Євангеліє від Марка: Мк. 4:24–34

Мк. 4:24–34 зач. 17

Глава 4

зач. 151І зно́ву поча́в учи́ти бі́ля мо́ря; і зібра́лося до Ньо́го бага́то наро́ду, так що Він увійшо́в у чо́вен і сиді́в на мо́рі; а весь наро́д був на землі́ бі́ля мо́ря.

2І бага́то вчив їх при́тчами, і в повча́нні Своє́му говори́в їм:

3слу́хайте: ось, ви́йшов сія́ч сі́яти;

4і, коли́ сі́яв, тра́пилося, що одне́ зерно́ впа́ло при доро́зі, і налеті́ли птахи́ і поклюва́ли його́.

5І́нше ж упа́ло на кам’яни́сте мі́сце, де небага́то було́ землі́; і ско́ро зійшло́, бо земля́ була́ неглибо́ка;

6коли́ ж зійшло́ со́нце, зів’я́ло і засо́хло, бо не ма́ло ко́реня.

7І́нше впа́ло в терни́; і ви́росли терни́, і заглуши́ли зерно́, і воно́ не дало́ пло́ду.

8А і́нше впа́ло на до́бру зе́млю і дало́ плід, яки́й зійшо́в і ви́ріс; і вроди́ло в три́дцять, в шістдеся́т і в стокра́т.

9І сказа́в їм: хто ма́є ву́ха слу́хати, хай слу́хає!

зач. 1610Коли́ ж залиши́вся Він без наро́ду, то ото́чуючі ра́зом з дванадцятьма́ запита́ли Його́ про при́тчу.

11І сказа́в їм: вам дано́ зна́ти таємни́ці Ца́рства Бо́жого, а тим, зо́внішнім, усе́ бува́є в при́тчах;

12так що вони́ свої́ми очи́ма ди́вляться, і не ба́чать; свої́ми ву́хами чу́ють, і не розумі́ють, і не наверну́ться, щоб відпусти́лись їм гріхи́.

13І гово́рить їм: не розумі́єте ціє́ї при́тчі? Як же вам зрозумі́ти всі при́тчі?

14Сія́ч сло́во сі́є.

15Посі́яне при доро́зі означа́є тих, у котри́х сі́ється сло́во, але́ до яки́х, коли́ почу́ють, за́раз же прихо́дить сатана́ і забира́є сло́во, посі́яне в серця́х ї́хніх.

16Так са́мо і посі́яне на кам’яни́стому мі́сці означа́є тих, які́, коли́ почу́ють сло́во, зра́зу з ра́дістю прийма́ють його́,

17але́ не ма́ють в собі́ ко́реня і непості́йні; а по́тім, коли́ наста́не скорбо́та або́ гоні́ння за сло́во, відра́зу спокуша́ються.

18Посі́яне в терна́х означа́є тих, що слу́хають сло́во,

19але́ в яки́х турбо́ти ві́ку цього́, споку́си бага́тством та і́нші побажа́ння, увійшо́вши в них, заглуша́ють сло́во, і воно́ бува́є без пло́ду.

20А посі́яне на до́брій землі́ означа́є тих, що слу́хають сло́во і прийма́ють, і прино́сять плід оди́н у три́дцять, дру́гий в шістдеся́т, і́нший в стокра́т.

21І сказа́в їм: чи для то́го прино́сять сві́чку, щоб поста́вити її́ під посу́дину або́ під лі́жко? чи не для то́го, щоб поста́вити її́ на підсві́чнику?

22Нема́ нічо́го тає́много, що не ста́ло б я́вним, і нічо́го не бува́є захо́ваного, що не ви́явилося б.

23Коли́ хто ма́є ву́ха слу́хати, хай слу́хає!

зач. 1724І сказа́в їм: заува́жуйте, що чу́єте: яко́ю мі́рою мі́ряєте, тако́ю відмі́рено бу́де вам і до́дано бу́де вам, тим, що слу́хають.

25Бо хто ма́є, тому́ да́сться; а хто не ма́є, у то́го відні́меться і те, що ма́є.

26І сказа́в: Ца́рство Бо́же поді́бне до то́го, як коли́ чолові́к ки́не насі́ння в зе́млю;

27і спить, і встає́ вночі́ і вдень; а як насі́ння схо́дить і росте́, він не зна́є,

28бо земля́ сама́ з се́бе ро́дить споча́тку зе́лень, по́тім ко́лос, да́лі по́вне зерно́ в ко́лосі.

29Коли́ ж дозрі́є плід, нега́йно посила́є серп, бо наста́ли жнива́.

30І сказа́в: до чо́го уподі́бнимо Ца́рство Бо́же? або́ яко́ю при́тчею зобразимо́ його́?

31Воно́ – мов зерно́ гірчи́чне, яке́, коли́ сі́ється в зе́млю, найдрібні́ше за вся́ке насі́ння на землі́;

32а коли́ посі́яне, схо́дить і стає́ бі́льше за всі зла́ки, та пуска́є вели́кі гілки́, так що під ті́нню його́ мо́жуть укрива́тися птахи́ небе́сні.

33І таки́ми багатьма́ при́тчами пропові́дував їм сло́во, скі́льки вони́ могли́ слу́хати.

34Без при́тчі ж не говори́в їм; а у́чням на самоті́ поя́снював усе́.

зач. 1835Уве́чері того́ ж дня сказа́в їм: перепра́вимось на той бік.

36І вони́, відпусти́вши наро́д, взяли́ Його́ з собо́ю, як Він був у човні́; і з Ним були́ і́нші човни́.

37І зняла́сь вели́ка бу́ря; хви́лі би́ли в чо́вен так, що він уже́ напо́внювався водо́ю.

38А Він спав на кормі́ на узголі́в’ї. Його́ розбуди́ли і гово́рять Йому́: Учи́телю! невже́ Тобі́ байду́же, що ми ги́немо?

39І, вста́вши, Він заборони́в ві́трові і сказа́в мо́рю: умо́вкни, переста́нь. І стих ві́тер, і наста́ла вели́ка ти́ша.

40І сказа́в їм: що ви так боязли́ві? чому́ не ма́єте ві́ри?

41І страх вели́кий напа́в на них, і говори́ли між собо́ю: хто ж Цей, що і ві́тер і мо́ре підкоря́ються Йому́?