах ангелів на небесах, і в безчисленних створіннях під небесами, складають одну неймовірно чітку симфонію!» І ще: «Коли прийде, Господи, моя година почути вухами серця мого солодкий голос Твій, який говорить: мир Мій даю тобі, – мир від пристрастей! Бо голос Твій солодкий, — як співає невіста в Пісні пісень»(2,14)
Якщо випаде тобі нюхати якесь миро або який-небудь цвіт, перенесись думкою від цього зовнішнього запаху до таємного запаху Духа Святого й скажи: «Це запах Цвіту цього всезапашного і Мира цього невичерпного, який вилився на всі творіння Божі, як співається в Пісні пісень: «Я — нарцис шаронський, лілея на долині» (2,1), — і ще: «Запах пахощів твоїх найзапашніший» (1,3). Це поширення джерельного запаху, який пребагато виточує свої божественні віддихи на все, від вищих чистіших ангелів, до останніх творінь, і все наповнює запахом». Так колись Ісаак, понюхавши свого сина Якова, сказав: «Ось запах сина мого, неначе запах поля, що Господь благословив його» (Бут. 27:27
Знову ж коли їж чи п’єш, подумай, що це Бог дає всьому їстівному приємний для нас смак, і Ним єдиним смакуючи, скажи: «Радуйся, душе моя, що тоді як поза Богом немає для тебе ніякого задоволення, немає ніякої насолоди та потіхи, ти, пізнавши Його і до Нього приставши, в Ньому єдиному можеш знаходити всяку насолоду, як запрошує тебе до цього Давид, кажучи: «Спробуйте, і подивіться, який добрий Господь» (Пс. 34:9 плід його був солодкий моєму піднебінню» (Пісн. 2:3
Також, коли піднімаєш свої руки, щоб зробити якесь діло, пам’ятай, що Бог, який дарував тобі силу й здатність діяти, є перша причина всякого руху, ти ж не що инше, як жива зброя в Його руці, і піднісшись до Нього помислом, скажи: «Яку радість переживаю я всередині себе, всевишній Боже всякого сотворіння, думаючи, що я без Тебе не можу зробити жодного діла, й що Ти є перший і початковий діяч у всякому ділі!»
А коли в инших побачиш доброту або мудрість, або правду, або инші які чесноти, то тоді, відокремлюючи від цього видимого невидиме, скажи своєму Богові: «О, пребагатий скарбе всякої чесноти! Яка велика для мене радість знати і бачити, що всяке добро виходить від Тебе єдиного, що всяке наше добро, в порівнянні з Твоїми божественними досконалостями, — ніщо! Дякую Тобі, Боже мій, за це і за инше добро, яке твориш Ти моєму ближньому. Але згадай, Благодітелю наш, і про мою власну вбогість, і про мою велику нестачу у всякій чесноті».
І взагалі скажу, що кожен раз, як відчуваєш у творіннях Божих щось привабливе й таке, що викликає насолоду, не зупиняйся увагою лиш на них, але, оминаючи їх, перенесись помислом своїм до Бога та скажи: «Якщо творіння Твої, Боже мій, такі прекрасні, такі радісні й солодкі, то настільки безмірно красивіший, наскільки безмірно радісний, і наскільки безмірно солодкий Ти сам, Творче всіх!»
Якщо будеш так робити, мій любий, то можеш і за допомогою п’яти органів чуття пізнати Бога, підіймаючись завжди умом своїм від творіння до Творця. Так, що буття і благоустрій всього сотвореного стане для тебе книгою богослов’я, і ти, ще знаходячись в цьому чуттєвому світі, зробишся причасним знання, яке властиве небесному світові. Бо воістину весь світ і вся природа є не що инше, як якийсь орган, в якому під видимим невидимо перебуває присутнім сам Будівник і Художник всього, діючи та видимо виявляючи свою вправність, або у видимому й матеріяльному пропонуючи зорові розумних творінь невидимі й нематеріяльні свої дії та досконалості. Тому з однієї сторони премудрий Соломон говорить, що «з величі та краси створінь через уподібнення можна дійти до пізнання Творця їх» (Прем. 13:5 «невидиме ж Його, після створення світу, роздумуванням над творами, стає видиме» (Рим. 1:20 «Ним постало все» (Ін. 1:3
Глава 22. Про те, що ті чуттєві предмети, про які ми говорили, бувають засобами та знаряддями для правильного керування нашими почуттями, якщо від них ми будемо переходити до думок про воплочення Бога Слова і про тайни Його життя, страждання і смерти Вище я показав тобі як від чуттєвих речей можемо підносити свій ум до споглядання Бога. Тепер повчись другим способом піднести свій ум від чуттєвого до божественного, а саме через перехід від нього до розважання про воплочення Бога Слова і про святі тайни Його життя, страждання і смерти. Всі чуттєві речі цього світу можуть бути причиною такого розважання і споглядання, якщо після того, як спершу, дивлячись на них, пригадаєш собі, що Всевишній Бог є причиною, яка дала їм буття і все, що в них є — силу, досконалість, дієвість, становище серед инших творінь; задумаєшся, яким великим і безмірним є милосердя цього ж таки Бога, коли Він, початок всякого створеного буття, захотів зійти до такого смирення і пониження, щоб стати чоловіком, постраждати й вмерти за людей, дозволивши творінню власних рук виступити проти себе і розіп’ясти себе.
Отже, коли побачиш, почуєш або торкнешся знаряддя, мотузок, бичів, стовпів, тернових гілок, цвяхів, молотків і таке инше — подумай в умі своїм, що все це було колись знаряддям страждань твого Господа. Коли бачиш бідні хатини або живеш в такій хаті, пригадай вертеп і ясла, де воплотився твій Господь. Коли побачиш дощ, згадай про ті криваві краплі поту, які капали з божественного тіла найсолодшого Іісуса в Гетсиманському саду й скропили землю. Коли побачиш море і на ньому човни, згадай, як колись твій Бог ходив по водах і, стоячи в човні, навчав народ. Каміння, яке ти бачиш, нехай нагадає тобі те каміння, яке розпалося в момент смерти Господа твого; і земля, по якій ходиш, нехай нагадує тобі той землетрус, який потряс нею на завершення Христових страстей.
Сонце нехай наводить тобі на думку ту темряву, яка затьмарила тоді Його; вода нехай нагадує ту воду, яка разом з кров’ю витекла із Божественних ребер Господа, коли воїн проколов Його мертвого на хресті. Коли п’єш вино або яке инше пиття, пригадай про оцет і жовч, якими на хресті напоїли твого Владику.
Коли одягаєшся, згадай, що предвічне Слово зодягнулось в людське тіло, щоб тебе зодягнути своїм Божеством. Якщо ти — одягнений, подумай про Христа Господа, який зволив бути роздягненим, щоб ради тебе прийняти бичування і бути розп’ятим на хресті. Якщо якийсь голос тобі здасться лагідним і привабливим, перенеси цей любовний потяг на твого Спасителя, з уст якого виливалась всяка благодать і лагідність — як співається, в псалмах: «„.краса розлита на устах у тебе» (Пс. 45:3 «…весь народ, слухаючи Його, горнувся до Нього» (Лк. 19:48 «Геть! Геть! Розіпни Його!» (Ін. 19:15 «що найкращий на вроду між людськими синами» (Пс. 45:3 «зневажений, останній між людьми,., що зазнав недуги» (Іс. 53:3
Глава 23. Як від чуттєвих вражень переходити до морально-повчальних уроків Коли бачиш гарні на вигляд речі, які ціняться на землі, подумай, що всі вони мізерні, як якесь сміття, порівняно з красою і багатствами небесними, які, без сумніву, ти отримаєш по смерті, якщо погордуєш світом.
Звертаючи свій погляд на сонце, подумай, що душа твоя набагато світліша та прекрасніша, якщо купається у благодаті свого Творця. А якщо ні, то вона буде похмурніша і мерзотніша від пекельної темряви.
Поглядаючи на небо, зверни зір своєї душі в найвище, пренебесне небо, і пристань до нього своїм помислом, бо воно приготоване тобі для вічного блаженного житла, якщо тут, на землі, проживеш непорочно та свято.
Чуючи співи птахів на деревах весняною порою та инші мелодійні співи, піднеси ум свій до солодких райських пісень і подумай, як там всюди чується відлуння від Алилуя та иншого ангельського славослів’я, і моли Бога, нехай сподобить тебе вічно оспівувати Його разом з иншими небесними духами, про які говориться в Одкровенні: «Після цього почув я ніби гучний голос натовпу численного на небі, що говорив: “Алилуя! Спасіння і слава і сила Богу нашому”» (Од. 19,1).
Коли відчуваєш, що захоплюєшся чиєю-небудь красою, подумай, що під цією привабливістю криється пекельний змій, який готовий вбити тебе або хоч поранити, і скажи йому: «А, проклятий зміє! Це ти по-злодійськи підбираєшся, намагаючись з’їсти мене! Даремна праця твоя, бо Господь мені помічник». Потім, звернувшись до Бога, скажи: «Благословенний Ти, Боже мій, який виявив переді мною окритого ворога мого, і «нас не віддав на здобич їм у зуби» (Пс. 124:6
Нагадую тобі ще про одне, як про зброю для відбиття спокутувань плотської краси, а саме: якщо відчуєш їх на собі, чимшвидше зосередься на думці про те, що буде з цією красою, яка так вабить тебе, по смерті? Смердячий гній, що кишить хробаками.
Якщо кудись ідеш, пам’ятай, що з кожним кроком ти наближаєшся до гробу. Спостерігаючи за птахами у вільному польоті або за рікою, яка швидко біжить, думай, що ще з більшою швидкістю минає твоє життя, наближуючись до свого кінця.
Коли підіймуться буйні вітри й небо, яке вкрилося чорними хмарами, проріжуть сліпучі блискавки та гримнуть страшні громи, тоді згадай про судний день. Прихиливши коліна, поклонись Господу Богу твоєму й помолись Йому, нехай дасть Він тобі час і благодать добре приготуватися, щоб стояти тоді неосоромленим перед лицем Його страшної величі.
Коли випадуть на твою долю якісь неприємності, то старайся і на них вправляти свій розум повчальними думками та дошукуватися їх причини. А головне ось що роби: підносись до споглядання всеправлячої волі Божої і намагайся переконати себе, що для твого блага й твого спасіння всеблага премудрість і праведна Божа воля зволила, щоб ти потерпів те, що терпиш в цей час, і стільки, скільки терпиш. Тому в таких випадках, радіючи любові, яку виказує тобі цим Бог, і тому, що Він дає тобі можливість показати, як охоче і з любов’ю ти коришся Його волі у всьому, що благовгодно Йому послати тобі, скажи від серця: «Це виповнюється на мені Божа воля, за якою від віку з любови до мене повелів Він, щоб я перетерпів цю неприємність, або скорботу, або втрату, або напасть. Нехай буде благословенне Ім’я мого благого Владики».
Коли прийде тобі на ум якась добра думка, звернись до Бога, й усвідомивши, що це Він її послав, подякуй Йому.
Коли читаєш Слово Боже, уяви, що в кожному слові таємно присутній Бог, і приймай їх, мовби вони виходили з Його божественних уст.
Якщо в той час, коли сонце царює на небі, побачиш, що находить темрява та світло його тьмяніє, як це буває при затемненнях, в журбі помолись Боту, щоб Він не допустив тобі впасти в темряву пекельну.
Дивлячись на хрест, пам’ятай, що це є знамено нашої духовної боротьби, в якому прихована всепереможна сила. І якщо ти віддалишся від нього, то будеш відданий в руки своїх ворогів, а якщо перебуватимеш під ним, то досягнеш неба й урочисто у славі ввійдеш у нього.
Коли побачиш ікону Пресвятої Богородиці, зверни своє серце до неї, Цариці небесної, і подякуй їй за те, що Вона була так готовою покоритися Божій волі, що народила, виростила й виховала Спасителя світу, й що в нашій невидимій боротьбі ніколи не послаблюється нам Її заступництво та допомога.
Ікони святих нехай нагадують тобі про чисельність твоїх заступників перед Богом, які завжди за тебе моляться, і соратників у твоїй безнастанній боротьбі, які самі мужньо боролися все своє життя з ворогами й, перемігши їх, відкрили тобі та показали поле бою, яке з їхньою допомогою зможеш бадьоро пройти й приєднатися до них прикрашений переможними вінцями у вічній небесній славі…
Коли побачиш церкву, тоді серед инших благих думок пригадай те, що твоя душа також є храмом Божим, як написано: «Ми бо храм Бога живого» (2Кор. 6:16
Кожен раз, коли чуєш благовість, пригадуй архангельське привітання: Богородице Діво, радуйся, — і далі плекай в собі такі думки й почуття: дякуй Богові за послання з неба на землю цієї благої вісті, яка стала початком устрою нашого спасіння. Увійди в співрадість Приснодіви про ту понадприродну велич, до якої піднеслась Вона своїм глибоким смиренням. Разом з нею, блаженнішою Матір’ю і архангелом Гавриїлом, вклонись божественному Плоду, який відразу ж зачався тоді в пресвятій її утробі. Ти добре зробиш, якщо частіше будеш повторювати цю пісню протягом дня, супроводжуючи це відповідними почуттями. Постанови собі це робити тричі на день: зранку, ввечері й в обід.
І скажу тобі коротко: будь завжди бадьорим і пильнуй за своїми органами чуття, не допускаючи, щоб те, що ти сприймеш через них, збуджувало й живило твою пристрасть. А навпаки, так ними користуйся, щоб це навіть на волосинку не відхиляло тебе від твого рішення – завжди й у всьому догоджати Богові або коритися Його волі. А для цього, крім запропонованого перед цим піднесення думок від чуттєвого до духовного, найбільше може сприяти ще правило, відоме нам з перших глав, – нічим відразу не захоплюватися і ні від чого відразу не відвертатися, але твердо та строго вирішити, як треба в цьому випадку поставитися до чуттєвих вражень, щоб це було згідне з Божою волею, яка відома нам із Його заповідей.
І ще одне. Різні способи, як свої органи чуття вживати для духовної користі, викладені мною не для того, щоб ти безнастанно в цьому вправлявся. Ні, ти повинен постійно, зібравши весь свій ум в серце, перебувати там з Господом, маючи Його як керівника й помічника в боротьбі з ворогами та пристрастями: то простим внутрішнім опором їм, то ділами чеснот, які протилежні їм. Я сказав це для того, щоб ти знав і користувався цим, коли виникне потреба. Для здійснення мети нашої боротьби дуже корисно, безперечно, покрити все чуттєве, що оточує нас, духовним покровом.
Глава 24. Загальні уроки про використання органів чуття Мені залишається запропонувати тобі загальні правила про те, як потрібно використовувати органи чуття, щоб враження від них не руйнували нашого духовно-морального устрою. Слухай уважно!
а. Насамперед, брате мій, пильнуй за злими й швидкими крадіями своїми, — очима, — і не дозволяй їм з цікавістю дивитися на обличчя жінок: гарні вони чи погані, як рівно ж і на обличчя чоловіків, особливо юних і безбородих. Не дозволяй їм також дивитися на голі тіла, не тільки чужі, але й на своє власне. Бо від такої цікавости й пристрасного споглядання в серці може легко зародитися солодка похіть, як сказав Господь: «Кожний, хто дивиться на жінку з пожаданням, той вже вчинив перелюб з нею в своїм серці» (Мф. 5:28 «Не пожадай у твоїм серці її вроди, і не давай себе звести її морганням» (Притч. 6:25 Бут. 6 Суд. 16 2Сам. 11 від краси Сусанни (Дан. 13
Стережись також задивлятися на хорошу їжу й пиття, як праматір наша Єва, яка, подивившись недобрими очима на плід забороненого дерева в раю, забажала його, зірвала і спожила, й цим віддала на смерть себе та весь свій рід. Не дивись з сильним бажанням на гарний одяг, ні на срібло й золото, ні на пишні світські шати, щоб через очі не ввійшла в твою душу пристрасть марнославства або грошолюбства. Про визволення від цього так молиться св. Давид: «Поверни мої очі, щоб не дивились на марноту» (Пс, 119,37). Отож, остерігайся дивитися на хороводи, танці, бенкети, пишноту, суперечки, чвари, пусті розмови та всі инші непристойні й ганебні діла, які любить бездумний світ і забороняє Божий закон. Закривай очі свої і втікай від цього всього, щоби не наповнити свого серця пристрасними порухами й уяву сороміцькими образами та не підняти в собі бунт проти себе, перервавши безперервність подвигу, в якому ти повинен завжди протистояти своїм пристрастям. Але охоче відвідуй церкву й дивися на святі ікони, священні книги, гробниці, цвинтарі й все инше преподобне та святе, споглядання яких може спасенно діяти на твою душу.
б. Також пильнуй свої вуха. По-перше, не слухай сороміцьких і пристрасних розмов, пісень і музики, від яких розслаблюється та розніжується душа, а серце розпалюється тілесною похіттю, бо написано: «…відверни від себе шкідливі слова» (Притч. 27:11
По-друге, не слухай сумних і смішних промов, пустих балачок, байок і видумок. А якщо випадково почуєш, не насолоджуйся ними й не схвалюй їх. Християнам непристойно знаходити задоволення в таких речах, а тільки тим розпутним людям, про яких сказав св. Павло, що вони, щоб уприємнювати собі слух, і від правди відвернуть вухо, а обернуться до байок (2Тим. 4:4
По-третє, не слухай з насолодою пересудів, наклепів, які деякі поширюють про своїх ближніх; але припиняй їх, якщо можеш, або відходь, щоб не чути їх. Бо св. Василій Великий однаково вважає вартими відлучення, як тих, хто осуджує і пускає поговір, так і тих, хто слухає їх, не роблячи спроб припинити це.
По-четверте, не слухай пустих і суєтних розмов, в яких проводить час більша частина світолюбців, і не насолоджуйся ними. Бо в законі написано: «Не пускатимеш пустої чутки» (Вих. 23:1 «Неправду та брехливе слово віддали від мене» (Притч. 30:8 «За кожне пусте слово, яке скажуть люди, — дадуть відповідь судного дня за нього» (Мф. 12:36
По-п’яте, остерігайся взагалі слухати всякі слова й речі, які можуть впливати на тебе шкідливо. Серед них не останнє місце займають лестощі й похвали лакуз, як сказав Ісая: «Правителі твої на манівці тебе зводять, руйнують дорогу, якою ти простуєш» (Іс. 3:12
в. Пильнуй нюх свій від усяких ніжних пахощів, які можуть збуджувати тілесні помисли й порухи: не користуйся ними, не намащуйся і не вдихай їх похітливо та без міри. Все це властиве негідним жінкам, а не благочестивим чоловікам. Тому що від цього розслаблюється мужність душі та збуджуються тілесні пристрасті й похоті, які можуть привести й до падінь. На тих, які вживають ці збуджувальні пахощі, нерідко сповнюються пророчі погрози: «Горе безжурним, що намащуєтесь мастьми вельми дорогими» (Ам. 6:6 «І буде: замість пахощів — гнилизна» (Іс. 3:24
г. Пильнуй смак свій, щоб ти не став рабом солодкого, й свій живіт, щоб не товстів через споживання різноманітних наїдків і пиття ароматних хмільних напоїв. Бо такі приємні трапези, поки придбаєш все потрібне для них, можуть привести тебе до брехні, обману, навіть крадіжки та до инших багатьох поневолюючих пристрастей і злих дій. А коли придбаєш і станеш ними насолоджуватися, можуть вкинути тебе в яму тілесних потіх і тваринних бажань. І ти підпадаєш під осудливе визначення пророка Амоса: «.Горе вам… що їсьте собі ягнят з отари та телят із хліву… що п ‘єте вино в великих чашах» (Ам. 6:4,6
Ґ. Остерігайся руками своїми хапати, стискати й обіймати не тільки чуже тіло — жінки або чоловіка, старця або юнака — але й своє власне. Особливо без крайньої потреби не торкайся до певних членів. Чим довільніший такий дотик, тим чутливішим і живішим
буває порух тілесної похоті й тим нестримніше він втягує людину до гріховного діла. Й усі инші чуття сприяють похоті та певним чином співдіють у приготуванні до гріха; але коли хто доторкнеться того, чого не повинен торкатися, тоді надзвичайно важко вже утриматися від гріховного діла.
До спокус дотику відносяться також і головні убори, одяг та взуття. Тому остерігайся прикрашати своє тіло м’яким, барвистим і блискучим одягом, голову розкішними покровами, й ноги дорогим взуттям. Все це властиве жінці, а для чоловіка — непристойно. Тому одягайся просто та скромно, задовольняючи потребу захищати тіло від холоду зимою і від спеки літом; щоб инакше ти не почув того, що багач, який одягався у кармазин та вісон: «…згадай, що ти одержав твої блага за життя свого» (Лк. 16:25 «…посходять із своїх престолів, поскидають плащі, поздіймають свою гаптовану одежу…» (26,16).
Сюди ж належать й усі инші задоволення плоті, а саме: часте купання і бані, розкішні будинки, м’які килими, дорогі меблі, пишні постелі й ніження в них. Всього цього остерігайся як такого, що небезпечне для твоєї чистоти й є причиною збудження нечистих порухів і жадань тілесних насолод, щоб не наслідувати тих безжурних, яким погрожує святий пророк Амос; «Горе безжурним… що вилежуєтесь на слонових ложах і розтягаєтесь на їхніх постелях» (6,1.4).
Все, що я тобі сказав, є тією поживою, якою живиться засуджений змій-спокусник, а також наші тілесні пристрасті. Тому, якщо ти не будеш недооцінювати це і легковажити, а навпаки – мужньо виступиш проти цього й не дозволиш йому ввійти через чуття в твою душу та в твоє серце, то запевняю тебе, що воістину легко висушиш всю силу диявола та пристрастей, не даючи їм поживи, якою вони могли би живитися в тобі, й за короткий час станеш славним переможцем в невидимій боротьбі.
В Іова написано, що лев загинув від голоду: «Лев гине без здобичі й левенята йдуть урозтіч» (4,11). Цей лев уособлює диявола, відвічного нашого ворога, що втікає від чоловіка, який не дає йому поживи, відкинувши й знищивши всі пристрасні порухи, які збуджуються враженнями від наших зовнішніх органів чуття. На лева ж він подібний ще тим, як говорить монах на ім’я Іовій, що завжди починає губити чоловіка, вкидаючи його спочатку в малі гріхи, як мурашка, а потім, коли привчить до малих гріхів, вкидає вже в більші. І тим ще подібний він до нього, що спочатку здається безсилим і малим, як левеня, а потім виявляється сильним велетнем, як дорослий лев.
Глава 25. Про те, як контролювати свій язик Найбільша наша потреба — належно контролювати свій язик і загнуздувати його. Рушій язика — серце. Чим наповнене серце, те виливається через язик. І навпаки, — передані язиком почуття серця ще більше укріпляються й укорінюються в серці. Тому язик є одним із немалих чинників у формуванні нашої вдачі.
Добрі почуття є мовчазними. Слів шукають переважно почуття егоїстичні, щоб висловити те, що лестить нашому самолюбству й що може показати нас, як нам здається, з кращого боку. Багатослів’я в багатьох випадках походить від деякої гордої зарозумілосте, через яку, уявляючи, що ми дуже компетентні й що наша думка про предмет мови найповніша, відчуваємо нестримне спонукання висловитися і своєю велемовністю з численними повторюваннями закарбувати цю думку й в серцях инших, напрошуючись таким чином їм у непрошені вчителі та мріючи мати инколи учнями таких осіб, які розуміють діло набагато краще від учителя.
Сказане зрештою стосується і тих випадків, коли предмет мови буває більш або менш вартим нашої уваги. Переважно багатослів’я рівнозначне пустослів’ю. І якщо це так, то бракує слів, щоб у повноті зобразити все зле, яке походить від цієї недоброї звички. І взагалі, багатослів’я відчиняє двері душі, через які негайно виходить сердечна теплота побожности, тим більше це робить пустослів’я. Багатослів’я відвертає увагу людини від себе, і в серце, що не охороняється, починають закрадатися звичайні пристрасні почуття і бажання, часто з таким успіхом, що коли закінчиться це пустомовство, в серці знаходимо не тільки згоду, але й готовність на пристрасні діла. Пустослів’я є дверима до осудження і наклепів, поширювачем брехливих вістей і думок, сівачем суперечностей і роздорів. Воно заглушує смак до розумової праці й майже завжди слугує прикриттям відсутности Ґрунтовного знання. Після багатослів’я, коли пройде сморід самозадоволення, завжди залишається якесь почуття туги й лінивства. Чи не є це свідченням того, що душа, навіть небажаючи, усвідомлює себе обкраденою?
Апостол Яків, бажаючи показати, як важко говіркому втриматися від будь-чого некорисного, шкідливого, грішного, сказав, що утримання язика на прив’язі є набутком тільки досконалих мужів: «Коли хтось не завинить словом, той муж досконалий, що може загнуздати й усе тіло» (Як. 3:2 Як. 3:8 «В багатомовності гріха не бракуватиме» (Притч. 10:19 «безумний багато говорить» (Еккл. 10:14
Не приставай у довгих розмовах з тим, хто не слухає тебе з добрим серцем, бо, надокучивши йому, станеш для нього гидким, як написано: «Хто цокотить занадто, той врешті обридне» (Сир. 20:8
Розмовляючи, пригадай і намагайся виконати заповідь св. Таласія, який говорить: «Із п’яти видів співбесіди три вживай без побоювань; четвертий вживай рідко, а від п’ятого зовсім відмовся» (Добротолюбіє, т. З сотня 1-а, гл. 69). Один з тих, що пише, три перші розуміє: «так», «ні», «само собою» або «ясне діло»; під четвертим розуміє сумнівне; а під п’ятим — зовсім невідоме. Тобто: про що знаєш точно, що воно істинне або брехливе чи очевидне, про те рішуче говори як про істину або як про брехню, чи як про само собою очевидне. Про те, що сумнівне, краще не говорити нічого, а якщо є потреба, то говори як про сумнівне, нічого не стверджуючи. Про невідоме тобі не говори зовсім. Хтось инший говорить, що є п’ять прийомів або зворотів мови: кличний, коли когось кличемо; питальний, коли питаємось; бажання або прохання, коли бажаємо або просимо; означальний, коли рішуче про щось висловлюємо своє судження; наказовий, коли владно наказуємо. Із цих п’яти три перші вживай вільно; четвертий — рідко, наскільки це можливо, а п’ятого зовсім не торкайся.
Про Бога говори з найбільшою прихильністю, особливо про Його любов і доброту; але й зі страхом, думаючи, як би не згрішити, сказавши про божественне щось негідне й тим збентежити прості серця тих, що тебе слухають. Тому надавай перевагу розповідям про це инших, складаючи слова їх у найглибші сховища свого серця.
Коли ж говорять про щось инше, то нехай тільки звук голосу доходить до твого слуху, а не думка до ума, який нехай непохитно спрямовується до Бога. Навіть і тоді, коли виникає потреба вислухати свого співрозмовника, щоб зрозуміти, в чому справа й дати належну відповідь, не забувай під час розмови піднімати око ума до неба, де Бог твій, думаючи при цьому про Його велич і про те, що Він не зводить з тебе свого ока й дивитися на тебе то з благоволінням, то неприязно, відповідно до того, що є в твоєму серці, в твоїх словах, рухах і ділах.
Коли потрібно тобі говорити, наперед подумай про те, що хоче сказати твоє серце, перш ніж перейде це на твій язик, і переконаєшся, що було б краще, коли б багато з того не виходило із твоїх уст. Але при цьому знай, що з того, що сказати тобі здається добрим ділом, то инший волів би, щоб це залишилося похороненим в гробі мовчання. Про це ти сам дізнаєшся відразу після закінчення розмови.
Мовчання є велика сила в ділі невидимої боротьби й правдива надія на отримання перемоги. Мовчання дуже миле тому, хто не надіється на себе, а надіється на одного Бога. Воно є сторожем священної молитви й незвичайною поміччю при вправлянні в чеснотах; а поряд з цим і ознакою духовної мудрости. Святий Ісаак говорить, що «пильнування язика не тільки заставляє ум піднестись до Бога, але й в явних ділах, які робляться тілом, таємно дає велику силу для їх здійснення. Воно осяває і в тайному діланні, якщо хтось тільки дотримує мовчання з мудрістю» (Слово 31, с. 142). В иншому місці він так вихваляє мовчазливість: «…коли на одну сторону покласти всі діла цього життя, а на другу мовчання, тоді побачиш, що воно переважує на вазі. Багато є добрих порад, але коли хтось зблизиться з мовчанням, то стане зайвим їх виконання» (Слово 41, с. 171). В иншому місці він називає мовчання «тайною майбутнього віку; а слова є зброєю цього світу» (Слово 42, с. 180). Святий Варсонофій ставить його вище розмов про Бога, говорячи: «…навіть, якщо ти мало про Бога говориш, то знай, що мовчання є більше гідне подиву та слави» (Відповідь 36). Хоч буває, що один мовчить тому, що він не має що сказати (Сир. 20:6 Сир. 19:28,20:5
Для того, щоб звикнути до мовчання, вкажу тобі найшвидший і простий засіб: берись за це діло — і воно само навчить тебе, як його осягти та буде тобі допомагати в цьому. Для підтримання ревности у цій праці частіше розважай про згубні наслідки неконтрольованої говірливости й спасенних плодів мовчання. Коли ж скуштуєш спасенних плодів мовчання, тоді тобі не буде потрібно вже ніяких щодо цього уроків.
Глава 26. Як впорядкувати уяву та пам’ять Сказавши про управління зовнішніми чуттями, варто тепер нам сказати й про те, як давати собі раду з уявою та пам’яттю. Тому що, на думку майже всіх філософів, уява та пам’ять є ніщо инше, як відбитком всіх тих чуттєвих предметів, які ми бачили, чули, нюхали, смакували, й яких доторкались. Можна сказати, що уява та пам’ять становлять одне внутрішнє загальне чуття, яке уявляє й пам’ятає все, що п’яти зовнішнім чуттям довелося перед цим відчути. Якимсь чином зовнішні чуття і чуттєві предмети можна порівняти з печаткою, а уяву – з відбитком цієї печатки.
Уява та пам’ять нам дані для того, щоб ми користувалися ними, коли наші зовнішні чуття відпочивають і ті чуттєві предмети, які прийшли через наші відчуття й відбились у них (уяві та пам’яті), в цей час відсутні. Не маючи можливосте завжди мати перед собою предмети, які ми бачили, чули, які відчували на смак, дотик чи нюхали, ми викликаємо їх у своїй свідомості за допомогою уяви та пам’яті, в яких вони відбились, і таким чином роздивляємось їх та обговорюємо, немов вони й зовнішньо присутні перед нами.
Наприклад, ти колись був у Смирні, а потім пішов собі деінде. Ти вже не бачиш її зовнішніми органами чуття — своїми очима. Але, якщо захочеш, можеш уявити собі Смирну своїм внутрішнім чуттям — за допомогою уяви й пам’яті. Уявляєш і знову передивляєшся її, так, як вона є: зовнішній вигляд, величина, розташування. Це не означає, що душа твоя вийшла з тебе й подалася в Смирну, як думають деякі неуки. Ти сам викликав у собі образ Смирни, який в тобі раніше відбився.
Уявляння чуттєвих предметів дуже докучає й спричиняє багато турбот тим, які пильнують, щоб завжди перебувати з Богом, бо воно відвертає увагу від Бога й наводить її на суєтне, а між ним і на гріховне, і тим збурює наш внутрішній добрий настрій. Ми переживаємо це не тільки явно, але и під час снів, враження від яких часто триває не один день.
Якщо уява є силою нерозумною, яка діє переважно механічно, за законами поєднання образів, то духовне життя є образом чистої свободи. Зрозуміло, що діяльність уяви не сумісна з таким життям. Тому я хочу запропонувати тобі щодо цього кілька напутливих зауважень.
а. Знай, що якщо Бог є поза всіма чуттями та всім чуттєвим, поза всяким виглядом, мірою, кольором і місцем, тобто абсолютно не має образу й вигляду, і хоч всюди є, але є вище всього, то Він є і поза всякою уявою. «Ніякої уяви немає щодо Бога, бо Він є вище всякої думки й перебуває вище всього» (Ігнатій і Каліст, гл. 65. Добротолюбіє). Звідси випливає, шо уява — це така сила душі, яка за своєю природою не здатна перебувати в єднанні з Богом.
б. Знай, що і Люцифер, перший із ангелів, який був спочатку вищим за всяку нерозумну уяву й поза всяким виглядом, кольором і чуттям, як ум мисленний, нематеріяльний і безтілесний, коли потім забажав і наповнив ум свій образами рівности з Богом, був позбавлений такого безпристрасного й простого нематеріяльного ума, без вигляду й без образу, та скинутий в цю багатообразну, багатоскладову й дебелу уяву, як вважають багато богословів, і таким чином із ангела без вигляду, безтілесного і безпристрасного зробився дияволом, тобто матеріяльним, багатообразним і пристрасним. Яким став він, такими ж зробилися і його слуги, всі демони, про що у Григорія Синаїта читаємо: «Були колись і вони умами, але відпавши від такої безматеріяльности і витончености, придбали якусь матеріяльну дебелість, набуваючи вигляду кожний відповідно до свого чину, міри й дій, які характеризують їх. Внаслідок чого вони, подібно до людей, згубивши ангельську благовидність, позбавились божественної насолоди, і є засуджені знаходити насолоду в матеріяльному, як і ми, зробившись певним чином матеріяльними через навик до матеріяльних пристрастей» (Глави — гл. 123. Добротолюбіє). Тому святі Отці називають диявола живописцем, змієм, що прибирає різні вигляди, який живиться пристрастями, фантазером та иншими подібними іменами. А Боже Слово зображає його драконом з хвостом, ребрами, шиєю, носом, очима, щелепами, губами, шкірою, тілом та иншими членами. Дивись про це в сороковій і сорок першій главах праведного Іова. Тому, дорогий, зрозумій: оскільки буйна фантазія є винаходом і породженням диявола, то вона для нього є дуже бажана й зручна, щоб нас погубити. Святі Отці справедливо називають її мостом, через який душогубні біси проникають в душу, осідають в ній і роблять її вуликом трутнів, житлом страшних, злих і богопротивних помислів та всяких нечистих пристрастей, душевних і тілесних.
в. Знай, що за святим Максимом, великим богословом, перший чоловік — Адам — був створений Богом таким, що не користувався своєю уявою. Його ум, чистий і без образів, який і в діяльності своїй був умом, не набував сам вигляду чи образу від дії чуттів або від образів чуттєвих речей; але, не вживаючи цієї низької сили уяви й не уявляючи ні обрису, ні вигляду, ні величини, ні кольору цих речей, вищою силою душі, тобто чистою думкою, нематеріяльно й духовно споглядав лиш чисті ідеї речей або їх смислові значення. Але чоловіковбивця диявол, який сам впав від мрії про рівність з Богом, також і Адама довів до того, що той став мріяти умом своїм про рівність з Богом, і впав через такі свої мрії; і за це із мисленного рівноангельського, розумного, чистого й безобразного життя був вкинутий в це чуттєве, багатоскладове, занурене в образи й мрії життя, в становище нерозумних тварин. Бо бути зануреним в образи або жити в них і під їх впливом — це властивість нерозумних тварин, а не розумних істот.
Після того, як чоловік впав у такий стан, хто може сказати, в які пристрасті, в яку розпусту, в які неправди був введений він своєю уявою? Мораль наповнив різними спокусами, фізику — багатьма лженауками, богослов’я — непотрібними й абсурдними догматами та байками. Та не тільки давні, але й нові мислителі, бажаючи помудрувати й поговорити про Бога та про божественні прості й недоступні уяві та фантазії тайни (бо цей труд повинен вершитися вищою силою душі — умом), і приступивши до цього діла перш ніж очистили свій ум від пристрасних картин й уявних образів чуттєвих речей, замість істини, знайшли брехню. І, що особливо погано, цю брехню вони взяли в обійми душі та серця і тримають міцно як істину, що відображає дійсність. І таким чином замість богословів виявились байкарями, віддавшись, за апостолом, ледачому розумові (Рим. 1:28
Отже, брате мій, якщо хочеш оминути різні сіті й підступи диявола, якщо бажаєш з’єднатися з Богом і знайти божественне світло та істину, мужньо вступай в боротьбу зі своєю уявою і борись з нею всіма твоїми силами, щоб очистити свій ум від всяких картин, кольорів і обрисів, і взагалі від усякої уяви та пам’яті про чуттєві речі, як добрі, так і погані. Бо все це є заплямуванням і затемненням чистоти й світлости ума, огрубінням його нематеріяльности, що завдає шкоди уму: оскільки майже жодна душевна й тілесна пристрасть не може підступити до ума якимось иншим шляхом, як через уявлення відповідних їм чуттєвих речей. Отже, утримуй свій ум без кольорів, без образів, без уявних картин, таким чистим, як створив його Бог.
Але цього ти досягнути по-иншому не зможеш, як тільки повернувши ум свій в себе, заточивши його у своєму серці, а також і цілого внутрішнього чоловіка, і навчивши його невідступно перебувати там, всередині, то в таємній молитві: «Господи Іісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене»; то себе слухаючи і в собі роздумуючи, а найбільше Бога споглядаючи й в Ньому перебуваючи. Бо як змія, коли їй потрібно скинути свою стару шкіру, протискується крізь який-небудь тісний прохід; так і ум, протискуючись через тіснини серця і умної молитви в серці, позбувається лахміття уяви чуттєвих речей та недобрих чуттєвих вражень і стає чистим, світлим і гідним єднання з Богом, завдяки подібності Йому, яку сприймає через це. Знову ж таки, як вода, чим більше стискається в тісних проходах, тим сильніше напирає і скоріше підноситься вгору; так і ум, чим більше стискається таємним в серці повчанням і слуханням себе, тим робиться витонченішим і сильнішим і, піднімаючись вгору, стає недоступним для всякої пристрасти й причини всяких помислів, та для всякого образу речей, не тільки чуттєвих, але й розумових, оскільки в такому разі вони залишаються зовні й всередину ввійти не можуть. Запропоную ще й инше, відповідне порівняння. Як промені сонця, будучи розсіяні в повітрі й роз’єднані один з одним, є не такі світлі та теплі, а сконцентрувавшись в одну точку за допомогою певного скла, дають сліпуче світло й високу температуру, так і ум, будучи зосередженим в серці на таємному повчанні, робиться світлоносним і пекучим, розвіюючи матеріяльну й пристрасну темряву та спалюючи та знищуючи такого роду образи й порухи.
Це — перший і головний спосіб як давати собі раду з уявою і пам’яттю, яким ти повинен, любий, безперервно користуватися. За допомогою того способу ти не тільки виправиш ці душевні сили, але загладиш, в них всі сліди та залишки раніше сприйнятих вражень і образів чуттєвих речей, які збуджують і живлять пристрасті. Але чим ефективніший і плідніший цей спосіб, тим він трудніший, і чим трудніший, тим менше сьогодні є бажаючих використовувати його, щоб не сказати — тим менше тих, хто вірить в його силу, особливо в колі мудреців і вчителів, не тільки світських, але й духовних, які не хочуть повірити навчанню Святого Духа і стількох святих Отців, що вказують на цей спосіб у найціннішій від усякого благородного каменю книзі «Добротолюбіє», і справедливо позбавляються плодів Духа, які сподобляться отримати багато невчених і навіть неграмотних. Бо, згідно зі словами Спасителя, Бог «втаїв це від мудрих та розумних і відкрив немовляткам» (Лк. 10:21 «А як не вірите, не встоїтеся» (Іс. 7:9
Коли ж побачиш, що ум твій втомлюється і не може більше втриматися всередині серця в умово-сердечній молитві, тоді застосовуй другий спосіб, а саме, дозволь йому вийти назовні й поринути в божественних і духовних розважаннях та спогляданнях, як тих, які подає Священне Писання, так і тих, причиною яких є Боже творіння. Такі духовні розважання, які милі уму, завдяки своїй витонченості й нематеріяльності не роблять його обтяженим і не зосереджують його на зовнішньому, а навпаки, задовольнивши в міру його спрагу вільного пересування, своїм змістом схиляють його скоріше повернутися всередину серця, до єднання з Богом через занурення себе в духовну пам’ять про Нього єдиного. Тому св. Максим і говорить, що «одне діяння не зможе позбавити ум пристрастей, якщо при цьому він не буде вдаватися в різні духовні споглядання». Але стережись в творіннях Божих, живих і неживих, зупинятися лише на їх фізичній стороні, поки ти ще піддаєшся пристрастям. Бо в такому випадку ум, який ще не звільнився від| пристрасного споглядання чуттєвих речей, замість того, щоб переноситись від них до духовних і нематеріяльних думок, які в них криються, буде захоплюватися лише їх зовнішньою красою та показністю і, насолоджуючись нею, може прийняти хибні вчення про них і розпалитися до них пристрастю, за словами св. Максима, як т постраждали від цього стільки філософів природи.
Або застосуй третій спосіб, щоб дати перепочинок і спокій своєму уму, а саме, почни розважати про життя і страждання Господа, тобто про народження Його у вертепі, обрізання, хрещення в Йордані, сорокаденний піст у пустині, про проповідування Ним Євангелія, про різні чуда, вчинені Ним, про переображення на Таворі, про омивання ніг учням і дарування їм таїнств на вечері, про зраду Його Іудою, про Його страждання, хрест, покладення до гробу, воскресіння і вознесіння на небо, про страждання мучеників і довголітні строгі подвиги преподобних Отців.
Подібно ти можеш для сокрушення серця і збуджування покаяльних почуттів думати ще про таємницю страшної смертної години, про страшний день суду, про різні види вічних мук, як наприклад: про океани невгасимого вогню, про тортури пекельні, про темну безодню, про черв’яків, що не засинають, про співжиття з бісами; думай також і про спокій та невимовні радощі праведників, про Царство Небесне, вічну славу та безконечне блаженство, про голос торжествуючих, про досконале єднання там з Богом, про вічне перебування і співжиття з ангелами та всіма святими.
Якщо ти, брате, намалюєш на хартії своєї уяви такі думки й зображення, то не тільки звільнишся від непотрібних спогадів і гріховних помислів, але здобудеш в день суду за такий подвиг велику похвалу, як провіщає тобі святий Василій Великий в слові про дівицтво: «Кожний чоловік, який живе в цьому тілі, подібний на живописця, який малює який-небудь образ в сокровенному місці. Коли цей живописець, закінчивши картину, винесе її на люди, його хвалять глядачі, якщо він вибрав для неї гарний предмет і добре його намалював. І, навпаки, — його осуджують, якщо і предмет вибрав негарний і намалював його погано. Так і кожний чоловік, коли по смерті стане на суді Божому, має бути похвалений і прославлений Богом, ангелами й святими, якщо прикрасив свій ум і свою уяву світлими, божественними й духовними образами та предметами. І, навпаки, — має бути осоромлений і осуджений, якщо заповнив свою уяву пристрасними картинами, сороміцькими й низькими. І святий Григорій Солунський виражає подив тому, як від впливу чуттєвих речей в душі через уяву входить або світло ума, яке дає вічне життя, або духовна темрява, яка веде в пекельну тьму» (Добротолюбіє).
Але знай, що я не хочу тебе спонукати, щоб ти завжди переймався лиш цими думками. Ні! Тільки деколи, поки ум твій, втомившись перебувати в тіснинах серця, відпочине. Коли ж відпочине, повертай його знову в серце й застав тримати себе без мрій та образів у сердечній пам’яті про Бога. Бо як всі раковидні та панцерні тварини ніде не знаходять собі спокою, як тільки у своїх раковинах, де ховаються як в домі, так і ум звичайно ніде так не упокоюється, як в храмі серця й у внутрішній людині, де засівши, мов у фортеці, успішно веде боротьбу з помислами, ворогами та пристрастями, які також там ховаються, хоч більшість людей цього не знає.
Те, що пристрасті та помисли переховуються всередині нас, в серці, й звідти поборюють нас – це не моя думка. Слухай, що говорить Господь: «Із серця бо походять лихі думки, убивства, перелюби, розпуста, крадежі, лживе свідчення, богохульства. Це осквернює людину» (Мф. 15:19-20 Мф. 12:43-45
Після всього цього кажу тобі; чувай над собою і не давай своїй уяві та пам’яті згадувати щось перед цим побачене, почуте, понюхане, посмаковане й відчуте на дотик, особливо те, що було в тому сороміцького й непотрібного. В цьому переважно і полягає наша боротьба, яка є труднішою, ніж боротьба з органами чуттями або їх використанням. Кожен, хто бореться, знає це з досвіду. Щоб не сприйняти що-небудь спокусливе яким-небудь чуттям, з цим справитися легко: але по сприйнятті справлятися з уявою і пам’яттю про те дуже важко. Щоб, наприклад, бачити або не бачити якесь обличчя, або подивитися на нього з пристрастю або без неї – це не так важко, та не потребує великої боротьби. Але після того, як подивишся на нього пристрасно, вже не так легко, а вимагається велика боротьба й немалий подвиг, щоб прогнати з пам’яті своєї образ цього обличчя. І ворог може бавитись твоєю душею, як м’ячиком, перекидуючи увагу від одного спогаду на инші, розпалюючи цим жадання і пристрасті й тримаючи тебе таким чином у збудженому стані. Тому й кажу тобі: чувай і найбільше пильнуй свою уяву та пам`ять.
Глава 27. Воїну Христовому всіма способами треба уникати тривог і замішань серця, якщо бажає перемагати своїх ворогів Невідкладним обов’язком кожного християнина, коли той втратить сердечний мир, є робити все від нього залежне, щоб сприяти його поверненню. Не меншим обов’язком є чинити опір будь-яким випадковостям життя, які порушують цей мир: маю на увазі хвороби, рани, смерть рідних, війни, пожежі, несподівані радощі, страхи і скорботи, згадування про попередні проступки та помилки, словом – все, чим хвилюється і тривожиться серце. Тому в жодному випадку не треба допускати таких тривог і хвилювань, бо, підкорившись їм, чоловік втрачає владу над собою і позбавляється можливости ясно розуміти події і правильно бачити належний порядок дій. Одне й друге дозволяє ворогові схвилювати його ще більше та підштовхнути на необдуманий крок, який буде важко виправити або й зовсім неможливо.
Я не хочу сказати: не допускай скорботи, тому що це не в нашій силі, а радше не дозволяй скорботі заволодіти твоїм серцем і схвилювати його, тримаючи її зовні, за межами серця, і намагайся так її пом’якшити й приборкати, щоб вона не заважала тобі тверезо міркувати та правильно діяти. Це, з Божою допомогою, ми в змозі зробити, якщо в нас переважають морально-релїгійні почуття та наміри.
Серед скорбот кожна має свої особливості й проти кожної є свої прийоми боротьби, але я говорю про них взагалі, розуміючи їх загальну властивість — тривожити та бентежити душу, й маючи в думці запропонувати тобі загальний засіб проти цього. Цим засобом є віра в благе Провидіння, яке влаштовує плин нашого життя з усіма його випадковостями на особисте благо кожного з нас, і благодушна покора Божій волі, що віддзеркалюється в нашому становищі, завдяки якій би в глибині душі говорилось: нехай буде Божа воля! Як зволить Господь, нехай так станеться, і буде нам на благо.
Це благо різними особами по-різному усвідомлюється і відчувається. Один вважає: це Божа доброта веде мене до покаяння; другий відчуває: через гріхи мої післав мені це Господь, щоб очистити мене від них, несу покуту Божу; третьому приходить на думку: випробовує мене Господь, чи я щиро служу Йому. Ті, що дивляться збоку на того, який підпадає скорботам, можуть і четверте подумати: це йому, щоб виявилися діла Божі на ньому. Але такий висновок можна зробити лише після заспокоєння скорботи, і тільки при явній Божій допомозі. У скорботній душі доречними є тільки три перші почуття. І всі вони наділені такими властивостями та силою, що яке б з них не потрапило в серце, то кожне у змозі приборкати бурю скорботи, яка підіймається, і вселити в серце благий мир.
І ще ось маєш загальний засіб умиротворення серця, коли скорботи намагаються його збентежити: піднісши якомога віру в благе Боже Провидіння і ожививши в душі боговіддану покору Божій волі, викликай в серці сказані вище думки і примусь його відчути, що цією скорботною випадковістю Господь тебе або випробовує, або покладає на тебе очищувальну епітимію, або принуджує до покаяння, взагалі чи окремо в якому-небудь забутому невиправленому ділі. Як тільки серце відчує що-небудь із цього, скорбота відразу затихне, й дасть йому можливість після того сприйняти й инші два почуття. Усі ж разом вони скоріше вселять в тебе такий мир і спокій, що ти не зможеш не взивати: Нехай буде Ім’я Господнє благословенне навіки! Як масло на хвилі морські, так і ці почуття на скорботне серце: улягаються хвилі й настає велика тиша.
Так умиротворюй серце, як би воно не хвилювалося. Але якщо ти довгою працею над собою і духовними подвигами так укорениш в серці вищеназвані почуття, що вони будуть переповнювати його постійно, то ніяка скорбота не потривожить тебе. Тому, що такий настрій буде для тебе діючим запобіжним засобом проти цього. Не те, щоб почуття взагалі не підступали, вони будуть підступати, але одночасно й відступати, як морські хвилі від міцної скелі.
Глава 28. Що робити, коли ми у боротьбі отримали рани Якщо буваєш поранений, упавши в який-небудь гріх, через свою неміч або поганий характер (мається на увазі легкі гріхи: зірвалося непотрібне слово, розгнівався, промайнула погана думка, піднялося непотрібне бажання тощо), не будь малодушним і не бентежся намарно. Головне, не зосереджуйся на собі, не говори: «Як я такий-сякий до цього допустився?!» Це крик гордої зарозумілости. Навпаки, упокорися і, звернувшись до Господа, пережий це і скажи: «Марно від мене, такого немічного та зіпсованого, було чогось иншого чекати». І відразу подякуй Йому, що лиш на цьому зупинилося діло, говорячи: «Якщо б не Твоя безмежна доброта, Господи, не зупинився би я на цьому, а впав ще в щось гірше».
Однак, визнаючи це і так себе почуваючи, остерігайся допустити безтурботну й поблажливу думку, що якщо ти такий, то ніби маєш право робити будь-яке неподобство. Ні! Попри те, що ти немічний і поганий, все непотрібне, що робиться тобою, вважається тобі за провину. Бо все, що ти, обдарований волею, чиниш, залежить від твоєї волі; і як за добро будеш похвалений, так за зло будеш осуджений. Тому, усвідомивши себе поганим взагалі, усвідом одночасно й вину за зло, яке ти вчинив тепер. Осуди себе, й тільки себе одного, не роззираючись по боках і не шукаючи, на кого би звалити свою вину. Ні люди, які оточують тебе, ні збіг обставин не винні в твоєму грісі. Винна тільки твоя зла воля. Собі й докоряй.
Але не будь подібним і на тих, що говорять: «Так, я це зробив, ну і що ж?» Ні, після усвідомлення і докоряння собі, ставши перед лицем Божої правди, розбуди в собі почуття покаяння, сокрущення і жаль за вчинений гріх, не стільки через приниження себе гріхом, скільки через те, що образив ним Бога, який до тебе особисто був таким милосердним, закликаючи тебе до покаяння, відпускаючи тобі попередні гріхи, допускаючи до благодаті тайн, охороняючи тебе на добрій дорозі та провадячи по ній.
Чим глибше сокрушення, тим краще. Але яке б велике воно не було, не допускай і тіні безнадії на помилування. Помилування вже ось-ось готове, й список всіх гріхів розіп’ятий на хресті. Очікується тільки на покаяння і сокрушення кожного, щоб і йому надати сили хресного загладження гріхів цілого світу. З цим упованням впади ниць душею та тілом і заволай: «Помилуй мене, Боже, по великій милості Твоїй», — і не переставай кричати, поки не відчуєш себе винуватцем-помилуваним, так щоб вина та помилування злились в одне почуття.
Ця благодать сходить врешті на кожного каяника. Але він повинен виявити рішучість, скріплену обітом, не давати собі поблажки потім, а строго пильнувати себе й остерігатися від різних падінь, не тільки великих, але й малих, ревно молячись за благодатну поміч у цьому. Після такого близького досвіду неблагонадійности своїх сил і зусиль, мимоволі із серця почується стогін: «Серце чисте утвори в мені, Боже, й духа праведного віднови в нутрі моєму: і Дух Твій благий нехай поставить мене на землю правдиву».
Все це: осудження себе, сокрушення, молитву з упованням про помилування, натхненне рішення стерегтись надалі та молитву про благодатну поміч у цьому, — потрібно тобі практикувати внутрі кожен раз, як згрішиш поглядом, слухом, язиком, думкою та чуттям. Навіть на мить не залишай в серці гріха, невисповіданого Господу, й неочищеного перед Ним сердечним покаянням. Знову падаєш, і знову це зроби, й хоч би тобі довелося згрішити багато разів, то стільки ж разів і очищуй себе перед Господом. Увечері, якщо є можливість, розкажи все своєму духовному отцеві. А коли не можна в цей вечір, то розкажи при першій нагоді. Така сповідь або відвертість перед духовним отцем є най благотворнішим вчинком у ділі нашої духовної боротьби.
Ніщо так не вражає ворога-душогубця і не руйнує його підступи, як такий спосіб діяння. Тому він усіляко намагається перешкодити цьому, і внутрішньо й зовнішньо: внутрішньо — думками й почуттями, а зовнішньо — через влаштування усяких зустрічей і випадковостей. Які ці перепони, ти сам побачиш, коли візьмешся за діло. Про одне тільки згадаю: ворог посилено намагається навіяти тобі, щоб ти не відразу, щойно помітиш гріх, приступив до внутрішнього очищення себе від нього, а трохи почекав, не день і не годину, а трішки. Але тільки ти погодишся на це, як він підсуне инший гріх, і ти будеш змушений вже відкласти очищення цього гріха, тому що потрібно спочатку очистити попередній. І таким чином ти почнеш відкладати його на цілий день, і гріх за гріхом наповнить твою душу. Ввечері, коли схочеш очистити себе покаяння, в душі вже нічого не зможеш розібрати, —там буде шум, замішання і темрява від численних допущених падінь. Душа тоді стане подібна до очей, засліплених порохом, або води, скаламученої сміттям. Коли нічого не видно, то діло покаяння зовсім полишається. Але одночасно й душа залишається каламутною та збентеженою. Від цього вечірня молитва буває зіпсутою, а далі — погані сни. Отже, ніколи ні на мить не відкладай внутрішнього очищення, як тільки помітиш за собою щось несправного.
Друге, що навіює при цьому ворог, це не говорити духовному отцеві, що сталося. Не слухай, і наперекір йому відкривай все: бо як багато благ від такої відкритости, стільки ж, або навіть більше зла від затаювання того, що буває з нами та в нас.
Глава 29. Якої послідовности дотримується диявол у веденні духовної боротьби з усіма, і як обманює людей різних моральних станів. Знай, любий, що диявол ні про що так не турбується, як про погибель кожного з нас, і що не одним і тим самим методом веде з усіма боротьбу. Щоб ти це краще побачив і зрозумів, подам тобі п’ять моральних станів людей і опишу відповідні їм підступи, обходи й ворожі обмани. Ці стани є такі: одні перебувають в рабстві гріха, навіть думки не маючи про визволення з нього; инші, хоч думають про це визволення і бажають його, але нічого не роблять, щоб досягнути цього; є і такі, які після визволення з кайданів гріха та здобуття чеснот впадають знову в гріх з ще більшою моральною втратою. Із цих останніх одні в самообмані думають, що, незважаючи ні на що, все ще прямують до досконалосте, инші в легковажності полишають шлях чесноти, ще инші саму чесноту, яку мають, перетворюють в нагоду й причину зла для себе.
На кожного із них ворог впливає відповідно до його настрою.
Глава 30. Як диявол утверджує грішників у рабстві гріха Коли диявол тримає когось в рабстві гріха, то переважно пильнує, щоб ще більше затьмарювати його духовним осліпленням, відганяючи від нього всякий добрий помисл, який міг би привести з його до усвідомлення згубности свого життя. І не тільки відганяє від нього добрі помисли, які могли б схилити його на покаяння і навернути на шлях чеснот, але замість них вкладає помисли злі та я розпусні, й тут же влаштовує зручні нагоди до звичайного для нього гріха й штовхає до нього або в инші важкі гріхи. Від цього бідний грішник щораз то більше затьмарюється і засліплюється. Це засліплення вкорінює в ньому навик і безперервний потяг завжди грішити, так що він, жалюгідний, втягнений від діла гріховного до більшого засліплення і від засліплення у важчі гріхи, крутиться як у водоверті, й прокрутиться так усе своє життя, аж до смерти, якщо не зійде особлива Божа благодать для його спасіння.
Хто перебуває в такому важкому стані, то йому, якщо він побажає від цього визволитися, треба не гаючи часу, як тільки прийде до нього блага думка, або краще сказати навіяння, яке кличе його із темряви до світла й від гріха до чесноти, треба відразу прийняти його зі всією увагою і бажанням, і зразу ж ревно приступити до молитви, взиваючи із глибини серця до щедрого Подателя всякого блага: «Допоможи мені, Господи Боже мій, швидко допоможи, та не залишай мене більше в цій гріховній темряві». Нехай не знає втоми, взиваючи такими або иншими словами. Але поряд з цим хай шукає і земної допомоги, звертаючись до досвідчених у цій справі за порадою І керівництвом, як би успішніше визволитися від виснажливих диявольських кайданів гріховного рабства. Якщо цього неможливо зробити відразу, нехай здійснить це, як тільки трапиться нагода, не перестаючи прибігати до розіп’ятого за нас Господа Іісуса та до Пречистої Матері Його Богородиці Приснодіви, щоб змилувалися над ним і не позбавили його швидкої і потрібної допомоги. Нехай він знає, що тільки тоді здобуде перемогу й завдасть поразки ворогові, коли не відкладатиме цього діла та виявить готовність іти за доброю порадою.
Глава 31. Як ворог утримує в тенетах тих, які усвідомили своє важке становище й хочуть визволитися від нього, а до діла не приступають. І чому наші добрі наміри часто не виконуються. Тих, які пізнали нікчемність і тягар життя, яким вони живуть, ворог встигає утримувати у своїй владі переважно таким простим, але всемогутнім навіюванням: «Потім, потім; завтра, завтра». І бідний грішник, обманюючись тим «добром», яке пропонує таке навіювання, вирішує: «І справді, завтра. Сьогодні я закінчу своє діло, а потім з повною безтурботністю віддам себе в руки Божої благодаті й неухильно піду шляхом духовного життя. Сьогодні зроблю те і те, а завтра покаюсь». Це — ворожі тенета, брате мій, якими він ловить пребагатьох і тримає в своїх руках весь світ. Причина, через яку ми потрапляємо в ці сіті, — наша недбалість і осліплення. Нічим иншим, як недбальством і осліпленням, не можна пояснити, що в такому важливому ділі, від якого залежить наше спасіння і слава Божа, ми зразу ж не беремося за найпростіше й найлегше та одночасно найефективніше знаряддя, а саме, щоб з повною рішучістю і енергією собі сказати: «Зараз! Вже зараз почну духовне життя, а не потім. Сьогодні покаюсь, а не завтра. Сьогодні, зараз — в моїх руках, а завтра і потім — в руках Божих. Але, якщо й благовгодно буде Господу дати мені завтра, то чи можу я бути впевненим, що й завтра найде на мене ця блага й спонукальна думка про виправлення життя?» Хіба ж це не безумство говорити, наприклад, коли пропонується правдивий засіб від хвороби: «Почекай, дай я ще трохи похворію?» А той, хто відкладає діло спасіння, власне подібний на такого.
Отже, якщо бажаєш позбутися ворожого обману й перемогти ворога, то зразу ж хапайся за надійну проти нього зброю, зразу послухайся добрих думок і Божого натхнення, які кличуть тебе до покаяння, не допускай навіть найменшого відкладання, і не дозволяй собі сказати: «Я твердо вирішив перенести покаяння на потім, і не відступлю від свого наміру». Ні, ні, не роби так. Такі рішення завжди виявлялися обманливими, і багато, що понадіялись на них, залишалися потім нерозкаяними до кінця життя через різні причини.
а. Перша причина: наша рішучість не ґрунтується на недовірі до себе та на міцному упованні на Бога. Тому не буває в нас чужою висока думка про себе, невідворотним наслідком якої завжди є віддалення від нас благодатної Божої допомоги й за цим неминуче й падіння. Тому той, хто вирішив для себе: «Завтра неодмінно покину шлях гріха», — натикається завжди на протилежне: не відновлення, я а ще гірше падіння. І далі — падіння за падінням. І Бог з провидіння деколи допускає це, щоб привести самовпевненого до усвідомлення власної немочі й спонукати до шукання Божої допомоги, єдино надійної, зі зреченням і потоптанням усякої надії на себе. Чи хочеш знати, чоловіче, коли буде міцна і надійна твоя власна рішучість? Коли в тебе не буде жодної надії на себе, та коли вона буде спиратися на смирення і тверде уповання на єдиного Бога.
б. Друга: за такої нашої рішучости, мається на увазі переважно краса та чистота чесноти, вона ж і приваблює до себе нашу волю, якою б вона не була слабкою і немічною; при цьому важчий бік чесноти вислизає з-під уваги. Але сьогодні вона втікає тому, що бажання краси чесноти сильно приваблює волю, а завтра, коли прийдуть звичайні справи та турботи, вона не буде вже такою сильною, хоч прийнятий намір іще пам’ятається. При послабленому бажанні й воля слабне, або стає, як звичайно, немічною, одночасно й важкий бік чесноти виступить наперед і стане перед очима, тому, що шлях чесноти за своєю суттю є важкий, і найважчим він буває напочатку. Нехай тепер той, хто вирішив учора, сьогодні стане на цю дорогу, візьметься до справи, — він вже не буде мати в собі жодної підпори, щоб виконати це: бажання не напружене, воля ослабла, перед ним лише перешкоди – і в ньому, і в плині його звичайного життя, і в щоденних стосунках з иншими. Він і вирішує: поки що почекаю, зберуся з силами; і так буде чекати день за днем, і не дивно, якщо прочекає і все життя. А якщо б він приступив до діла ввечері, як тільки прийшло натхненне бажання виправитись, зробив би те чи инше на вимогу свого бажання, втілив би в життя що-небудь в такому дусі, — то сьогодні й бажання, і воля не були б такі слабкі, щоб відступати перед лицем перешкод. Перешкод не обминути, але, маючи в собі підпору, хоч з трудом, подолав би їх. Якщо цілий день перебувати у подоланні цього, то на другий вони б виявились менше відчутними; а на третій ще менше. І так утвердився би він на доброму шляху.
в. Третя: добрі спонуки, залишені без виконання, від сну гріховного не тільки неохоче приходять знову, але, якщо й приходять, то не справляють вже тієї дії на волю, як перший раз. Воля вже не так швидко схиляється до них, і навіть якщо появиться рішучість, то дуже слабка й не енергійна. Але, якщо й сильнішу спонуку чоловік зміг відкласти до завтра, а потім взагалі загубити, то ще легше йому буде так поступити й з другою, а ще простіше — з третьою. І так далі: чим частіше відкладається виконання добрих спонук, тим слабша бувай їх дія. Потім доходить до того, що вони стають зовсім недієвими, приходять і відходять безслідно, й нарешті перестають приходити взагалі. Чоловік не опирається падінню, серце його твердне, і зароджується відраза до добрих спонук. Отже, їх відкладання – прямий шлях до остаточної загибелі.
Ще зауважу тобі, що відкладається добра спонука не тільки коли відчувається внутрішній примус до зміни поганого життя на добре, але й коли хтось живе правильно, а саме, коли комусь трапляється нагода зробити добро, а він відкладає це або до завтра, або на невизначений час. Такому гатунку відкладання відповідає все, що говорилось про перший вид відкладання, і наслідки можуть бути ті ж самі. Знай, коли хтось легковажить нагодою зробити добро, той не тільки позбавляється плодів добра, але й зневажає Бога. Бог посилає до нього потребуючого, я він говорить: «Відійди. Потім». Це він говорить не тільки чоловікові, але й Богові, який післав його. Бог знайде для нього иншого доброчинця, але той, хто відмовив йому, відповість за це.
Глава 32. Про підступи ворога проти тих, які стали на добрий шлях. Але як тільки хтось подолав перші дві перепони й, забажавши визволитися з кайданів гріха, приступив до цього негайно, то ворог і тут не залишає його, а лише міняє тактику, а не своє недобре бажання заставити його спіткнутися об камінь якої-небудь спокуси й занапастити. Святі Отці зображають такого чоловіка, ніби він відстрілюється зі всіх сторін: зверху й знизу, справа та зліва, спереду й ззаду — звідусіль летять в нього стріли. Стріли зверху — навіювання непосильних надмірностей в духовних трудах; стріли знизу – навіювання зменшити або зовсім відмовитися від таких трудів через жаль до себе, недбальство та безпечність; стріли справа — коли вороги через будь-які добрі починання і діла вкидають у спокусу та небезпеку падіння; стріли зліва — коли вороги явно виставляють у спокуси й штовхають до гріха; стріли спереду — коли вороги спокушають і бентежать помислами про те, що має бути; стріли ззаду — коли вони спокушають і збуджують пригадуваннями про минулі діла та події. Всі ці спокусливі думки прищеплюються в душі або внутрішнім шляхом, або зовнішнім: внутрішнім — через образи та уявлення, які вимальовуються у свідомості, або через безпосередні навіювання недоброго в серці, які супроводжуються звичайними пристрасними порухами; зовнішнім — через враження зовнішніх чуттів, які напливають постійно, як було сказано вище. Союзників наші вороги знаходять собі в попередніх гріховних звичках і в нашій пошкодженій від падіння природі. Маючи стільки способів шкодити нам, ворог ні трохи не бентежиться першими невдачами й постійно пускає в хід то одне, то друге, щоб зупинити або збити з дороги раба Христового, який вислизає з-під його влади.
Спочатку ворог, як хтось вирішить зійти з поганої дороги й справді це робить, намагається розчистити для себе місце дії проти нього, щоб ніхто не заважав йому. Він досягає успіху в цьому, якщо зможе навіяти особі, яка стала на добрий шлях, діяти самій, не звертаючись за порадою і керівництвом до духовних наставників, які завжди є в Церкві. Хто дотримується порад керівників і у всіх своїх діях, внутрішніх і зовнішніх, довіряється їм — на парафіях — світським священикам, а в обителях — досвідченим старцям, — до того немає доступу ворогам. Що б він не навіював, досвідчене око відразу побачить, куди він хилить, і застереже свого питомця. Так руйнуються всі його підступи. А хто відступиться від своїх наставників, тому він одразу закрутить голову та зіб’є з дороги. Є багато можливостей, які здаються непоганими. Їх він і навіює. Недосвідчений новачок іде за ними й потрапляє в засідку, де потрапляє у велику небезпеку або зовсім гине.
Друге, що підлаштовує ворог, це залишити новачка не тільки без керівництва, але й без допомоги. У того, хто вирішив обходитися у своєму житті без порад і керівництва, швидко закорінюється у свідомості переконання в непотрібності сторонньої допомоги при здійсненні своїх діл й запровадженні боговгодних правил. Ворог ще й пришвидшує цей процес, затаюючись і не роблячи нападів на новачка, який, відчувши таку свободу та пільгу, починає вважати, що цей добрий стан є плодом його власних зусиль, і в своїх молитвах про допомогу згори говорить мов би скрізь зуби, тільки тому, що так написано в молитвах. Допомога, якої не шукають, — не приходить: і таким чином залишається новачок один, тільки зі своїми власними силами. З таким ворогові вже легко впоратися.
Наслідком такої самозакоханосте для одних буває те, що вони, не зваживши своїх сил і часу, беруться за непосильні подвиги. Сильний приплив енергії від самовпевнености дає їм на перший раз силу підтримати такі подвиги деякий час. Потім сили виснажуються настільки, що вони не в змозі здійснити навіть помірних подвигів, а часто і від них змушені відмовитись. Инші ж, розпалюючи свою самовпевненість щораз то більше, стають до такої міри самовпевненими, що вважають можливим для себе все. В цьому збудженому стані вони роблять згубні вчинки; кидаються в сухі криниці, або з обривів, де живуть в якійсь печері, зовсім відмовляються від їжі, й таке инше. Все це підлаштовує ворог непомітно для тих, кого спокушає.
Для инших наслідком самообману, приписування успіхів тільки собі, буває те, що вони дають собі право на різні послаблення і пільги. Є спокуса в житті, коли в неї вводиться щось нове, як наприклад у того, хто покаявся; тоді дні здаються місяцями, а тижні роками. Такому трудівникові на ниві нового життя ворог легко вбиває в голову мрії: скільки я вже потрудився, скільки часу постив, скільки ночей не спав, і таке инше — можна трохи й відпочити. «Відпочинь, — нашіптує ворог, — дай спокій тілу; можна трохи й розважитися». Як тільки на це погодиться недосвідчений новачок, почне собі робити пільги за пільгами, аж поки зовсім не розладнаються всі правила боговгодного життя, він опуститься до того життя, яке залишив, і почне знову жити в недбальстві та безпечності.
Зрештою, з такими спокусами — цуратися порад і керівництва инших, приписувати собі успіхи, братися за непосильне й давати собі послаблення, – ворог підступає не тільки на початку боговгодного життя, але робить спроби таких навіювань протягом всього життя. Тому можеш сам переконатися, як необхідно тобі у всьому, що робиш, радитися, а також ніколи жодних успіхів, якими б малими вони не були, не приписувати собі, своїм силам і своїй ретельності, уникати всяких надмірностей і послаблень, і вести життя рівне, але енергійне та живе, завжди за правилами, які одного разу заведені й встановлені за взірцем святих, що жили раніше, й за порадами досвідчених людей, твоїх сучасників.
Глава 33. Як ворог відштовхує від добрих діл і стає їм на заваді. Вказані вище підступи ворога розладнують добре життя. Проти того, хто, встоявши проти них, неухильно іде добрим шляхом, ворог підкопується з иншого боку. Але він обрушується не на все життя, а діє уривками проти кожного особистого боговгодного діла, яке започатковує і виконує добрий християнин.
Від того часу, коли відкриємо зранку очі й аж до вечора, ми постійно зайняті справами, які безнастанно чергуються і не залишають нам вільної хвилини, якщо ми уважні до себе й не хворіємо лінивством та халатністю щодо свого спасіння. При цьому не тільки діло молитовного стремління серця до Бога, не тільки підтримання стосунків з иншими в правді та любові, не тільки віднайдення в собі рівноваги між тілом і душею в подвигах самоумертвлення, але й житейські та громадянські діла, всі повинні бути зі суворою увагою, бадьорістю і ревністю спрямовані на досягнення спасіння. Ревнителям у цьому Бог допомагає провадити усе належним чином, скріплюючи їх своєю благодаттю й охороняючи ангелами та молитвами святих. Але ворог також не дрімає. До кожного діла він підлаштовується і метушиться як би збити плин наших діл і замість добрих схилити до злих: то кидається перешкодити самому їх починові, а коли вони вже початі, заміряється перервати їх плин; якщо і в цьому зазнає поразки, намагається звести їх виконання і звершення нанівець; коли ж і тут осоромлюється, то примудряється позбавити їх цінности перед Богом, збудивши в нас марнославство та зарозумілість.
Святий Іоанн Ліствичник так говорить про це: «У всіх ділах наших, якими ми хочемо вгодити Богові, біси викопують нам три ями: по-перше, намагаються перешкодити нашому доброму ділу; по-друге, коли вони в першому терплять поразку, то намагаються, щоб зроблене не було вгодне Богові. А якщо біси і в цьому задумі не досягають успіху, ході, підкравшись до нашої душі, лестять нам, як тим, що живуть у всьому боговгодно. Першій спокусі протиставляється гарячий порив і пам’ять про смерть; другій — послух і приниження; а третій – постійний докір самому собі, «Але важкий той труд для нас, поки не ввійде у святилище наше той вогонь Божий» (Пс. 72:16 «Бог наш — вогонь, що пожирає» (Євр. 12:29
Всього, що буває при цьому не можна ніяким пером описати. Будь уважний, тримай в умі лише одне мірило – єдиному Богові догоджати і, великим і малим, — і саме життя навчить тебе ясно бачити та розуміти ворожі підступи. Але запропоную тобі два-три приклади, які смути висуває ворог в нашій душі, щоб попсувати діла наші, коли вони повинні тривати визначений час.
Коли, наприклад, хворий наміриться благодушно переносити свою хворобу, і переносить: ворог, знаючи, що таким чином він утвердиться в чесноті терпіння, підступає зіпсувати такий намір. Для цього починає наводити йому на ум багато добрих діл, які би він міг зробити, якщо б був в иншому стані, та намагається впевнити його, що, бувши здоровим, як добре попрацював би Богові та скільки користи приніс би собі та иншим: ходив би до церкви, вів би розмови, читав би та писав для повчання инших тощо. Помітивши, що такі думки приймаються, ворог частіше наводить їх на ум, помножує і розмальовує, викликає бажання й пориви до тих діл, навіюючи, як добре йшли б у нього ті чи ті діла, і збуджуючи бажання, а чоловік зв’язаний за руки та ноги хворобою. Потрохи, при частих повторах таких думок і порухів душі, бажання переходить в незадоволення і нарікання. Попереднє благодушне терпіння таким чином руйнується і хвороба здається вже не як лік від Бога та поле и для плекання чесноти терпіння, а як щось неприязне ділу спасіння, і бажання визволитись від хвороби стає нестримним, поки що під виглядом отримання через це простору для доброчинної діяльности та всякого иншого догодження Богові. Довівши хворого до цього, ворог краде з його ума та серця благу мету бажання виздоровлення, і залишаючи лиш бажання здоров’я як такого, заставляє з нарікати на хворобу, не як на перепону для добра, але як щось неприязне само у собі. Від цього нетерпеливість, яка не лікується добрими думками, набирає сили й переходить в нарікання та позбавляє хворого попереднього спокою від благодушного терпіння. А ворог радіє, що зумів його зруйнувати. Так само ворог спокушає нещасного, який терпеливо зносить свою долю, малюючи йому, якими добрими ділами прикрасився б він, якщо б мав багатство.
Подібно ворог збиває з пантелику нерідко тих, що перебувають в послусі в обителі або у якогось старця, і примудряється переконати їх, що, залишаючись в такому устрої життя, вони не швидко дійдуть до бажаної досконалости. Він розпалює у них бажання усамітнення, або пустельного життя. І нерідко буває, що вони піддаються таким його навіюванням. Але досягнувши цього, там, на одинці, піддаються недбальству й гублять те, що вже було придбано з трудом у послусі.
Буває й навпаки, що ворогу вдається вигнати когось з усамітнення, тобто затвору, запевнивши його, що там він сидить без усякої користи для себе й для инших, тоді як в обителі в нього корисні діла текли б рікою день і ніч. А коли той, хто послухався, переходить в обитель, то очікуваних добрих діл йому не вдається зробити, а що придбав в пустині, швидко тратить й залишається ні з чим.
І багато инших є подібних випадків, коли ворогу вдається відхилити від одного роду занять, заманюючи до иншого, ніби кориснішого, — й розладнати той і той.
Від усіх таких спокус легко визволяється той, хто, маючи досвідченого наставника, порадника та співрозмовника, зі смиренною покорою виконує їхні вказівки. А хто позбавлений чомусь такого блага, той нехай буде уважний до себе та строго вчиться відрізняти добре від поганого згідно з християнськими началами, за якими ми повинні влаштовувати своє життя. Якщо випадки, які заважають, як нам здається, розвернутися нашим добрим ділам, не від нашої доброї волі, а посилаються Богом, то приймай їх з покорою і не слухай жодних навіювань, що відхиляють тебе від покори. Пославши такий випадок, Бог нічого від тебе не очікує, лиш щоб ти тримався і діяв так, як вимагає цього конкретний випадок. Чи ти хворий, чи бідний, — терпи. Нічого крім терпіння в цей момент Бог від тебе не потребує. Благодушно терплячи, ти будеш безперервно перебувати в доброму ділі. Коли не гляне на тебе Бог, то завжди буде бачити, що ти робиш добро або перебуваєш в добрі, благодушно терплячи, тоді як у здорового добрі діла йдуть перервами. Отож, бажаючи зміни свого становища, ти бажаєш поміняти краще на гірше.
Якщо становище, в якому перебуваєш і яке, як ти вважаєш, звужує можливість добрих діл, залежало від твоєї волі, і ти напевно вибрав його не без розсуду, то й тримайся такого розсуду, не дозволяй думкам блукати, а спрямуй усю свою увагу на те, що маєш робити у своєму становищі: спокійно твори належні до нього діла, з цілковитою впевненістю, що, присвячуючи їх Богові, а не собі, вони плідно наповнюють весь твій час і приймаються Богом як найповніша від тебе жертва. І будь спокійний.
Глава 34. Як ворог самі чесноти обертає на шкоду їх ревнителям. Але якщо ти навіть правильно та постійно пливеш шляхом чесноти, не ухиляючись ні вправо, ні вліво; не думай що ворог відступить від тебе. Ні, ти вже чув слова, які я навів зі св. Іоанна Ліствичника, що ворог, коли бачить, що всі його намагання спокусити тебе безуспішні, то йде за тобою і прославляє як праведника. Ось це і є його остання спокуса. Це вороже величання викликає у нас зарозумілість, пиху і самозадоволення. А від них породжуються марнославство та гордість, з яких марнославство з’їдає ціну наших діл, якщо є серед них добрі, а гордість робить нас противними Богові. Будь уважний і наскільки можеш відбивайся від цих ворожих прославлянь, не даючи їм доходити до серця, а поборюй з першого моменту, як тільки вони торкнуться слуху твоєї душі.
Щоб не наразитися на біду, тримай завжди ум свій зібраним у серці та будь завжди готовим для відбиття цих ворожих стріл. Стоячи там, всередині, як полководець на полі бою, вибери зручне для | боротьби місце й, укріпивши його як слід, не залишай ніколи, там о ховайся і звідти воюй. Місце це й укріплення його та озброєння є щире й глибоке усвідомлення своєї нікчемности, що ти і бідний, і сліпий, і голий, і багатий на немочі, недоліки й несхвальні діла, нерозумні, суєтні та грішні. Влаштувавшись так, ніколи не дозволяй своєму уму виходити із цього укріплення назовні, а особливо стримуйся від подорожувань по своїх, як тобі здається, плодоносних полях і садах, тобто своїх добрих ділах. Якщо будеш тримати себе так, то стріли ворожого згубного прославляння не дістануть тебе, а якщо і впаде до тебе якась, ти відразу побачиш її, відіб’єш і викинеш геть.
Але як воїни, сидячи в укріпленні, не марно проводять час, а вправляються у військових бойових прийомах або відновлюють і підсилюють своє укріплення, так роби і ти, ховаючись в усвідомленні власної нікчемности. Роби ось що. Ум, як не тримай, завжди буде втікати, і не дивно, що під час цих втеч він натрапить на твої діла, які здаються тобі добрими. Як тільки натрапить він на них, відразу схопить його ворог і вразить зарозумілістю, та так влучно, що він охоче стане на сторону ворога, повернувшись до себе, й почне тягнути тебе туди ж. Щойно це помітиш, поклич до себе ум свій і скажи йому: «Слухай, уме! Ти кажеш мені: І це добре і це непогане. Нехай так, але що мені з того? Ти зібрався хвалити мене. Добре, хвали, я слухаю. Але знай, що справедливість вимагає, аби ти хвалив мене тільки за те, що знайдеш в мені та в моїх ділах власне мого, а що в мені від Бога й від Його благодаті, то треба дякувати та хвалити Того, від кого воно походить. Отже, давай розбирати, що є в нас з тобою свого, і що є Божого. Боже будемо відкладати на Божу частку, а своє залишати при собі. Потім, що залишиться при нас, якщо тільки залишиться, тим і визначимо свою вагу та свою гідність, і за це себе похвалимо».
Отже, почнемо. Загляньмо в час, який був перед нашим існуванням. Хто ми були тоді? Ніщо, й нічого не могли зробити, за що би Джерело всякого буття, як заплату зволив нам дарувати буття. Це незалежний даний нам Богом дар, Боже нам благодіяння, початок і поле для всіх наступних благодіянь безмірної Його благости. Відкладемо ж його на Божу частку. Потім стали ми жити. Як? І самі не знаємо. Багато пройшло років, коли ми з тобою і не знали, що існуємо, а існували. Але коли дізнались про це, нічого не могли робити для підтримання свого життя. Инші турбувались про нас, і не самі собою, а згідно з промислом Всевишнього. Нас виховали, навчили, поставили на ноги. Тут нічого не було нашого, отже, відкладай це в сторону.
Потім ми стали самі жити. Що ж тут наше? Відокремимо життєві сили та засоби до існування, які навколо нас. Вони не наші. Це — Божий дар.
Божим даром є безпосереднє знання Бога, Божим даром є сумління, Божим даром є прагнення небесного життя. Ці три дари складають дух нашого життя, який тягне нас угору. Ти, мій уме, не мій. Мені тебе дарував Бог. Не мої і діяльні в мені сили, воля зі своєю енергією. Не моє є почуття, за допомогою якого я можу насолоджуватися життям і всім, що оточує мене. Не моє є тіло зі всіма його звичками та потребами, які обумовлюють наше тілесне буття. Все це дарував мені Бог. І сам я не свій, а Божий. Давши мені буття, Бог надшив мене складними переліченими життєвими силами і дарував свідомість та свободу, поклав закон, щоб я управляв всім, що в мені існує, відповідно до гідности кожної частини свого буття. У всьому цьому немає причин до вихваляння себе, а радше є спонуки до усвідомлення величини та тягаря обов’язку, який лежить на нас з тобою, і до страху за відповідь на питання: що ми з собою і з себе зробили?
Повернемось до засобів життя. Є в нас життя тілесне, життя душевне та життя духовне. Для кожного з них необхідні свої засоби, й ми їх маємо під руками, але всі вони не є плодом нашої праці, а є даром Божим. Повітря, вогонь, вода, земля з усіма своїми скарбами: стихіями, каміннями, металами, рослинами й тваринами, які дають нам все потрібне для поживи, одягу й житла, – не нами влаштовані, а нам дані. Суму необхідних для нас понять про все, що нас оточує, суспільні, державні порядки, мистецтво й ремесла, та правила дій на всіх цих теренах ми знаходимо готовими, не ламаючи голови над їхнім придумуванням, а тільки їх засвоюємо. Кожний, хто з’являється на світ, отримує їх як спадщину від своїх в предків. А у предків звідки це все? Бог посилає людей з особливими даруваннями та з особливою силою волі, й вони роблять нові відкриття. Якщо спитати їх, як вони дійшли до того чи того, вони б сказали: «Ми самі не знаємо. Прийшло на ум, розвивалось, будувалось і упорядкувалось». Так було завжди, так буде й до кінця віку: засоби для душевного життя — не наші, а даються нам. Тим більше це стосується духовно-морального, релігійного життя. Бог вклав у душу знання про себе в умі та про волю свою в сумлінні, осяявши те і те очікуванням вічного блаженного життя. Воно посіяне в нас і прийнято в момент вдихання в нас Богом своєї божественної іскри життя. Народжуючись, кожен приносить з собою і в собі це насіння, яке потім розвивається і отримує визначеність від середовища людей, яке його оточує. Яке невимовно велике благо народитися серед тих, які живуть істинним духовним життям! Але озирнись. Ми маємо знання про єдиного істинного Бога, в Тройці покланяємого; визнаємо Сина Божого, який заради нас воплотився і все влаштував для нашого спасіння; віримо й у Духа Святого, який своєю благодаттю оживотворив нас і який будує в нас правдиве духовне життя. Ми зв’язані з Божою Церквою, приймаючи в ній все потрібне для захисту та піднесення духовного життя, оживляючись очікуванням воскресіння мертвих і життя майбутнього віку. І все це є в нас у чистому, тобто без домішок, вигляді і все це – Божий дар. Так ось якими багатими ти оточений засобами до властивого тобі життя, і життя всестороннього. Ні один з цих засобів не є плодом твоїх зусиль, а все тобі дано. Ти покликаний на бенкет життя, який вже готовий. Якщо доречно нам з тобою чим-небудь в цьому відношенні похвалитися, то хіба тим, як ми всім цим скористалися. Це – наш шлюбний одяг. Чи величатися ним? Чи не більше потрібно боятися, щоб милосердний Господар бенкету, прийшовши, не сказав нам: «Бачите, який бенкет! А як ви одягнені?!» Подивімся тепер уважніше на цей одяг. Одяг душі складають переважно морально-релігійні переконання та почуття, які заховані в ньому, а не тільки діла. Але оскільки вони таємні, то рідко бувають причиною до марнославства та гордости; а наочні діла випирають й ніби мимоволі збуджують подвижника до пихи і самохвальства, а свідків його діл до його вихваляння, які ще міцніше закріплюють і поглиблюють пиху і кадіння собі. Так ось розглянемо свої діла, чи є в них щось, чим би можна похвалитися.
Нагадаємо, що хвалитися можна тільки тим, що виходить прямо від нашої волі й робиться нами незалежно ні від чого. Але дивись, як йдуть наші діла? Як вони починаються? Сходяться обставини й ведуть до того чи того діла, а деколи приходить на думку що-небудь зробити — і робимо. Але збіг обставин — не від нас, і те, що спадає на думку щось зробити також, як бачимо, не наше: хтось вкладає нам думку. Таким чином початок і зародження помислу що-небудь зробити, в таких випадках, не може або не повинно бути предметом самохвальства. А скільки в нас такого роду діл? Якщо добросовісно розберемо, то майже всі підряд. Ось і нічим хвалитися.
Якщо можна похвалитися, то тільки тим, що ми могли не робити, але зробили. Бо якими сильними не були б внутрішні та зовнішні спонукання до діл, рішення завжди залежить від нашої волі. Але й тут рішення на добрі діла не завжди бувають добрі. Добре те рішення, коли воно встановлюється через усвідомлення на те Божої волі та з покори цій волі. Як тільки сюди входить щось стороннє, егоїстичне або таке, що служить на догодження людині, то доброта рішення в такому випадку затьмарюється. Вирішуємо деколи щось робити боячись, що скажуть, якщо не зроблю, деколи бажаючи собі якого-небудь задоволення і вигоди від діла, тепер або в майбутньому, а деякий раз від того, що по-иншому не можна: й не хотілося б, але потрібно зробити. Всі такі діла не можуть стояти в ряді чисто добрих діл, і хоч ззовні здаються гідними похвали, але з внутрішньою гідністю перед Богом і совістю не вартують того. Розглянемо, скільки в нас такого роду діл? І знову доведеться усвідомити, що майже всі підряд. І знову випливає, що немає чим хвалитися.
Отже, наші добрі діла, якщо строго їх розберемо, не дадуть нам відкрити вуст для вихваляння перед иншими або для трублення в серці перед собою. Якщо ж ми пригадаємо всі свої погані діла, – пусті, суєтні, непотрібні, шкідливі, беззаконні, богопротивні, яких, звичайно, знайдеться немало, то що тоді повинні ми відчути? Може хтось скаже: «Зваж ту та иншу сторону, й яка перетягне, по тій і суди себе». Але такий прийом в цьому випадку недоречний. Діла йдуть ізсередини. Якщо є діла погані, то значить, що з нашим нутром не все гаразд, а воно і визначає нашу ціну перед Богом, — справжню ціну. Якщо воно не може бути схвалене, то й увесь чоловік не є гідний схвалення.
Ще одне скажу: всі діла, які ми видимо виконуємо в сім’ї, в суспільстві, на роботі творять нашу поведінку. Якщо поглянути навколо, то не можна не сказати, що в загальному наша поведінка не така вже й погана. Але чи справне при цьому й наше нутро, то цього ствердити не можемо. Очі людей, що нас оточують, чинять сильний тиск на наші задуми. Ці свідки вимушують нас не давати потурати цьому злу, яке народжується в серці: ми стримуємося від зла – і поведінка наша є доброю. Якщо б не було їх, то наша поведінка була би зовсім иншою. А вона й буває нерідко такою тоді, коли ми впевнені, що чуже око нас не бачить. І трапляється з деякими людьми, що як тільки зовнішні обставини міняються і вони можуть поводитись вільніше, все, що раніше приховувалося через страх перед людьми, виривається назовні, й нібито зразковий колись чоловік виявляється і п’яницею, і розпусником, і навіть грабіжником. Усі ці злі нахили не народилися в одну мить. Вони були як невільники, а тепер отримали свободу й виявились. Але якщо все це тільки внутрі, то і весь чоловік був би таким — п’яницею, розпусником, грабіжником, — не дивлячись на цілком иншу зовнішність. Розглянь добре, чи не належиш і ти до такого розряду. Якщо хоч трохи так, то тобі не вартує хвалитися і приймати похвалу.
Тепер підсумую: якщо за прикладом всього тепер сказаного будеш частіше переглядати своє життя, то коли ворог почне трубіти тобі в вуха: який ти хороший, — це трубіння не знайде в тобі всередині відгуку в самопочутті й самосхваленні, а навпаки, буде відбите кожен раз найсмиреннішими та найприниженішими про себе думками й почуттями.
Глава 35. Певні вказівки, які потрібні в ділі переборення пристрастей і набування чеснот. Хоч я вже багато сказав тобі, вказуючи на засоби, якими треба користуватися для переборення пристрастей і набування чеснот, але залишається викласти тобі ще щось.
По-перше, кажу тобі: «Не наслідуй, брате, в набутті чеснот тих, які протягом тижня свої духовні вправи розприділяють так, щоб одна слугувала для однієї чесноти, инша — для иншої і т. д., не беручи того до уваги, чи потрібно для них те чи те в цей час. Ні, не так слід тобі діяти, озброюйся проти тієї пристрасти, яка найбільше тобі докучає, яка не раз вже поборювала тебе та знову готується напасти. Озброюючись проти неї, скільки є сил, намагайся встановитися в тій чесноті, яка протилежна цій пристрасті, вживаючи всі необхідні для того вправи й подвиги. Бо наскільки швидко досягнеш в цьому успіху, настільки й оживиш в собі всі инші чесноти та вдягнешся в них як в броню, що буде захищати тебе від усіх пристрасних стріл. Серце наше за природою сповнене добрих намірів, але приходять пристрасті й придушують їх. Пристрасті ці не у всіх однакові: в одного переважає одна, а в другого – инша, які домі нують над иншими. Як швидко ти, проженеш цю головну, то всі инші послабнуть і зліквідуються самі собою. Коли ж це станеться, добрі наміри, звільнившись з-під гніту, сприймуть в тобі належну їм силу, й завжди будуть напоготові, стоячи біля дверей твого серця, щоб з’явитися тобі на службу тоді, коли це буде потрібно.
По-друге: на здобуття чеснот не призначай ні певного часу, ні днів, ні тижнів, ні місяців, ні років, кажучи собі: «Попрацюю, а там відпочину, щоб, відпочивши, знову взятися за цю працю». Ні, відпочинку тут не може бути. Приготуйся до безперервної праці, подвигу та боротьби, не допускаючи й думки про послаблення, наслідуючи св. Павла, який говорить про себе: «Не те, щоб я досягнув уже мету чи був уже досконалим, але змагаю далі…» (1Кор. 9:26 Флп. 3:12-14
По-третє; будь мудрий і розсудливий в тілесних подвигах – постах, чуваннях, фізичних роботах тощо. Вони, звичайно, необхідні, й без них навіть не думай про поступ в духовному житті, але май розумну міру. Ця міра – середина між самодогідливою поблажливістю щодо плоті та безжалісним виснаженням її без крайньої на це потреби. Цю середину шукай на досвіді та на ділі, а не теоретично, і за правило при цьому візьми поступовість, йдучи знизу вверх. Шукай і знайдеш. Щодо внутрішніх, душевних чеснот, таких як: любов до Бога, зневага до світу, самоприниження, відвернення від пристрастей і гріха, терпіння та лагідність, мир зі всіма, навіть з тими, що ненавидять тебе та ображають, тощо, то тут не варто визначати якусь міру, бо поступовість їх вдосконалення сама собою визначається там, у нутрі. Твоя справа безнастанно та всіма силами спонукати себе на кожне потрібне діло й робити його завжди без зволікання. У цьому — вся твоя мудрість і сила.
По-четверте: серед такого діяння, всім помислом думай, всім бажанням бажай, і всім серцем шукай одного — перемогти ту пристрасть, з якою тепер борешся, і яка тебе тепер поборює, а на її місце возвести в силі протилежну їй чесноту. Нехай це одне буде для тебе — весь світ, все небо та земля, весь твій скарб і остання твоя мета, у впевненості що цим одним ти гідно можеш вгодити Богові. Приймаєш їжу чи постиш, працюєш чи відпочиваєш, спиш чи чуваєш, сидиш дома чи перебуваєш поза ним, молитовним ділом зайнятий чи звичайною роботою — нехай все це буде скеровано в тебе до того, щоб перебороти розпалену пристрасть і відновити пригнічену нею чесноту. Про переборення твоєї головної пристрасті я згадав вище, а тут мається на увазі пристрасть, яка поборює тебе зараз, без огляду на те: головна вона чи ні. Як на війні видимій деколи трапляється вступити в бій з загоном, яким командує сам головнокомандуючий, а деколи з таким, яким командує простий офіцер; подібно і в духовній боротьбі: не завжди поборюється головна пристрасть; иноді вона замість себе підсуває своїх спільниць, і з ними часом доводиться частіше мати справу, ніж з нею. Але отримувати перемогу й в цих випадках лежить на тобі обов’язок не менший, ніж у першому.
По-п’яте, будь непримиримим ворогом всіх земних утіх і чуттєвих задоволень, які народилися від самовгодження. І будеш рідше та легшим піддаватися нападам не тільки тілесних, але й усіх пристрастей; бо всі вони мають корінь у самовгодженні, зі знищенням і відрізанням якого вони, не маючи основи, тратять свою силу, твердість і стійкість. Не спокушайся помислом: прийму участь в одному задоволенні, попробую однієї насолоди. Бо нехай це буде щось не грішне, але як воно допускається через одне догоджання собі, то під час цього послаблення піднімуть голови всі пристрасті й зарухаються як придушені черв’яки, коли їх полити водою, — і не дивно, що якась між ними загориться з такою силою, що боротьба з нею буде жорстокою, а перемога над нею сумнівною. Тому не випускай ніколи з пам’яті слів Божественного Писання: «Хто життя своє любить (тобто є самоугодливий), той погубить його; хто ж зненавидить своє життя на цьому світі (не поблажаючи самовгодливости), той збереже його, щоб жити вічно» (Ін. 12:25 Рим. 8:12-13
По-шосте: на кінець даю тобі останню пораду: дуже корисно для душі, або, краще сказати, необхідно, тобі спочатку уважно зробити генеральну сповідь, з усіма необхідними для цього вправами, розгляданнями й рішеннями, щоб через неї твою душу виповнило повне засвідчення, що ти стоїш в благодаті Бога, єдиного Подателя и всіх духовних дарувань, чеснот і перемог.
Глава 36. Про порядок стяжання чеснот. Хоч істинний Христовий воїн, який всім серцем забажав досягнуга повноти досконалости, не повинен визначати ніяких меж своєму намаганню досягти успіхів у всьому, але йому необхідно з розсудливістю дозувати та добре скерувати надмірні духовні пориви. Такі пориви, особливо на початку, звичайно вмить загоряються з великою силою і тягнуть невтримно, а потім слабнуть і зовсім згасають, залишаючи нас без допомоги на середині дороги. Бо не тільки зовнішні — тілесні — чесноти слід здобувати помалу, піднімаючись в них догори, ніби по сходах, але й в набутті внутрішніх — душевних — чеснот потрібно зберігати свій чин і порядок, бо лише так наше мале робиться великим і усталюється на постійне перебування. Так, наприклад, в набутті внутрішньої чесноти терпіння не можна тобі відразу бажати напастей, образ та инших неприємностей, йти до них і радіти їм, навіть коли можеш терпеливо їх зносити, якщо вони зустрічаються. Тому що таке бажання й така радість є вищими ступенями терпіння, і щоб досягти їх тобі треба пройти нижчі, зокрема, смиренне самоприниження, яке вважає себе вартим усякої образи, знищення спонук до помсти, зненавидження кожної думки про помсту тощо.
Раджу тобі також: не берись відразу за всі чесноти, й навіть за декілька, зосередься спочатку на одній, а потім на наступній. За таких дій кожен навик до чесноти зручніше та міцніше вкоріниться в твоїй душі. Коли будеш безнастанно вправлятися в одній чесноті, то й пам’ять твою займе лише вона одна, і ум твій, будучи прикованим до думки про неї, швидше витончиться в шуканні нагод і способів її виконання, і твоя воля охоче, з більшою прихильністю пристане до неї. А все це в ділі набуття навику в чесноті є потужним середником, якого марно будеш очікувати, якщо візьмешся відразу за декілька чеснот.
З другого боку, й самі діяння однієї і тієї ж чесноти, будучи однакові та подібні між собою через однаковий спосіб дії, стають щораз легшими й швидше запроваджують до иншої. Бо, як правило, одна чеснота спонукає до набування иншої, їй подібної, та допомагає иншій чесноті тим, що, закоренившись у серці, змушує його прийняти цю иншу подібну до неї чесноту, наперед приготовляючи там для неї ніби престол для сидіння.
Згаданий план дій — правильний та істинний, і ми з досвіду знаємо, що хто добре та старанно вправляється в одній чесноті, той водночас не тільки повчається наперед як вправлятися в иншій, але з помноженням-вміння в ній, збуджує, плекає і кріпить й усі инші чесноти, бо вони нероздільні між собою, бо всі вони є променями, які виходять від одного й того ж Божественного світла.
Глава 37. Які наміри потрібні для успіху в набутті чеснот узагалі, та як поводитися під час набуття якоїсь однієї чесноти. Для набуття чеснот потрібна душа мужня та велика, і не яка-небудь слабка та млява воля, а рішуча й сильна, з правильним передбаченням багатьох перепон і-важких трудів і сповнена рішучости всіх їх здолати та перенести. В основі таких намірів повинні бути любов до кожної чесноти та ревність до її здобуття. Це і є рушійна сила на дорозі здобуття чесноти, яку потрібно безнастанно підігрівати, щоб вона не ослабла та не вичерпалась, инакше припиниться і сам рух до неї. Отже, не лінуйся підігрівати свою ревність до чесноти, розважаючи у серці, яке любе Богові чеснотне життя, яка добра та висока чеснота сама у собі та як вона нам потрібна і благотворна для нас — бо в ній початок і кінець справжньої нашої досконалости та досягнення успіху в ній.
Тому кожного ранку намагайся уважно розглянути й передбачити, які можуть трапитися нагоди протягом дня виконати те чи те добре діло, долучаючи до того й рішення та бажання так учинити. Увечері перевір, чи виконані та як виконані твої ранкові добрі задуми та бажання. Наступного ранку знову віднови ті ж наміри та бажання, з палкою ревністю і постановою виконати їх дуже точно.
Усе це намагайся скеровувати до набуття тієї чесноти, в якій ти постановив вправлятися в цей час. Відповідно й приклади святих, і молитви, й розважання про життя та страждання Христа Господа, й усе инше, що вважається придатним та необхідним для досягнення успіху в чеснотах і в духовному житті, повинно бути в тебе спрямовано переважно до тієї чесноти, яку ти плекаєш. Але й усі випадки, що приносить день, які б вони не були розмаїті, намагайся використати так, щоб не тільки не послаблювати, а навпаки, ще більше встановлювати і вкорінювати навик у тій чесноті, про яку ти тепер особливо дбаєш.
Межею такого навику нехай буде дійти до такого рівня, щоб доброчесні діяння — чи то зовнішні, чи внутрішні — виконувалися з такою легкістю, з якою були вчинені діла їм протилежні, або краще, з якою виконуються звичайні потреби нашої природи. А це те саме, що довести навики в чеснотах до того, щоб вони стали в нас природніми. Тут нагадаю сказане вище: чим більше зустрінеться внутрішніх або зовнішніх перепон до здобуття якої-небудь чесноти, тим швидше і глибше вкоріниться вона в душу, якщо рішуче і без жалю до себе будемо долати всі труднощі. Відповідні до цього вислови Божественного Писання, якщо читати їх вголос, чи навіть тільки про себе, дають дивну силу до закарбування в умі образу чесноти, яку шукаємо, та до збудження в серці прихильности до неї. Яка ж це велика допомога для того, хто ревнує про її здобуття! Знайди такі місця про чесноту, якої ти прагнеш, у Писанні і вивчи їх напам’ять, щоб вони були завжди в тебе напоготові, а далі якомога частіше повторюй їх в умі, особливо коли нападає протилежна їй пристрасть. Наприклад, якщо трудишся над здобуттям чесноти терпеливости, можеш вибрати, вивчити й часто повторювати такі фрагменти Писання: «Хто терпеливий, той великий розум має» (Притч. 14:29 Сир. 2:14 Притч. 16:32 Лк. 21:19 Євр. 12:1 Як. 1:12 Як. 1:4 Євр. 10:36
До цього можеш додати й свої короткі молитовні звернення, наприклад: «Боже мій! Коли ж нарешті моє серце вдягнеться у зброю терпеливости! Коли нарешті стану я переносити кожну неприємність зі спокійним серцем, щоб зрадів Бог мій мною!»; «О, як любі ви мені, скорботи, що робите мене подібним до Господа мого Іісуса, який заради мене постраждав!»; «Іісусе мій! Даруй мені хоч деколи спокійно жити серед тисяч скорбот, ради слави Твого імени!»; «Блаженний буду я, якщо й посеред вогню скорбот загорюсь бажанням перенести ще більші страждання!»…
Такі молитви непотрібно вживати, щоб досягти успіху в чеснотах, щораз примірюючись до тієї, в якій особливо вправляєшся, як надихнути нам дух віри та благочестя. Такі короткі молитви справедливо з пророком називати «дорогами, які чоловік має в своєму серці» (Пс. 84:6 Пс. 38:10 Пс. 5:2
Глава 38. Вправлятися у чеснотах треба старанно і безнастанно. У ділі набуття чеснот необхідно діяти так, щоб завжди “прямувати до того, що попереду” (Флп. 3:13
Знай, що ходіння дорогою духовного життя дуже відрізняється від звичайних земних мандрівок. У земній мандрівці, коли мандрівник зупиняється, то нічого не губить із пройденого шляху. А в духовній мандрівці, якщо мандрівник, який йде шляхом чесноти, зупиниться, то губить, як я вже казав, багато із набутих раніше чеснот. У звичайній мандрівці що далі йде мандрівник, то збільшується його втома, в мандрівці ж шляхом духовного життя хто більше подорожує, “прямуючи до того, що попереду”, той більшої набуває сили та витривалости продовжувати мандрівку.
Причина цього полягає в тому, що завдяки трудам задля досягнення чесноти наша нижча частина, тобто плоть, яка своїм постанням проти духа й робить дорогу чесноти жорстокою і важкою, щораз то слабне в своєму протистоянні духові, тоді як частина вища, тобто дух, де й живе чеснота, щораз більше скріплюється і стає могутньою. Тому, що більший наш успіх у чесноті та добрі, то менша та прикра трудність, яку зустрічаємо, щойно ставши на цей шлях. До того ж деяка таємна насолода, яка подається Богом, розчиняється з нашим серцем і час до часу збільшується. Як наслідок: ми, з щораз то більшою силою та бажанням, легко йдемо від чесноти до чесноти та досягаємо вкінці вершини духовної досконалости, де душа без зусилля починає творити добро, охоче та з радістю. Бо, перемігши пристрасті і відрікшись від всього створеного, вона живе тепер у Бозі, і в Ньому, серед приємних духовних трудів, безнастанно смакує солодкий спокій.
Глава 39. Не треба втікати від нагод зробити добро . Якщо хочеш завжди бути першим на шляху чесноти, мусиш бути уважним і не дозволяти, щоб втікало з твоїх рук те, що може послужити тобі нагодою для здобуття чесноти. Тому погано роблять ті, що, скільки сил, уникають всяких перепон на шляху чесноти, які б могли прислужитися їм успішно здолати цей шлях. Наприклад, якщо ти бажаєш здобути навик у терпеливості, то тобі не варто уникати тих осіб, діл і обставин, які найчастіше виводять тебе із рівноваги. Навпаки, йди їм назустріч з добрим наміром наразити себе на їх негативний вплив, приготувавшись перенести це з непорушним спокоєм духа. Якщо будеш робити по-иншому, то ніколи не навикнеш у терпеливості.
Так само ти маєш відноситися і до діла, яке тобі не подобається, або само по собі, або тому, що робиш його для людини, яку не любиш, або тому, що воно відвертає тебе від діла, яке тобі миле; отож не слід відвертатися від нього, а навпаки, взятися за нього й довести до кінця, діючи немов би воно було наймилішим ділом, ані трохи не піддаючись тривогам в серці, особливо при думці, що якби не це діло, то ти би був абсолютно спокійний. Инакше ти ніколи не навчишся переживати скорботи. Також істинного спокою, якого шукаєш, не будеш мати, якщо втікатимеш від таких випадків, щоб догодити собі. Тому що він не живе в самодогідливих серцях.
Раджу тобі те саме робити й щодо помислів, які иноді нападають на тебе та бентежать твій ум при згадці про людські неправди та про инші непотрібні речі. Не проганяй їх і не знищуй, поки вони самі не відпадуть не від протистояння їм, а від терпіння, з яким ти їх переносиш. Нехай вони нестерпно бентежать і турбують тебе, але водночас вони будуть навчати тебе і терпеливому перенесенню неприємностей взагалі. Хто радить тобі по-иншому, мовляв, краще втікати від такого випадкового неспокою, той радить тобі зупинитися на шляху до чесноти, яку бажаєш набути.
Звісно, молодий воїн, який не випробуваний ще в бою, правильно робить, коли уникає випадків, що бентежать, ніби зневажаючи їх, аніж коли піддається їх дії і вступає з ними в боротьбу. Але і йому не слід щоразу показувати спину та втікати. Варто инколи уважно та обережно повоювати з нападниками, а деколи не звертати на них уваги, з огляду на свої успіхи в чесноті та моральну силу, яка здобувається через це. Тільки щодо похоті так робити не треба: тут уникай усіх випадків, які можуть збудити та розпалити цю пристрасть через її неприборкання і підлесні підступи ворога, якими він вміє скувати тілесні рухи, щоб схилити на їх задоволення.
Глава 40. Потрібно любити нагоди до чеснот, а особливо важкі . Не варто зовсім, мої любі, втікати від того, що може служити нагодою до набуття чесноти. А треба завжди приймати те з радістю, щойно випаде тобі щось подібне, вважаючи найчеснішими та найлюбішими такі випадки, які неприємні для твого серця і не збуджують жодного співчуття. Кажу тобі наперед, що з Божою допомогою справді будеш так поступати, якщо добре закарбуєш у своєму умі такі думки.
По-перше, ти маєш усвідомити, що нагоди до чесноти, які тобі випадають, є найпридатнішими засобами для її набуття і послані тобі Богом через твою молитву. Побажавши набути чесноту, ти, звичайно, молився Богу, щоб Він тобі її дарував. Молячись про це, ти не міг не молитися і про способи та засоби для отримання такого дару. Але Бог не дає, наприклад, чесноту терпеливости без скорбот і чесноту смирення без упокорюючих нагод приниження і безчестя. Тому після того, як ти помолився про ці чесноти, Він і послав тобі відповідні для них нагоди. Чому ж ти тепер відвертаєшся та втікаєш від них? Відкидаєш Божу допомогу, про яку молився, і смієшся над Божим даром?
Отже, постанови собі радо зустрічати нагоди до чеснот, які тобі даються, і тим охочіше, чим більше вони ставлять тебе у важке становище. Бо в таких випадках наші діяння задля здобуття чеснот викликають велику мужність і виявляють велику моральну силу. А завдяки цьому ми щоразу робимо значний крок у напрямі до чесноти, що виключно й завжди ми повинні мати на меті.
Однак хочу застерегти, що, радячи тобі використовувати особливо важливі нагоди до чесноти, я не маю в думці примусити тебе погорджувати малими нагодами й опускати їх. Ні, треба неухильно використовувати ті і ті, щоб завжди чинити добро. Наприклад, треба терпеливо переносити не тільки зухвалу лайку та зневагу, і навіть удари, якщо трапиться, але й кривий погляд або гостре слово. Наші належні дії в таких дрібних випадках, які мають можливість частіше виявлятися, тому що І випадків таких більше, підтримують у постійній напрузі нашу моральну силу і тим скріплюють нас триматися як належить у важливих випадках. Опускаючи необачно такі нагоди, ми морально розслаблюємося і стаємо менш здатними на важливіші діла.
По-друге, збуди в собі переконання та віру, що все, що трапляється з нами, – з Божої волі та нам на користь, щоб ми отримали завдяки цьому якийсь духовний плід. Хоч не можна вважати, що наші гріхи й гріхи инших людей чиняться тому, що Бог їх хоче; однак вони стаються не без Божого допусту, щоб напоумити нас і усмирити. Що ж стосується скорбот та страждань, які бувають чи з нашої вини або через злобу инших, то Бог сам посилає їх, бажаючи, щоб ми помучились і постраждали в них задля набуття того блага чесноти, яке, без сумніву, отримаємо, якщо належно перетерпимо післане нам від Нього.
Отож, упевнившись, що сам Бог хоче, аби ти перетерпів тяготу та скорботу, яка сталася чи через злобу инших людей, чи через твої неправдиві діла, ти не будеш уже думати й говорити, як роблять деякі: ні, це не від Бога, це несправедливо і по-злодійськи, а Бог не хоче злодіянь, і з відразою відвертається від них і від тих, що їх роблять. Так вони хочуть виправдати свою нетерпеливість та пориви гніву та помсти, коли приходить якась напасть. Але цим вони тільки противляться Богові й намагаються скинути з себе рятівний хрест, який Бог наклав на них задля їхнього блага, підняттям і благодушним несенням якого вони, безперечно, вгодили б Богові. А так що виходить? Хреста скинути не можуть, Бога зневажають, спокою не отримують. Навпаки, до скорботи додають неспокій та непотрібне роздратування і роблять своє становище нестерпним. А якщо б вони благодушно перенесли те, що сталося, то і спокій зберегли б, і Боже благословення стягнули на себе, і плід духовний осягнули. Нехай це буде тобі уроком – зустрівши напасті, прикрості, зневаги і нападки, не звертай уваги на те, як сильно неправі є ті, д що вчинили їх тобі, а лиш на одному зупинись увагою, що Бог для твого блага допустив тобі це зустріти, і що ти залишишся без цього блага, якщо виявиш нетерпеливість, роздратування і неспокій. І не випитуй, чому саме це допустив тобі Бог. Чи віриш, що Бог завжди правдивий та милосердний? Отже, віруй, що і в цьому випадку Він виявляє над тобою і правду, і милість, хоч не бачиш, як це відбувається, пам’ятаючи про нагороду від Господа тим, які так роблять: “…щасливі ті, які, не бачивши, увірували” ( Ін. 20:29
Чи віруєш, що особисто й тебе стосуються слова Господа: “Візьми свій хрест”? Якщо віруєш, то візьми. Ось поклав його на тебе Господь у певному скорботному випадку. Не говори, що дуже важко, – Бог краще знає твої сили. Одним Бог посилає неприємності та скорботи, які виникають внаслідок якихось подій чи обставин і не залежать від людей: це переносити легше. Иншим – такі, які чинять люди: ці важчі, особливо, якщо вчинену нам скорботу не можемо визнати ненавмисною, і ще важче, якщо цих людей ми дуже любимо. Другий випадок – найтяжчий. Якщо його й послав тобі Господь, то знай, що він є найпридатніший для тебе, і доклади таку натхненну думку: Бог бачить, що ти в змозі перенести це, й очікує, що справді перенесеш це благодушно, без нарікання. Не відкинь же Божої про тебе турботи.
Ще додам, що Бог любить, аби ми більше переносили такі скорботи, які походять від недобросердности людей, а особливо від близьких, аніж такі, які приходять через різні несприятливі випадки. Чому? Тому що властива нам гординя успішніше придушується і викорінюється першими, ніж другими. І ще тому, що якщо покора Божій волі є головною в нашому духовному діянні, то ніде ми не зможемо її викликати і виявити такою мірою, як у цих випадках, якщо перенесемо їх благодушно, з теплою подякою Богові, що послав їх нам як істинне велике благо. Цим ми засвідчимо свою відданість Божій волі та палку ревність у всьому погоджуватися з нею.
Подібний настрій передує посланню суворих випадковостей. Бог, бачачи зародження цього настрою і бажаючи підняти його в силі та вкорінити, посилає чашу сильніших спокус, охоче, благодушне й радісне перенесення яких завжди дає благий і духовний плід. Тому, знаючи це й цього бажаючи та шукаючи, ми повинні приймати таку чашу з Божої руки, зімкнувши очі цікавости та з повною вірою ясно бачачи в ній і сильну любов Бога до нас і наш вірний духовний успіх, з радістю пити її до дна, і тим жадніше, чим гіркішою вона здається.
Глава 41. Як у різних випадках можна досягати успіхів в одній і тій самій чесноті. Вище ми сказали, що вправлятися деякий час в одній і тій же чесноті набагато плідніше та корисніше для успіху, ніж вправлятися відразу в багатьох чеснотах, і що користь треба здобувати з усіх, які нам зустрічаються, випадковостей.
Якщо, наприклад, в один і той самий день, або навіть і годину, хтось тобі безпідставно дорікне за будь-що або отримаєш відмову в проханні, з яким звертаєшся до будь-кого, або потрапиш у якусь халепу, через яку накличеш на себе неоправдані підозри, або захворієш раптом, або хтось з начальства накаже тобі виконати що-не-будь, що тобі не до душі, або стикнешся з чимось иншим неприємним і нестерпним, чим переповнене бідне людське життя; то ти повинен використати ці розмаїті випадковості для того, щоб укріпитися у чеснотах. Але, дотримуючись покладеного тобою правила, ти краще зробиш, якщо будеш скеровувати всі ці випадковості на вправляння в тій чесноті, якій ти приділяєш увагу в цей час.
Якщо тоді, коли трапляться тобі згадані вище випадки, ти будеш вправлятися в терпеливості, то постарайся, щоб перетерпіти їх охоче та з радістю; якщо ж ти вправляєшся у смиренні, то маєш усвідомити, що ти достойний всякого зла й вартуєш цих неприємностей; якщо подвиг твій звернений на здобуття чесноти послуху, то застав себе покірно схилити голову під всемогутню Божу руку, і щоб вгодити Йому, охоче корися і розумним, і нерозумним, і бездушним Його творінням, через які наводить Він на тебе такі труднощі та скорботи; якщо дбаєш про успіх у вбогості, то будь задоволений, радісний і вдячний, що позбавлений усякої житейської втіхи; якщо ти в трудах над укоріненням і піднесенням любови, то постарайся збудити в собі почуття любови й до ближнього, бо він у цей час є посередником добра, яке можеш ти почерпнути із цих випадків, і до Бога, бо Він завжди є перша переповнена любов’ю є причина, яка подає або допускає такі скорботи для твого духовного успіху.
Із сказаного вже сам зрозумієш, як можна скеровувати на себе вправляння в одній і тій же чесноті такі випадки, які вражають не на короткий час, а тривають довго, як, наприклад, хвороба чи щось подібне.
Глава 42. Скільки часу треба вправлятися в кожній чесноті та які ознаки досягнення успіху в ній. Часу, який потрібен для вправляння в чесноті, щоб встановитися в ній, загально визначити не можна. Нехай кожен сам для себе вирішує, судячи по своєму стану, своїх обставинах і своїх успіхах у духовному житті, особливо ж довіряючи думці свого старця або духовного отця-наставника. А в кого ревність до успіху жива й хто і не зупиняється перед жодними труднощами та засобами, той явно швидко досягне немалого успіху.
Ознакою успіху є те, що той, хто став на шлях чесноти, ревно йде по ньому з твердою рішучістю не сходити, як би важко не було і яких би жертв не потребувало, не дивлячись на збайдужіння і поранення душі, які часом трапляються, ні на бідність духовних утіх і благодушних радощів, які на користь нам допускаються за Божим промислом. Другою, не менш переконливою ознакою є сила спротиву, яку тіло чинить проти добрих рішень і діл. Чим слабший у чесноті цей спротив, тим більший успіх в ній. Тому, коли не відчуваєш спротиву або нападів з боку своєї нижчої чуттєвої частини, особливо тоді, коли в тебе перед очима випадки, які збуджують до цього, то можеш вірити, що твоя чеснота вже набрала великої сили. А те, що ти почав творити діла свої на шляху чесноти з більшою готовністю і духовною радістю, ніж раніше, можеш вважати ознакою успіху в чесноті, навіть правдивішою, ніж приборкання тіла.
І святий Ісаак радить, визначивши мету, до якої потрібно спрямовувати всі діла свого життя, тримати в думці знаки та прикмети, розпитавши про них у досвідчених, чи йдеш правильною дорогою, чи відхилився від неї і йдеш хибною стежкою. Він подає такі знаки та прикмети: “Якщо бачиш, що ум твій не через насильство, а вільно діє і перебуває в добрих помислах, то це знак, що ти йдеш вперед; також, коли під час молитви, ум твій не блукає туди-сюди, а раптово вірш обривається на твоєму язиці, і на душу твою налягають окови мовчання без участи твоєї волі; також коли помічаєш, що при кожному Доброму помислі та згадці, які народжуються в твоїй душі, і при кожному духовному спогляданні, очі наповнюються слізьми й сльози твої самі течуть по щоках твоїх, або иншим разом, коли думка твоя, сама собою, без твого зусилля, заглиблюється в твоє серце та перебуває в такому стані який-небудь час, причому в твоїх помислах панує мир, – все це є ознаки, що ти робиш великі успіхи у сприйнятому тобою духовному житті” (Слово 44-е).
При всьому цьому не варто повністю бути впевненим, що ми абсолютно утвердились у бажаній чесноті або остаточно перемогли яку-небудь пристрасть, хоч як би довго не відчували її нападів і порухів; тому що за цим може приховуватися злий підступ людино-ненависного диявола та лукавство гріха, який живе в нас. Нерідко через це здається нам в собі добрим і з прихованої нашої гордости визнається таким те, що насправді є абсолютно протилежним. І крім того, якщо подумаємо про досконалість, до якої кличе нас Бог, то, хоч би ми вже багато часу йшли дорогою чесноти, краще подумаємо, що навряд чи ми почали належне життя, ніж, що ми вже утвердились в ньому. Тому святі Отці називають недосконалим, не позбавленим недоліків життя і найдосконаліших людей. “І досконалих недосконала досконалість”, – говорить святий Іоанн Ліствичник, і святий Павло досконалість бачить в тому, щоб безнастанно йти вперед, не озираючись назад і не думаючи, що вже досягли – бажаного; тому й себе називає недосконалим, який не досягнув ” того, до чого прямує: “…не щоб я вже осягнув мету, – говорить він, – чи був уже досконалим, але простую далі, чи не здобуду її. Брати, я не вважаю, що вже осягнув мету; на одне лиш вважаю: забуваю те, що позаду, і прямую до того, що попереду, змагаюсь до мети по нагороду високого Божого покликання в Христі Іісусі”. І, бажаючи показати, дещо в цьому одному й полягає наша досконалість, додає: “…всі ми, ш досконалі, якщо думаємо про це” (Флп. 3:12-15
До того ж в глибині нашого серця перебувають такі тонкі й приховані пристрасті, що ми навіть не підозрюємо про їх існування. Як можна допуститися такої зухвалости, щоб думати, ніби ми вже зовсім очистились від пристрастей? І, якщо гострі та пророчі очі Давида не могли цього побачити в собі, як можемо ми таке твердити? Тому, коли він завжди молив Бога: “…від таємних гріхів моїх очисти мене” (Пс. 18:13
Отже, ти, як початківець ще в духовній боротьбі, старанно вправляйся у чесноті, немовби ще й не починав, пам’ятаючи при цьому, що краще турбуватися про те, щоб завжди прямувати до вищого в чесноті, ніж про те, щоб шукати й визначати ознаки досконалости в ній.
Господь і Бог наш, який бачить наші серця, одних просвічує і дає їм побачити свій успіх в чесноті, а другим не дає такого просвічення та знання. Бо бачить, що як для одних це знання стане нагодою до смирення, то инші не втримаються від гордині, – і як люблячий Отець, від цих останніх відхиляє небезпеку падіння в особливо ненависний Йому гріх, а першим подає нагоду для посилення особливо милої Йому чесноти смирення. Але й той, кому не дається пізнання свого успіху, якщо тільки не перестане вправлятися в чесноті, у свій час може про це дізнатися, якщо буде на те воля Божа відкрити йому це для його ж блага.
Глава 43. Про те, що не варто аж так бажати визволення від скорбот, а краще покластися на Божу волю. Якщо маєш скорботу, яку переносиш з вдячністю, будь дуже уважний, щоб ворог не спокусив тебе або твоє самолюбство побажати визволитися від неї. Бо так зазнаєш двох утрат: перша – навіть прийнявши таке бажання і не погодившись на нього, ти не загубиш одразу чесноти терпеливости, але дуже розхитаєш її, від чого вона почне слабшати через невиконання бажання визволитись від належної скорботи й кине тебе нарешті в стан нетерпеливосте; друга – твоя терпеливість з цього моменту стане підневільною: Бог же того, хто з охотою щось виконує, любить і нагороджує. Отже, з цього часу, хоч терпітимеш далі, бо одне бажання звільнитися від скорботи не звільняє від неї, – однак терпіння твоє залишиться без нагороди. Бог заплатить тобі за терпеливість у скорботі до тих пір, доки терпів ти смиренно, не шукаючи визволення, а з моменту сприйняття такого бажання Бог вже нічого не заплатить тобі за твою неохочу терпеливість. І навпаки, якщо ти, відриваючи і знищуючи бажання визволитися від скорботи, повністю будеш віддавати себе на благу Божу волю, виявляючи готовність охоче терпіти у сто разів більші скорботи, аніж теперішні, якщо так буде вгодно, Господу, то хоч би твоє теперішнє страждання продовжувалось якусь годину, й навіть менше, то Бог прийме його за найдовше, і згідно з цим віддасть тобі.
Подібно й у всіх инших випадках не давай волі своїм бажанням, а керуй ними, направляючи всіх виключно до однієї головної с мети, – віддатися на Божу волю і діяти згідно з Божою волею. Бо тоді й всі бажання твої будуть правдиві та благочестиві, й ти при кожній неприємності перебуватимеш у спокої, віддаючись на волю Божу. Щиро вірячи, що з тобою нічого не може статися поза волею Божою і нічого не бажаючи, окрім активного виконання Божої волі, ти, звісно, завжди будеш мати тільки те, чого бажаєш, що б там не сталося з тобою.
Але під тим, що я сказав, – що з тобою нічого не трапиться, якщо на це немає волі Божої, – не маються на увазі твої власні гріхи та гріхи инших людей, оскільки Бог не бажає гріхів, а розуміються скорботи та потреби, які посилає Бог, щоб нас напоумляти і навчати або покарати за наші гріхи. Вони є благотворними для нас і правдиво називаються спасительним хрестом, якого Він часто накладає на своїх улюбленців та угодників,- і прийняття якого найприємніше Йому.
І те, що я сказав: не бажай визволитися від скорбот, – розумій, як належить, в сенсі покірности Божій волі. Ми не можемо не бажати бути вільними від скорбот; бо сам Бог в нашу природу вклав бажання щастя, тому ввів і в молитву, яку нам сам дав: “…не введи нас у спокусу”, – і яку ми повторюємо щоденно по кілька разів. Якщо після такої молитви, яку Бог почув, Він посилає нам скорботи, це означає, що на то є особлива Його воля, якій ми, творіння Божі, усвідомлюючи свій обов’язок Йому у всьому підлягати, повинні смиренно покоритися, переносячи послане як таке, що є необхідним для мого і твого спасення. ї саму молитву: не введи нас у спокус, – говори, додаючи: не як я хочу, але як Ти, – наслідуючи Господа Спасителя, тобто молися не тому, щоб мати відразу до спокус і за жодних обставин не бажати їх, але лиш тому, що так наказав Господь, виявляючи готовність прийняти смиренно все, що буде вгодно Богові послати на нас, і не даючи послаблення самолюбному бажанню безперервного щасливого життя, яке не можливе на землі, оскільки воно є ознакою майбутнього вічного життя.
Глава 44. Застереження від злих порад диявола в доброму. Коли лукавий диявол побачить, що ми з живою ревністю і правильно йдемо шляхом чеснот, від яких не може відхилити нас на свою сторону явно злими обманами, тоді переображується в ангела світла й нібито благими помислами, або словами з Божественного Писання, або прикладами святих збуджує завчасно братися за надмірні подвиги в духовному вдосконаленні, щоб, коли ми мріємо досягнути його вершин, скинути нас в безодню. Так одного він навчає жорстоко виснажувати своє тіло постом, бичуванням, спанням на голій землі, щоб той або впав в гординю, марячи, що творить великі діла, або захворів від великого знесилення і став нездатним виконувати й малі діла благочестя, або, втомившись під тягарем подвигів, став байдужим до всіх духовних вправ і навіть до свого спасіння, і таким чином, потрохи охоловши до добра, із ще більшим бажанням, ніж до того, накинувся на тілесні насолоди та світські втіхи.
І скільки загинуло душ вже від такого ворожого підступу, які, піддавшись запалу нерозумної ревности та переступаючи в своїх умертвленнях за межу власних сил, пропали в своїх подвижницьких вигадках і стали посміховиськом злих демонів. Чого, звичайно, з ними не сталося б, якщо б вони слухалися розсудливости й доброї поради і не забували, що ці самоумертвлюючі подвиги, хоч похвальні і плідні там, де є для них відповідна тілесна сила та душевне смирення, завжди мають спрямовуватися розумом і використовуватися тільки як засоби для духовного вдосконалення, а не підноситись до гідности мети їх потрібно то зменшувати, то збільшувати, а навіть і зовсім припиняти на деякий час.
Ті, які не в змозі провадити таке строге життя, як святі, можуть иншим способом наслідувати їх, а саме: викликати й вселяти в серце добрі наміри, здобувати навик у теплих молитвах, непоступливо перемагати пристрасні думки та бажання і зберігати сердечну чистоту, любити мовчання й усамітнення, бути смиренним і лагідним до всіх, робити добро тим, від яких довелося що-небудь перетерпіти, охороняти себе від усього недоброго, яким незначним воно б не було.
Такі сердечні чесноти бажаніші Богові, ніж непомірні подвиги в умертвленні тіла, якщо вони не відповідають нашому моральному станові.
Далі раджу тобі діяти розсудливо, здійснюючи такі тілесні подвиги, якщо, звісно, в них є потреба. Не став перед собою великих завдань, а починай з малих: бо краще поволі просуватись вгору, ніж, сягнувши відразу висоти, впасти, на свій сором, униз. А ще раджу тобі уникати й иншої крайности, до якої вдаються ті мужі, що вважаються духовними. Вони, догоджаючи собі та себе шкодуючи, виявляють дуже велику турботу про збереження тілесного здоров’я, і так ревно цим опікуються, що перед найменшим трудом і нестачею дрижать, боячись змарнувати здоров’я; і ні про що вони стільки не думають, ні про що з таким задоволенням не говорять, як про збереження свого життя. Насправді ж, видумуючи собі вишукані наїдки, які радше задовольняють їх охочий до солодощів смак, вони послаблюють, а часто й зовсім псують своє здоров’я, позбавляючи себе того, що вважають великим благом. А все тому, що не вміють знайти належних засобів для його досягнення.
