Святитель Ігнатій (Брянчанінов)
Отечник
| ⇦Попердній розділ | Наступний розділ⇨ |
Авва Ісаак, пресвітер з Келій
Старці, зібравшись, погодилися між собою представити патріарху авву Ісаака для його висвячення у пресвітери. Авва, дізнавшись про це, втік до Єгипту і сховався на полі серед трави. Отці поспішно вирушили за ним. Так сталося, що вони прийшли на те саме поле, де ховався авва Ісаак. Вже було пізно, настала ніч, і старці розташувалися там для ночівлі, а осла, що був із ними, пустили пастися. Осел, ходячи полем, під ранок прийшов на місце, де сховався авва, і став над ним. Коли вранці старці почали шукати осла, вони, на свій подив, знайшли разом із ним і авву. Вони хотіли зв’язати його, але він не дозволив, сказавши: «Я вже не втікатиму. Це воля Божа, і від неї не втекти, куди б я не пішов».
Розповідали про авву Ісаака, що він додавав до свого хліба попіл із служебного кадила.
Авва Ісаак і авва Авраам жили разом. Одного разу авва Авраам, зайшовши до келії, застав авву Ісаака в сльозах і запитав: «Чому ти плачеш?»
Авва Ісаак відповів: «Як же не плакати? Наші отці відійшли до Господа, і тепер нам нікуди звернутися за порадою. Грошей, які ми отримували за наше ремесло, не вистачало для найму суден, щоб вирушити до старців! Тепер ми осиротіли: ось чому я плачу».
Одного разу авва Ісаак захворів на тяжку хворобу і довгий час страждав від неї. Брат приготував для нього варену їжу і додав у неї приправу.
Старець не захотів скуштувати цієї їжі. Брат благав його, кажучи: «Авво, скуштуй трохи заради твоєї тілесної немочі». Старець відповів: «Брате, правду кажу тобі: мені хотілося б залишатися в цій хворобі тридцять років».
Авва Ісаак сказав: «Ніколи я не приносив у свою келію думки неприязні до брата, який мене образив; так само я намагався, щоб і брат не приніс у свою келію думки неприязні до мене».
Розповідав авва Ісаак, пресвітер Келій: «Я бачив брата, якому захотілося з’їсти колосок пшениці, коли він жав на полі. Брат сказав власнику поля: “Дозволь мені з’їсти один колосок”. Власник, почувши це, здивувався і відповів: “Авво, ти ж сам жнеш своє! Чи ти мене питаєш?” Так строго цей брат зберігав свою совість».
Один зі старців розповідав, що один із братів прийшов до церкви Келій у малому клобуці в присутності авви Ісаака. Старець вивів його з церкви, сказавши: «Ця церква належить монахам, а ти мирянин, і не можеш тут перебувати».
Авва Ісаак говорив братам: «Не приводьте сюди дітей: через них у Скиту спустіли три церкви».
Коли брати вирушали на жнива, авва Ісаак казав їм: «Вже не даю вам жодної настанови, бо ви не дотримуєтесь того, що заповідано».
Коли настав час відходу авви Ісаака, зібралися до нього старці і запитали: «Авво! як нам жити після твого відходу?»
Він відповів: «Ви бачили, як я жив. Якщо хочете, наслідуйте мене: дотримуйтесь Божих заповідей, і Бог пошле вам Свою благодать, а це місце збережеться.
Якщо ж не будете дотримуватися Божих заповідей, то не зможете залишитися на цьому місці. І ми тужили, коли відходили наші отці, але, дотримуючись Божих заповідей і настанов наших отців, ми жили так, як ніби були з ними. Робіть так само, і спасетесь».
Одного разу авва Ісаак Фіваїдський прийшов до гуртожитку. Побачивши там брата, що впав у гріх, він розгнівався на нього і наказав вигнати його. Після цього, коли Ісаак повертався до своєї келії, перед дверима став Ангел Господній і сказав: «Я не дозволю тобі увійти до твоєї келії». Ісаак почав благати Ангела пояснити його провину. Ангел відповів: «Бог послав мене з питанням: де ти велів помістити грішного брата, якого осудив?» Ісаак одразу приніс покаяння, кажучи: «Господи! я згрішив, прости мене». Ангел сказав йому: «Встань. Бог простив тебе. Але надалі не роби так: не осуджуй нікого, доки Господь не осудить. “Люди привласнюють суд і не віддають його Мені”, – говорить Господь».
Розповідали, що авва Аполлос мав учня на ім’я Ісаак, який був вправний у кожному благому ділі та набув священного сердечного безмов’я. Він особливо зберігав його під час принесення святої жертви. Коли він ішов до церкви, то не дозволяв нікому наближатися до себе для бесіди. Він дотримувався правила: «Усьому свій час, і час усякій справі під небом» (Еккл. 3:1).
Коли закінчувалося богослужіння, він, ніби тікаючи від вогню, поспішав до своєї келії. Іноді після Божественної служби братам роздавали сухар і чашу вина, але Ісаак ніколи їх не брав не тому, що відкидав благословення братії, а щоб утримати в собі те безмов’я, до якого він налаштовував себе під час богослужіння.
Якось його спіткала хвороба, і він зліг. Почувши про це, брати прийшли провідати його. Сидячи з ним, вони запитали: «Авво Ісаак! Чому ти так швидко йдеш із зібрання братів після закінчення богослужіння?» Він відповів: «Утікаю не від вас, а від підступності демонів. Якщо хтось тримає в руках запалену свічку і зупиняється з нею на відкритому повітрі, то свічка згасне. Так і розум, освячений Святими Тайнами, затьмарюється, якщо він надовго затримається поза келією».
| ⇦Попердній розділ | Наступний розділ⇨ |