Авва Іоанн Колов

Приснопам’ятний і блаженний отець наш Іоанн Колов — це ім’я було дане преподобному через його малий зріст, і означає воно «малий». Вихованець послуху, він залишив світ у юному віці. Разом із рідним братом своїм Данилом він подався у Скит, де обидва прийняли чернечий постриг. Вони оселилися в одній келії і подвизалися у пості та молитві.

Якось Іоанн сказав брату своєму Данилу: «Я вирішив зовсім не піклуватися про тіло, не вживати їжі й пиття, приготованих на вогні, але прагну жити в цій пустелі без турбот, подібно до безплотного ангела». Сказавши це, він одразу зняв із себе одяг і голим вийшов із келії в пустелю.

Тієї ночі стався сильний мороз. Не витримавши холоду, Іоанн повернувся до келії брата і почав стукати у двері. Брат, бажаючи його напоумити, довго не відповідав; потім помолився і запитав: «Хто це так наполегливо стукає в мої двері?» Іоанн відповів: «Це я, брат твій Іоанн, не можу витримати холоду і повернувся, щоб послужити тобі».

Данило відповів: «Не зваблюй мене, демоне! Йди геть: я тобі не відчиню. Як ти смієш казати, що ти — мій брат? Хіба не знаєш, що мій брат — ангел, який не дбає про тіло і не потребує їжі? Йди від мене!» Іоанн помолився і сказав: «Я — брат твій Іоанн! Тепер я зрозумів, не витримавши холоду, що я — тілесний». Коли він покаявся, брат відчинив двері і прийняв його, промовивши: «Брате! Ти маєш тіло, і тому повинен дбати про їжу та одяг».

Після цього Іоанн пристав до великого старця на ім’я Памво, родом із Фіваїди, і віддав себе йому на послух. Старець навчав його смиренню, а Іоанн дав обітницю коритися старцеві у всьому.
Якось старець взяв сухе дерево, посадив його на горі і наказав Іоаннові щодня поливати його відром води, доки дерево не принесе плодів. Вода була далеко, і щодня треба було ходити за нею зранку, щоб принести ввечері. Через три роки дерево зазеленіло і принесло плоди. Старець узяв їх, приніс до церкви й сказав братії: «Приступіть і скуштуйте плоду послуху».
Недалеко від їхньої келії було кладовище. Там оселилася люта гієна, яка вбивала людей і худобу. Старець сказав Іоаннові: «Я бачив на кладовищі сліди гієни: принеси їх сюди». Іоанн запитав: «А що мені робити, якщо гієна нападе на мене?» Старець, усміхнувшись, відповів: «Якщо гієна нападе на тебе, зв’яжи її й приведи сюди». Увечері Іоанн пішов на кладовище; гієна напала на нього. Він, згідно з повелінням старця, кинувся, щоб схопити її; але вона втекла. Іоанн побіг за нею, вигукуючи: «Зупинися! Мій отець наказав зв’язати тебе». Гієна зупинилася, і він зв’язав її. Тим часом старець чекав на учня. І ось Іоанн повертається, ведучи гієну. Старець, побачивши це, здивувався, але щоб уберегти учня від гордості, взяв жезл і почав бити Іоанна, промовляючи: «Дурний, ти привів собаку!» Потім розв’язав гієну й відпустив її.
Старець Памво мав іншого учня — Паїсія, який згодом став знаменитим пустельником у Нітрійській пустелі й шанований Церквою серед великих святих.

Старець завершив своє життя блаженною кончиною. Після його упокоєння Паїсій та Іоанн певний час жили разом. У їхньому житті почали проявлятися різні прагнення, тому Іоанн порадив Паїсію звернутися до Бога з молитвою, щоб Він відкрив їм, який спосіб життя для кожного з них є угодним Йому.

Вони здійснили всенічне бдіння. На ранок перед ними з’явився Ангел і повелів Іоану залишатися на своєму місці для навчання братії, а Паїсію відійти в пустелю і там вести життя відлюдника.

Авва Іоанн Колов говорив:

– Якщо цар хоче здобути ворожий град, то передусім перериває постачання їжі. Городяни, страждаючи від голоду і щоб не загинути, підкоряються. Так само відбувається з тілесними пристрастями: якщо людина житиме у пості та голоді, пристрасті слабшають у її душі.

Він говорив: Ворота Божі – це смирення. Наші отці, проходячи через численні приниження, входили з радістю до храму Божого.
Він говорив: Я подібний до людини, яка сидить під високим деревом і бачить, як до неї наближаються дикі звірі й змії. Якщо вона не може протистояти їм, то вилазить на дерево і рятується. Так і я, перебуваючи в безмовності у своїй келії, бачу злі помисли, що постають проти мене. Коли не можу подолати їх, звертаюся до Бога з молитвою і рятуюся.
Він говорив: Смиренномудрість і страх Божий вище за всі чесноти.
Він говорив: Полишивши легкий тягар самодокору, ми взяли на себе важкий тягар – самооправдання.
Авва Пімен розповідав про авву Іоанна Колова:

– Він молив Бога, і у нього забралися всі пристрасні бажання. Він відчув непорушний спокій. Тоді він прийшов до одного старця і сказав йому: «Бачу себе спокійним, без жодної боротьби». Старець відповів йому: «Іди й моли Бога, щоб повернулися твої спокуси і те розбиття серця й смирення, які ти мав раніше. Через боротьбу душа досягає успіху». Іоанн молив Бога про повернення спокус, і коли вони повернулися, він більше не просив позбавити його їх, а говорив: «Господи, даруй мені терпіння у боротьбі».

Авва Іоанн говорив: Безмовність у келії з постійною пам’яттю про Бога подібна до ув’язнення у темниці. До такого життя можна віднести слова: «У темниці був, і ви відвідали Мене» (Мф. 25:36).
Розповідали про авву Іоанна:

– Коли він повертався з жнив, то спершу відвідував старців для молитви та настанови. Потім співав псалми, а вже після цього приступав до молитви. Він вважав таку поступовість у заняттях необхідною для того, щоб повернути розум до стану, в якому він перебував до виходу з келії.

Авва Іоанн Колов сказав: Неможливо збудувати будівлю, починаючи з даху і продовжуючи донизу. Будівництво потрібно починати з основи, поступово піднімаючись догори.

Його запитали: – Що слід розуміти під основою? Він відповів: – Основою є ближній. Якщо ми допомагаємо й здобуваємо його, то на цьому ґрунтуються всі заповіді Христові.

Одного разу деякі з братів прийшли випробувати авву Іоанна Колова, знаючи, що він уникає розваг і не говорить про мирське. Вони сказали йому:

– Цього року був сильний дощ. Пальмові дерева наповнилися вологою і дадуть багато гілок, а братія матиме достатньо матеріалу для рукоділля.

Авва Іоанн відповів:

– Подібно до цього, коли Святий Дух сходить у серця святих, вони оновлюються і приносять паростки у страху Божому.

Розповідали про нього, що одного разу він зшивав дві корзини мотузкою. Він уже зшив одну корзину, але помітив це лише тоді, коли, працюючи, доторкнувся до стіни. Це сталося тому, що його розум перебував у духовному баченні, викликаному благодатною розумною молитвою.
Одного разу авва Іоанн сидів біля церкви. Братія оточили його і запитували про свої помисли. Один зі старців, переможений заздрістю, сказав йому:

– Іоанне, чаша твоя наповнена чарами.

Іоан відповів:

– Справді, авво! Ти сказав це, бачачи лише зовнішнє. Що ж би ти сказав, якби побачив внутрішнє?

18.Стан душі, яка бажає приносити покаяння, авва Іоанн зобразив такою притчею: «У певному місті жила красуня – блудниця, що мала багато коханців. Князь зробив їй пропозицію: “Пообіцяй жити в чистоті, і я готовий узяти тебе за дружину”. Вона пообіцяла. Князь одружився з нею і взяв її до свого дому. Дізнавшись про це, колишні її коханці зібралися і радилися між собою так: “Цей князь одружився з нею і взяв її до свого дому. Якщо ми прийдемо прямо до нього, князь піддасть нас тортурам. Ось що зробимо: підійдемо з тилу і посвистимо їй. Вона впізнає наш свист і вийде до нас: тоді ми не будемо винні”. Так і зробили. Але вона, почувши свист, заткнула вуха, втекла до внутрішньої кімнати і зачинила за собою двері».

Авва пояснював притчу так: «Блудниця – це душа; її коханці – пристрасті; князь – Христос; внутрішня кімната – вічна оселя; коханці, що свистять, – демони. Якщо душа буде постійно звертатися до Бога, то демони і пристрасті, злякавшись, покинуть її».

Авву Іоанна Колова спитали: «Що означає інок?» Він відповів: «Зусилля над собою, щоб виконувати кожну Божу заповідь, – ось що визначає інок. Хто так живе – той інок».
Авва Іоанн говорив: «Хто сильніший за лева? Але й він, шукаючи їжі, потрапляє в пастки; тоді вся його сила стає марною».
Він казав: «Наші отці їли хліб і сіль, і говорили: “Не дозволимо собі пересичення навіть хлібом і сіллю”. Тому вони були сильними у виконанні Божої справи».
Він казав своєму учневі: «Шануймо Єдиного – і всі шануватимуть нас. Якщо ж зневажимо Єдиного, тобто Бога, то нас зневажатимуть усі, і ми загинемо».
Він сказав: «Диявол почав мучити Іова, спершу відібравши його майно. Коли побачив, що Йов не піддався смутку і не відлучився від Бога, то завдав йому другої рани – на тіло. Але доблесний страждальник не згрішив навіть словом: він мав у собі Божественний скарб, через який не переставав радіти».
Якось авва Іоанн ішов зі Скита з іншими братами. Була ніч, і провідник заблукав. Брати сказали авві Іоанну: «Авво, що нам робити? Провідник заблукав, і ми можемо загинути в мандрах!» Старець відповів: «Якщо скажемо йому про це, він засмутиться і буде соромитися нас. Ось що зробимо: я скажу, що занедужав, і відмовлюся йти далі, залишуся тут до ранку». Так і зробив. Решта сказали: «І ми не підемо далі, а залишимося з тобою». Вони залишилися на місці до ранку і не докорили братові.
У Скиті був старець, сильний у тілесному подвигу, але несвідомий у розпізнаванні помислів. Він прийшов до авви Іоанна попросити допомоги в боротьбі із забудькуватістю. Вислухавши повчання, повернувся до своєї келії, але знову забув сказане. І знову прийшов до авви, і знову забув. Так повторювалося багато разів. Нарешті старець сказав: «Знаєш, авво, я знову забув те, що ти казав, і щоб не турбувати тебе, більше не приходив».

Тоді авва Іоанн сказав: «Запали свічку». Старець запалив. Авва Іоанн додав: «Принеси ще кілька свічок і запали їх від першої». Коли старець зробив це, Іоанн запитав: «Чи стало світла першої свічки менше, коли ти запалив від неї інші?» Старець відповів: «Ні». Іоанн сказав: «Так само і я: якщо весь Скит звернеться до мене, це не зменшить благодаті Христової. Приходь до мене без вагань, коли тобі потрібно».

За терпіння обох Бог забрав забудькуватість із серця старця. Такими були дії отців Скита: вони сприяли духовному зростанню тих, хто до цього прагнув, і наполягали на добродіянні.

Один брат запитав авву Іоанна: «Що мені робити? Часто до мене приходить один із братів і кличе на роботу, а я грішний і тілом немічний. Це ставить мене у скрутне становище. Як мені вчиняти, щоб не порушити заповідь?» Старець відповів йому:

«Халев сказав Ісусу Навину: «Було мені сорок років, коли Мойсей, раб Господній, послав мене з пустелі в цю землю, і тепер мені вісімдесят і п’ять років. Як тоді, так і нині можу виходити і входити на бій» (Ісус. 14:7-11). Так і ти, якщо можеш виходити і входити – виходь; якщо ж не можеш, сиди у своїй келії та оплакуй свої гріхи. Коли браття заставатимуть тебе в плачі, то не будуть змушувати до виходу».

Один старець прийшов до келії авви Іоанна і застав його сплячим. Ангел стояв біля нього і обвівав його. Старець побачив це й відійшов. Коли авва прокинувся, він запитав учня: «Чи не приходив хтось, поки я спав?» Учень відповів: «Приходив такий-то старець». І зрозумів авва Іоанн, що цей старець рівний йому за духовним зростанням і бачив ангела.
Авва Іоанн розповів: «Один духовний старець жив у самоті й був знаменитий у місті та околицях, маючи велику славу. Йому було відкрито: один із святих наближається до смерті; піди, попрощайся з ним перед його відходом. Старець подумав: «Якщо я піду вдень, люди зберуться й шануватимуть мене. Краще піду ввечері, коли темрява приховає мене».

Увечері він вирушив із келії, щоб сховатися, – і ось! З’явилися два ангели з палаючими світильниками, послані Богом освітлювати шлях старцеві. Усе місто збіглося побачити це видовище.

Скільки старець уникав слави, стільки її й отримав! Здійснилося над ним слово Писання: «всякий, хто принижує себе, піднесеться» (Лк. 14:11)».

Один із отців сказав про авву Іоанна: «Хто подібний до Іоанна, який своїм смиренням тримає весь Скит на мізинці свого пальця?»
Якось авва Іоанн сидів у Скиті. Браття оточили його й запитували про свої помисли. Один зі старців, охоплений заздрістю, сказав йому: «Іоанне, ти подібний до блудниці, яка прикрашає себе й примножує своїх коханців». Іоанн обійняв його й відповів: «Правду кажеш, отче мій».
Один учень запитав авву Іоанна: «Чи не хвилюєшся ти в душі?» Старець відповів: «Ні. У душі я такий самий, яким є і зовні».
Авва Іоанн, палкий духом (Рим. 12:11), якось почув похвалу своїй роботі від одного брата, що прийшов до нього, коли той плів мотузки. Старець промовчав. Брат повторив похвалу, але авва знову промовчав. Утретє брат похвалив його. Тоді авва сказав: «Твоїм приходом ти віддалив Бога від мене».
Авва Іоанн запитав: «Хто продав Йосифа?» Один із монахів відповів: «Браття його». Старець заперечив: «Не браття, а смирення. Він міг би сказати, що він їхній брат, і спротивитися продажу. Але він промовчав, і продало його смирення; потім воно ж зробило його володарем Єгипту».
Авва Іоанн говорив: «Хоч ми, іноки, дуже принижені перед людьми, але маємо надію, що Бог нас вшанує».
Одного разу авва Іоанн перебував у церкві й зітхнув, не помітивши, що брат стоїть позаду нього. Побачивши брата, авва вклонився й сказав: «Прости мене, отче! Я ще не навчився монашеським правилам».

Так давні іноки боялися виявити себе.

Під час жнив авва Іоанн почув, як один брат із гнівом говорив до іншого. Він залишив роботу й поспішно пішов геть.
Авва Іоанн розповів: «Одного разу я йшов дорогою зі Скита зі своїм рукоділлям. Зустрів господаря верблюдів і завів із ним розмову, але помітив, що його слова можуть довести мене до гніву. Я негайно втік, залишивши свої кошики».
Розповідали, що коли авва Іоанн у церкві почув суперечку між братами, він повернувся до своєї келії, обійшов її тричі й лише тоді зайшов усередину. Брати спитали його, чому він так зробив. Старець відповів: «Мій слух осквернився словами суперечки. Я прогулювався, щоб очиститися, і вже в спокої серця зайшов у келію».
Авва Іоанн сказав: «Якщо людина має в душі Божий заповіт, то може перебувати в келії й у безмовності. Так само може залишатися в келії той, хто, не маючи Божого заповіту, має прив’язаність до світу. Але не може перебувати в келії той, хто не має ні Божого заповіту, ні мирського».

Це означає, що вправляючись у молитві та плачі, душа насолоджується безмовністю келії. Інші дорожать келією через земну прив’язаність. Без цього перебування стає нестерпним.

Якось брат прийшов до авви Іоанна на духовну бесіду. Увечері брат зібрався йти, але розмова продовжувалася до ранку. Авва встав провести брата, але бесіда тривала до шостої години. Потім вони розділили трапезу, і брат пішов.
Розповідали про авву Іоанна, що гроші, отримані за жнива, він приносив у Скит, кажучи: «Мої вдови й сироти – усі в Скиту».
Авва Іоанн Колов досяг великого успіху в розумній молитві й переходив від неї до стану духовного видіння. Якось брат прийшов до нього взяти кошики. Він вийшов до нього і сказав: «Брате! Чого ти хочеш?» Брат відповів: «Мені потрібні кошики, авво». Старець увійшов до келії, щоб винести кошики, але, забувши про них, сів. Брат знову постукав, і коли старець вийшов, той нагадав йому про кошики. Старець увійшов до келії і знову сів, забувши про кошики. Брат постукав утретє. Старець вийшов до нього і каже: «Чого ти хочеш, брате?» Брат відповів: «Кошиків, авво». Старець узяв його за руку, ввів до келії й сказав: «Якщо тобі потрібні кошики, – бери й іди! У мене немає часу».
Якось власник верблюдів прийшов до авви Іоанна, щоб забрати його кошики й відвезти їх туди, куди було потрібно. Авва увійшов до келії, щоб винести йому кошики, взяв один кошик і забувся, бо його розум був захоплений Богом. Власник верблюдів знову потурбував його, постукавши в двері. Авва вийшов до нього, але, повернувшись до келії, знову забувся. Власник верблюдів постукав утретє. Авва вийшов до нього, і, повертаючись до келії, повторював: «Кошики – верблюд, кошики – верблюд». Повторював це, щоб більше не забутися.
Розповідали про нього: від незвичайного з’єднання з Богом розумною молитвою він не залишив її і не похитнувся навіть тоді, коли диявол, прийнявши вигляд змія, обвився навколо його тіла, пожирав його плоть і викидав її йому на обличчя.
Якось у Скиту кілька старців разом споживали їжу. Серед них був і авва Іоанн Колов. Один пресвітер, чоловік великої святості, підвівся, щоб подати трапезуючим чашу води. Але з поваги до пресвітера ніхто не погодився прийняти від нього, крім Іоанна Колова. Старці здивувалися й сказали йому: «Як ти, найменший із усіх, насмілився прийняти послугу від пресвітера?».

Він відповів: «Коли я підводжуся подавати чашу, то радію, якщо всі приймають її, як той, хто отримує велику нагороду (Мф. 10:42; Мк. 9:41). З цієї ж причини тепер і я прийняв чашу, бажаючи принести ближньому нагороду. Як би він не засмутився, якби ніхто не прийняв від нього».

Авва Іоанн Колов сказав: «Бажаю, щоб людина була причасником усіх чеснот. Щоденно, встаючи рано-вранці, починай кожну чесноту, дотримуйся Божих заповідей із великим терпінням, страхом Божим і довготерпінням, у Божій любові, з великим старанням душею і тілом, з великим смиренням, у постійному розчуленні серця, у численних молитвах і моліннях, поєднаних із зітханнями, у чистоті, у стриманості язика й очей, у терпінні образ без гніву, у душевному спокої, не відплачуючи злом за зло, у не баченні гріхів інших, у непревозношенні собою, але у визнанні себе найгіршим із усіх творінь, у відреченні від усього тілесного й від усіх тих, хто живе за плоттю, у розп’ятті, у боротьбі з гріховними намірами, у смиренні духу, у добрій волі й духовній стриманості, у пості, у плачі, у духовному розважанні, у чистоті, у настрої серця до благості для всіх, у безмовності, у праці рукоділля, у нічних чуваннях, у голоді й спразі, у холоді й наготі, у подвигу, у затворі, як у гробі, як би вже померлий або той, хто щодня очікує смерті».
Можна з упевненістю припускати, що преподобний Касіян Римлянин у наступних двох розповідях говорить про Іоанна Колова: «Авва Іоанн, настоятель великого гуртожитку й численного братства, відвідав авву Паїсія, який провів сорок років у найдальшій пустелі. Будучи в близьких стосунках із Паїсієм, Іоанн запитав у нього, як у свого колишнього товариша по початковому чернецтву, що особливого він зробив, перебуваючи в пустелі стільки часу, без турбот братів? Авва Паїсій відповів: «Сонце не бачило щоб я їв». – «А мене – у гніві», – сказав на це Іоанн».
Коли авва Іоанн відходив із цього життя, він відходив у радості, ніби повертаючись на батьківщину. Занепокоєні брати оточили його одр. Вони почали благально просити його, щоб він залишив їм у духовну спадщину якесь особливо важливу настанову, яка допомогла б їм досягти християнської досконалості. Він зітхнув і сказав: «Ніколи я не виконував своєї волі й нікого не навчав тому, чого сам раніше не зробив».

⇦Попердній розділ

Наступний розділ⇨

Святитель Ігнатій (Брянчанінов) Отечник

Святитель Ігнатій (Брянчанінов)
Отечник