Святитель Григорій Палама
Бесіда на свято Введення у Святая святих Пречистої Владичиці нашої Богородиці

📖Книга также доступна на русском

Якщо дерево пізнається по плоду своєму (Лк. 6:44), і дерево добре приносить і плоди добрі (Мф. 7:17), то як же Матері самої Благості і Родительці Вічної Краси не бути незрівнянно вищою за будь-яке благо — як те, що існує у космосі, так і надкосмічне? Бо Сила, Яка все прекрасно звершила, Цей співвічний і незмінний Образ Благості Всевишнього Отця, Предвічне, Надсутнісне і Преблаге Слово, за невимовним до нас чоловіколюбством і співчуттям забажавши прийняти на Себе наш образ, щоб закликати до Себе з найглибшого пекла наше єство, щоб оновити це застаріле єство і піднести його на пренебесну висоту, — [Слово це] потребувало, задля іпостасного з’єднання з нашою природою, прийняття нашої, але водночас оновленої плоті. Стаючи тим самим, що й ми, [Слово] знаходить — для властивого нам, людям, виношування в утробі та народження, а потім задля вигодовування і [материнського] піклування — найдобрішу Служительницю, непорочну від народження, Єдину з людського роду. [Слово знаходить] цю Приснодіву, Яку ми прославляємо і чудесне Введення Якої у храм, у Святая святих, нині святкуємо. Бог призначив Її раніше віків для спасіння і покликання роду нашого: Вона обирається з-поміж усіх від віку сущих, з усіх славних, як Своїм благочестям і розсудливістю, так і найдобрішими богоугодними звичаями, словами і ділами.

Колись винуватець зла — змій повстав проти нас, звеличився над нами і затягнув у свою прірву. Багато причин спонукало його повстати проти нас і поневолити наше єство: заздрість, суперництво, ненависть, несправедливість, підступність, хитрість і, на додаток до всього цього і подібного, його внутрішня смертоносна сила, яку він сам у собі породив, як перший відступник від істинного життя. Винуватець зла позаздрив Адаму, бачачи, що той живе у місці чистої насолоди, і сяє богоподібною славою, і підноситься [Богом] від землі на Небо, звідки він сам [сатана] по справедливості був скинутий; позаздривши ж, він із несамовитістю і зі страшною люттю напав на Адама, захотівши одягнути його смертю. Адже заздрість — не тільки матір ненависті, а й вбивства, яке і приніс нам цей чоловіконенависник-змій, що здолав нас хитрістю. Він несправедливо, але пристрасно бажав бути володарем над земнородним [людиною] задля загибелі цього створіння, створеного за образом і подобою Божою. Але оскільки диявол не мав достатньої сміливості, щоб напасти особисто сам, то вдався до обману і лукавства, і, прийнявши вигляд матеріального змія, звернувшись до земнородного нібито як друг і корисний порадник, цей воістину страшний ворог і зловмисник непомітно перейшов до дії і своєю богопротивною порадою влив у людину, наче отруту, свою смертоносну силу.

Якби Адам особливо міцно тримався Божественної заповіді, відкинувши лукаву пораду сатани, то він виявився б переможцем ворога і став би вищим за смертоносне осквернення, тим самим збезчестивши диявола, що зі скаженістю і обманом на нього нападав. Але оскільки, з одного боку, він, добровільно піддавшись гріху, зазнав поразки і став грішником, а з іншого боку, бувши коренем нашого роду, народив усіх нас своїми паростками, вже підвладними смерті, то задля того, щоб нам знищити в собі смертоносну душевну і тілесну отруту, щоб зцілити поразку, здобути перемогу і знову придбати для себе життя вічне і непошкоджене, нашому роду було необхідно набути новий Корінь. Нам було необхідно мати такого Нового Адама, Який був би не тільки безгрішним, не тільки не піддався б спокусі і залишився б абсолютно непереможеним, але й міг би прощати гріхи і визволяти від покарання тих, що підлягають йому, і не тільки б Сам володів життям, але й мав би здатність животворити інших, щоб зробити учасниками Свого життя всіх тих, хто приєднається до Нього і — за їхнім людським єством — належатиме до Його роду; причому це мало стосуватися не тільки наступних за Ним поколінь, а й усіх тих, які до Нього померли. Тому святий Павло, ця велика труба Святого Духа, вигукує: «Перший чоловік Адам став душею живою (Бут. 2:7), а останній Адам є дух животворящий» (1Кор. 15:45). Але, крім Бога, ніхто не безгрішний, не животворить і не може відпускати гріхи. Тому Новому Адаму належало бути не тільки людиною, а й Богом, щоб Він Сам по Собі був і Сущим Життям, і Премудрістю, і Правдою, і Любов’ю, і Милосердям і взагалі всяким Благом: задля того, щоб привести до оновлення старого Адама, оживотворивши його милістю, премудрістю, правдою — властивостями, протилежними тим засобам, за допомогою яких винуватець зла, цей духовний змій і джерело [всякого] зла, приніс нам тління і смерть.

Таким чином, подібно до того, як цей споконвічний вбивця людей звеличився над нами заздрістю і ненавистю, так і Начальник Життя подвизався і смирив Себе заради нас за Своїм безмірним чоловіколюбством і благістю. Воістину, Він сильно забажав спасіння Свого створіння, а таке спасіння полягало в тому, щоб це створіння виявилося відтвореним і врятованим у Ньому Самому, у Його Власній Особі. Потрібно було знову підкорити Собі [людину] подібно до того, як [раніше] і винуватець зла хотів загибелі створіння Божого, що полягала в тому, щоб поставити людину під свою владу і самому тиранічно над нею тяжіти. І як той [диявол] здійснив свою перемогу і падіння людини за допомогою несправедливості, підступності, обману, своєї хитрості, так і наш Викупитель завдав поразки винуватцю зла і оновив Своє створіння правдою, премудрістю та істиною. Але нині не час вести мову про премудрість цього [звершеного Господом] Божественного Домобудівництва.

Було справою досконалої справедливості, щоб саме наше єство, яке добровільно поневолилося і виявилося враженим, саме вступило б у боротьбу за перемогу з цим началом зла і скинуло б із себе [колишнє] добровільне рабство. Тому-то Богу і угодно було сприйняти від нас на Себе наше єство, невимовним чином іпостасно з ним з’єднавшись. Але з’єднання найвищого [Божественного] єства, чистота якого перевершує всякий розум, з оскверненим гріховним єством було неможливим раніше, ніж воно очиститься. Тому для зачаття і Народження Подателя чистоти була потрібна цілком Непорочна і Пречиста Діва, Яка була передвизначена [Богом від віку], а потім з’явилася, відкрилася, і таїнство Якої виповнилося тоді, коли безліч [пов’язаних із цим таїнством] чудесних подій прийшли в Ній до своєї [спасительної] єдності і звершення. Нині ми якраз і святкуємо пам’ять того, що колись сприяло цьому Втіленню. Бо Сущий від Бога і у Бога Бог Слово, Син, Собезначальний і Співвічний Всевишньому Отцю, став Сином Людським, Сином Цієї Приснодіви. «Іісус Христос учора і сьогодні і навіки Той же» (Євр. 13:8). Він один, незмінний за Божеством і непорочний за Людством, як про Нього передрік пророк Ісая, не вчинив беззаконня і не було омани в устах Його (Іс. 53:9 за LXX). Він один виявився зачатий не в беззаконнях, і Народження Його було не в гріхах, на противагу тому, як про себе і про всяку іншу людину свідчить пророк Давид (див. Пс. 50:7). Він один був цілком чистий і не потребував для Себе очищення: заради нас Він прийняв на Себе Страждання, Смерть і Воскресіння. [Звичайний] плотський потяг до народження, будучи незалежним від волі і не підкореним закону духу (хоча у деяких він все ж таки, силою їхньої волі, утримується в підпорядкуванні, отримуючи послаблення у тих, що ведуть цнотливий спосіб життя саме заради дітонародження), відкриває [в кожному з нас] ознаки первісного осудження [падшого Адама] і, будучи ознакою тління та являючись пристрасним рухом людини, веде до зотління і властивий тому, хто не зберіг честі, даної нашій природі від Бога, але уподібнився безсловесним [тваринам].

Тому Бог не тільки став Людиною, але й народився і сприйняв плоть саме від Чистої і Святої Діви, або, краще сказати — від Пречистої і Пресвятої: адже Ця Діва перебувала не тільки вище всякого плотського осквернення, але й навіть вище будь-яких нечистих помислів, що походять від [потягів] плоті, і тому [безмужне] зачаття відбулося в Ній не від похоті плоті, але через зішестя Святого Духа. Блага вість і віра [Самої Пресвятої Діви] стали причиною вселення [в Неї] Бога: вселення, що перемагає всяке слово, як найбільш незвичайне і вище від слова; [ось — причина Втілення], а аж ніяк не [тілесне] поєднання і не пристрасний потяг. Все це виявилося від Неї цілком відкинуто завдяки тому, що Діва жила далеко від людей і перебувала в молитві та духовних веселощах. І ось Вона промовила до ангела, що благовістив: «Я – Раба Господня; хай буде Мені по слову твоєму» (Лк. 1:38), — і, прийнявши в утробі, потім народила. Отже, для того, щоб мати достойну для цієї найвищої мети Діву, Бог раніше віків призначає і обирає з числа всіх від віку обраних [до святості] саме Цю Отроковицю, Яку ми нині оспівуємо.

Зверніть увагу і на те, звідки бере початок це обрання. Із синів Адамових був обраний Богом дивовижний Сиф, який доброчесністю вдачі, стриманістю почуттів і висотою чеснот явив себе одухотвореним небом, чому й був обраний. У його потомстві і мала народитися Ця Діва — Боголіпна Колісниця Пренебесного Бога — а народившись, закликати і всіх земнородних до Небесного всиновлення. З цієї причини і весь рід Сифа був названий синами Божими (пор. Бут. 6:2): бо з цього роду мав народитися Син Божий, оскільки й ім’я «Сиф» означає «вставання» або, краще сказати, «воскресіння», яке, насправді, і є наш Господь, Який обіцяє і дарує безсмертне життя всім віруючим у Нього. І наскільки ж точний прообраз! Сиф став для Єви, як вона сама казала, замість Авеля, якого через заздрість убив Каїн (Бут. 4:25); а Син Діви, Христос, народився для нас замість Адама, якого із заздрості умертвив винуватець і вмістилище зла [сатана]. Але Сиф не воскресив Авеля: бо він був [лише] прообразом Воскресіння, а Господь наш Іісус Христос воскресив Адама, тому що Він Сам є для земнородних Життям і Воскресінням, силою Якого і нащадки з роду Сифа [тепер уже справді, а не образно] удостоїлися, заради [давньої] надії, імені синів Божих. А те, що вони отримали нині ім’я синів Божих саме завдяки тій давній надії, являє перший названий так син Сифа, що успадкував це обрання, — Енос, який, за свідченням Мойсея, з упованням прикликав ім’я Господа Бога (Бут. 4:26 за LXX). Чи бачите, що саме на підставі цієї надії, того свого уповання, він і отримує Божественне звання [сина Божого]?

Таким чином, узгоджене з Божественним Передвіданням обрання майбутньої Матері Божої, починаючи від синів Адама і простягаючись крізь усі покоління і часи [аж до Її народження], досягло до царя і пророка Давида, а потім — і до наступників його скіпетра і роду. Коли ж настав час виконання цього Божественного обрання, тоді з дому і вітчизни Давида були обрані Богом Іоаким і Анна, які хоч і були бездітними, але своїм чистим життям і добротою вдачі перевершували чеснотою всіх інших, що належали до роду Давидового. І коли вони в молитві просили у Бога звільнення від бездітності і обіцяли присвятити Народжене ними з самого дитинства Богу, Сам Бог обіцяє їм, що їхнє Дитя стане Богоматір’ю, щоб саме від таких, що мають багато чеснот, батьків виявилася зачата Пренепорочна і Пречиста Діва і щоб, таким чином, ціломудреність у поєднанні з подвигом і з молитвою принесла б свій Плід. Плід же цей є Дівство, що нетлінно і по плоті народжує Того, Хто до початку часу [за Божеством] народився від Бога Отця, що дівствує. О, крила молитви! О, дерзновення, яке [Анна] знайшла перед Богом!

І ось, коли праведні Іоаким і Анна побачили, що удостоєні виконання свого бажання і що Божа обітниця здійснилася на ділі, тоді вони, як чесні, богоугодні і боголюбні, і самі поспішили виконати свою дану Богу обітницю: привели священну Богоотроковицю, тільки-но Вона перестала живитися [материнським] молоком, до первосвященника в Божий храм — привели Це воістину Святе і Божественне Дитя, передобрану Богоматір Діву. А Вона, незважаючи на такий малий вік, була сповнена Божественних дарів і, як Така, що [вже тоді] володіла зрілим розумом, більше за інших розуміла, що над Нею відбувається, і всіма Своїми діями показувала, що це не Її вводять у храм, але що Вона Сама за Власним бажанням приходить [на служіння] Богу, ніби природно окрилена спрямованістю до священної і Божественної любові, будучи переконана, що Її Введення у храм — у Святая святих і перебування в ньому — є жаданим для Неї і гідним Її життям. Тому-то й тодішній Божий первосвященик, збагнувши, що на Отроковиці більше, ніж на всіх інших, перебуває Божественна благодать, удостоїв Її і більшого, ніж це було можливо для інших, — ввів Її у Святая святих і наставив всіх [свідків того, що відбувалося] радісно прославити те, що звершується. І Бог сприяв Діві і посилав Їй через Свого ангела таємничу їжу, завдяки якій зміцнювалося Її тілесне єство і завдяки чому Вона стала чистішою і досконалішою навіть за небесних ангелів, маючи для служби небесних духів. Але Вона не тільки один раз була введена у Святая святих. [Отроковиця] виявилася оселена тут Богом — заради перебування разом з Ним — на довгі роки: для Її постійного проживання і мешкання. [І це також було прообразом]: адже через Неї в майбутньому мали відкритися і ті Небесні священні обителі, які призначалися для вічного життя в дар усім віруючим у Її Преславного Сина.

Але Обрана від віку також і Сама стала Святим святих. Володіючи тілесністю ще чистішою, ніж навіть [природа] духів [небесних], що очистили себе [досконалою] чеснотою, Вона змогла сприйняти в Себе Саме Іпостасне і Єдинородне Слово Пребезначального Отця. Приснодіва Марія, як Божий Скарб, нині поміщена у Святому святих, щоб у належний час, як це і сталося, послужити до збагачення і до прикраси всього: як того, що існує у космосі, так і надкосмічного. І таким чином Христос Бог являє славу Своєї Матері не тільки після Свого Різдва, але й до Свого Різдва.

Ми ж, роздумуючи про здійснене заради нас спасіння через Пресвяту Діву, усіма силами віддаймо Їй подяку і хвалу. І воістину, якщо вдячна жінка [про яку оповідає нам Євангеліє], почувши від Господа лише кілька спасительних слів, тієї ж миті віддала подяку Його Матері, піднісши голос посеред натовпу і сказавши Христу: «Блаженна утроба, що носила Тебе, і груди, що годували Тебе!» (Лк. 11:27), — то тим більше і ми, християни, що маємо накресленими в наших серцях слова вічного життя, — і не тільки слова, але й [Христові] чудеса і Страждання і, через страждання, Воскресіння [в Ньому] з мертвих нашого єства і Вознесіння [в Ньому] цієї природи від землі на Небо, і обіцяне нам безсмертне життя, і незмінне спасіння, — невже ж і ми не будемо невпинно славити і ублажати Матір Началоположника нашого спасіння і Подателя життя, святкуючи Її зачаття і народження, а нині — Її вселення у Святая святих.

Переселімося ж, браття, від землі на Небо, перенесімося від плоті до духу, звернімо нашу любов від тимчасового до вічного. Станьмо зневажати плотські насолоди, які служать приманкою для душ і скороминущі. Забажаймо духовних і благодатних дарів, як таких, що є нетлінними. Відвернімо свій розум і свою увагу від земних клопотів і піднесімо їх у небесну безодню — у те Святе святих, де нині мешкає Богородиця. Бо саме таким чином, з богоугодним дерзновенням і користю, Її досягнуть наші піснеспіви і молитви; ми ж, завдяки Її заступництву, володіючи нинішніми земними благами, станемо також і спадкоємцями майбутніх нескінченних благ, благодаттю і чоловіколюбством Господа нашого Іісуса Христа, що заради нас народився від Неї, Йому ж належить слава, держава, честь і поклоніння з Безначальним Його Отцем і з Вічним і Животворчим Його Духом нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь.