Авва Ісаак Сирієць

Вчення святого отця нашого Ісаака Сирійського про молитву

Змушуй себе до постійної молитви перед Богом, тримаючи в серці чисту думку, сповнену розчулення, і Бог збереже твій розум від нечистих і скверних помислів.
Постарайся увійти у внутрішню келію свою – і побачиш келію небесну. І перша, і друга – одне: одним входом входиш у обидві. Ліствиця до Небесного Царства знаходиться всередині тебе: вона існує таємничо в душі твоїй.

Занур себе у себе подалі від гріха – і знайдеш у собі сходи, якими зможеш піднятися вгору.

Початок помутніння розуму є першим признаком затьмарення, що проявляється в душі, й полягає у лінощах до Божої служби та молитви. Немає іншого шляху для обману душі, якщо вона спершу не залишить цього подвигу. Коли вона позбавляється Божої допомоги, тоді легко потрапляє в руки своїх ворогів.
Не будь нерозсудливим у своїх проханнях, щоб не прогнівити Бога своїм недбальством. Будь мудрим у своїй молитві, щоб удостоїтися славних дарів. Проси дорогоцінного в Того, Хто не знає скупості, і отримаєш від Нього відповідно до свого розумного бажання. Соломон просив мудрості, і разом із нею отримав земне царство, бо мудро просив у Великого Царя.

Єлисей просив подвійної благодаті Духа у порівнянні з тією, яку мав його вчитель, і його прохання не залишилося невиконаним. Хто просить малого у Царя, той принижує Його честь. Ізраїльтяни просили незначного і зазнали гніву Божого; вони не звернулися до споглядання Божих діянь і страшних Його чудес, а просили задоволення для чрева: «коли ще їжа була на зубах їхніх, гнів Божий прийшов на них» (Пс. 77:30-31).

Принось Богу свої прохання, відповідно до Його величі, щоб твоє достоїнство було звеличене перед Ним, і щоб Він міг радіти тобі. Якщо хтось попросить у царя трохи бруду, то не лише принизить себе незначністю прохання, як виявляючи велике нерозуміння, але й образить царя своїм проханням. Так само чинить і той, хто в молитвах просить щось земне. Ангели й Архангели – ці вельможі Небесного Царя – спостерігають за тобою під час твоєї молитви, слухаючи, чого ти просиш у їхнього Володаря: вони дивуються й радіють, коли бачать, що створений із землі, залишивши свою плоть, просить небесного; і, навпаки, вони засмучуються тим, хто, залишивши небесне, просить своєї земної глини.

Не проси в Бога того, що Він Сам дає нам без наших прохань, за Своїм Промислом, того, що дає не лише Своїм улюбленим, але й тим, хто чужий Його пізнанню. «молячись – каже Він, – не говоріть зайвого, як язичники» (Мф. 6:7). «Язичники шукають тілесного, ви ж не піклуйтеся, що вам їсти чи пити, ні для тіла вашого, у що одягнутися: бо Отець ваш Небесний знає, що ви маєте потребу в усьому цьому» (Мф. 6:32,25:8). Син не просить хліба у свого батька, але бажає отримати все, що є важливого й цінного в батьківському домі. Через неміч людського розуму Господь заповідав просити повсякденного хліба. Зверни увагу, що заповідано тим, хто досконалий розумом і здоровий душею: відмову від турбот про їжу, питво й одяг. Якщо Бог піклується про безсловесних тварин, птахів, навіть про неживе створіння, то незрівнянно більше піклуватиметься про нас. «Шукайте ж спершу Царства Божого і правди Його, і все це додасться вам» (Мф. 6:33).
Якщо молишся Богу про щось, і Він затримується з відповіддю, не сумуй через це. Ти не мудріший за Бога. Це може відбуватися через те, що ти не гідний отримати бажане, або тому, що шляхи серця твого не відповідають тому, чого ти просиш, або тому, що ти ще не досяг тієї міри, яка потрібна, щоб прийняти дар, якого просиш. Не слід передчасно шукати того, що притаманне великому духовному зростанню, щоб дар Божий, через швидкість його отримання, не був знехтуваний.

Усе, що легко досягається, швидко і втрачається. Натомість усе, здобуте з болем у серці, зберігається з особливою обережністю.

Якщо твої справи неугодні Богові, то не проси в Нього великих дарів, щоб не стати схожим на людину, яка випробовує Бога. Молитва твоя має бути відповідною твоєму життю. Неможливо, щоби прив’язаний до земного прагнув небесного. Неможливо, щоб той, хто заглиблений у мирське, просив Божественного.

Бажання кожної людини виявляється її діяльністю. До чого спрямована її увага, про те вона має молитися. Той, хто прагне великого, не повинен обмежуватися малим.

Той, хто стримує уста від злослів’я, оберігає серце від пристрастей. Хто очищує серце від пристрастей, постійно бачить Господа. Той, чиє мислення завжди звернене до Бога, відганяє від себе демонів і викорінює їхні злі помисли. Серце того, хто постійно обробляє свою душу, радіє одкровенням. Хто зосереджує зір свого розуму всередині себе, той бачить у собі світанок Духа. Той, хто відкинув усі земні захоплення, бачить у своєму серці Владику. Якщо любиш чистоту, через яку пізнається Владика всіх, не допускай собі осуду та злослів’я, і навіть не слухай тих, хто судить чи осуджує братів.
Небо знаходиться всередині тебе, якщо ти чистий; у самому собі ти побачиш Ангелів та їхнє світло, а з ними та в них – їхнього Владику.

Скарб смиренного духом прихований у ньому самому: цей скарб — Господь.
Пристрасті викорінюються та відганяються постійним спогадом про Бога — це той меч, який їх убиває.
Той, хто бажає побачити Господа в собі, прагне очистити своє серце постійним пам’ятуванням про Бога; таким чином, його розум, завдяки світлості його очей, буде постійно бачити Господа.

Те, що стається з рибою, коли її витягти з води, трапляється і з розумом, що відвертається від пам’яті про Бога і блукає в земних помислах. Чим більше людина уникає спілкування з іншими людьми, тим більше вона отримує свободи для доступу до Бога в розумі своєму. Чим більше вона зрікається мирських утіх, тим більше стає причетною до Божої радості у Святому Дусі. Риби вмирають від браку води; так само в серці ченця згасають духовні порухи, народжені Богом, коли чернець надто часто живе і спілкується зі світськими людьми.

Страшний демонам, любий Богові та Його Ангелам той, хто з палаючим завзяттям вдень і вночі шукає Бога у своєму серці та викорінює звідти помисли, які сіє ворог.
Батьківщина для чистого душею — всередині нього. Сонце, що там сяє, — це світло Святої Трійці. Повітря, яким дихають мешканці цієї країни, — Утішитель, Дух Святий. Ті, що розділяють трапезу, — святі безтілесні істоти. Життя, радість і втіха їхня — Христос, Світло від Світла Отця. Така людина радіє у видіннях своєї душі, захоплюючись її красою, що в стократ яскравіша за сонячне сяйво. Це — Єрусалим і Царство Боже, приховане всередині нас, як сказав Господь (Лк. 17:21). Це країна — хмара Божої слави, у яку ввійдуть тільки чисті серцем, щоб побачити обличчя свого Владики й осяятися промінням Його світла в своєму дусі (Лк. 9:34).
Той, хто піддається гніву й люті, славолюбству, жадібності, ненаситності, хто часто проводить час у товаристві мирян, прагне, щоб усе підкорялося його волі, запальний і сповнений пристрастей, — всі ці люди перебувають у неспокої, наче ті, хто бореться вночі в густій темряві, перебуваючи поза країною життя й світла. Ця країна належить милостивим, смиренномудрим, тим, хто очистив свої серця.
Людина не зможе побачити краси, прихованої в собі, доки не відкине кожної зовнішньої краси й не погребує нею. Вона не може щиро звернутися до Бога, поки не зречеться повністю світу. Господь наповнить мудрістю того, хто принижує й применшує себе. Той же, хто вважає себе мудрим, втратить Божу премудрість.

Наскільки розум віддаляється від багатослів’я, настільки він просвітлюється у розрізненні помислів. Від надмірної багатослівності втрачає цю здатність навіть найсильніший розум.
Той, хто стає убогим у земних відносинах, збагатиться в Бозі, а друг багатих збідніє в Божому відношенні. Коли встає до молитви цнотливий, смиренний, той, хто зневажає зухвалість, відкинувши гнів із серця, то бачить він, — я вірю, — в душі своїй світло Святого Духа, відчуває в собі радісне хвилювання у світлому сяйві Його світла, радіє видінням Його слави та зміною своєю на Його подобу (2Кор. 3:18).

Так сталося зі святим юнаком Георгієм, коли він звершував вечірнє правило.

Ті, що сидять у темряві! Підніміть голови ваші, нехай освітяться обличчя ваші світлом. Вийдіть із області пристрастей цього світу, і назустріч вам вийде Світло, що від Отця походить, і повелить служителям своїх таїнств розв’язати ваші узи, щоб ви могли йти Його слідами до Отця (Ін. 11:44).

Горе нам: чим ми зв’язані! Від Кого ми відокремлені! Відокремлені так, що не можемо бачити Його слави! О, коли б наші узи розірвалися! О, коли б ми прагнули і знайшли нашого Бога!

Той, хто віддається пустослів’ю і тілесним розвагам — розпусник; той, хто схвалює таку поведінку і бере в ній участь, — перелюбник; а хто спілкується з ним (заради догоджання людям) — ідолопоклонник.
Будь-яка молитва, під час якої тіло не докладає зусиль, а серце не приходить до розчулення, є недозрілим плодом, бо така молитва бездушна.
Гляди, щоб не залишити справу Божу задля догоджання людині.
Один старець сказав: «Дивуюсь, коли чую, що дехто може займатися в келії рукоділлям і водночас виконувати своє правило без відхилення та розсіяння». До цього він додав такі слова, варті уваги:

«Правду кажу: якщо мені доводиться піти по воду, то я вже відчуваю розлад у своєму житті й у встановленому для нього порядку; вже це призводить до затьмарення, яке заважає розсудливості діяти належним чином».

Будь-яка милостиня, чи любов, чи милосердя, чи будь-яка інша дія, начебто звершена заради Бога, але така, що перешкоджає твоєму безмовному зосередженню, спрямовує твої думки на мирське, ввергає в турботи, відриває від пам’яті про Бога, перериває твої молитви, вводить у неспокій і мінливість думок, перешкоджає тобі духовно зростати через читання Божих книг — цього знаряддя проти земних помислів, послаблює твою пильність, змушує виходити зі своєї келії та повертатися до суспільства людей після самотності, пробуджує в тобі поховані пристрасті, розриває узи, якими були зв’язані твої відчуття, відновлює твоє відчуження від світу, зводить тебе з ангельського діяння, зосередженого на турботі про єдине, й ставить у ряди мирян, — нехай така «праведність» загине! Виконання обов’язку любові через тілесні послуги належить до діяльності мирян або й ченців, що не перебувають у безмовності, або ж безмовників, які живуть разом із братами-однодумцями, і тому мають постійні виходи з келії й приймають братів у келії. Для таких добре й похвально виявляти любов до братів тілесними справами.
Ті, хто справді обрав відлюдництво від світу тілом і розумом, щоб зосередити свої думки на самотній молитві, через умертвіння до всього минущого, до споглядання речей цього світу і до пам’яті про них, повинні служити Христу не тілесними справами й не зовнішньою праведністю з метою виправдатися нею, а умертвінням, як каже Апостол, «заемних членів ваших» (Кол. 3:5), жертвоприношенням чистих і непорочних помислів, цих початків самовиховання, тілесним стражданням у терпінні бід задля надії на майбутнє. Чернече життя рівночесне ангельському. Ми не повинні залишати небесне діяння і триматися мирського.
Один старець сказав: «Дивуюся тим, хто порушує свій спокій у безмовності, аби служити іншим у тілесних потребах». Він також сказав: «Не слід змішувати справу безмовності з турботами про інші речі. Кожна справа має бути на своєму місці, щоб наше життя не стало змішаним. Той, хто піклується про багатьох, стає рабом багатьох; той же, хто відмовляється від усього і дбає лише про влаштування своєї душі, стає другом Бога. Подивись: багато хто дає милостиню й виконує обов’язок любові до ближніх через тілесні послуги, перебуваючи у світі; але справжні безмовники, які повністю присвятили себе цьому, зустрічаються рідко і їх обмаль. Хто з тих, що творять милостиню у світі або виконують праведність через тілесні служіння, зміг би досягти хоча б одного з тих дарів, якими Бог наділяє тих, хто живе в безмовності?»

Також він сказав: «Якщо ти світська людина, живи, притримуючись мирських чеснот. Якщо ж ти монах, то сяй справами, якими відзначаються монахи. Якщо ж захочеш вправлятися в чеснотах обох способів життя, то втратиш обидва. Діла монаха такі: свобода від тілесних занять, тілесна праця в молитвах та безперервне сердечне пам’ятування Бога (тобто пам’ять Божа чи богомислення). Сам суди: чи можеш ти, залишивши це, задовольнитися мирськими чеснотами?»

Питання. Чи може монах, який зазнає страждань у безмовності, здобути ці два види життя, тобто, турбуючись про угоду Богу, мати в серці ще й інші турботи?

Відповідь. Якщо той, хто бажає жити в безмовності, як я гадаю, не відмовиться від усього і не зосередить усі свої піклування на турботі про свою душу, то не зможе своїм життям повноцінно задовольнити те служіння, що є притаманним безмовникам, навіть якщо йому вдасться залишити житейські турботи. Тим паче це трапиться з ним, коли він дозволить собі піклування про щось інше. Господь обрав одних для служіння Йому серед світу і для піклування про Його чад, а інших — для служіння перед Його Лицем. Можна бачити різницю між чинами не лише при дворах земних царів, де ті, хто постійно перебуває перед лицем царя і допущений до його таємниць, славніші за тих, які зайняті зовнішнім служінням: це саме бачимо і у Небесного Царя. Ті, що перебувають у таємничому спілкуванні з Ним через молитву, отримують вільний доступ до Нього!

Які ж небесні та земні скарби вони здобувають, яку владу виявляють над усім творінням! І це більше, ніж у тих, хто служить Богу своїм майном і житейськими турботами, догоджаючи Йому добрими вчинками, хоча й це велике і дуже добре. Тому ми повинні брати за приклад для наслідування не останніх, слабших у догоджанні Богу, а святих мучеників і подвижників, які просіяли своїм життям, відкинувши житейське і трудячись для Небесного Царства, тих, які одного разу й назавжди зріклися земного й підняли руки до воріт Небесних.

Чим угодили Богу давні святі, які проклали нам шлях цього життя? Святий Іоанн Фівеянин, скарбниця чеснот, джерело пророцтва, догодив Богу у своєму усамітненні, служачи братії тілесно, молитвою і безмовністю. Я не заперечую, що й інші догодили Богу, але це поступається перед тими, хто догодив молитвою та зреченням від усього. Зрозуміло, що допомога тих, хто перебуває в безмовності та удосконалюється в ньому, братам полягає у спасительному слові у час потреби та в молитві за нас.

Крім цього, якщо будь-які житейські спогади й турботи перебувають у серці тих, хто живе у безмовності, то це суперечить духовній мудрості. Сказане у Писанні: «Віддайте кесареве кесареві і Боже Богові» (Мф. 22:21), близькому – його і кожному належне (Рим. 13:7), стосується не безмовних, а тих, хто живе поза безмовністю. Ті, хто живе в ангельському чині, мають піклування лише про душу й не зобов’язані догоджати Богу житейськими турботами, тобто піклуватися про рукоділля, приймати від одних і віддавати іншим. Тому монах не повинен піклуватися про щось, що розхитує ум і відволікає його від перебування перед Лицем Божим.

Якщо хтось, заперечуючи це, нагадає про Божественного апостола Павла, що він працював власними руками та подавав милостиню, то ми скажемо такому, що лише Павлу це було під силу; іншого, подібного, хто б на все мав таку ж міру, як Павло, ми не знаємо. Покажи мені іншого такого Павла, і я покорюся тобі. Те, що буває з Божого провидіння, не слід ставити за правило для всіх.

Інша річ — благовістя, і інша річ — безмовність. Якщо ти хочеш триматися безмовності, будь подібний до Херувимів, які не піклуються про житейське, і вважай, що нікого іншого на землі не існує, окрім тебе і Бога, до Якого звернена вся твоя увага, як навчали Отці, що були перед тобою. Якщо хтось не стримає свого серця й з твердістю не стримає себе від милості, щоб віддалитися від будь-якого земного піклування, навіть того, що представляється прийнятним заради Бога, а також будь-якої іншої житейської турботи, не перебуватиме у молитві, в одній молитві в визначений час, то не зможе звільнитися від смути і піклувань і залишитися в безмовності.

Коли до тебе прийде думка взятися за якісь турботи задля набуття чесноти, через що може відійти тиша у твоєму серці, тоді скажи цій думці: добрий – шлях любові й милості заради Бога; але я також заради Бога не хочу його. – «Зупинись, отче, – сказав один монах, – я заради Бога хочу слідувати за тобою». – «І я заради Бога, – відповів той, – уникаю тебе». Авва Арсеній ні з ким не спілкувався, ані для душевної науки, ані для іншого. Інший старець, навпаки, цілий день спілкувався заради Бога і приймав усіх, хто приходив; Арсеній же обрав мовчання і безмовність, і через це він залишався в спілкуванні з Божественним Духом серед бурного моря життя, яке він перепливав у великій тиші на кораблі безмовності, як показано було у видінні подвижникам, що запитали про це Бога. Кінцевий закон безмовності – це мовчання про все. Якщо ж, живучи у безмовності, ти переповнений смутком, збентежиш тіло справами рук і душу клопотами, то яка ж тоді безмовність при таких турботах? Чи можна так догодити Богу? Судіть самі. Мені проти сумління стверджувати, що можна жити в безмовності як слід, не зрікшись усього й не відійшовши від будь-якої турботи.
Одне — це солодкість молитви, а інше — видіння молитви. Друге цінніше від першого настільки, наскільки зріла людина цінніша за малолітню дитину. Іноді слова молитви стають солодкими на устах, і якийсь рядок повторюється безліч разів, не дозволяючи тому хто молиться насититися й перейти до іншого рядка. Інколи ж від молитви народжується певне видіння, яке припиняє устну молитву, і молільник перебуває в цьому видінні, охоплений жахом, ніби сам перестає існувати. Такий стан ми називаємо видінням молитви, у якому не з’являється жоден образ, уява чи форма, як помилково вважають ті, хто не знає справжнього стану молитви.

І знову: у цьому молитовному видінні є різні ступені та рівні дарувань. До настання цього стану діє молитва, бо думки ще не припинилися, а без зупинки думок не може припинитися молитва й не може настати стан, вищий за молитву. Бо рухи язика й серця в молитві є її ключами, а те, що відбувається після цього, — це вхід до внутрішньої кімнати. Тут нехай замовкнуть усі уста і всякий язик, і серце — це сховище помислів, і розум — керманич почуттів, і думка — ця швидка і всюдисуща пташка; нехай усяке мистецтво і знання їх припиняться; нехай зупиниться той, хто шукає: прийшов Господар Дому.

Як уся сила законів і заповідей, даних Богом людству, має своєю метою чистоту серця, так усі форми й правила, за допомогою яких люди приносять свої молитви Богу, мають, за вченням Отців, своєю вершиною чисту молитву. І зітхання, і колінопреклоніння, і сердечні моління, і найсолодші сльози, словом, усі види молитви, як я вже сказав, мають своєю метою чисту молитву; до моменту її досягнення ум володіє здатністю діяти. Але коли ум переступить цей поріг і через чисту молитву увійде до внутрішньої кімнати, він більше не матиме ні молитви, ні рухів, ні сліз, ні волі, ні самовладдя, ні прохання, ні бажання, ні співчуття до чогось очікуваного в цьому житті чи в майбутньому. З цієї причини після чистої молитви немає іншої молитви.

До цього порогу, на всіх його етапах і формах, ум керується свободою і самовладдям, тому в молитві відчувається зусилля. Однак те, що відбувається після досягнення цього порогу, є станом захопленого подиву, а не молитвою, бо всі образи дії молитви припинилися, настав час видіння, і ум вже не молиться молитвою. Будь-яка форма молитви виконується через діяльність ума; але коли ум входить у духовний стан, тоді в цьому стані він уже не має молитви. Одне — це молитва, і зовсім інше — видіння у ній, хоча молитва і є початковою причиною цього видіння. Вона — це сіяння, а видіння — це жнива, під час яких жнець, стаючи свідком невимовного видіння, дивується, як із малих і простих зерен, ним посіяних, раптом виросли такі прекрасні колоски. У такому стані він перебуває в своєму видінні, поза будь-яким рухом чи дією.

Божественний Григорій Синаїт звернувся до божественного Максима Капсокаливіта: «Благаю тебе, скажи мені ясно: під час молитви, коли ум захоплюється до Бога, що він бачить духовними очима? Чи може він також серцем возносити молитву?» Святий Максим відповів: «Ні, зовсім не може. Коли під час молитви приходить благодать Святого Духа і охоплює ум, тоді молитва припиняється, бо ум охоплюється присутністю Святого Духа і вже не може діяти власними силами, а перебуває в спокої, підкоряючись лише Святому Духу. Дух Святий веде ум туди, куди забажає: чи то в невагомий простір Божественного і незбагненного Світла, чи в інше видіння, яке не поясниш словами, чи в божественне спілкування. Утішитель, Дух Святий, дарує кожному втіху, як забажає, відповідно до його гідності. Те, про що я кажу, ясно видно на прикладах пророків і апостолів, які удостоїлися бачити великі видіння, хоча люди й глузували з них, вважаючи, що вони впали в оману або сп’яніння. Ісая говорить: «бачив я Господа, Який сидить на престолі високому і величному…, навколо Нього стояли серафими» (Іс. 6:1-2). Первомученик Стефан побачив відкриті небеса і Сина Людського, що стояв праворуч Бога (Діян. 7:56). Так само і нині раби Христові удостоюються бачити різноманітні духовні видіння, але деякі люди їм не вірять, відмовляються визнавати їх істинними і вважають видіння оманою, а тих, хто бачить, — обманутими.

Я щиро дивуюсь, як ті, що засліплені душею, не вірять у благодать Духа, обіцяну віддавна через пророка Йоіла, який передав слова Божі: “виллю від Духа Мого на всяку плоть, і будуть пророкувати” (Йоіл 2:28). Цю благодать Христос дарує і нині, і буде дарувати аж до кінця світу, як обіцяв Своїм вірним рабам. Ця благодать, коли перебуває в людині, не відкриває їй нічого звичайного чи тілесного, що належить цьому світу, але таємно навчає тому, чого вона раніше ніколи не бачила і не уявляла. Тоді ум таємно навчається високим і прихованим таємницям, яких, за словами Божественного Павла, людське око не бачило, а ум не здатен осягнути сам по собі.

Щоб зрозуміти, як ум бачить ці видіння, зверни увагу на те, що я скажу: віск, перебуваючи далеко від вогню, твердий і може бути взятий до рук, але, коли він покладений у вогонь, то тане, загорається, стає світлом, змінюється в полум’ї і не може не розтопитися та не стати подібним до води.

Так само і людський ум, сам по собі, до з’єднання з Господом, міркує у межах своїх можливостей; але коли з’єднується з вогнем Божества і Святим Духом, тоді він повністю охоплюється цим Божественним Світлом, стає світлом, спалахує у полум’ї Святого Духа, наповнюється Божественним розумом і не може, перебуваючи у цьому полум’ї Божества, мати власних думок чи міркувати про щось за своїм бажанням».

Навряд чи з’являється з темряви хтось хоча б один, хто, хоч і недосконало, виконав заповіді та настанови закону і досяг чистоти душі. І лише один із тисячі, при великій уважності до себе, досягає чистої молитви і, переступивши цей поріг, отримує таємницю духовного видіння. Дуже мало людей сподобляються чистої молитви, і ці поодинокі випадки є рідкісними. А досягти таїнства, що настає після здобуття чистої молитви і лежить на іншому березі Йордану (Повт. 31), дано лише одному з роду в рід завдяки Божій благодаті (Ісус. 1:2).
Нечистота молитви полягає в наступному: якщо під час молитви, коли ум готується принести Богу один із вищезгаданих рухів, у неї вкрадається стороння думка чи уява про щось, тоді така молитва не вважається чистою, бо ум приносить її на жертовник Господній не від чистих тварин. Серце є духовним жертовником Божим.
Коли ум сподобляється відчути майбутнє блаженство, він забуває про себе і про все земне; він більше не рухається у жодному напрямку. Тому можна впевнено сказати, що всяка доброчинність і всяка діяльна молитва, звершувана тілом чи думкою, спрямовується і приводиться в дію вільною волею через почуття; саме вона рухає і ум, цього царя пристрастей. Однак коли над умом, керівником думок і почуттів, переважає управління і провидіння духу, тоді природна свобода волі припиняється; тоді ум уже не керує, а керується.

Де ж тоді буде молитва, якщо природа більше не має влади над собою, а ведеться іншою силою в область, їй невідому, і не може направити свої думки за власним бажанням, але цілковито підкоряється силі, що її полонила, і ведеться поза власним сприйняттям? І волі тоді він не має, і не знає, у тілі він чи поза тілом, за свідченням Писання (2Кор. 12:2). Чи може бути молитва у того, хто перебуває в такому полоні і не усвідомлює себе?

Питання. Чому ця невимовна благодать, не будучи молитвою, носить ім’я молитви?

Відповідь. Вона має це ім’я з початкової причини: бо ця благодать дарується гідним під час молитви, молитва є її початковою причиною, і лише в час молитви, за свідченням Отців, вона може з’явитися.

Блаженний стан називається молитвою, тому що розум вводиться в цей стан молитвою, і саме молитва є його причиною; в інший же час цей стан не виникає, як про це йдеться в Писаннях Отців, адже знаємо з життєписів Святих, що багато в кого з них, під час молитви, розум перебував охоплений.

Якщо хтось спитає, чому саме в цей час посилаються такі великі й невимовні дари, ми відповімо: тому що в цей момент, більше, ніж у будь-який інший, людина зосереджена на собі, підготовлена дослухатися до Бога, бажати й очікувати Його милості. Який ще є час, коли людина перебуває настільки зібраною і пильнуючою, як у час, коли вона налаштована на молитву? Хіба для отримання духовних дарів зручний той час, коли вона спить, зайнята справами чи розсіяна розумом? Святі, хоча й не мали вільного часу, завжди будучи зайняті духовними справами, іноді теж були поза молитовним налаштуванням: часто вони розмірковували над тим, що стосується земного життя, або займалися спогляданням творінь чи іншими корисними речами. Однак під час молитви вся увага й усі сили розуму спрямовані до єдиного Бога, і молитви возносяться до Нього з усією старанністю та постійним теплом серця. Тому саме в цей час, коли душа зосереджується на єдиній турботі, їй личить отримувати Божественну милість.

Вжите в цих главах святим Ісааком слово «видіння» неможливо замінити словом «споглядання». Споглядання залежить від волі людини й властиве всім; воно може бути благодатним, коли діє в благодатних людях. Благодатні видіння Святих, досягнуті чистотою розуму при самовладній волі, ще можна назвати спогляданням; але коли Святий Дух відкриває очі душі для духовного бачення, тоді немає місця спогляданню. Тоді розум бачить так само, як тілесне око бачить матеріальні об’єкти. Наприклад, можна споглядати силу й мудрість Божу у видимій природі, але відкрите небо і Іісуса, що стоїть праворуч Отця, бачив первомученик Стефан. Апостол Павло бачив рай і чув невимовні слова. Вифлеємські пастухи бачили Ангелів і чули їхній спів. Це вже не було спогляданням.

Господь сказав Адамові: «У поті лиця твого будеш їсти хліб». – «А доки?» – запитав Адам. – «доки не повернешся в землю, з якої ти взятий, терня й осот буде родити вона тобі» (Бут. 3:18-19). Це – таємниці праці, що супроводжує життя на землі, поки людина живе тут. Та з тієї ночі, коли Господь зволив пролити Свій піт, Він замінив піт, що породжує терня і бур’ян, на піт молитви і труда праведності. П’ять тисяч років і ще п’ятсот Бог дозволив Адамові трудитися на землі, бо аж до того часу «ще не відкрита путь у святилище» (Євр. 9:8). «Наостанок днів» (Євр. 1:2) Він прийшов і звелів людській волі замінити піт праці на піт молитви, не вимагаючи припинення труда, а його зміни, бо Він змилосердився над нами й над нашим довгим стражданням на землі. Якщо ми припинимо проливати піт на землі, то будемо пожинати терня. Саме нехтування молитвою робить ґрунт серця кам’янистим, і за природою воно вирощує терня. Бо пристрасті – це терня, що проростає з насіння, яке в нас приховане.

Доки ми перебуваємо в образі Адама, доти й пристрасті його є в нас. Неможливо, щоб земля залишалась бездіяльною і не проростала тим, що їй властиве. Земля нашого тіла є породженням тієї ж землі, як сказав Бог: «Землю, з якої ти взятий» (Бут. 3:19).

Вона вирощує терня, а земля словесна породжує пристрасті. Якщо Господь, у всіх діяннях Своїх залишаючись таємничим для нас, не припиняв праці до дев’ятої години п’ятниці, яка символізує діяльність усього нашого життя, а в суботу спочив у гробі, то на чому ґрунтується твердження тих, хто вважає, що у цьому житті є субота, тобто відпочинок від пристрастей? Про день воскресіння для нас високо навіть говорити. Наша субота – це день нашого погребіння, тоді справді природа наша спочиває. Але доки ця земля існує, доти потрібно щоденно з неї виривати терня. У постійному цьому труді воно поступово зникає, але ніколи не очищається цілком. Якщо на мить дозволити собі лінощі чи байдужість, це терня розростається, вкриває землю, заглушує насіння твоєї праці і робить твій труд наче марним. Тому цю землю потрібно очищати щоденно. Занедбання цього труда призводить до множення терня.

«Хто хоче очистити своє серце, хай постійно палає пам’яттю про Господа Іісуса, маючи це за безперервне навчання та заняття. Ті, що прагнуть очиститися від своєї тлінності, не повинні час від часу молитися, а іноді й залишати це заняття; навпаки, вони повинні безперервно перебувати у нагляді за розумом і молитві, навіть якщо й не знаходяться у храмі. Хто хоче очистити золото, якщо дозволить хоча б на мить згаснути вогню у горні, то у чистій речовині виникає охолодження і затвердіння: так само і той, хто молиться лише час від часу, через лінь втрачає те, що сподівається здобути молитвою. Людині, що любить доброчесність, властиво викорінювати земне з серця безперервною пам’яттю про Бога, щоб зло поступово знищувалося вогнем пам’яті про добро, і душа поверталася до своєї природної чистоти зі збільшеною славою.

Питання: Яке загальне діло, що об’єднує всі індивідуальні ділання проживання в безмовності, щоб той, хто досяг цього ділання, зрозумів, що він досягнув досконалості в цьому життві?

Відповідь: Коли хтось удостоюється безперервного перебування в молитві. Досягнувши цього, людина досягає найвищої межі всіх чеснот і стає вмістилищем Святого Духа. Якщо хтось не прийняв справді благодать Утішителя, той не може з волею і радістю перебувати у такій безперервній молитві.

Дух, як сказано, коли вселяється у людину, не припиняє молитви, бо сам Дух постійно молиться (Рим. 8:26). Тоді і в сонному, і в бадьорому стані молитва не припиняється у його душі: навіть коли він їсть і п’є, спить або займається чимось іншим, то навіть у глибокому сні благоухання й пахощі молитви струмують з його серця без зусиль. Ця молитва не полишає його, але постійно живе в ньому і з ним. Така молитва, навіть якщо мовчить зовні, продовжує діяти у глибині серця. Мовчання чистих називається молитвою, бо їхні думки є божественними рухами; рух чистого серця і розуму – це лагідні голоси, якими приховано прославляється таємничий Бог.

Питання: Що таке духовна молитва і яким чином удостоюється її подвижник?

Відповідь: Духовна молитва з’являється у подвижнику тоді, коли до душевних рухів, за строге благочестя і чистоту долучається дія Святого Духа. Лише один із безлічі людей удостоюється її. Це таїнство майбутнього життя і стану, коли природа підноситься (із свого природного стану до надприродного) і стає чужою до будь-якого спомину про земне. Тоді душа не молиться словами, але відчуває духовні істини майбутнього віку, які перевищують людське розуміння і доступні лише силою Святого Духа. Такий стан – це видіння розуму, а не рух і пошук молитви; але саме молитва є його початковою причиною. Деякі досягли досконалості чистоти, і немає години, коли б їхнє внутрішнє прагнення не було в молитві.

Коли б не сходив до них Дух Святий, завжди знаходить їх у молитві й із самої молитви вводить у видіння, яке називається духовним видінням. Адже такі люди не потребують тривалої молитви чи довгого перебування у молитвослов’ї. Їм достатньо пам’яті про Бога, і вони відразу полоняться любов’ю до Нього. Втім, ці люди не нехтують молитвою, і, крім безперервної молитви, вони також стоять у молитві в визначені години. Як відомо з житія святого Антонія Великого, він стояв на молитві дев’ятого часу і був піднесений розумом до захоплення. Інший подвижник простягнув руки в молитві і був охоплений екстазом, у якому перебував чотири дні. Так само й інші під час молитви, через надмірну пам’ять про Бога і від великої любові до Нього, приходили у захоплення й самозабуття.

Людина удостоюється такої любові до Бога, коли відкидає гріх у собі, як зовні, так і внутрішньо, через дотримання Божих заповідей, протилежних до гріха. Якщо хтось щиро полюбить ці заповіді і виконуватиме їх належним чином, йому стане необхідним звільнитися від багатьох земних справ, тобто позбутися тілесних пристрастей і бути незалежним від них, хоча і не втрачаючи самої тілесної сутності.

У тому, хто живе за образом Законодавця і справді виконує Його заповіді, гріх не перебуває. Саме тому Господь обіцяв у Євангелії створити оселю Свою в тому, хто дотримається заповідей Його.

Тіло, яке боїться випробувань, остерігаючись страждань і втрати життя, стає другом гріха. Тому Святий Дух наказує йому померти, розуміючи, що, якщо тіло не помре для себе, то не здолає гріха. Хто бажає, щоб у ньому перебував Господь, той змушує своє тіло служити Господу, трудиться в заповідях Духа, записаних Апостолом, і береже свою душу від тілесних діянь, описаних Апостолом (Гал. 5:19). Тіло, змішане з гріхом, знаходить спокій у тілесних справах, і Дух Божий не перебуває в його плодах. Але коли тіло слабне, знемагаючи від посту і смирення, тоді душа духовно зміцнюється через молитву.
У тому, щоб у своїх молитовних проханнях утверджуватися надією на Бога, полягає найвищий ступінь дії благодатної віри. Міцність цієї віри в Бога не полягає лише в правильному сповіданні, але є проникненням душею в Божу істину через силу життя, хоча від першого народжується і друге.

Коли через Священні Писання знайдеш віру, поєднану з життям, знай, що йдеться про друге, а не тільки про правильне сповідання. Віра, що дає твердість надії, ніколи не буває зрозумілою для нехрещених або тих, чий розум спотворений щодо істини. «Здійснення» (Євр. 11:1) віри відкривається тим, хто піднісся душею, відповідно до формування характеру за заповідями Господніми.

У молитві рабів немає спокою думок; у свободі дітей Божих немає бунтівного сум’яття. Збентеження зазвичай захоплює розум, відволікаючи його від молитви, і, наче п’явка, висмоктує з нього життя разом з кров’ю. Збентеження можна було б назвати колісницею диявола: сатана, подібно до правителя колісниці, звик всідати на розум, і, зібравши разом пристрасті, входить у нещасну душу, потопляючи її в смутку.
Промовляй псалми не як слова, взяті від когось іншого, і не примножуй безперестанку молитви, щоб не втратити розчулення і радості від неї. Нехай ці слова в молитві йдуть від тебе самого, з розчуленням і розумінням їхнього сенсу, як у того, хто щиро усвідомлює свою справу.
Якщо хтось не противиться думкам, які ворог таємно вселяє в нього, а, навпаки, відкидає розмову з ними і звертається до Бога в молитві, це є ознакою того, що розум цієї людини отримав від благодаті мудрість, і його істинне розуміння звільнило його від багатьох труднощів. Таким чином, він знайшов короткий шлях, що відхиляє його від довгих блукань. Не завжди ми маємо силу суперечити всім помислам, що нападають на нас, і контролювати їх; навпаки, часто ми отримуємо від них рани, які довго не загоюються. Пам’ятай: коли ти намагаєшся сперечатися з помислами, ти вступаєш у боротьбу з тими, чий досвід нараховує шість тисяч років. Це дає їм змогу підготуватися та завдати тобі рани, яка перевищує твою мудрість і розуміння. Якщо ти й переможеш їх, скверна цих помислів забруднює твій розум, і сморід їхнього злого впливу довго залишається в твоєму духовному відчутті. Використовуючи ж перший шлях — молитву до Бога, — ти будеш вільним від усього цього і позбавишся страху: іншої допомоги, окрім Бога, немає.
Сльози в молитві є признаком Божої милості, якої душа удостоюється через покаяння, – знаком того, що її прийнято і вона починає входити у стан чистоти через сльози. Якщо людина не перестане думати про швидкоплинне й не відкине надії на земне; якщо в розумі не виникне зневага до світу, а в душі не з’являться благі приготування до її майбутнього відходу та думки про те, що вона повинна буде зустріти там, – то очі не зможуть пролити сльози. Сльози є результатом безперервного духовного повчання, чистого і вільного від розсіяності; вони виникають від частих і стійких духовних думок і спогадів, які занурюють серце в смуток. Завдяки цьому сльози збільшуються і посилюються.
Якщо, перебуваючи в тиші, ти звертаєшся до рукоділля, то не думай, що заповідь Отців може служити прикриттям для твого грошолюбства. Нехай рукоділля твоє буде малим, щоб уникнути суму і не бентежити розуму. Якщо ж ти хочеш займатися ним у більшому обсязі задля милостині, знай, що молитва в ієрархії чеснот вища за милостиню. Якщо ж для потреб тіла свого, то, якщо ти не маєш надмірної пристрасті, тобі буде достатньо того, що Бог посилає тобі Своїм провидінням. Адже Бог ніколи не залишав Своїх працівників у нестачі в тимчасовому.

«Шукайте, – сказав Господь, – найперше Царства Божого і правди Його, і все це вам додасться» (Мф. 6:33), ще до вашого прохання. Один із святих сказав, що правило твого життя не полягає в тому, щоб ти насичував голодних і щоб оселя твоя була притулком для мандрівників: це — шлях мирян; вони мають виконувати ці добрі справи, а не відлюдники, які звільнені від турбот про видиме і зберігають розум свій у молитві.

Душа, яка йде шляхами праведного життя і віри та часто виконувала справи віри, якщо звернеться до розумних обґрунтувань, одразу починає хибувати у вірі; духовна сила її слабшає, та сама, що народжується у чистій душі завдяки численним проявам Божої підтримки, і залишається в ній через її прямоту і простоту в діях. Душа, яка одного разу назавжди віддала себе Богові з вірою і через численні досвіди здобула діяльне знання Божої підтримки, вже не дбає про себе, а наповнюється подивом і тишею. Вона не може повернутися до засобів, які пропонує розум, і діяти за їхніми вказівками, щоб через протиріччя цих засобів вірі не втратити Божого провидіння, яке невпинно й таємно оберігає її у всьому. Та душа, яка уявляє собі, що здатна опікуватися собою силою свого розуму, позбавлена мудрості. Ті, в яких засяяло світло віри, вже не дозволяють собі благати Бога про дарування цього чи відняття того, і зовсім не турбуються про себе, бо розумними очима віри постійно бачать Боже провидіння, що огортає їх від Отця, Чия безмежно велика любов перевершує будь-яку батьківську турботу, Сильного і Могутнього допомогти нам усьому значно більше, ніж ми просимо, уявляємо чи розуміємо.
Вибрати добрий намір серед інших прагнень належить людині, а звершити обраний добрий намір належить Богові. Тому людина потребує Божої підтримки. З цієї причини, коли в нас з’являється добре бажання, ми повинні примножити свої молитви, молячись не лише про допомогу, а й про те, щоб було даровано розпізнати, чи справді це добре бажання є угодним Богу, чи ні. Не кожне добре бажання входить у серце від Бога; від Бога надходить лише те бажання, яке приносить користь. Іноді людина хоче добра, але Бог не допомагає їй, адже деякі бажання, схожі на добрі та корисні, можуть походити і від диявола, але не відповідають людині за її мірою. Диявол, задумуючи шкоду, приносить людині бажання і спонукає наполегливо прагнути його виконання, хоча людина ще не досягла належного рівня життя, або ж це бажання не відповідає її вибраному шляху, або ще не настав час, коли його можна виконати; або ж людина не здатна виконати його через брак розуму чи тілесних сил; або ж обставини часу цьому не сприяють. Диявол під личиною добра всіма способами намагається або спантеличити людину, або завдати шкоди її тілу, або поставити приховану пастку у її розумі.

Отож, як я сказав, ми повинні піднести часті й гарячі молитви про добре бажання, що виникло в нас, і кожен із нас нехай скаже: «Господи, хай буде воля Твоя у звершенні цього доброго діла, яке я бажаю виконати, якщо це угодно Твоїй волі. Легко мені бажати добра, але звершити добре бажання без дару, який Ти посилаєш, неможливо, хоча і те, й інше — і бажання, і дія — походять від Тебе, щоб не без участі Твоєї благодаті я вирішив прийняти це бажання, яке з’явилося в мені, або ж остерігся його».

Таким має бути звичай того, хто бажає істинного добра: підтримувати молитвою розсудливість розуму, допомагаючи таким чином розпізнати істину від неправди. Добро розпізнається багатьма молитвами, справами і постійною увагою, безперервним прагненням, частими сльозами і смиренням, небесним заступництвом, особливо коли цьому добру протистоять думки гордині, які перешкоджають Божій допомозі наблизитися до нас. Ці перешкоди ми усуваємо молитвою.

Благословенна слава Господа, Який відкриває перед нами двері, щоб у нас не було інших прохань, окрім тих, що виникають із прагнення до Нього! Ми залишаємо все, і душа виходить на пошук тільки Його, так що не має більше ніякої турботи, яка б перешкоджала їй бачити Господа. Наскільки, улюблені, розум залишає турботу про все видиме, дбає та думає про надію на майбутнє відповідно до свого піднесення над турботою про тіло, настільки він стає витонченим і прозорим у молитві. Наскільки тіло звільняється від пут матеріального, настільки звільняється від них і розум. Наскільки розум звільняється від пут турботи про матеріальне, настільки він набуває чистоти. Наскільки він набуває чистоти, настільки витончується і підноситься вище помислів цього світу, обтяженого грубістю. Тоді розум досягає споглядання Бога, гідного самого Бога, а не подібного до нашого обмеженого бачення.

Святий, смиренномудрий Ісаак говорить, що істинне бачення Бога, тобто те, що дарується розуму Божественною благодаттю, відрізняється від звичайного бачення, доступного всім людям природним чином. Це звичайне бачення може справедливо називатися і спогляданням, і роздумом, і мрією, або ж фантазією.

Таке бачення повністю залежить від людської волі. Його часто називають натхненням, але воно в таких випадках є не чим іншим, як збудженням. З такого натхнення написані «Ода Богу», «Гімн Богу», різні переспіви псалмів і інші подібні твори у віршах і прозі. Бачення, що дарується благодаттю, аж ніяк не є вільним спогляданням, це зовсім не споглядання: це в прямому сенсі бачення, подібне до бачення фізичними очима, які бачать не внаслідок людської волі, а завдяки природній здатності, незалежно від людського бажання. Так само і розум, прозріваючи під впливом Божественної благодаті, раптом починає бачити духовно і сприймати як абстрактні, так і матеріальні предмети, відповідно до змін, що відбулися в ньому, і нової, несподівано дарованої йому здатності, яка діє незалежно від його власної волі.

Молитва потребує навчання, щоб через тривале перебування в ній розум отримав премудрість і навчився молитися як належить. Для цього необхідно нестяжання, яке звільняє наші думки від пут, і тривале перебування в молитві. Саме це перебування дає розуму досвід, допомагає навчитись відганяти помисли та отримувати знання через особистий досвід, який неможливо прийняти від інших.
Кожен етап духовного життя бере своє вдосконалення від попереднього, а попереднє служить основою для наступного. Відлюдництво передує молитві. Саме відлюдництво потрібне для набуття молитви, а молитва потрібна для здобуття Божої любові, адже через молитву знаходяться причини любити Бога.
Важливо знати, що всяка духовна бесіда, кожне добре роздумування про Бога, кожне благочестиве навчання належить до молитви і називається молитвою. Це можуть бути читання Святого Письма, словесні славослів’я, скорботні думки про Господа, поклони, псалмоспіви й інші подібні дії, які ведуть до чистої молитви. Молитва породжує любов до Бога, а молитва виникає від перебування у відлюдництві. Відлюдництво необхідне для зосередженого навчання про Бога. Однак воно неможливе без відречення від світу, яке передує терпінню. Терпіння ж виникає з ненависті до світу, яка починається зі страху Божого і бажання Бога. бо якщо серце не злякається геєни, то бажання блаженства не приведе його до жадання Бога, і не пробудиться в ньому ненависть до світу. Якщо не зненавидить світу: то не потерпить бути поза спокоєм його. Якщо в розумі не передує терпіння: то людина не зможе обрати для свого проживання місце, сповнене поневірянь, яке не має мешканців. Якщо не обере собі життя відлюдницького: то не може перебувати в молитві. Якщо ж не перебуватиме в безперестанному повчанні про Бога, у різноманітних думках, що складають молитву, і в різних видах навчання їй, вище нами згаданих: то не відчує любові
Любов до Бога народжується від спілкування з Ним, яке можливе через молитву і богомислення. Ці заняття потребують безмовності, яка виникає від нестяжання. Нестяжання ж досягається терпінням, що виростає з ненависті до похотей світу, яка починається зі страху пекла і прагнення блаженств. Таким чином, кожен етап духовного життя пов’язаний із попереднім і готує людину до вищого.
Не вважай марною справою зосереджену, уважну і тривалу молитву, навіть якщо через неї зменшиться час для псалмоспіву. Полюби молитву з поклонами більше, ніж псалмоспів. Якщо молитва супроводжується даром сліз, не вважай це марнуванням часу: сльози — це дар благодаті, результат досконалості молитви.
Нічна молитва має бути для тебе важливішою за всі денні справи. Не перевантажуй шлунок, щоб зберегти ясність думки і здатність молитися вночі. Бо коли розум затемнений, людина не здатна відчути насолоду від псалмоспіву. Порядок нічної молитви впливає на денні заняття: чистота нічного подвижництва стає джерелом духовної радості протягом дня.
Свою неміч і невігластво визнавай перед Господом у молитві, щоб уникнути гордості. Адже за гордістю слідує блуд, а за самозвеличенням — спокуса і обман.
Христе, джерело істини, нехай Твоя істина просвітить наші серця, щоб ми могли йти Твоїм шляхом і виконувати Твою волю.
Якщо з’являється лукавий помисел, потрібно бути пильним. Якщо ж помисел добрий, це знак, що Господь хоче дарувати тобі шлях до спасіння. Якщо ж помисел викликає сумніви, звернися до молитви з пильністю і терпінням, і Господь відкриє його походження.
Удосконалення серця полягає в постійному роздумі про надію на Бога.
Хто любить спілкування з Христом, той любить усамітнення. Любов до постійного перебування серед людей свідчить про прив’язаність до світу цього. Якщо ти любиш покаяння, полюби також безмовність, бо без безмовності неможливе досконале покаяння.
Знай, розсудливий, що ми обираємо усамітнення, безмовність і затворництво не для виконання великої кількості правил. Навпаки, життя серед людей більше сприяє виконанню тривалих і численних молитовних правил завдяки тілесному запалу. Проте святі отці, шукаючи безмовності, обирали усамітнене життя, навіть ціною тілесних недугів. Вони задовольнялися тілесною неміччю і безмовністю, замінюючи ними всі правила, і не залишали свого усамітнення для втіхи в людських зібраннях чи богослужіннях.
Один із отців говорив: «Я прагну безмовності, щоб насолоджуватися читанням і молитвою. Коли від солодкості розуміння замовкає мій язик, я досягаю внутрішнього спокою. У цьому стані серце заспокоюється від хвилювань, і душа наповнюється несподіваною радістю, яку дарує Господь через глибокі роздуми та споглядання».
Інший отець сказав: «Обери для себе нічне бдіння як приємне заняття. Через нього святі отці звільнялися від старої людини і оновлювали свій розум. У ці години душа відчуває безсмертне життя, позбавляючись темряви і приймаючи Святого Духа».
О, яке задоволення і радість отримує душа, коли під час молитви і читання вона зберігає пильність і зосередженість!
Святі досягали спілкування з Богом у стані тілесної немочі, при праці та пості, зберігаючи безмовність і відмовляючись від земних помислів. Коли через тривале мовчання душа звільняється від зовнішніх вражень, вона починає відчувати радість і споглядає славу Божих творінь, звільняючись від пристрастей.
Любов є плодом молитви. Вона надихає розум до споглядання і очищає його, якщо молитися ревно і зосереджено. Молитва — це смерть думок про земні похоті. Молячись старанно, людина стає мертвою для світу і знаходить Божу любов через самозречення.
Якщо хочеш відчути духовну насолоду, не підвладну чуттям, слідуй милосердю. Милість уподібнює людину Богові, відкриваючи шлях до постійного духовного єднання з Ним.
Немає іншого шляху до духовної любові, ніж милосердя. Господь закликає нас наслідувати милість Отця Небесного, який явив досконалість у милосерді (Мф. 5:48; Лк. 6:36).
Здобудь мир у собі, і з тобою матимуть мир небо і земля.
Покрий гріх того, хто оступився, якщо це не завдає тобі шкоди; цим ти надихнеш його до покаяння. Підтримуй словом і ділом тих, хто засмучений, і милість Господа підтримає тебе.
Не обмінюй любов до брата на любов до речей. Відкинь мале, щоб здобути велике. Будь мертвим для цього світу, щоб жити для вічності.
Душа милосердної людини сяє яскравіше сонця і радіє від споглядання Божих одкровень.
Будь милосердним до всіх, але тілом тримайся осторонь.
Одного брата якось викрили в тому, що він не подав милостині. Він сміливо і впевнено відповів викривачеві: «Монахи не повинні подавати милостині». Тоді викривач сказав йому: «Очевидно, який саме монах звільнений від обов’язку подавати милостиню: це той, хто може відкрито сказати Христу слова Писання: „Ось, ми залишили все і пішли за Тобою“ (Мф. 19:27). Це той, хто нічого не має на землі, не дбає про тіло, не займає розум видимим, не прагне до накопичення майна, а якщо й приймає щось, то лише необхідне для життя, не віддаючись надмірності, і хто живе, як птахи небесні. Такий не зобов’язаний подавати милостиню, бо як він може дати те, чого у нього немає? Але той, хто турбується про життєве, займається рукоділлям, приймає дарунки від інших, зобов’язаний подавати милостиню. Нехтування цим є немилосердям, що суперечить заповіді Господа. Якщо людина не наближається до Бога через внутрішні подвиги, не служить Йому духом і не звершує явних добродійностей, можливих для неї, то яка у неї надія на здобуття вічного життя? Така людина нерозумна».
Брате! Заповідаю тобі: у твоєму розсудливому виборі милостиня нехай перевершує всі інші види добра, доки ти не відчуєш у собі тієї милості, яку Бог має до світу (Мф. 5:45). Милосердя нехай буде для нас дзеркалом, у якому ми побачимо в собі подібність і справжній образ досконалості, властивий природі й сутності Бога. Ці поняття нехай просвітять нас і спрямовують до благочестивого життя. Жорстоке й немилосердне серце ніколи не очиститься. Милостивий же є лікарем своєї душі: він, як сильний вітер, проганяє з неї темряву пристрастей. Милість є нашим добрим обов’язком перед Богом, згідно з Євангельським словом життя.

⇦Попердній розділ

Наступний розділ⇨

Святитель Ігнатій (Брянчанінов) Отечник

Святитель Ігнатій (Брянчанінов)
Отечник