Євангеліє від Матфея: Мф. 26:40–27:2

Мф. 26:40–27:2 зач. 109

Глава 26

зач. 1071Коли́ Іісу́с скінчи́в усі́ ці слова́, то сказа́в у́чням Свої́м:

2ви зна́єте, що че́рез два дні бу́де Па́сха, і Син Людськи́й ви́даний бу́де на розп’я́ття.

3Тоді́ зібра́лись первосвяще́нники, кни́жники і старі́йшини наро́ду у дворі́ первосвяще́нника, на ім’я́ Каіа́фа,

4і ви́рішили на ра́ді взя́ти Іісу́са пі́дступом і вби́ти;

5але́ говори́ли: ті́льки не в свя́то, щоб не ста́лося обу́рення в наро́ді.

зач. 1086Коли́ ж Іісу́с був у Віфа́нії, в до́мі Си́мона прокаже́ного,

7підійшла́ до Ньо́го жі́нка з алава́стровою посу́диною дорогоці́нного ми́ра і злива́ла Йому́, возлежа́лому, на го́лову.

8Поба́чивши це, у́чні Його́ обу́рились і говори́ли: до чо́го така́ тра́та?

9Бо мо́жна було́ б це ми́ро прода́ти за вели́ку ці́ну і розда́ти вбо́гим.

10Але́ Іісу́с, зрозумі́вши це, сказа́в їм: що турбу́єте жі́нку? вона́ до́бре ді́ло зроби́ла для Ме́не:

11бо вбо́гих завжди́ ма́єте з собо́ю, а Мене́ не завжди́ ма́єте;

12зли́вши ми́ро це на ті́ло Моє́, вона́ приготува́ла Мене́ на погребі́ння;

13і́стинно кажу́ вам: де ті́льки бу́де пропові́дане Єва́нгеліє це по всьо́му сві́ті, ска́зано бу́де в па́м’ять її́ і про те, що вона́ зроби́ла.

14Тоді́ оди́н з двана́дцяти, зва́ний Іу́да Іскаріо́т, пішо́в до первосвяще́нників

15і сказа́в: що дасте́ ви мені́, і я вам ви́дам Його́? Вони́ запропонува́ли йому́ три́дцять срібнякі́в;

16і відто́ді він шука́в наго́ди, щоб ви́дати Його́.

17Пе́ршого ж дня опрі́сноків у́чні приступи́ли до Іісу́са і сказа́ли Йому́: де вели́ш нам приготува́ти Тобі́ па́сху?

18Він сказа́в: піді́ть у мі́сто до тако́го-то і скажі́ть йому́: Учи́тель гово́рить: час Мій бли́зько; в те́бе спра́влю па́сху з у́чнями Мої́ми.

19У́чні зроби́ли, як звелі́в їм Іісу́с, і приготува́ли па́сху.

20Коли́ ж наста́в ве́чір, Він возлі́г з дванадцятьма́ у́чнями;

21і коли́ вони́ ї́ли, сказа́в: і́стинно кажу́ вам, що оди́н з вас зра́дить Мене́.

22Вони́ ду́же засмути́лись, і почали́ говори́ти Йому́ ко́жен з них: чи не я, Го́споди?

23Він же сказа́в у ві́дповідь: хто опусти́в зі Мно́ю ру́ку в блю́до, той зра́дить Мене́;

24проте́ Син Людськи́й іде́, як пи́сано про Ньо́го, але́ го́ре тій люди́ні, яко́ю Син Людськи́й бу́де зра́джений: кра́ще було́ б цій люди́ні не наро́джуватися.

25При цьо́му і Іу́да, зра́дник Його́, сказа́в: чи не я, Равві́? Іісу́с гово́рить йому́: ти сказа́в.

26І коли́ вони́ ї́ли, Іісу́с взяв хліб і, благослови́вши, перелама́в і, роздаючи́ у́чням, сказа́в: приймі́ть, ї́жте; це є Ті́ло Моє́.

27І, взя́вши ча́шу та подя́кувавши, пода́в їм і сказа́в: пи́йте з не́ї всі,

28бо це є Кров Моя́ Ново́го Заві́ту, що за багатьо́х пролива́ється на відпу́щення гріхі́в.

29Кажу́ ж вам, що відни́ні не бу́ду пи́ти від пло́ду цього́ виногра́дного до то́го дня, коли́ пи́тиму з ва́ми нове́ вино́ в Ца́рстві Отця́ Мого́.

30І, проспіва́вши, пішли́ на го́ру Єлео́нську.

31Тоді́ гово́рить їм Іісу́с: всі ви споку́ситесь про Ме́не в цю ніч, бо напи́сано: уражу́ па́стиря, і розбіжа́ться ві́вці ота́ри;

32пі́сля ж воскресі́ння Мого́ попере́джу вас у Галіле́ї.

33Петро́ сказа́в Йому́ у ві́дповідь: якщо́ і всі споку́сяться про Те́бе, то я ніко́ли не спокушу́сь.

34Іісу́с сказа́в Йому́: і́стинно кажу́ тобі́, що в цю ніч, перш ніж проспіва́є пі́вень, ти три́чі зрече́шся Мене́.

35Гово́рить Йому́ Петро́: хоч би мені́ довело́сь і вме́рти з Тобо́ю, не зречу́ся Тебе́. Поді́бне говори́ли і всі у́чні.

36По́тім прихо́дить з ни́ми Іісу́с до місце́вості, що зве́ться Гефсіма́нією, і гово́рить у́чням: поси́дьте тут, по́ки Я піду́, помолю́ся там.

37І, взя́вши з Собо́ю Петра́ і обо́х сині́в Зеведе́євих, поча́в сумува́ти й тужи́ти.

38Тоді́ гово́рить їм Іісу́с: душа́ Моя́ суму́є смерте́льно; побу́дьте тут і пильну́йте зі Мно́ю.

39І, відійшо́вши тро́хи, упа́в Він доліли́ць, моли́вся і говори́в: О́тче Мій! якщо можли́во, хай обмине́ Мене́ ча́ша ця; втім, не як Я хо́чу, а як Ти.

40І прихо́дить до у́чнів і знахо́дить їх спля́чими, і гово́рить Петро́ві: чи так не змогли́ ви й одніє́ї годи́ни попильнува́ти зі Мно́ю?

41Пильну́йте й молі́ться, щоб не зазна́ти споку́си: дух бадьо́рий, плоть же не́мічна.

42Ще, відійшо́вши вдру́ге, моли́вся, ка́жучи: О́тче Мій! якщо́ не мо́же ча́ша ця мину́ти Мене́, щоб Мені́ не пи́ти її́, хай бу́де во́ля Твоя́.

43І, прийшо́вши, знахо́дить їх зно́ву спля́чими, бо в них о́чі обважні́ли.

44І, залиши́вши їх, зно́ву відійшо́в і помоли́вся втре́тє, сказа́вши те ж сло́во.

45Тоді́ прихо́дить до у́чнів Свої́х і гово́рить їм: ви все ще спите́ і відпочива́єте? ось, набли́зився час, і Син Людськи́й видає́ться в ру́ки грі́шників;

46вста́ньте, піде́мо: ось, набли́зився той, хто зра́джує Мене́.

47І, коли́ Він ще говори́в, ось Іу́да, оди́н з дванадцятьо́х, прийшо́в і з ним бага́то наро́ду з меча́ми та кия́ми, від первосвяще́нників і старі́йшин наро́дних.

48Зра́дник же Його́ пода́в їм знак, сказа́вши: Кого́ я поцілу́ю, Той і є, бері́ть Його́.

49І, відра́зу ж підійшо́вши до Іісу́са, сказа́в: ра́дуйся, Равві́! І поцілува́в Його́.

50Іісу́с же сказа́в йому́: дру́же, для чого́ ти прийшо́в? Тоді́ підійшли́, накла́ли ру́ки на Іісу́са, і взяли́ Його́.

51І ось, оди́н з тих, що були́ з Іісу́сом, простягну́вши ру́ку, ви́хопив меч свій і, вда́ривши раба́ первосвяще́нника, відсі́к йому́ ву́хо.

52Тоді́ Іісу́с гово́рить йому́: верни́ меч твій на його́ мі́сце, бо всі, хто ві́зьме меч, від меча́ і заги́нуть;

53чи ду́маєш, що Я не мо́жу тепе́р ублага́ти Отця́ Мого́, і Він дасть Мені́ бі́льш, як двана́дцять легіо́нів А́нгелів?

54Як же збу́дуться Писа́ння, що так пови́нно бу́ти?

55Тоді́ сказа́в Іісу́с до наро́ду: ні́би на розбі́йника ви́йшли ви з меча́ми та кия́ми, щоб взя́ти Мене́; ко́жного дня сиді́в Я з ва́ми, навча́ючи в хра́мі, і ви не бра́ли Мене́.

56Це ж усе́ ста́лося, щоб збули́ся писа́ння проро́ків. Тоді́ всі у́чні, залиши́вши Його́, розбі́глися.

зач. 10957А во́їни, які́ взяли́ Іісу́са, повели́ Його́ до Каіа́фи, первосвяще́нника, де зібра́лись кни́жники і старі́йшини.

58Петро́ ж йшов за Ним здаля́, до дво́ру первосвяще́нника; і, ввійшо́вши всере́дину, сів із слу́гами, щоб ба́чити кіне́ць.

59Первосвяще́нники і старі́йшини і весь синедріо́н шука́ли лжесві́дчення про́ти Іісу́са, щоб уби́ти Його́,

60і не знахо́дили; і, хоч бага́то лжесві́дків прихо́дило, не знайшли́. Але́, наре́шті, прийшли́ два лжесві́дки

61і сказа́ли: Він говори́в: мо́жу зруйнува́ти храм Бо́жий і за три дні збудува́ти його́.

62І, вста́вши, первосвяще́ник сказа́в Йому́: чому́ ж нічо́го не відповіда́єш? що вони́ про́ти те́бе сві́дчать?

63Іісу́с мовча́в. І первосвяще́нник сказа́в Йому́: заклина́ю Тебе́ Бо́гом живи́м, скажи́ нам, чи ти Христо́с, Син Бо́жий?

64Іісу́с гово́рить йому́: ти сказа́в; а на́віть кажу́ вам: відни́ні поба́чите Си́на Людсько́го, Котри́й сиді́тиме право́руч си́ли і йти́ме на хма́рах небе́сних.

65Тоді́ первосвяще́нник розде́р о́дяг свій і сказа́в: Він богоху́льствує! Наві́що нам ще сві́дки? ось, ті́льки що ви чу́ли богоху́льство Його́!

66Як вам здає́ться? Вони́ ж ска́зали у ві́дповідь: пови́нен сме́рті.

67Тоді́ плюва́ли Йому́ в лице́ і знуща́лися з Ньо́го, а де́які би́ли Його́ по щока́х

68і говори́ли: проречи́ нам, Христе́, хто вда́рив Тебе́?

69Петро́ ж сиді́в у дворі́. І підійшла́ до ньо́го одна́ раби́ня і сказа́ла: і ти був з Іісу́сом Галіле́янином.

70Він же відрі́кся пе́ред усіма́, ка́жучи: не зна́ю, що ти гово́риш.

71Коли́ ж він вихо́див за воро́та, поба́чила його́ і́нша, і гово́рить тим, що були́ там: і цей був з Іісу́сом Назоре́єм.

72І він зно́ву відрі́кся з кля́твою, що не зна́є Цього́ Чолові́ка.

73Тро́хи зго́дом підійшли́ ті, що стоя́ли там, і сказа́ли Петро́ві: спра́вді і ти з них, бо і мо́ва твоя́ викрива́є тебе́.

74Тоді́ він поча́в кля́стися й божи́тися, що не зна́є Цього́ Чолові́ка. І ра́птом заспіва́в пі́вень.

75І згада́в Петро́ сло́во, ска́зане йому́ Іісу́сом: перш ніж проспіва́є пі́вень, три́чі відрече́шся від Ме́не! І, ви́йшовши геть, пла́кав гі́рко.

Глава 27

зач. 1101Коли́ ж наста́в ра́нок, усі первосвяще́нники і старі́йшини наро́ду зібра́ли ра́ду на Іісу́са, щоб уби́ти Його́;

2і, зв’яза́вши Його́, відвели́ і ви́дали Його́ По́нтію Піла́ту, прави́телю.

зач. 1113Тоді́ Іу́да, зра́дник Його́, поба́чивши, що Він засу́джений, і, розка́явшись, поверну́в три́дцять срібнякі́в первосвяще́нникам та старі́йшинам,

4ка́жучи: согріши́в я, зра́дивши кров неви́нну. Вони́ ж сказа́ли йому́: що нам до то́го? гляди́ сам.

5І, ки́нувши срібняки́ в хра́мі, він ви́йшов, пішо́в і удави́вся.

6Первосвяще́нники ж, взя́вши срібняки́, сказа́ли: не дозво́лено кла́сти їх у скарбни́цю церко́вну, тому́ що це ціна́ кро́ві.

7І, скли́кавши ра́ду, купи́ли за них зе́млю гончаре́ву для погребі́ння подоро́жніх;

8тому́ і назива́ється земля́ та «земле́ю кро́ві» до цього́ дня.

9Тоді́ збуло́ся ска́зане проро́ком Ієремі́єю, яки́й гово́рить: і взяли́ три́дцять срібнякі́в, ці́ну Оці́неного, Котро́го оціни́ли сини́ Ізра́їля,

10і дали́ їх за зе́млю гончаре́ву, як сказа́в мені́ Госпо́дь.

11Іісу́с же став пе́ред прави́телем. І спита́в Його́ прави́тель: Ти Цар Іуде́йський? Іісу́с сказа́в йому́: ти гово́риш.

12І коли́ звинува́чували Його́ первосвяще́нники і старі́йшини, Він нічо́го не відповіда́в.

13Тоді́ гово́рить Йому́ Піла́т: чи не чу́єш, скі́льки сві́дчать про́ти Те́бе?

14І не відповіда́в йому́ ні на жо́дне сло́во, так що прави́тель ду́же дивува́вся.

15На свя́то ж Па́схи прави́тель мав зви́чай відпуска́ти наро́дові одного́ в’я́зня, яко́го хоті́ли.

16Був тоді́ у них відо́мий в’я́зень, зва́ний Вара́вва;

17о́тже, коли́ вони́ зібра́лись, Піла́т сказа́в їм: кого́ хо́чете, щоб я відпусти́в вам: Вара́вву чи Іісу́са, на́званого Христо́м?

18Бо знав, що ви́дали Його́ че́рез за́здрість.

19Коли́ ж він сиді́в на судді́вському мі́сці, жі́нка його́ посла́ла йому́ сказа́ти: не роби́ нічо́го Пра́ведникові Тому́, бо я бага́то потерпі́ла сього́дні у сні че́рез Ньо́го.

20Але́ первосвяще́нники і старі́йшини підмо́вили наро́д проси́ти за Вара́вву, а Іісу́са погуби́ти.

21Тоді́ прави́тель спита́в їх: кого́ з двох хо́чете, щоб я відпусти́в вам? Вони́ сказа́ли: Вара́вву.

22Піла́т говори́ть їм: що ж мені́ роби́ти з Іісу́сом, наре́ченим Христо́м? Ка́жуть йому́ всі: хай бу́де розп’я́тий.

23Прави́тель сказа́в: яке́ ж зло зроби́в Він? Та вони́ ще ду́жче крича́ли: хай бу́де розп’я́тий.

24Піла́т, поба́чивши, що ніщо́ не допомага́є, а неспо́кій зроста́є, взяв води́ і вмив ру́ки пе́ред наро́дом, і сказа́в: не ви́нний я в кро́ві Пра́ведника Цього́; диві́ться ви.

25Уве́сь наро́д, відповіда́ючи, сказа́в: кров Його́ на нас і на ді́тях на́ших.

26Тоді́ відпусти́в їм Вара́вву, а Іісу́са, поби́вши, відда́в на розп’я́ття.

зач. 11227Тоді́ во́їни прави́теля, взя́вши Іісу́са в прето́рію, зібра́ли на Ньо́го весь полк

28і, роздягну́вши Його́, одягли́ на Ньо́го багряни́цю;

29і, сплі́вши віне́ць з те́рну, покла́ли Йому́ на го́лову, і дали́ Йому́ в пра́ву ру́ку трости́ну; і, стаючи́ пе́ред Ним на колі́на, глузува́ли з Ньо́го, ка́жучи: ра́дуйся, Ца́рю Іуде́йський!

30і плюва́ли на Ньо́го, і, взя́вши трости́ну, би́ли Його́ по голові́.

31А коли́ наглуми́лись над Ним, зняли́ з Ньо́го багряни́цю, і вдягли́ Його́ в о́дяг Його́, і повели́ Його́ на розп’я́ття.

32Вихо́дячи, вони́ зустрі́ли одного́ кирине́янина, на ім’я́ Си́мон; і приму́сили цього́ нести́ хрест Його́.

зач. 11333І коли́ прийшли́ на мі́сце, яке зве́ться Голго́фа, що зна́чить: Ло́бне мі́сце,

34дали́ Йому́ пи́ти о́цет, змі́шаний з жо́вчю; і, спро́бувавши, не хоті́в пи́ти.

35А ті, що розп’я́ли Його́, діли́ли о́дяг Його́, ки́даючи же́реб;

36і, си́дячи, стерегли́ Його́ там;

37і поста́вили над голово́ю Його́ на́пис вини́ Його́: Цей є Іісу́с, Цар Іуде́йський.

38Тоді́ розп’я́ли з Ним двох розбі́йників: одного́ право́руч, а дру́гого ліво́руч.

39Ті, що прохо́дили ми́мо, злосло́вили Його́, кива́ючи го́ловами свої́ми

40і ка́жучи: Ти, Котри́й руйну́єш храм і за три дні ство́рюєш! спаси́ Себе́ Само́го; я́кщо Ти Син Бо́жий, зійди́ з хреста́.

41Так са́мо і первосвяще́нники з кни́жниками та старі́йшинами і фарисе́ями, глузу́ючи, говори́ли:

42і́нших спаса́в, а Себе́ Само́го не мо́же спасти́; якщо́ Він Цар Ізра́їлів, хай тепе́р зі́йде з хреста́, і уві́руємо в Ньо́го;

43упова́в на Бо́га; хай тепе́р поряту́є Його́, якщо́ Він уго́дний Йому́. Бо Він сказа́в: Я – Син Бо́жий.

44Та́кож і розбі́йники, розп’я́ті з Ним, ганьби́ли Його́.

45З шо́стої ж годи́ни наста́ла те́мрява по всій землі́ до годи́ни дев’я́тої.

46А бли́зько дев’я́тої годи́ни Іісу́с ви́крикнув гучни́м го́лосом: Ілі́, Ілі́! лама́ савахфані́? що зна́чить: Бо́же Мій, Бо́же Мій! наві́що Ти Мене́ зали́шив?

47Де́які з тих, що стоя́ли там, почу́вши це, говори́ли: Він кли́че Іллю́.

48І за́раз же оди́н з них побі́г, взяв гу́бку, напо́внив о́цтом і, настроми́вши на трости́ну, дава́в Йому́ пи́ти;

49а і́нші говори́ли: почека́й, поба́чимо, чи при́йде Ілля́ спасти́ Його́.

50Іісу́с же, зно́ву скри́кнувши гучни́м го́лосом, іспусти́в дух.

51І ось, заві́са у хра́мі розде́рлася надво́є, зве́рху дони́зу; і земля́ потрясла́сь; і камі́ння порозпада́лось;

52і гроби́ розкри́лись; і бага́то тіл поме́рлих святи́х воскре́сло

53і, ви́йшовши з гробі́в пі́сля воскресі́ння Його́, ввійшли́ у святе́ мі́сто і з’яви́лись багатьо́м.

54Со́тник же і ті, що стерегли́ з ним Іісу́са, поба́чивши землетру́с і все, що ста́лося, зляка́лись ду́же і говори́ли: воі́стину Він був Син Бо́жий.

55Там були́ та́кож і диви́лись зда́леку бага́то жіно́к, які́ йшли́ за Іісу́сом з Галіле́ї, слу́жачи Йому́;

56між ни́ми були́ Марі́я Магдали́на і Марі́я, ма́ти Я́кова та Іосі́ї, і ма́ти сині́в Зеведе́євих.

57Коли́ ж наста́в ве́чір, прийшо́в бага́тий чолові́к з Аримафе́ї, на ім’я́ Йо́сиф, яки́й та́кож вчи́вся в Іісу́са;

58він, прийшо́вши до Піла́та, проси́в ті́ла Іісу́сового. Тоді́ Піла́т звелі́в відда́ти ті́ло;

59і, взя́вши ті́ло, Йо́сиф обви́в Його́ чи́стою плащани́цею

60і покла́в Його́ в ново́му своє́му гро́бі, яки́й він ви́тесав у ске́лі; і, привали́вши вели́кий ка́мінь до двере́й гро́бу, відійшо́в.

61Була́ ж там Марі́я Магдали́на і і́нша Марі́я, які́ сиді́ли про́ти гро́бу.

зач. 11462На дру́гий день, що пі́сля п’я́тниці, зійшли́сь первосвяще́нники і фарисе́ї до Піла́та

63і говори́ли: прави́телю! ми згада́ли, що той обма́нщик, коли́ ще був живи́й, сказа́в: чере́з три дні воскре́сну;

64ото́ж звели́ охороня́ти гроб до тре́тього дня, щоб у́чні Його́, прийшо́вши вночі́, не вкра́ли Його́ і не сказа́ли наро́дові: воскре́с з ме́ртвих; і бу́де оста́нній обма́н гі́рший від пе́ршого.

65Піла́т сказа́в їм: ма́єте сторо́жу; піді́ть, охороня́йте, як зна́єте.

66Вони́ пішли́ і поста́вили бі́ля гро́бу сторо́жу і накла́ли на ка́мінь печа́ть.