Євангеліє від Матфея: Мф. 13:24–30, 36–43

Мф. 13:24–30, 36–43 зач. 52

Глава 13

1Того́ ж дня, ви́йшовши з до́му, Іісу́с сів бі́ля мо́ря.

2І зібра́лось до Ньо́го бага́то наро́ду, так що Йому́ довело́ся ввійти́ в чо́вен і сі́сти; а весь наро́д стоя́в на бе́резі.

3І повча́в їх бага́то при́тчами, ка́жучи: Ось ви́йшов сія́ч сі́яти;

зач. 504і коли́ він сі́яв, одне́ зерно́ впа́ло при доро́зі, і прилеті́ли птахи́ і поклюва́ли його́;

5і́нше впа́ло на місця́ кам’яни́сті, де небага́то було́ землі́, і ско́ро зійшло́, бо земля́ була́ неглибо́ка.

6Коли́ ж зійшло́ со́нце, зів’я́ло, і, не ма́ючи ко́реня, засо́хло;

7і́нше впа́ло в терни́, і ви́росли терни́ і заглуши́ли його́;

8і́нше впа́ло на до́бру зе́млю і принесло́ плід: одне́ в стокра́т, а дру́ге в шістдеся́т, і́нше в три́дцять.

9Хто ма́є ву́ха слу́хати, хай слу́хає!

зач. 5110І, приступи́вши, у́чні сказа́ли Йому́: чому́ при́тчами гово́риш їм?

11Він сказа́в їм у ві́дповідь: тому́, що вам дано́ розумі́ти та́йни Ца́рства Небе́сного, а їм не дано́,

12бо хто ма́є, тому́ да́сться і примно́житься, а хто не ма́є, у то́го відні́меться і те, що ма́є;

13тому́ говорю́ їм при́тчами, що вони́, ди́влячись, не ба́чать, і, слу́хаючи, не чу́ють, і не розумі́ють;

14і збува́ється над ни́ми проро́цтво Іса́ії, яке́ гово́рить: слу́хом почу́єте – і не зрозумі́єте, і очи́ма диви́тись бу́дете – і не поба́чите,

15бо згрубі́ло се́рце люде́й цих і ву́хами ле́две чу́ють, і о́чі свої́ зімкну́ли, щоб не поба́чити очи́ма і не почу́ти ву́хами, і се́рцем не зрозумі́ти, і не наверну́тися, щоб Я зціли́в їх.

16Ва́ші ж о́чі блаже́нні, що ба́чать, і ву́ха ва́ші, що чу́ють,

17бо і́стинно кажу́ вам, що бага́то хто з проро́ків і пра́ведників ба́жали ба́чити те, що ви ба́чите, і не ба́чили, і чу́ти те, що ви чу́єте, і не чу́ли.

18Ви ж ви́слухайте зна́чення при́тчі про сіяча́:

19до ко́жного, хто слу́хає сло́во про Ца́рство і не розумі́є, прихо́дить лука́вий і краде́ посі́яне в се́рці його́ – ось кого́ означа́є посі́яне при доро́зі.

20А посі́яне на кам’яни́стих місця́х означа́є того́, хто слу́хає сло́во і зра́зу ж з ра́дістю сприйма́є його́;

21але́ не ма́є ко́реня в собі́ і тому́ непості́йний; коли́ ж при́йде скорбо́та або́ гоні́ння за сло́во, відра́зу спокуша́ється.

22А посі́яне в терна́х означа́є того́, хто чу́є сло́во, але́ турбо́та ві́ку цього́ і споку́са бага́тством заглуша́є сло́во, і воно́ бува́є безплі́дне.

23Посі́яне ж на до́брій землі́ означа́є того́, хто слу́хає сло́во і розумі́є, яки́й і бува́є плодоно́сним, так що оди́н прино́сить плід в стокра́т, дру́гий в шістдеся́т, а і́нший в три́дцять.

зач. 5224Іншу при́тчу запропонува́в Він їм, ка́жучи: Ца́рство Небе́сне поді́бне до чолові́ка, що посі́яв до́бре насі́ння на по́лі своє́му;

25коли́ ж лю́ди спа́ли, прийшо́в во́рог його́ і насі́яв пле́велів між пшени́цею і пішо́в.

26Коли́ зійшла́ зе́лень і показа́вся плід, тоді́ з’яви́лись і пле́вели.

27Прийшли́ раби́ домовлади́ки і сказа́ли йому́: госпо́дарю! чи не до́бре насі́ння ти сі́яв на по́лі твоє́му? зві́дки ж пле́вели на ньо́му?

28Він же сказа́в їм: це зроби́в во́рог люде́й. А раби́ сказа́ли йому́: чи хо́чеш, ми піде́м і ви́берем їх?

29Але́ він сказа́в: ні, щоб, вибира́ючи пле́вели, ви не ви́рвали ра́зом з ни́ми і пшени́цю.

30Зали́ште рости́ ра́зом те і дру́ге до жнив; а в жнива́ я скажу́ женця́м: збері́ть спе́ршу пле́вели і зв’яжі́ть їх у снопи́, щоб спали́ти їх; а пшени́цю збері́ть у жи́тницю мою́.

зач. 5331Іншу при́тчу запропонува́в Він їм, ка́жучи: Ца́рство Небе́сне поді́бне до гірчи́чного зерна́, яке́ взяв чолові́к і посі́яв на по́лі своє́му,

32яке́, хоч найме́нше від усі́х насіни́н, але́, коли́ ви́росте, бува́є бі́льшим всіх зла́ків і стає́ де́ревом, так що птахи́ небе́сні приліта́ють і хова́ються у гілка́х його́.

33І́ншу при́тчу сказа́в Він їм: Ца́рство Небе́сне поді́бне до заква́ски, яку́ жі́нка взяла́ і покла́ла в три мі́рки бо́рошна, до́ки все не вки́сне.

34Усе́ це говори́в Іісу́с лю́дям при́тчами і без при́тчі не говори́в їм,

35щоб збуло́ся ска́зане че́рез проро́ка, яки́й гово́рить: відкри́ю в при́тчах уста́ Мої́; сповіщу́ сокрове́нне від ство́рення сві́ту.

36Тоді́ Іісу́с, відпусти́вши люде́й, увійшо́в у дім. І, підійшо́вши до Ньо́го, у́чні Його́ сказа́ли: поясни́ нам при́тчу про пле́вели на по́лі.

зач. 5437Він же сказа́в їм у ві́дповідь: Той, Хто посі́яв до́бре насі́ння, є Син Людськи́й;

38по́ле є світ; до́бре насі́ння – це сини́ Ца́рства, а пле́вели – сини́ лука́вого;

39во́рог, що посі́яв їх, є дия́вол; жнива́ є кіне́ць ві́ку, а женці́ – А́нгели.

40Тому́ як збира́ють пле́вели і спа́люють вогне́м, так бу́де при кінці́ ві́ку цього́:

41пошле́ Син Людськи́й А́нгелів Свої́х, і зберу́ть з Ца́рства Його́ всі споку́си і тих, що чи́нять беззако́ння,

42і вки́нуть їх у піч вогняну́; там бу́де плач і скре́гіт зубі́в;

43тоді пра́ведники зася́ють, як со́нце, в Ца́рстві Отця́ ї́хнього. Хто ма́є ву́ха слу́хати, хай слу́хає!

зач. 5544Ще Ца́рство Небе́сне поді́бне до ска́рбу, зако́паного на по́лі, яки́й знайшо́в чолові́к і прихова́в, і на ра́дощах іде́ й продає́ все, що ма́є, і купу́є по́ле те.

45Ще Ца́рство Небе́сне поді́бне до купця́, яки́й шука́є до́брі пе́рла,

46і, знайшо́вши одну́ кошто́вну перли́ну, пішо́в і прода́в усе́, що мав, і купи́в її́.

47Ще Ца́рство Небе́сне поді́бне до не́вода, заки́нутого в мо́ре, що захопи́в ри́би вся́кого ро́ду,

48яки́й, коли́ напо́внився, ви́тягли на бе́рег і, сі́вши, ви́брали до́бре в по́суд, а пога́не ви́кинули геть.

49Так бу́де при кінці́ ві́ку: зі́йдуть А́нгели і відді́лять злих від пра́ведних,

50і вки́нуть їх у піч вогняну́: там бу́де плач і скре́гіт зубі́в.

51І запита́в їх Іісу́с: чи зрозумі́ли ви все це? Вони́ гово́рять Йому́: так, Го́споди!

52Він же сказа́в їм: тому́ ко́жен кни́жник, на́вчений Ца́рства Небе́сного, поді́бний до госпо́даря, яки́й вино́сить зі своє́ї скарбни́ці нове́ й старе́.

зач. 5653І, коли́ скінчи́в Іісу́с при́тчі ці, пішо́в зві́дти.

54І, прийшо́вши у Свою́ вітчи́зну, вчив їх у синаго́зі ї́хній, так що всі дивува́лися й говори́ли: зві́дки в Ньо́го така́ прему́дрість і си́ли?

55чи Він не теслярі́в син? чи не Його́ Ма́ти зве́ться Марі́єю і брати́ Його́ Я́ків та Іосі́й, і Си́мон, і Іу́да?

56і се́стри Його́, чи не всі між на́ми? зві́дки ж у Ньо́го все це?

57І спокуша́лись про Ньо́го. Іісу́с же сказа́в їм: не бува́є проро́к без че́сті, хіба́ ті́льки у вітчи́зні свої́й і в до́мі свої́м.

58І не сотвори́в там багатьо́х чуде́с че́рез неві́р’я ї́хнє.