Євангеліє від Матфея: Мф. 24:36–26:2

Мф. 24:36–26:2 зач. 102

Глава 24

зач. 971І, ви́йшовши, Іісу́с ішо́в від хра́му; і підійшли́ у́чні Його́, щоб показа́ти Йому́ буді́влі хра́му.

2Іісу́с же сказа́в їм: чи ба́чите все це? І́стинно кажу́ вам: не зали́шиться тут ка́меня на ка́мені, все бу́де зруйно́вано.

зач. 983Коли́ ж сиді́в Він на горі́ Єлео́нській, то підійшли́ до Ньо́го у́чні на самоті́ і спита́ли: скажи́ нам, коли́ це бу́де? і яка́ озна́ка Твого́ прише́стя і кінця́ ві́ку?

4Іісу́с сказа́в їм у ві́дповідь: бережі́ться, щоб хто не спокуси́в вас,

5бо бага́то при́йдуть під і́менем Мої́м, і бу́дуть каза́ти: «я Христо́с», і багатьо́х споку́сять.

6Та́кож почу́єте про ві́йни й воє́нні чутки́. Диві́ться, не жаха́йтесь, бо нале́жить усьо́му тому́ бу́ти, але́ це ще не кіне́ць;

7бо повста́не наро́д на наро́д, і ца́рство на ца́рство; і бу́дуть го́лод, мор і землетру́си місця́ми;

8усе́ ж це – поча́ток хворо́б.

9Тоді́ видава́тимуть вас на му́ки і вбива́тимуть вас; і вас знена́видять усі́ наро́ди за ім’я́ Моє́;

10і тоді́ бага́то хто споку́ситься, і видава́тимуть оди́н о́дного, і знена́видять оди́н о́дного;

11і бага́то лжепроро́ків повста́не і багатьо́х споку́сять;

12і че́рез збі́льшення беззако́ння у багатьо́х охоло́не любо́в;

зач. 9913хто ж ви́терпить до кінця́, той спасе́ться.

14І бу́де пропові́дане це Єва́нгеліє Ца́рства по всьо́му сві́ті, на сві́дчення усі́м наро́дам; і тоді́ при́йде кіне́ць.

15О́тже, коли́ поба́чите мерзо́ту запусті́ння, прові́щену проро́ком Даниї́лом, яка́ стої́ть на свято́му мі́сці (хто чита́є, хай розумі́є),

16тоді́, хто бу́де в Іуде́ї, хай біжи́ть у го́ри;

17і хто на покрі́влі, той хай не схо́дить взя́ти що-не́будь з до́му свого́;

18і хто на по́лі, той хай не верта́ється наза́д взя́ти оде́жу свою́.

19Го́ре ж вагі́тним і матеря́м-годува́льницям у ті дні!

20Молі́ться ж, щоб не тра́пилась вте́ча ва́ша зимо́ю або́ в субо́ту,

21бо тоді́ бу́де вели́ка скорбо́та, яко́ї не було́ від поча́тку сві́ту дони́ні, і не бу́де.

22І якби́ не скороти́лись ті дні, то не спасла́сь би нія́ка плоть; але́ зара́ди ви́браних скоро́тяться ті дні.

23Тоді́, якщо́ хто ска́же вам: «ось, тут Христо́с», або «там», – не ві́рте.

24Бо вста́нуть лжехристи́ і лжепроро́ки і пока́жуть вели́кі знаме́ння і чудеса́, щоб зва́бити, якщо́ можли́во, і ви́браних.

25Ось, Я напере́д сказа́в вам.

26О́тже, коли́ ска́жуть вам: «ось, Він у пусти́ні», – не вихо́дьте; «ось, Він у потайни́х кімна́тах», – не ві́рте;

зач. 10027бо, як бли́скавка вихо́дить зі схо́ду і ви́дно її́ на́віть до за́ходу, так бу́де прише́стя Си́на Людсько́го;

28бо, де бу́де труп, там зберу́ться орли́.

29І ра́птом, пі́сля скорбо́ти тих днів, со́нце поме́ркне, і мі́сяць не дасть сві́тла свого́, і зірки́ спаду́ть з не́ба, і си́ли небе́сні захита́ються;

30тоді́ з’я́виться знаме́ння Си́на Людсько́го на не́бі; і запла́чуть всі племена́ земні́ і поба́чать Си́на Людсько́го, гряду́щого на хма́рах небе́сних з си́лою і сла́вою вели́кою;

31і пошле́ А́нгелів Свої́х з трубо́ю громогла́сною; і зберу́ть ви́браних Його́ від чотирьо́х вітрі́в, від кра́ю небе́с до кра́ю їх.

32Від смоко́вниці візьмі́ть подо́бу: коли́ ві́ття її́ стає́ вже м’яке́ і пуска́є ли́стя, то зна́єте, що бли́зько лі́то;

33так, коли́ ви поба́чите все це, зна́йте, що бли́зько, при две́рях.

зач. 10134Істинно кажу́ вам: не пере́йде рід цей, як усе́ це бу́де;

35не́бо і земля́ пере́йдуть, але́ слова́ Мої́ не пере́йдуть.

зач. 10236Про день же той і годи́ну ніхто́ не зна́є, ні А́нгели небе́сні, а ті́льки Оте́ць Мій оди́н;

37але́, як було́ у дні Но́я, так бу́де і в прише́стя Си́на Людсько́го:

38бо, як у дні пе́ред пото́пом ї́ли, пили́, жени́лись і вихо́дили за́між до то́го дня, як увійшо́в Ной у ковче́г,

39і не ду́мали, по́ки не прийшо́в пото́п і не зни́щив усі́х, – так бу́де і прише́стя Си́на Людсько́го;

40тоді́ бу́дуть дво́є на по́лі: оди́н ві́зьметься, а дру́гий зали́шиться;

41дві, що ме́лять на жо́рнах: одна́ бере́ться, а дру́га залиша́ється.

зач. 10342Ото́ж пильну́йте, бо не зна́єте, в яки́й час Госпо́дь ваш при́йде.

43Але́ це ви зна́єте, що, якби́ знав госпо́дар до́му, о котрі́й сторо́жі при́йде зло́дій, то пильнува́в би і не дав би підкопа́ти до́му свого́.

44Тому́ і ви бу́дьте гото́ві, бо в котру́ годи́ну не ду́маєте, при́йде Син Людськи́й.

45Хто ж ві́рний і розсу́дливий раб, яко́го госпо́дар його́ поста́вив над слу́гами свої́ми, щоб дава́ти їм ї́жу вча́сно?

46Блаже́нний той раб, госпо́дар яко́го, прийшо́вши, зна́йде, що він ро́бить так;

47і́стинно кажу́ вам, що над усі́м добро́м свої́м поста́вить його́.

48Якщо́ ж раб той, бу́дучи злим, ска́же в се́рці свої́м: не ско́ро при́йде госпо́дар мій,

49і почне́ би́ти това́ришів свої́х і ї́сти й пи́ти з п’яни́цями, –

50то при́йде госпо́дар раба́ того́ в день, в яки́й він не сподіва́ється, і в годи́ну, в яку́ не ду́має,

51і розітне́ його́ і ви́значить йому́ одну́ до́лю з лицемі́рами; там бу́де плач і скре́гіт зубі́в.

Глава 25

зач. 1041Тоді́ уподі́бниться Ца́рство Небе́сне десятьо́м ді́вам, які, взя́вши світи́льники свої́, ви́йшли назу́стріч нарече́ному.

2П’ять з них були́ му́дрі, а п’ять нерозу́мні.

3Нерозу́мні, взя́вши світи́льники свої́, не взяли́ з собо́ю оли́ви.

4Му́дрі ж ра́зом із світи́льниками свої́ми взяли́ оли́ви в посу́динах свої́х.

5А як нарече́ний затри́мався, то всі задріма́ли і посну́ли.

6Опі́вночі ж почу́вся крик: ось, нарече́ний іде́, вихо́дьте назу́стріч йому́.

7Тоді́ вста́ли всі ді́ви і приготува́ли світи́льники свої́.

8Нерозу́мні ж сказа́ли му́дрим: да́йте нам ва́шої оли́ви, бо світи́льники на́ші га́снуть.

9А му́дрі відповіли́: щоб не тра́пилось неста́чі і у нас, і у вас, піді́ть кра́ще до тих, що продаю́ть, і купі́ть собі́.

10Коли́ ж пішли́ вони́ купува́ти, прийшо́в нарече́ний, і ті, що були́ гото́ві, ввійшли́ з ним на весі́лля, і две́рі зачини́лися;

11пізні́ше прийшли́ й і́нші ді́ви і гово́рять: Го́споди! Го́споди! відчини́ нам.

12Він же сказа́в їм у ві́дповідь: і́стинно кажу́ вам: не зна́ю вас.

13О́тже, пильну́йте, бо не зна́єте ні дня, ні годи́ни, коли́ Син Людськи́й при́йде.

зач. 10514Бо Він зро́бить так, як оди́н чолові́к, яки́й, вируша́ючи в чужу́ краї́ну, покли́кав свої́х рабі́в і доручи́в їм майно́ своє́:

15одному́ дав п’ять тала́нтів, дру́гому два, і́ншому ж оди́н, ко́жному по си́лі його́, і відра́зу ж відійшо́в.

16Той раб, яки́й оде́ржав п’ять тала́нтів, пішо́в і ви́користав їх на ді́ло і придба́в і́нші п’ять тала́нтів;

17так са́мо і той, яки́й оде́ржав два тала́нти, придба́в і́нші два;

18той, яки́й оде́ржав оди́н тала́нт, пішо́в і закопа́в його́ в зе́млю і захова́в срі́бло госпо́даря свого́.

19Коли́ мину́ло бага́то ча́су, прихо́дить госпо́дар рабі́в тих і вимага́є в них зві́ту.

20Підійшо́в той, яки́й оде́ржав п’ять тала́нтів, прині́с і́нші п’ять тала́нтів і сказа́в: госпо́дарю! п’ять тала́нтів ти дав мені́; ось ще п’ять тала́нтів я придба́в на них.

21Госпо́дар його́ сказа́в йому́: до́бре, до́брий і ві́рний ра́бе! у мало́му ти був ві́рним, над вели́ким тебе́ поста́влю; увійди́ в ра́дість госпо́даря твого́.

22Підійшо́в тако́ж і той, яки́й оде́ржав два тала́нти, і сказа́в: госпо́дарю! два тала́нти ти дав мені́; ось, і́нші два тала́нти я придба́в на них.

23Госпо́дар його́ сказа́в йому́: до́бре, до́брий і ві́рний ра́бе! у мало́му ти був ві́рним, над вели́ким тебе́ поста́влю; увійди́ в ра́дість госпо́даря твого́.

24Підійшо́в і той, яки́й оде́ржав оди́н тала́нт, і сказа́в: госпо́дарю! я знав тебе́, що ти люди́на жорсто́ка, жнеш, де не сі́яв, і збира́єш, де не розсипа́в;

25і, побоя́вшись, пішо́в і захова́в тала́нт твій в землі́; ось тобі́ твоє́.

26Госпо́дар його́ сказа́в йому́ у ві́дповідь: лука́вий ра́бе і ліни́вий! ти знав, що я жну, де не сі́яв, і збира́ю, де не розсипа́в;

27тому́ тре́ба було́ тобі́ відда́ти срі́бло моє́ купця́м, і я, прийшо́вши, оде́ржав би моє́ з прибу́тком;

28о́тже, візьмі́ть у ньо́го тала́нт і да́йте тому́, хто ма́є де́сять тала́нтів,

29бо ко́жному, хто ма́є, да́сться і примно́житься, а в то́го, хто не ма́є, відні́меться і те, що ма́є;

30а негі́дного раба́ вки́ньте в тьму безпросві́тну: там бу́де плач і скре́гіт зубі́в. Сказа́вши це, проголоси́в: хто ма́є ву́ха слу́хати, хай слу́хає!

зач. 10631Коли́ ж при́йде Син Людськи́й у сла́ві Свої́й і всі святі́ А́нгели з Ним, тоді́ ся́де на престо́лі сла́ви Своє́ї,

32і зберу́ться пе́ред Ним усі́ наро́ди; і відді́лить одни́х від і́нших, як па́стир відділя́є ове́ць від козлі́в;

33і поста́вить ове́ць право́руч Се́бе, а козлі́в – ліво́руч.

34Тоді́ ска́же Цар тим, які́ право́руч Ньо́го: прийді́ть, благослове́нні Отця́ Мого́, наслі́дуйте Ца́рство, угото́ване вам від ство́рення сві́ту:

35бо голо́дний був Я, і ви да́ли Мені́ ї́сти; спра́глий був, і ви напої́ли Мене́; був подоро́жнім, і ви прийняли́ Мене́;

36був наги́м, і ви одягну́ли Мене́; був неду́жим, і ви відві́дали Мене́; у в’язни́ці був, і ви прийшли́ до Ме́не.

37Тоді́ пра́ведники ска́жуть Йому́ у ві́дповідь: Го́споди! коли́ ми ба́чили Тебе́ голо́дним і нагодува́ли? або спра́глим, і напої́ли?

38коли́ ми ба́чили Тебе́ подоро́жнім, і прийняли́? або́ наги́м, і одягли́?

39коли́ ми ба́чили Тебе́ неду́жим або у в’язни́ці, і прийшли́ до Те́бе?

40І Цар ска́же їм у ві́дповідь: і́стинно кажу́ вам: оскі́льки ви зроби́ли це одному́ з цих браті́в Мої́х ме́нших, то зроби́ли Мені́.

41Тоді́ ска́же й тим, які́ ліво́руч Ньо́го: іді́ть від Ме́не, про́кляті, у вого́нь ві́чний, угото́ваний дия́волу і а́нгелам його́:

42бо голо́дний був Я, і ви не дали́ Мені́ ї́сти; спра́глий був, і ви не напої́ли Мене́;

43був подоро́жнім, і не прийняли́ Мене́; був наги́м, і не одягли́ Мене́; неду́жим і у в’язни́ці, і не відві́дали Мене́.

44Тоді́ і вони́ ска́жуть Йому́ у ві́дповідь: Го́споди! коли́ ми ба́чили Тебе́ голо́дним або́ спра́глим, або подоро́жнім, або́ наги́м, або́ неду́жим, або́ у в’язни́ці, і не послужи́ли Тобі́?

45Тоді́ ска́же їм у ві́дповідь: і́стинно кажу́ вам: так як ви не зроби́ли цього́ одному́ з ме́нших цих, то не зроби́ли Мені́.

46І пі́дуть ці на ві́чні му́ки, а пра́ведники в життя́ ві́чне.

Глава 26

зач. 1071Коли́ Іісу́с скінчи́в усі́ ці слова́, то сказа́в у́чням Свої́м:

2ви зна́єте, що че́рез два дні бу́де Па́сха, і Син Людськи́й ви́даний бу́де на розп’я́ття.

3Тоді́ зібра́лись первосвяще́нники, кни́жники і старі́йшини наро́ду у дворі́ первосвяще́нника, на ім’я́ Каіа́фа,

4і ви́рішили на ра́ді взя́ти Іісу́са пі́дступом і вби́ти;

5але́ говори́ли: ті́льки не в свя́то, щоб не ста́лося обу́рення в наро́ді.

зач. 1086Коли́ ж Іісу́с був у Віфа́нії, в до́мі Си́мона прокаже́ного,

7підійшла́ до Ньо́го жі́нка з алава́стровою посу́диною дорогоці́нного ми́ра і злива́ла Йому́, возлежа́лому, на го́лову.

8Поба́чивши це, у́чні Його́ обу́рились і говори́ли: до чо́го така́ тра́та?

9Бо мо́жна було́ б це ми́ро прода́ти за вели́ку ці́ну і розда́ти вбо́гим.

10Але́ Іісу́с, зрозумі́вши це, сказа́в їм: що турбу́єте жі́нку? вона́ до́бре ді́ло зроби́ла для Ме́не:

11бо вбо́гих завжди́ ма́єте з собо́ю, а Мене́ не завжди́ ма́єте;

12зли́вши ми́ро це на ті́ло Моє́, вона́ приготува́ла Мене́ на погребі́ння;

13і́стинно кажу́ вам: де ті́льки бу́де пропові́дане Єва́нгеліє це по всьо́му сві́ті, ска́зано бу́де в па́м’ять її́ і про те, що вона́ зроби́ла.

14Тоді́ оди́н з двана́дцяти, зва́ний Іу́да Іскаріо́т, пішо́в до первосвяще́нників

15і сказа́в: що дасте́ ви мені́, і я вам ви́дам Його́? Вони́ запропонува́ли йому́ три́дцять срібнякі́в;

16і відто́ді він шука́в наго́ди, щоб ви́дати Його́.

17Пе́ршого ж дня опрі́сноків у́чні приступи́ли до Іісу́са і сказа́ли Йому́: де вели́ш нам приготува́ти Тобі́ па́сху?

18Він сказа́в: піді́ть у мі́сто до тако́го-то і скажі́ть йому́: Учи́тель гово́рить: час Мій бли́зько; в те́бе спра́влю па́сху з у́чнями Мої́ми.

19У́чні зроби́ли, як звелі́в їм Іісу́с, і приготува́ли па́сху.

20Коли́ ж наста́в ве́чір, Він возлі́г з дванадцятьма́ у́чнями;

21і коли́ вони́ ї́ли, сказа́в: і́стинно кажу́ вам, що оди́н з вас зра́дить Мене́.

22Вони́ ду́же засмути́лись, і почали́ говори́ти Йому́ ко́жен з них: чи не я, Го́споди?

23Він же сказа́в у ві́дповідь: хто опусти́в зі Мно́ю ру́ку в блю́до, той зра́дить Мене́;

24проте́ Син Людськи́й іде́, як пи́сано про Ньо́го, але́ го́ре тій люди́ні, яко́ю Син Людськи́й бу́де зра́джений: кра́ще було́ б цій люди́ні не наро́джуватися.

25При цьо́му і Іу́да, зра́дник Його́, сказа́в: чи не я, Равві́? Іісу́с гово́рить йому́: ти сказа́в.

26І коли́ вони́ ї́ли, Іісу́с взяв хліб і, благослови́вши, перелама́в і, роздаючи́ у́чням, сказа́в: приймі́ть, ї́жте; це є Ті́ло Моє́.

27І, взя́вши ча́шу та подя́кувавши, пода́в їм і сказа́в: пи́йте з не́ї всі,

28бо це є Кров Моя́ Ново́го Заві́ту, що за багатьо́х пролива́ється на відпу́щення гріхі́в.

29Кажу́ ж вам, що відни́ні не бу́ду пи́ти від пло́ду цього́ виногра́дного до то́го дня, коли́ пи́тиму з ва́ми нове́ вино́ в Ца́рстві Отця́ Мого́.

30І, проспіва́вши, пішли́ на го́ру Єлео́нську.

31Тоді́ гово́рить їм Іісу́с: всі ви споку́ситесь про Ме́не в цю ніч, бо напи́сано: уражу́ па́стиря, і розбіжа́ться ві́вці ота́ри;

32пі́сля ж воскресі́ння Мого́ попере́джу вас у Галіле́ї.

33Петро́ сказа́в Йому́ у ві́дповідь: якщо́ і всі споку́сяться про Те́бе, то я ніко́ли не спокушу́сь.

34Іісу́с сказа́в Йому́: і́стинно кажу́ тобі́, що в цю ніч, перш ніж проспіва́є пі́вень, ти три́чі зрече́шся Мене́.

35Гово́рить Йому́ Петро́: хоч би мені́ довело́сь і вме́рти з Тобо́ю, не зречу́ся Тебе́. Поді́бне говори́ли і всі у́чні.

36По́тім прихо́дить з ни́ми Іісу́с до місце́вості, що зве́ться Гефсіма́нією, і гово́рить у́чням: поси́дьте тут, по́ки Я піду́, помолю́ся там.

37І, взя́вши з Собо́ю Петра́ і обо́х сині́в Зеведе́євих, поча́в сумува́ти й тужи́ти.

38Тоді́ гово́рить їм Іісу́с: душа́ Моя́ суму́є смерте́льно; побу́дьте тут і пильну́йте зі Мно́ю.

39І, відійшо́вши тро́хи, упа́в Він доліли́ць, моли́вся і говори́в: О́тче Мій! якщо можли́во, хай обмине́ Мене́ ча́ша ця; втім, не як Я хо́чу, а як Ти.

40І прихо́дить до у́чнів і знахо́дить їх спля́чими, і гово́рить Петро́ві: чи так не змогли́ ви й одніє́ї годи́ни попильнува́ти зі Мно́ю?

41Пильну́йте й молі́ться, щоб не зазна́ти споку́си: дух бадьо́рий, плоть же не́мічна.

42Ще, відійшо́вши вдру́ге, моли́вся, ка́жучи: О́тче Мій! якщо́ не мо́же ча́ша ця мину́ти Мене́, щоб Мені́ не пи́ти її́, хай бу́де во́ля Твоя́.

43І, прийшо́вши, знахо́дить їх зно́ву спля́чими, бо в них о́чі обважні́ли.

44І, залиши́вши їх, зно́ву відійшо́в і помоли́вся втре́тє, сказа́вши те ж сло́во.

45Тоді́ прихо́дить до у́чнів Свої́х і гово́рить їм: ви все ще спите́ і відпочива́єте? ось, набли́зився час, і Син Людськи́й видає́ться в ру́ки грі́шників;

46вста́ньте, піде́мо: ось, набли́зився той, хто зра́джує Мене́.

47І, коли́ Він ще говори́в, ось Іу́да, оди́н з дванадцятьо́х, прийшо́в і з ним бага́то наро́ду з меча́ми та кия́ми, від первосвяще́нників і старі́йшин наро́дних.

48Зра́дник же Його́ пода́в їм знак, сказа́вши: Кого́ я поцілу́ю, Той і є, бері́ть Його́.

49І, відра́зу ж підійшо́вши до Іісу́са, сказа́в: ра́дуйся, Равві́! І поцілува́в Його́.

50Іісу́с же сказа́в йому́: дру́же, для чого́ ти прийшо́в? Тоді́ підійшли́, накла́ли ру́ки на Іісу́са, і взяли́ Його́.

51І ось, оди́н з тих, що були́ з Іісу́сом, простягну́вши ру́ку, ви́хопив меч свій і, вда́ривши раба́ первосвяще́нника, відсі́к йому́ ву́хо.

52Тоді́ Іісу́с гово́рить йому́: верни́ меч твій на його́ мі́сце, бо всі, хто ві́зьме меч, від меча́ і заги́нуть;

53чи ду́маєш, що Я не мо́жу тепе́р ублага́ти Отця́ Мого́, і Він дасть Мені́ бі́льш, як двана́дцять легіо́нів А́нгелів?

54Як же збу́дуться Писа́ння, що так пови́нно бу́ти?

55Тоді́ сказа́в Іісу́с до наро́ду: ні́би на розбі́йника ви́йшли ви з меча́ми та кия́ми, щоб взя́ти Мене́; ко́жного дня сиді́в Я з ва́ми, навча́ючи в хра́мі, і ви не бра́ли Мене́.

56Це ж усе́ ста́лося, щоб збули́ся писа́ння проро́ків. Тоді́ всі у́чні, залиши́вши Його́, розбі́глися.

зач. 10957А во́їни, які́ взяли́ Іісу́са, повели́ Його́ до Каіа́фи, первосвяще́нника, де зібра́лись кни́жники і старі́йшини.

58Петро́ ж йшов за Ним здаля́, до дво́ру первосвяще́нника; і, ввійшо́вши всере́дину, сів із слу́гами, щоб ба́чити кіне́ць.

59Первосвяще́нники і старі́йшини і весь синедріо́н шука́ли лжесві́дчення про́ти Іісу́са, щоб уби́ти Його́,

60і не знахо́дили; і, хоч бага́то лжесві́дків прихо́дило, не знайшли́. Але́, наре́шті, прийшли́ два лжесві́дки

61і сказа́ли: Він говори́в: мо́жу зруйнува́ти храм Бо́жий і за три дні збудува́ти його́.

62І, вста́вши, первосвяще́ник сказа́в Йому́: чому́ ж нічо́го не відповіда́єш? що вони́ про́ти те́бе сві́дчать?

63Іісу́с мовча́в. І первосвяще́нник сказа́в Йому́: заклина́ю Тебе́ Бо́гом живи́м, скажи́ нам, чи ти Христо́с, Син Бо́жий?

64Іісу́с гово́рить йому́: ти сказа́в; а на́віть кажу́ вам: відни́ні поба́чите Си́на Людсько́го, Котри́й сиді́тиме право́руч си́ли і йти́ме на хма́рах небе́сних.

65Тоді́ первосвяще́нник розде́р о́дяг свій і сказа́в: Він богоху́льствує! Наві́що нам ще сві́дки? ось, ті́льки що ви чу́ли богоху́льство Його́!

66Як вам здає́ться? Вони́ ж ска́зали у ві́дповідь: пови́нен сме́рті.

67Тоді́ плюва́ли Йому́ в лице́ і знуща́лися з Ньо́го, а де́які би́ли Його́ по щока́х

68і говори́ли: проречи́ нам, Христе́, хто вда́рив Тебе́?

69Петро́ ж сиді́в у дворі́. І підійшла́ до ньо́го одна́ раби́ня і сказа́ла: і ти був з Іісу́сом Галіле́янином.

70Він же відрі́кся пе́ред усіма́, ка́жучи: не зна́ю, що ти гово́риш.

71Коли́ ж він вихо́див за воро́та, поба́чила його́ і́нша, і гово́рить тим, що були́ там: і цей був з Іісу́сом Назоре́єм.

72І він зно́ву відрі́кся з кля́твою, що не зна́є Цього́ Чолові́ка.

73Тро́хи зго́дом підійшли́ ті, що стоя́ли там, і сказа́ли Петро́ві: спра́вді і ти з них, бо і мо́ва твоя́ викрива́є тебе́.

74Тоді́ він поча́в кля́стися й божи́тися, що не зна́є Цього́ Чолові́ка. І ра́птом заспіва́в пі́вень.

75І згада́в Петро́ сло́во, ска́зане йому́ Іісу́сом: перш ніж проспіва́є пі́вень, три́чі відрече́шся від Ме́не! І, ви́йшовши геть, пла́кав гі́рко.