Євангеліє від Марка: Мк. 8:34–9:1

Мк. 8:34–9:1 зач. 37

Глава 8

зач. 321У ті дні, коли́ зібра́лось ду́же бага́то наро́ду і ні́чого було́ їм ї́сти, Іісу́с, покли́кавши у́чнів Свої́х, сказа́в їм:

2жаль Мені́ наро́ду, що вже три дні знахо́диться зі Мно́ю, і ні́чого їм ї́сти.

3Якщо́ відпущу́ їх голо́дними до свої́х домі́в, осла́бнуть у доро́зі, бо де́які з них прийшли́ зда́леку.

4У́чні Його́ відповіли́ Йому́: зві́дки міг би хто взя́ти тут у пусти́ні хлібі́в, щоб нагодува́ти їх?

5І запита́в у них: скі́льки у вас хлібі́в? Вони́ сказа́ли: сім.

6Тоді́ звелі́в наро́дові возлягти́ на зе́млю; і, взя́вши сім хлібі́в і возда́вши подя́ку, переломи́в і дав у́чням Свої́м, щоб вони́ роздали́; і вони́ роздали́ наро́дові.

7Було́ у них і небага́то ри́бок; благослови́вши, Він звелі́в розда́ти і їх.

8І ї́ли, і наси́тились; і набра́ли сім ко́шиків кускі́в, що залиши́лися.

9А тих, що ї́ли, було́ бли́зько чотирьо́х ти́сяч. І відпусти́в їх.

10І відра́зу увійшо́вши у чо́вен з у́чнями Свої́ми, прибу́в у краї́ Далману́фські.

зач. 3311Ви́йшли фарисе́ї, почали́ спереча́тися з Ним і вимага́ли від Ньо́го знаме́ння з не́ба, спокуша́ючи Його́.

12І Він, тя́жко зітхну́вши, сказа́в: для чо́го рід цей вимага́є знаме́ння? І́стинно кажу́ вам: не да́сться ро́дові цьому́ знаме́ння.

13І, залиши́вши їх, зно́ву увійшо́в у чо́вен і перепра́вився на ту сто́рону.

14При цьо́му у́чні Його́ забу́ли взя́ти хлібі́в і ма́ли з собо́ю в човні́ ті́льки одну́ хліби́ну.

15А Він заповіда́в їм, ка́жучи: гляді́ть, стережі́ться заква́ски фарисе́йської і заква́ски І́родової.

16І, розмірко́вуючи між собо́ю, говори́ли: це означа́є, що хлібі́в нема́ у нас.

17Іісу́с, зрозумі́вши, гово́рить їм: що ви мірку́єте про те, що нема́ у вас хлібі́в? Чи ще не збагну́ли і не розумі́єте? Чи ще окам’яні́ле у вас се́рце?

18Ма́ючи о́чі, не ба́чите? ма́ючи ву́ха, не чу́єте? і не пам’ята́єте?

19Коли́ Я п’ять хлібі́в переломи́в для п’яти́ ти́сяч чолові́к, скі́льки по́вних ко́шиків набра́ли ви кускі́в? Гово́рять Йому́: двана́дцять.

20А коли́ сім для чотирьо́х ти́сяч, скі́льки ко́шиків набра́ли ви кускі́в, що залиши́лися? Сказа́ли: сім.

21І сказа́в їм: як же не розумі́єте?

зач. 3422Прихо́дить у Віфсаї́ду; і приво́дять до Ньо́го слі́пого і блага́ють, щоб доторкну́вся до ньо́го.

23Він, взя́вши сліпо́го за ру́ку, ви́вів його́ геть із села́ і, плю́нувши на о́чі його́, покла́в на ньо́го ру́ки і запита́в його́: чи ба́чить що?

24Він, гля́нувши, сказа́в: ба́чу люде́й, які́ прохо́дять, мов дере́ва.

25По́тім зно́ву покла́в ру́ки на о́чі йому́ і велі́в йому́ гля́нути. І він зціли́вся і став ба́чити все я́сно.

26І посла́в його́ додо́му, ка́жучи: не захо́дь в село́ і ніко́му в селі́ не розка́зуй.

зач. 3527І пішо́в Іісу́с з у́чнями Свої́ми в се́ла Кеса́рії Фили́пової. Доро́гою Він пита́в у́чнів Свої́х: за ко́го вважа́ють Мене́ лю́ди?

28Вони́ відповіда́ли: за Іоа́нна Хрести́теля; і́нші ж – за Іллю́; а де́які – за одного́ з проро́ків.

29Він гово́рить їм: а ви за ко́го Мене́ вважа́єте? Петро́ сказа́в Йому́ у ві́дповідь: Ти Христо́с.

зач. 3630І заборони́в їм, щоб ніко́му не говори́ли про Ньо́го.

31І поча́в учи́ти їх, що Си́ну Людсько́му нале́жить бага́то постражда́ти, і відцура́ються від Ньо́го старі́йшини, первосвяще́нники та кни́жники, і бу́де вби́тий, і на тре́тій день воскре́сне.

32І говори́в про це відкри́то. Але́ Петро́, відкли́кавши Його́, поча́в пере́чити Йому́.

33Він же, оберну́вшись і гля́нувши на у́чнів Свої́х, заборони́в Петро́ві, ка́жучи: відійди́ від Ме́не, сатана́, бо ти ду́маєш не про те, що Бо́же, а що людське́.

34І, покли́кавши наро́д з у́чнями Свої́ми, сказа́в їм: хто хо́че йти за Мно́ю, хай зрече́ться себе́, і ві́зьме хрест свій, і йде за Мно́ю.

зач. 3735Бо хто хо́че ду́шу свою́ зберегти́, той загу́бить її́; а хто загу́бить ду́шу свою́ зара́ди Ме́не і Єва́нгелія, той збереже́ її́.

36Бо яка́ ко́ристь люди́ні, коли́ вона́ придба́є весь світ, а ду́шу свою́ занапасти́ть?

37Або́ яки́й ви́куп дасть люди́на за ду́шу свою́?

38Бо хто посоро́миться Мене́ і Мої́х слів у ро́ді цьому́ перелю́бному і грі́шному, того́ посоро́миться і Син Людськи́й, коли́ при́йде у сла́ві Отця́ Свого́ зі святи́ми А́нгелами.

Глава 9

1І сказа́в їм: і́стинно говорю́ вам, що де́які з тих, які́ стоя́ть тут, не зазна́ють сме́рті, як уже́ поба́чать Ца́рство Бо́же, що прийшло́ в си́лі.

зач. 382І че́рез шість днів взяв Іісу́с Петра́, Я́кова та Іоа́нна, і ви́вів їх одни́х на го́ру висо́ку, і преобрази́вся пе́ред ни́ми:

3о́дяг Його́ став блиску́чим, ду́же бі́лим, мов сніг, як біли́льник не мо́же ви́білити на землі́.

4І з’яви́вся їм Ілля́ з Мойсе́єм; і розмовля́ли з Іісу́сом.

5При цьо́му Петро́ сказа́в Іісу́сові: Равві́! до́бре нам тут бу́ти; зро́бимо три наме́ти: Тобі́ оди́н, Мойсе́єві оди́н, та Іллі́ оди́н.

6Бо не знав, що сказа́ти; тому́ що страх охопи́в їх.

7І з’яви́лась хма́ра і огорну́ла їх, і зійшо́в го́лос з хма́ри, ка́жучи: Цей є Син Мій Улю́блений; Його́ слу́хайте.

8І, ра́птом подиви́вшись навкруги́, ніко́го вже з собо́ю не ба́чили, крім одного́ Іісу́са.

9Коли́ ж вони́ схо́дили з гори́, Він наказа́в їм ніко́му не розка́зувати про те, що ба́чили, до́ки Син Людськи́й не воскре́сне з ме́ртвих.

зач. 3910І вони́ утри́мали в собі́ це сло́во, пита́ючи оди́н о́дного, що зна́чить: воскре́снути з ме́ртвих.

11І спита́ли Його́: як же кни́жники гово́рять, що рані́ше нале́жить прийти́ Іллі́?

12Він же відповіда́в їм: пра́вда, Ілля́ пови́нен прийти́ рані́ше і приготува́ти все; і Си́нові Людсько́му, як напи́сано про Ньо́го, нале́жить бага́то постражда́ти і бу́ти знева́женим.

13Але́ кажу́ вам, що Ілля́ прийшо́в, і вчини́ли з ним, як хоті́ли, як напи́сано про ньо́го.

14Прийшо́вши до у́чнів, поба́чив бага́то наро́ду бі́ля них і кни́жників, які́ спереча́лися з ни́ми.

15І відра́зу, поба́чивши Його́, весь наро́д здивува́вся, і, підбіга́ючи, віта́ли Його́.

16Він запита́в кни́жників: про що спереча́єтеся з ни́ми?

зач. 4017Оди́н з наро́ду сказа́в у ві́дповідь: Учи́телю! я приві́в до Те́бе мого́ си́на, одержи́мого ду́хом німи́м:

18де ті́льки нападе́ на ньо́го, ки́дає його́ на зе́млю, і він пуска́є пі́ну, і скрего́че зуба́ми свої́ми, і ціпені́є. Я каза́в у́чням Твої́м, щоб ви́гнали його́, та вони́ не змогли́.

19Відповіда́ючи йому́, Іісу́с сказа́в: о, ро́де неві́рний! до́ки бу́ду з ва́ми? до́ки бу́ду терпі́ти вас? Приведі́ть його́ до Ме́не.

20І привели́ його́ до Ньо́го. Як ті́льки біснува́тий поба́чив Його́, дух стрясну́в його́; він упа́в на зе́млю і валя́вся, пуска́ючи пі́ну.

21Іісу́с запита́в ба́тька його́: як давно́ це ста́лося з ним? Він сказа́в: з дити́нства;

22ду́же ча́сто дух ки́дав його́ у вого́нь і у во́ду, щоб згуби́ти його́; але́, якщо́ щось мо́жеш, змилосе́рдься над на́ми, допоможи́ нам.

23Іісу́с сказа́в йому́: якщо́ хоч тро́хи мо́жеш ві́рувати, все можли́ве ві́руючому.

24І відра́зу ба́тько о́трока ви́крикнув крізь сльо́зи: ві́рую, Го́споди! допоможи́ моє́му неві́р’ю.

25Іісу́с, поба́чивши, що збіга́ється наро́д, заборони́в ду́хові нечи́стому, сказа́вши йому́: ду́ше німи́й і глухи́й! Я тобі́ велю́: ви́йди з ньо́го і бі́льше не входь у ньо́го.

26І, скри́кнувши та си́льно стрясну́вши його́, ви́йшов; і він став, на́че ме́ртвий, так що бага́то хто говори́ли, що він поме́р.

27Але́ Іісу́с, взя́вши його́ за ру́ку, підня́в його́; і він встав.

28Коли́ Іісу́с увійшо́в у дім, у́чні спита́ли Його́ на самоті́: чому́ ми не могли́ ви́гнати його́?

29І сказа́в їм: цей рід не мо́же ви́йти іна́кше, як від моли́тви і по́сту.

30Ви́йшовши зві́дти, прохо́дили че́рез Галіле́ю, і Він не хоті́в, щоб хто дові́дався.

31Бо вчив у́чнів Свої́х і говори́в їм, що Си́на Людсько́го ви́дано бу́де до рук людськи́х і вб’ю́ть Його́, і, вби́тий, Він на тре́тій день воскре́сне.

32Але́ вони́ не розумі́ли цих слів, а запита́ти Його́ боя́лися.

зач. 4133Прийшо́в до Капернау́ма; і коли́ був у до́мі, запита́в їх: про що доро́гою ви міркува́ли між собо́ю?

34Вони́ мовча́ли; бо доро́гою міркува́ли між собо́ю, хто бі́льший.

35І, сі́вши, покли́кав дванадцятьо́х і сказа́в їм: хто хо́че бу́ти пе́ршим, хай бу́де з усі́х оста́ннім і всім слуго́ю.

36І, взя́вши дитя́, поста́вив його́ посере́д них і, обня́вши його́, сказа́в їм:

37хто при́йме в ім’я́ Моє́ одного́ з таки́х діте́й, той Мене́ прийма́є; а хто Мене́ при́йме, той не Мене́ прийма́є, а Того́, Хто посла́в Мене́.

38При цьо́му Іоа́нн сказа́в: Учи́телю! ми ба́чили чолові́ка, яки́й Твої́м і́менем виганя́є бі́сів, а не хо́дить за на́ми; і заборони́ли йому́, бо не хо́дить за на́ми.

39Іісу́с сказа́в: не забороня́йте йому́, бо ніхто́, сотвори́вши чу́до і́менем Мої́м, не мо́же ско́ро злосло́вити Мене́.

40Бо хто не про́ти вас, той за вас.

41І хто напо́їть вас ча́шею води́ в ім’я́ Моє́, тому́ що ви Христо́ві, і́стинно кажу́ вам, не втра́тить своє́ї нагоро́ди.

зач. 4242А хто споку́сить одного́ з мали́х цих, ві́руючих в Ме́не, тому́ кра́ще було́ б, якби́ пові́сили йому́ ка́мінь жорнови́й на ши́ю і ки́нули його́ в мо́ре.

43І якщо́ спокуша́є тебе́ рука́ твоя́, відітни́ її́: кра́ще тобі́ калі́кою ввійти́ в життя́, ніж з двома́ рука́ми йти в геє́ну, у вого́нь невгаси́мий,

44де черв їх не вмира́є і вого́нь не вгаса́є.

45І якщо́ нога́ твоя́ спокуша́є тебе́, відітни́ її́; кра́ще тобі́ криви́м увійти́ в життя́, ніж з двома́ нога́ми бу́ти вки́нутим у геє́ну, у вого́нь невгаси́мий,

46де черв їх не вмира́є і вого́нь не вгаса́є.

47І якщо́ о́ко твоє́ спокуша́є тебе́, ви́рви його́: кра́ще тобі́ з одни́м о́ком увійти́ в Ца́рство Бо́же, ніж з двома́ очи́ма бу́ти вки́нутим у геє́ну вогне́нну,

48де черв їх не вмира́є і вого́нь не вгаса́є.

49Бо ко́жний вогне́м осоли́ться, і вся́ка же́ртва сі́ллю осоли́ться.

50Сіль – до́бра річ; а якщо́ сіль несоло́на бу́де, чим ви її́ попра́вите? Ма́йте сіль у собі́, і ма́йте мир між собо́ю.