Послання до Римлян: Рим. 10:11–11:2

Рим. 10:11–11:2 зач. 104

Глава 10

зач. 1031Бра́ття! бажа́ння мого́ се́рця і моли́тва до Бо́га за Ізра́їль на спасі́ння.

2Бо сві́дчу їм, що ма́ють ре́вність по Бо́зі, та не за ро́зумом.

3Бо, не розумі́ючи пра́ведності Бо́жої і намага́ючись поста́вити вла́сну пра́ведність, вони́ не скори́лись пра́ведності Бо́жій,

4бо кіне́ць зако́ну – Христо́с, до пра́ведності ко́жного ві́руючого.

5Мойсе́й пи́ше про пра́ведність від зако́ну: люди́на, яка́ ви́конала його́, жива́ бу́де ним.

6А пра́ведність від ві́ри так гово́рить: не кажи́ в се́рці твоє́му: хто зі́йде на не́бо? то́бто Христа́ звести́.

7Або́ хто зі́йде в безо́дню? то́бто Христа́ з ме́ртвих підня́ти.

8Але́ що гово́рить Писа́ння? Бли́зько до те́бе сло́во, в уста́х твої́х і в се́рці твої́м, то́бто сло́во ві́ри, яке́ пропові́дуємо.

9Бо якщо́ уста́ми твої́ми бу́деш спові́дувати Іісу́са Го́сподом і се́рцем твої́м ві́рувати, що Бог воскреси́в Його́ з ме́ртвих, то спасе́шся,

10бо се́рцем ві́рують до пра́ведності, а уста́ми спові́дують до спасі́ння.

зач. 10411Бо Писа́ння гово́рить: уся́кий, хто ві́рує в Ньо́го, не посоро́миться.

12Тут нема́ різни́ці між іуде́єм та е́лліном, бо оди́н Госпо́дь у всіх, бага́тий для всіх, хто призива́є Його́.

13Бо вся́кий, хто покли́че ім’я́ Госпо́днє, спасе́ться.

14Але́ як покли́кати Того́, в Ко́го не уві́рували? як ві́рувати в То́го, про Ко́го не чу́ли? як чу́ти без пропові́дника?

15І як пропові́дувати, коли́ не бу́дуть по́слані? як напи́сано: як прекра́сні но́ги тих, хто благовісти́ть мир, хто благовісти́ть благе́!.

16Але́ не всі послу́хались благовіствува́ння. Бо Іса́ія гово́рить: Го́споди! хто пові́рив тому́, що почу́в від нас?.

17Ото́ж ві́ра від слу́хання, а слу́хання від сло́ва Бо́жого.

18Але́ пита́ю: хіба́ вони́ не чу́ли? Навпаки́, по всій землі́ пройшо́в го́лос ї́хній, і до кра́ю все́світу слова́ ї́хні.

19Ще пита́ю: хіба́ Ізра́їль не знав? Але́ пе́рший Мойсе́й гово́рить: Я ви́кличу у вас ре́вність не наро́дом, розгні́ваю вас наро́дом нерозу́мним.

20А Іса́ія сміли́во ка́же: Мене́ знайшли́ ті, які́ не шука́ли Мене́; Я відкри́вся тим, які́ не розпи́тували про Ме́не.

21Про Ізра́їль же ка́же: ці́лий день Я простяга́в ру́ки Мої́ до наро́ду непокі́рливого і впе́ртого.

Глава 11

1Отже, пита́ю: невже́ Бог відки́нув наро́д Свій? Зо́всім ні. Бо і я ізраїльтя́нин, з сі́м’я Авраа́мового, з колі́на Веніамі́нового.

зач. 1052Не відки́нув Бог наро́ду Свого́, яки́й Він напере́д знав. Хіба́ не зна́єте, що гово́рить Писа́ння про Іллю́? Як він ска́ржиться Бо́гові на Ізра́їль, ка́жучи:

3Го́споди! проро́ків Твої́х уби́ли, жерто́вники Твої́ зруйнува́ли; залиши́вся я оди́н, і моє́ї душі́ шука́ють.

4Що ж гово́рить йому́ Бо́жа ві́дповідь? Я збері́г Собі́ сім ти́сяч чолові́к, які́ не преклони́ли колі́на пе́ред Ваа́лом.

5Так і тепе́р, за вибрання́м благода́ті, збері́гся оста́ток.

6Але́ якщо́ за благода́ттю, то не за діла́; іна́кше благода́ть не була́ б уже́ благода́ттю. А якщо́ за діла́, то це вже не благода́ть; іна́кше ді́ло вже не є ді́ло.

7Що ж? Ізра́їль, чого́ шука́в, того́ не оде́ржав; ви́брані ж оде́ржали, а і́нші озло́билися,

8як напи́сано: Бог дав їм ду́ха сонли́вості, о́чі, яки́ми не ба́чать і ву́ха, яки́ми не чу́ють, аж до цього́ дня.

9І Дави́д гово́рить: хай бу́де тра́пеза їх сі́ттю, і тене́тами, і петле́ю на відпла́ту їм;

10хай потьма́ряться о́чі ї́хні, щоб не ба́чили; і хребе́т ї́хній хай наза́вжди зігне́ться.

11Ото́ж пита́ю: невже́ вони́ спіткну́лися, щоб зо́всім упа́сти? Зо́всім ні. Але́ від ї́хнього паді́ння спасі́ння язи́чникам, щоб ви́кликати в них ре́вність.

12Якщо́ ж паді́ння ї́хнє – бага́тство сві́тові, і зме́ншення ї́хнє – бага́тство язи́чникам, то тим бі́льше повнота́ ї́хня.

зач. 10613Вам кажу́, язи́чникам. Як Апо́стол язи́чників, я прославля́ю служі́ння моє́.

14Чи не збуджу́ ре́вності у рі́дних мої́х по пло́ті і чи не спасу́ де́кого з них?

15Бо якщо́ відто́ргнення їх є прими́рення сві́ту, то чим бу́де прийняття́ їх, як не життя́м з ме́ртвих?

16Якщо́ поча́ток святи́й, то й ці́ле; і якщо́ ко́рінь святи́й, то й гілки́.

17Коли́ ж де́які з гіло́к відломи́лися, а ти, бу́дучи ди́кою масли́ною, прищепи́вся на мі́сце ї́хнє і став спі́льником ко́реня та со́ку масли́ни,

18то не хвали́ся пе́ред гілка́ми. Якщо́ ж хва́лишся, то згада́й, що не ти ко́рінь трима́єш, а ко́рінь тебе́.

19Ска́жеш: гілки́ відломи́лися, щоб мені́ прищепи́тися.

20До́бре. Вони́ відломи́лися неві́р’ям, а ти трима́єшся ві́рою: не горди́сь, а бі́йся.

21Бо якщо́ Бог не пощади́в приро́дних гіло́к, то, гляди́, чи пощади́ть і тебе́.

22Ото́ж ба́чиш бла́гість і суво́рість Бо́жу: суво́рість до тих, що відпа́ли, а бла́гість до те́бе, якщо́ ти перебува́тимеш у бла́гості Бо́жій, іна́кше і ти бу́деш відсі́чений.

23Але́ і ті, якщо́ не перебува́тимуть у неві́р’ї, прище́пляться, бо Бог ма́є си́лу знов прищепи́ти їх.

24Бо коли́ ти, відсі́чений від ди́кої за приро́дою масли́ни, прищепи́вся до до́брої масли́ни, то тим бі́льше ці, приро́дні, прище́пляться до своє́ї масли́ни.

зач. 10725Бо я не хо́чу, щоб ви, бра́ття, не зна́ли ціє́ї таємни́ці, – щоб ви не мрі́яли про се́бе, – що ослі́плення Ізра́їля ста́лося частко́во, до́ки вві́йде по́вна кі́лькість язи́чників;

26таки́м чи́ном весь Ізра́їль спасе́ться, як напи́сано: при́йде від Сіо́ну Визволи́тель, і відве́рне нече́стя від Я́кова.

27Таки́й їм від Ме́не запові́т, коли́ зніму́ з них гріхи́ ї́хні.

28Щодо́ благові́стя, вони́ вороги́ зара́ди вас; а що́до вибрання́ – улю́блені Бо́жі зара́ди отці́в.

29Бо дари́ і покли́кання Бо́же непору́шні.

30Як і ви коли́сь проти́вились Бо́гові, а ни́ні поми́лувані че́рез непоко́ру ї́хню,

31так і вони́ тепе́р проти́вляться зара́ди ва́шого поми́лування, щоб і вони́ самі́ були́ поми́лувані.

32Бо всіх Бог трима́є у непоко́рі, щоб усі́х поми́лувати.

33О, глибина́ бага́тства і прему́дрості і ро́зуму Бо́жого! Які́ незбагне́нні суди́ Його́ і недослі́джені путі́ Його́!

34Бо хто пізна́в ро́зум Госпо́дній? Або́ хто був пора́дником Йому́?.

35Або́ хто дав Йому́ напере́д, щоб Він пови́нен був відда́ти?

36Бо все із Ньо́го, Ним і до Ньо́го. Йому́ сла́ва пові́ки, амі́нь.