Блаженний Аврелій Августин
Три проповіді на Вознесіння Господнє

📖Книга также доступна на русском

 

Проповідь 262

Господь Іісус, Єдинородний Син Отця, співвічний Отцю, так само невидимий, так само незмінний, так само всемогутній, так само Бог, задля нас (як ви знаєте, як прийняли і сповідуєте) став людиною, прийнявши людську природу, не втративши Божественної. Всемогутній став прихованим, немічний явився. Він народився, як вам відомо, щоб ми відродилися, і помер, щоб ми не вмирали вічно, але невдовзі, тобто на третій день, воскрес і пообіцяв нам воскресіння тіла в кінці. Він з’явився перед очима учнів, щоб вони бачили, і доторкалися руками, запевняючи їх у тому, ким став, не відкидаючи того, Ким був завжди. З ними [апостолами] перебував, як ви чули, протягом сорока днів, входячи і виходячи, споживаючи їжу і п’ючи (але вже не з потреби, а з влади), і виявляючи істинність Своєї плоті, їм знайомої, знаки Своїх страждань на хресті і безсмертного життя, що засяяло з гробу.

Сьогодні ми святкуємо день Його Вознесіння. Окрім того, цей день ознаменований і місцевим храмовим святом: у цей день тут було поховано святого Леонтія, засновника цієї базиліки. Однак світло зірки зазвичай затьмарюється сяйвом Сонця, і оскільки я вже почав, дозвольте мені говорити про Господа. Втім, добрий слуга завжди радіє, коли прославляється його Владика.

Отже, в цей день, сороковий після Свого Воскресіння, Господь вознісся на Небо. Ми цього не бачили, але віруємо. Ті, що бачили, сповістили нам про це і проповіддю наповнили всесвіт. Вам відомі ті, що бачили й нам сповістили: це ті, про кого сказано: Немає народу і немає племені, де б не було чути голосу їх. По всій землі пройшов голос їхній, і до країв всесвіту слова їхні (Пс. 18:4-5). Отже, і до нас вони дійшли, і нас пробудили. Ось, нині це свято відзначається у всьому світі.

Пригадайте псалом. Кому сказано: Вознесися на небеса, Боже (Пс. 107:6 за старолатинським перекладом)? Хіба Отцю сказано: вознесися, коли Він ніколи не принижувався? «Вознесися, – каже псалмоспівець, – Ти, Хто був у лоні Матері. Ти, створений у Тій, Яку Сам створив. Ти, Хто лежав у яслах і як Немовля ссав груди. Ти, Хто носиш світ, але був носимий Матір’ю. Тебе, приниженого, бачив старець Симеон, але прославив велич Твою. Вдова Анна бачила Тебе Немовлям, але пізнала Всемогутнім. Ти, Хто був голодний і спраглий заради нас, втомлювався в дорозі заради нас (невже може відчуває голод Хліб, буває спраглим Джерело, втомлюється Путь?). Ти все це перетерпів за нас, Ти, Який і спав, але ніколи не задрімаєш, охороняючи Ізраїль (див. Пс. 120:4). Нарешті, Ти – Той, Кого зрадив Іуда, Кого купили іудеї, але не здобули собі. Ти – арештований, зв’язаний, відданий на бичування, увінчаний терням, повішений на Древі, проколотий списом, померлий, похований. Вознесися на небеса, Боже! Вознесися, – каже, – вознесись на небеса: бо Ти є Бог. Сядь на Небі, Ти, Хто висів на Хресті. Тебе, засудженого, ми очікуємо як Суддю грядущого». Як можемо ми в це вірити, якщо не завдяки діянню Того, Хто підіймає з землі убогого і підносить із гною нужденного (Пс. 112:7 за старолатинським перекладом)? Він Сам підняв убоге Своє тіло і посадив його з князями народів Своїх (Пс. 46:9-10), – з князями, з якими буде судити живих і мертвих. З тими посадив це убоге тіло, кому сказав: сядете… на дванадцяти престолах судити дванадцять колін Ізраїлевих (Мф. 19:28).

Отже, Вознесися на небеса, Боже. І це вже сталося, це звершилося. Але ми кажемо: «чи справді збулося передбачене псалмоспівцем вознесіння Бога на Небо?». Ми цього не бачили, але віримо. Віримо, бо перед нашими очима те, що слідує за цим: Вознесися на небеса, Боже, і по всій землі слава Твоя! (Пс. 107:6 за старолатинським перекладом). Хай не вірить першому той, хто не бачить останнього. Справді, що значить: і по всій землі слава Твоя? Це означає, що по всій землі – Церква Твоя; по всій землі – Твоя обручена; по всій землі – Твоя наречена, улюблена, голубиця Твоя, ближня Твоя. Вона – Твоя слава. «Чоловік, – каже апостол, – не повинен покривати голову, бо він – образ і слава Божа; а жінка – слава чоловіка» (1Кор. 11:7). Якщо жінка – слава чоловіка, то Церква – слава Христа. Амінь.

 

Проповідь 377

Возлюблені браття! Хто достойно виголосить слово тимчасове про Слово вічне? Чи належно наша нікчемність прославить Його велич? Нехай хвалять небеса, нехай хвалять сили, нехай хвалять вишні влади, нехай хвалять небесні світила, нехай хвалять зорі, нехай хвалить, скільки може, і земля — не для того, щоб прославити достойно, а щоб не осудити себе за невдячність. Хто пояснить, хто вимовить, хто навіть осягне Того, Хто сягає від краю й до краю і все влаштовує на благо (Прем. 8:1), як Він радісно спішить пройти Свій шлях, як з краю небес — вихід Його, і рух Його — до краю небес (Пс. 18:6-7 за старолатинським перекладом)? Якщо Він сягає всюди, то звідки виходить? Якщо Він сягає всюди, то куди йде? Простором не поширюється, часом не змінюється, не має ні входу, ні виходу; але, перебуваючи Сам у Собі, обіймає все. Який простір не містить Всемогутнього, який не вміщує Незмірного, який не приймає Того, Хто гряде?

Якщо судити з усього сказаного, ми не здатні нічого про Нього промовити. Але щоб навчити смиренних говорити про Нього дещо, Господь смирив Себе, прийнявши образ раба (Флп. 2:7-8). У цьому образі Він зійшов; у цьому образі, за словами Євангелія, зростав у премудрості (Лк. 2:52); у цьому образі страждав, твердо подвизався (пор. 1Хрон. 11:10), помер, переміг смерть і воскрес; у цьому ж образі повернувся на Небо Той, Хто ніколи не відступав від Неба. Отже, Благословенний на тверді небесній (Дан. 3:56) Той, Хто, за апостолом, став за нас прокляттям… щоб благословення Авраамове поширилось на язичників (Гал. 3:13-14). Радіє, як велетень (Пс. 18:6). Який це велетень — Той, Хто переміг смерть. Який велетень? Той, Хто зруйнував ворота аду, вийшов і вознісся, Хто є Цар Слави (Пс. 23:8 за старолатинським перекладом), задля Кого сказано деяким князям: Князі, піднесіть ворота ваші, і піднесіться, врата вічні! (Пс. 23:7 за старолатинським перекладом). Піднесіться: Він великий. Піднесіться: ви тісні, тому не вмістите Його. Піднесіться, щоб увійшов Цар Слави (Пс. 23:7 за старолатинським перекладом). Але вони жахаються: хто є цей Цар слави? Він не впізнається. Чи тільки Він — Бог? Ні, Він і Людина; чи тільки Людина? Ні, Він і Бог. Він страждає — чи справді Він Бог? Він воскресає — чи справді Людина? І Бог Він, і Людина: бо істинно страждає, і істинно воскресає. В одному і тому ж псалмі це говориться двічі: Князі, піднесіть ворота ваші, і піднесіться, врата вічні! І ввійде Цар Слави (Пс. 23:7,9 за старолатинським перекладом). Повторення цих слів після тих самих може видатись зайвим і непотрібним. Але зауважте кінець повторення цих слів. Зрозумійте, навіщо сказано це двічі. Йому, що одного разу сходить і одного разу возноситься, відкриваються два роди воріт — аду і Неба. Бог з’являється в аді! Людина приймається Небом! І при тій, і при іншій події, в тому, і в іншому місці жахаються князі. Хто є цей Цар Слави? Почуй, що відповідається тим і іншим. Одним у відповідь на запитання мовиться: Господь міцний і сильний, Господь, сильний у битві (Пс. 23:8). У якій битві? У тій, де за смертних помирає, Один за всіх страждає; де не чинить опір як Всемогутній, але перемагає як смертний. Отже, великий цей Цар Слави, великий і для сил адських. Але те ж саме повторюється й владам небесним: піднесіть ворота ваші, і піднесіться, врата вічні! Невже там немає вічних воріт, коли Петро отримав від них ключі? Але оскільки Той, Хто Возноситься, возносить із Собою людину, то говориться про Нього як про Того, Кого не впізнали: хто є цей Цар Слави? І оскільки тут Він вже з’являється не як воїн, а як переможець, оскільки не бореться, а торжествує — то й відповідається не: Господь, сильний у битві, а: Господь Сил — Він є Цар Слави (Пс. 23:10 за старолатинським перекладом). Амінь.

 

Проповідь 395

Нині ми святкуємо Вознесіння Господа на Небо. Хай не буде марним заклик: Піднесімо вгору серця![1] Але всім серцем вознесімося і ми з Господом, за настановою апостола: якщо ви воскресли з Христом, то шукайте горнього, де Христос сидить праворуч Бога; думайте про горнє, а не про земне (Кол. 3:1-2). Діяльністю будемо перебувати на землі, а бажанням вознесення — на Небі. Тут — надія, там — наша мета. Якщо ж мета — там, то надія завершиться, коли до нас прийде саме очікуване. Послухайте, що про надію сказав апостол: ми спасенні в надії. Надія ж, коли бачить, не є надією; бо якщо хтось бачить, чого йому і надіятись? Але коли надіємось на те, чого не бачимо, тоді очікуємо з терпінням (Рим. 8:24-25).

Зверніть увагу на людські справи. Наприклад, якщо хтось сподівається взяти собі жінку, то значить, ще не має її (бо якщо має, чого йому надіятись?); але бере жінку, заради якої сподівався, і вже не надіється. Надія щасливо завершується, коли знаходиться її предмет. Так і мандрівник сподівається досягти своєї Батьківщини: поки він — не там, то він сподівається; коли ж приходить туди, то вже не сподівається, бо замість надії має саму річ. Надія щасливо завершується, коли ми отримуємо те, чого чекали. Отже, улюблені, почуте нами: «Піднесімо вгору серця!» — хай здійснюється у самому серці. Будемо думати про майбутнє життя. Будемо добре жити тут, щоб жити там.

Подивіться, чого удостоїв нас Господь наш! Він, Хто створив нас, зійшов до нас, тому що ми відпали від Нього. Якщо ж Він зійшов до нас, то підняв нас. Уже в тілі Своєму підняла нас Глава наша; куди Він – туди підуть і члени тіла. Члени тіла ввійдуть туди згодом, куди спершу ввійшла Глова. Він — Глова, ми — члени тіла. Він — на Небі, ми — на землі. Чи далеко Він від нас? — Ні. Якщо подивитися з огляду на простір, то далеко; але подивися на любов: Він — з нами, бо якби не був з нами, то не сказав би в Євангелії: і ось, Я з вами у всі дні аж до кінця віку (Мф. 28:20). Якщо Він — не з нами, то не покликав би з Неба: Савле, Савле! чому ти Мене гониш? (Діян. 9:4). Тоді як Савл переслідував не Його, а святих Його, рабів Його, або, вірніше сказати, членів тіла Його. «Ось, — говорить, — Я на Небі, ти — на землі, і переслідуєш Мене. Чому Мене? Бо вони —Мої частини тіла: в цих Моїх частинах тіла Я перебуваю там». Хіба мовчить мій язик, коли топчуть Мою стопу? Отже, Той, Хто створив небо і землю, зійшов на землю заради того, кого створив із землі, і звідси підняв землю на Небо. Тому те, що спочатку відбулось в Ньому, будемо чекати у кінці [і для себе]. Він віддасть нам те, що обіцяв (у цьому ми запевнені: зобов’язання дане нам — написане Євангеліє). Віддасть неодмінно. І чи може бути, щоб Він не віддав нам життя Свого, коли заради нас віддав Свою смерть? Страждання, образи, наруги, усяке безчестя Він прийняв за нас на землі; то хіба не дарує нам Царства, блаженства, безсмертя, вічності? Він переніс наше зло, то як не дасть нам Свого блага?

Тож ходімо в цій надії з упевненістю, знаючи, що Той, Хто обіцяв — вірний; але будемо жити так, щоб ми без сорому могли сказати Йому: «Ми виконали те, що Ти повелів; воздай нам те, що обіцяв». Амінь.

____________________________________________________________________________

[1] Заклик священника до народу на Літургії перед Євхаристійною молитвою.