Євангеліє від Луки: Лк. 6:46–7:1

Лк. 6:46–7:1 зач. 28

Глава 6

зач. 221У субо́ту, пе́ршу пі́сля дру́гого дня Па́схи, довело́сь Йому́ йти засі́яними поля́ми, і у́чні Його́ зрива́ли колоски́ і ї́ли, розтира́ючи рука́ми.

2Де́які ж з фарисе́їв сказа́ли їм: наві́що ви ро́бите те, чого́ не годи́ться роби́ти в субо́ти?

3Іісу́с сказа́в їм у ві́дповідь: хіба́ ви не чита́ли, що вчини́в Дави́д, коли́ зголодні́в сам і ті, що були́ з ним?

4Як він увійшо́в у дім Бо́жий, і взяв хліби́ предло́ження, яки́х не мо́жна було́ ї́сти ніко́му, крім свяще́нників, і їв, і дав тим, що були́ з ним.

5І сказа́в їм: Син Людськи́й є госпо́дар і субо́ти.

6Довело́ся ж і в і́ншу субо́ту увійти́ Йому́ в синаго́гу і учи́ти. Там був чолові́к, у яко́го пра́ва рука́ була́ суха́.

7Кни́жники ж і фарисе́ї сте́жили за Ним, чи не зці́лить Він у субо́ту, щоб знайти́ звинува́чення про́ти Ньо́го.

8Він же, зна́ючи по́мисли ї́хні, сказа́в чолові́кові, що мав суху́ ру́ку: вста́нь і ви́йди на сере́дину. І він встав і ви́йшов.

9Тоді́ сказа́в їм Іісу́с: запита́ю вас: що годи́ться роби́ти в субо́ту? добро́, чи зло? спасти́ ду́шу, чи згуби́ти? Вони́ мовча́ли.

10І, огля́нувши всіх їх, сказа́в тому́ чолові́кові: простягни́ ру́ку твою́. Він так і зроби́в; і ста́ла рука́ його́ здоро́ва, як і дру́га.

11Вони́ ж розлюти́лися і говори́ли між собо́ю, що б їм вчини́ти з Іісу́сом.

зач. 2312У ті дні Він зійшо́в на го́ру помоли́тися і пробу́в всю ніч у моли́тві до Бо́га.

13Коли́ ж наста́в день, покли́кав у́чнів Свої́х і ви́брав з них двана́дцять, котри́х назва́в Апо́столами:

14Си́мона, яко́го назва́в Петро́м, і Андрі́я, бра́та його́, Я́кова та Іоа́нна, Фили́па та Варфоломі́я,

15Матфе́я та Фому́, Я́кова Алфе́євого та Си́мона, зва́ного Зіло́том,

16Іу́ду Я́кового та Іу́ду Іскаріо́та, яки́й по́тім і став зра́дником.

зач. 2417І, зійшо́вши з ни́ми, став Він на рі́вному мі́сці, і бага́то у́чнів Його́ і бе́зліч наро́ду з усіє́ї Іуде́ї та Ієрусали́ма і примо́рських місць Ти́рських і Сидо́нських,

18що прийшли́ послу́хати Його́ і зціли́тися від неду́гів свої́х, тако́ж і ті, що стражда́ли від нечи́стих ду́хів; і зціля́лися.

19І весь наро́д шука́в, щоб доторкну́тися до Ньо́го, бо від Ньо́го вихо́дила си́ла і зціля́ла всіх.

20І Він, зві́вши о́чі Свої́ на у́чнів Свої́х, говори́в: Блаже́нні убо́гі ду́хом, бо ва́ше є Ца́рство Бо́же.

21Блаже́нні ті, що голо́дні ни́ні, бо наси́титесь. Блаже́нні ті, що пла́чуть ни́ні, бо вті́шитесь.

22Блаже́нні ви, коли́ знена́видять вас лю́ди, і коли́ відлу́чать вас, і ганьби́тимуть, і знесла́влять ім’я́ ва́ше зара́ди Си́на Людсько́го.

23Раді́йте в той день і веселі́ться, бо вели́ка вам нагоро́да на небеса́х. Так роби́ли з проро́ками батьки́ ї́хні.

зач. 2524Навпаки́, го́ре вам, бага́ті! бо ви вже оде́ржали свою́ вті́ху.

25Го́ре вам, си́ті ни́ні! бо зголодні́єте. Го́ре вам, що сміє́тесь ни́ні! бо бу́дете пла́кати і рида́ти.

26Го́ре вам, коли́ всі лю́ди говори́тимуть про вас до́бре! бо так роби́ли з лжепроро́ками батьки́ ї́хні.

27Але́ вам, хто слу́хає, кажу́: любі́ть ворогі́в ва́ших, добро́ творі́ть тим, хто нена́видить вас;

28благословля́йте тих, що проклина́ють вас і молі́ться за тих, хто кри́вдить вас.

29Хто вда́рить тебе́ по щоці́, підста́в і дру́гу, і хто зніма́є з те́бе ве́рхню оде́жу, не борони́ взя́ти і соро́чку.

30Ко́жному, хто про́сить у те́бе, дай, а від то́го, хто взяв твоє́, не вимага́й.

зач. 2631І як хо́чете, щоб з ва́ми чини́ли лю́ди, так і ви чині́ть з ни́ми.

32І коли́ ви лю́бите тих, хто вас лю́бить, яка вам за те подя́ка? Бо і грі́шники лю́блять тих, хто їх лю́бить.

33І якщо́ ви ро́бите добро́ тим, хто вам ро́бить добро́, яка́ вам за те подя́ка? бо і грі́шники те са́ме ро́блять.

34І коли́ позича́єте тим, від ко́го сподіва́єтесь оде́ржати наза́д, яка́ за те вам подя́ка, бо і грі́шники позича́ють грі́шникам, щоб сті́льки ж оде́ржати.

35Але́ ви любі́ть ворогі́в ва́ших, добро́ творі́ть, і позича́йте, нічо́го не сподіва́ючись; і бу́де вам нагоро́да вели́ка і бу́дете сина́ми Всеви́шнього; бо Він до́брий і до невдя́чних і злих.

36О́тже, бу́дьте милосе́рдні, як і Оте́ць ваш милосе́рдний.

зач. 2737Не суді́ть, і не бу́дете суди́мі; не осу́джуйте, і не бу́дете осу́джені; проща́йте, і простя́ть вам;

38дава́йте, і да́сться вам: мі́рою до́брою, утрясе́нною, нато́птаною, перепо́вненою віддаду́ть вам, бо яко́ю мі́рою мі́ряєте, тако́ю ж відмі́риться і вам.

39Сказа́в та́кож їм при́тчу: чи мо́же сліпи́й сліпо́го води́ти? чи не впаду́ть оби́два в я́му?

40У́чень не бува́є ви́щим від свого́ вчи́теля; але́, удоскона́лившись, ко́жен бу́де, як і вчи́тель його́.

41Що ти ди́вишся на сучо́к в о́ці бра́та твого́, а коло́ди в твоє́му о́ці не відчува́єш?

42Або́, як мо́жеш сказа́ти бра́тові твоє́му: бра́те, дай я ви́йму сучо́к з о́ка твого́, коли́ сам не ба́чиш коло́ди у твоє́му оці́? Лицемі́ре! ви́йми спе́ршу коло́ду з о́ка твого́, і тоді́ поба́чиш, як ви́йняти сучо́к з о́ка бра́та твого́.

43Нема́ до́брого де́рева, яке́ б прино́сило пога́ний плід, і нема́ пога́ного де́рева, яке́ б прино́сило плід до́брий.

44Бо вся́ке де́рево пізнає́ться по плода́х свої́х: не збира́ють смо́кви з терно́вника і не зніма́ють виногра́ду з чагарника́.

45До́бра люди́на з до́брого ска́рбу се́рця свого́ вино́сить до́бре, а зла люди́на з лихо́го ска́рбу се́рця свого́ вино́сить зле, бо з повноти́ се́рця промовля́ють уста́ її́.

зач. 2846Що ж ви зове́те Мене́: Го́споди! Го́споди! – а не ро́бите того́, що Я кажу́?

47Вся́кий, хто прихо́дить до Ме́не та слу́хає слова́ Мої́ і вико́нує їх, скажу́ вам, до ко́го він поді́бний.

48Він поді́бний до люди́ни, яка́, бу́дуючи дім, вкопа́ла, загли́била і покла́ла осно́ву на ка́мені; коли́ ж ста́лася по́вінь і вода́ ри́нула на той дім, то не могла́ його́ зру́шити, бо він був збудо́ваний на ка́мені.

49А хто слу́хає і не вико́нує, той поді́бний до люди́ни, яка збудува́ла дім на землі́ без осно́ви, то як ті́льки ри́нула на ньо́го вода́, він за́раз же розвали́вся; і руйнува́ння до́му того́ було́ вели́ке.

Глава 7

зач. 291Коли́ Він скінчи́в усі сло́ва Свої́ до наро́ду, що слу́хав Його́, то увійшо́в у Капернау́м.

2У одного́ со́тника був хво́рий при́ смерті слуга́, яки́м він дорожи́в.

3Почу́вши про Іісу́са, він посла́в до Ньо́го старі́йшин іуде́йських проси́ти Його́, щоб прийшо́в зціли́ти слугу́ його́.

4І вони́, прийшо́вши до Іісу́са, щи́ро блага́ли Його́, ка́жучи: він досто́йний, щоб Ти зроби́в для ньо́го це,

5бо лю́бить наро́д наш і збудува́в нам синаго́гу.

6Іісу́с пішо́в з ни́ми. І коли́ Він був уже́ недале́ко від до́му, со́тник посла́в до Ньо́го дру́зів сказа́ти Йому́: Го́споди! не труди́сь, бо я недосто́йний, щоб Ти під покрі́влю мою́ увійшо́в;

7тому́ і само́го себе́ не вважа́ю я досто́йним прийти́ до Те́бе; а скажи́ ті́льки сло́во, і оду́жає слуга́ мій.

8Бо я і підвла́дний чолові́к, але́ ма́ючи під собо́ю во́їнів, кажу́ одному́: йди, і він іде́; і дру́гому: прийди́, і прихо́дить; і слузі́ моє́му: роби́ те, і ро́бить.

9Почу́вши це, Іісу́с здивува́вся йому́ і, поверну́вшись, сказа́в до наро́ду, що йшов за Ним: кажу́ вам, що на́віть в Ізра́їлі Я не знайшо́в тако́ї ві́ри.

10Посланці́, поверну́вшись в дім, знайшли́ хво́рого слугу́ здоро́вим.

зач. 3011Пі́сля цього́ Іісу́с пішо́в до мі́ста, що зве́ться Наї́н; і з Ним йшло бага́то у́чнів Його́ і бе́зліч наро́ду.

12Коли́ ж Він підійшо́в до ворі́т мі́ста, якра́з вино́сили поме́рлого, єди́ного си́на у ма́тері, а вона́ була́ вдова́; і чима́ло наро́ду йшло з нею з мі́ста.

13Поба́чивши її́, Госпо́дь змилосе́рдився над не́ю і сказа́в їй: не плач.

14І, підійшо́вши, доторкну́вся до одра́; ті, що несли́, зупини́лися, і Він сказа́в: юна́че! тобі́ кажу́, встань!

15Ме́ртвий, підня́вшись, сів і поча́в говори́ти; і відда́в його́ Іісу́с ма́тері його́.

16І всіх охопи́в страх і сла́вили Бо́га, ка́жучи: вели́кий проро́к з’яви́вся між на́ми, і Бог відві́дав наро́д Свій.

зач. 3117Така́ чу́тка про Ньо́го розійшла́ся по всій Іуде́ї і по всьо́му то́му кра́ю.

18І сповісти́ли про все те Іоа́нна у́чні його́.

19Іоа́нн, прикли́кавши двох з у́чнів свої́х, посла́в до Іісу́са спита́ти: чи Ти Той, Котри́й ма́є прийти́, чи і́ншого нам чека́ти?

20Вони́, прийшо́вши до Іісу́са, сказа́ли: Іоа́нн Хрести́тель посла́в нас до Те́бе спита́ти: чи Ти Той, Котри́й ма́є прийти́, чи і́ншого нам чека́ти?

21А в той час Він зціли́в багатьо́х від хворо́б і неду́гів і від зли́х ду́хів, і багатьо́м сліпи́м дарува́в зір.

22І сказа́в їм Іісу́с у ві́дповідь: піді́ть, розкажі́ть Іоа́ннові, що ви ба́чили і чу́ли: сліпі́ прозріва́ють, криві́ хо́дять, прокаже́ні очища́ються, глухі́ чу́ють, ме́ртві воскреса́ють, убо́гі благовіству́ють;

23і блаже́нний той, хто не споку́ситься про Ме́не!

24А як відійшли́ по́слані Іоа́нном, Він поча́в говори́ти наро́дові про Іоа́нна: на що ходи́ли ви диви́тися в пусти́ню? чи на трости́ну, що ві́тер коли́ше?

25На ко́го ходи́ли диви́тися? Чи на люди́ну, одя́гнену в м’яки́й о́дяг? Але ті, що одяга́ються пи́шно та живу́ть у розко́шах, знахо́дяться в ца́рських пала́цах.

26На що ж ви ходи́ли диви́тися? на проро́ка? Так, кажу́ вам, і бі́льше, ніж на проро́ка.

27Це той, про ко́го напи́сано: ось, Я посила́ю А́нгела Мого́ пе́ред лице́м Твої́м, котри́й приготу́є путь Твій пе́ред Тобо́ю.

28Бо кажу́ вам: з наро́джених жінка́ми нема́ жо́дного проро́ка, бі́льшого за Іоа́нна Хрести́теля, але́ ме́нший в Ца́рстві Бо́жому бі́льший за ньо́го.

29І весь наро́д, що слу́хав Його́, та ми́тарі воздали́ сла́ву Бо́гові, охрести́вшись хре́щенням Іоа́нновим;

30а фарисе́ї і зако́нники відки́нули во́лю Бо́жу про се́бе, не хрести́вшись від ньо́го.

зач. 3231Тоді́ Госпо́дь сказа́в: кому́ уподі́бню люде́й ро́ду цього́? і до ко́го вони́ поді́бні?

32Вони́ поді́бні до діте́й, що сидя́ть на ву́лиці, кли́чуть оди́н о́дного і ка́жуть: ми гра́ли вам на сопі́лці, а ви не танцюва́ли; ми співа́ли вам жа́лібних пісе́нь, і ви не пла́кали.

33Бо прийшо́в Іоа́нн Хрести́тель: ні хлі́ба не їсть, ні вина́ не п’є; і гово́рите: в ньо́му біс.

34Прийшо́в Син Людськи́й: їсть і п’є; і гово́рите: ось чолові́к, Яки́й лю́бить ї́сти і пи́ти вино́, друг ми́тарям і грі́шникам.

35І ви́правдана прему́дрість всіма́ ді́тьми свої́ми.

зач. 3336Оди́н з фарисе́їв проси́в Його́, щоб вкуси́в з ним ї́жі, і Він, прийшо́вши в дім фарисе́я, возлі́г.

37І ось, жі́нка з то́го мі́ста, яка́ була́ грі́шницею, дові́давшись, що Він перебува́є в до́мі фарисе́я, принесла́ алава́строву посу́дину з ми́ром

38і, припа́вши до ніг Його́ зза́ду, пла́чучи, почала́ облива́ти но́ги Його́ слізьми́ і обтира́ти воло́ссям голови́ своє́ї, цілува́ла но́ги Його́ і масти́ла ми́ром.

39Фарисе́й же, що запроси́в Його́, поба́чивши це, сказа́в сам у собі́: якби́ Він був проро́к, то знав би, хто і яка́ жі́нка доторка́ється до Ньо́го, бо вона́ грі́шниця.

40Зверну́вшись до ньо́го, Іісу́с сказа́в: Си́моне! Я ма́ю щось сказа́ти тобі́. Він же гово́рить: кажи́, Вчи́телю.

41Іісу́с сказа́в: у одного́ лихваря́ було́ два боржники́: оди́н ви́нен був п’ятсо́т дина́ріїв, а дру́гий п’ятдеся́т,

42та коли́ вони́ не ма́ли чим відда́ти, він прости́в обо́м. Скажи́ ж, котри́й з них бі́льше полю́бить його́?

43Си́мон відповіда́в: ду́маю, що той, котро́му бі́льше прости́в. Він сказа́в: пра́вильно ти розсуди́в.

44І, поверну́вшись до жі́нки, сказа́в Си́монові: чи ба́чиш цю жі́нку? Я прийшо́в у дім твій, і ти не дав Мені́ води́ на но́ги, а вона́ слізьми́ облила́ но́ги Мої́ і воло́ссям голови́ своє́ї обте́рла;

45ти цілува́ння не дав Мені́, а вона́, відко́ли Я прийшо́в, не перестає́ цілува́ти но́ги Мої́;

46Ти оли́вою не помасти́в голови́ Моє́ї, вона́ ж ми́ром намасти́ла но́ги Мої́.

47А тому́ кажу́ тобі́: проща́ється бага́то гріхі́в її́ за те, що вона́ полюби́ла бага́то, а кому́ ма́ло проща́ється, той ма́ло лю́бить.

48Їй же сказа́в: проща́ються тобі́ гріхи́.

49Ті, що возлежа́ли з Ним, почали́ говори́ти про се́бе: хто Він, що й гріхи́ проща́є?

50Він же сказа́в жі́нці: ві́ра твоя́ спасла́ тебе́, йди з ми́ром.