Читання дня

2Сол. 3:6-18 · Гал. 1:3-10 · Гал. 5:22-6:2 · Лк. 12:2-12 · Лк. 9:1-6 · Мф. 4:25-5:12

Євангеліє від Марка: Мк. 4:24–34

Мк. 4:24–34 зач. 17

Глава 4

зач. 15 1 І зно́ву поча́в учи́ти бі́ля мо́ря; і зібра́лося до Ньо́го бага́то наро́ду, так що Він увійшо́в у чо́вен і сиді́в на мо́рі; а весь наро́д був на землі́ бі́ля мо́ря.

2 І бага́то вчив їх при́тчами, і в повча́нні Своє́му говори́в їм:

3 слу́хайте: ось, ви́йшов сія́ч сі́яти;

4 і, коли́ сі́яв, тра́пилося, що одне́ зерно́ впа́ло при доро́зі, і налеті́ли птахи́ і поклюва́ли його́.

5 І́нше ж упа́ло на кам’яни́сте мі́сце, де небага́то було́ землі́; і ско́ро зійшло́, бо земля́ була́ неглибо́ка;

6 коли́ ж зійшло́ со́нце, зів’я́ло і засо́хло, бо не ма́ло ко́реня.

7 І́нше впа́ло в терни́; і ви́росли терни́, і заглуши́ли зерно́, і воно́ не дало́ пло́ду.

8 А і́нше впа́ло на до́бру зе́млю і дало́ плід, яки́й зійшо́в і ви́ріс; і вроди́ло в три́дцять, в шістдеся́т і в стокра́т.

9 І сказа́в їм: хто ма́є ву́ха слу́хати, хай слу́хає!

зач. 16 10 Коли́ ж залиши́вся Він без наро́ду, то ото́чуючі ра́зом з дванадцятьма́ запита́ли Його́ про при́тчу.

11 І сказа́в їм: вам дано́ зна́ти таємни́ці Ца́рства Бо́жого, а тим, зо́внішнім, усе́ бува́є в при́тчах;

12 так що вони́ свої́ми очи́ма ди́вляться, і не ба́чать; свої́ми ву́хами чу́ють, і не розумі́ють, і не наверну́ться, щоб відпусти́лись їм гріхи́.

13 І гово́рить їм: не розумі́єте ціє́ї при́тчі? Як же вам зрозумі́ти всі при́тчі?

14 Сія́ч сло́во сі́є.

15 Посі́яне при доро́зі означа́є тих, у котри́х сі́ється сло́во, але́ до яки́х, коли́ почу́ють, за́раз же прихо́дить сатана́ і забира́є сло́во, посі́яне в серця́х ї́хніх.

16 Так са́мо і посі́яне на кам’яни́стому мі́сці означа́є тих, які́, коли́ почу́ють сло́во, зра́зу з ра́дістю прийма́ють його́,

17 але́ не ма́ють в собі́ ко́реня і непості́йні; а по́тім, коли́ наста́не скорбо́та або́ гоні́ння за сло́во, відра́зу спокуша́ються.

18 Посі́яне в терна́х означа́є тих, що слу́хають сло́во,

19 але́ в яки́х турбо́ти ві́ку цього́, споку́си бага́тством та і́нші побажа́ння, увійшо́вши в них, заглуша́ють сло́во, і воно́ бува́є без пло́ду.

20 А посі́яне на до́брій землі́ означа́є тих, що слу́хають сло́во і прийма́ють, і прино́сять плід оди́н у три́дцять, дру́гий в шістдеся́т, і́нший в стокра́т.

21 І сказа́в їм: чи для то́го прино́сять сві́чку, щоб поста́вити її́ під посу́дину або́ під лі́жко? чи не для то́го, щоб поста́вити її́ на підсві́чнику?

22 Нема́ нічо́го тає́много, що не ста́ло б я́вним, і нічо́го не бува́є захо́ваного, що не ви́явилося б.

23 Коли́ хто ма́є ву́ха слу́хати, хай слу́хає!

зач. 17 24 І сказа́в їм: заува́жуйте, що чу́єте: яко́ю мі́рою мі́ряєте, тако́ю відмі́рено бу́де вам і до́дано бу́де вам, тим, що слу́хають.

25 Бо хто ма́є, тому́ да́сться; а хто не ма́є, у то́го відні́меться і те, що ма́є.

26 І сказа́в: Ца́рство Бо́же поді́бне до то́го, як коли́ чолові́к ки́не насі́ння в зе́млю;

27 і спить, і встає́ вночі́ і вдень; а як насі́ння схо́дить і росте́, він не зна́є,

28 бо земля́ сама́ з се́бе ро́дить споча́тку зе́лень, по́тім ко́лос, да́лі по́вне зерно́ в ко́лосі.

29 Коли́ ж дозрі́є плід, нега́йно посила́є серп, бо наста́ли жнива́.

30 І сказа́в: до чо́го уподі́бнимо Ца́рство Бо́же? або́ яко́ю при́тчею зобразимо́ його́?

31 Воно́ – мов зерно́ гірчи́чне, яке́, коли́ сі́ється в зе́млю, найдрібні́ше за вся́ке насі́ння на землі́;

32 а коли́ посі́яне, схо́дить і стає́ бі́льше за всі зла́ки, та пуска́є вели́кі гілки́, так що під ті́нню його́ мо́жуть укрива́тися птахи́ небе́сні.

33 І таки́ми багатьма́ при́тчами пропові́дував їм сло́во, скі́льки вони́ могли́ слу́хати.

34 Без при́тчі ж не говори́в їм; а у́чням на самоті́ поя́снював усе́.

зач. 18 35 Уве́чері того́ ж дня сказа́в їм: перепра́вимось на той бік.

36 І вони́, відпусти́вши наро́д, взяли́ Його́ з собо́ю, як Він був у човні́; і з Ним були́ і́нші човни́.

37 І зняла́сь вели́ка бу́ря; хви́лі би́ли в чо́вен так, що він уже́ напо́внювався водо́ю.

38 А Він спав на кормі́ на узголі́в’ї. Його́ розбуди́ли і гово́рять Йому́: Учи́телю! невже́ Тобі́ байду́же, що ми ги́немо?

39 І, вста́вши, Він заборони́в ві́трові і сказа́в мо́рю: умо́вкни, переста́нь. І стих ві́тер, і наста́ла вели́ка ти́ша.

40 І сказа́в їм: що ви так боязли́ві? чому́ не ма́єте ві́ри?

41 І страх вели́кий напа́в на них, і говори́ли між собо́ю: хто ж Цей, що і ві́тер і мо́ре підкоря́ються Йому́?