Євангеліє від Луки: Лк. 22:1–39

Лк. 22:1–39 зач. 109

Глава 22

1Наближа́лося свя́то опрі́сноків, що зве́ться Па́схою.

2І шука́ли первосвяще́нники і кни́жники, як би погуби́ти Його́, бо боя́лися наро́ду.

3Увійшо́в сатана́ в Іу́ду, зва́ного Іскаріо́том, одного́ з числа́ дванадцятьо́х,

4і він пішо́в і говори́в з первосвяще́нниками та нача́льниками, як Його́ ви́дати їм.

5Вони́ зраді́ли і зго́дились да́ти йому́ гро́шей;

6і він обіця́в і шука́в наго́ди, щоб ви́дати їм Його́ не при наро́ді.

7Наста́в же день опрі́сноків, коли́ нале́жало зако́лювати пасха́льне ягня́.

8І посла́в Іісу́с Петра́ і Іоа́нна, сказа́вши: піді́ть приготу́йте нам ї́сти па́сху.

9Вони́ ж сказа́ли Йому́: де Ти вели́ш нам приготува́ти?

10Він сказа́в їм: ось, як увійде́те в мі́сто, зустрі́нете ви чолові́ка, що нести́ме глек води́: іді́ть слі́дом за ним до то́го до́му, в яки́й він увійде́,

11і скажі́ть госпо́дареві до́му: Учи́тель гово́рить тобі́: де кімна́та, в які́й би Мені́ ї́сти па́сху з у́чнями Мої́ми?

12І він пока́же вам го́рницю вели́ку, при́брану; там приготу́йте.

13Вони́ пішли́ і знайшли́, як сказа́в їм, і приготува́ли па́сху.

14І коли́ наста́в час, Він возлі́г і двана́дцять Апо́столів з Ним,

15і сказа́в їм: ду́же бажа́в Я цю па́сху ї́сти з ва́ми, перш ніж зазна́ю стражда́нь.

16Бо кажу́ вам, що не бу́ду вже більш ї́сти її́, до́ки вона́ не спо́вниться в Ца́рстві Бо́жому.

17І, взя́вши ча́шу, відда́в хвалу́ і сказа́в: приймі́ть її́ та розділі́ть між собо́ю;

18бо кажу́ вам, що не пи́тиму від пло́ду виногра́дного, по́ки не при́йде Ца́рство Бо́же.

19І, взя́вши хліб і дя́куючи, розломи́в і пода́в їм, ка́жучи: це є Ті́ло Моє́, що за вас віддає́ться; це творі́ть на Мій спо́мин.

20Тако́ж і ча́шу пі́сля вече́рі, ка́жучи: ця ча́ша є Нови́й Заві́т у Мої́й Кро́ві, що за вас пролива́ється.

21І ось, рука́ зра́дника Мого́ зі Мно́ю на столі́.

22Проте́ Син Людськи́й іде́ як призна́чено; але́ го́ре тій люди́ні, че́рез яку́ Він видає́ться.

23І вони́ почали́ пита́ти оди́н о́дного, котри́й з них є той, що ма́є це зроби́ти.

24Ста́лася ж між ни́ми і супере́чка, хто з них ма́є вважа́тися за бі́льшого.

25Він же сказа́в їм: царі́ наро́дів пану́ють над ни́ми і воло́дарі ї́хні благоді́йниками зву́ться,

26а ви не так: але́ хто з вас бі́льший, будь як ме́нший, і нача́льник – як слуга́.

27Бо хто бі́льший: чи той, хто возлежи́ть, чи той, хто прислуго́вує? чи не той, хто возлежи́ть? А Я посере́д вас, як слуга́.

28Але́ ви були́ зі Мно́ю в напа́стях Мої́х,

29і Я заповіда́ю вам, як запові́в Мені́ Оте́ць Мій, Ца́рство,

30щоб ї́ли і пили́ за трапе́зою Моє́ю в Ца́рстві Мої́м, і сі́ли на престо́лах суди́ти двана́дцять колі́н Ізра́їлевих.

31Сказа́в же Госпо́дь: Си́моне! Си́моне! ось, сатана́ проси́в, щоб сі́яти вас як пшени́цю,

32але́ Я моли́вся за те́бе, щоб не осла́бла ві́ра твоя́; і ти коли́сь, наверну́вшись, утверди́ браті́в твої́х.

33Він відповіда́в Йому́: Го́споди! з Тобо́ю я гото́вий і в темни́цю, і на смерть іти́.

34Він же промо́вив: кажу́ тобі́, Пе́тре, не заспіва́є пі́вень сього́дні, як ти три́чі відрече́шся, що не зна́єш Мене́.

35І сказа́в їм: коли́ Я посила́в вас без мішка́ і без то́рби, і без взуття́, чи ма́ли ви в чо́му неста́чу? Вони́ відповіда́ли: ні в чо́му.

36Тоді́ Він сказа́в їм: але́ тепе́р хто ма́є мішо́к, той візьми́ його́, тако́ж і то́рбу, а в ко́го нема́, прода́й оде́жу свою́ і купи́ меч,

37бо кажу́ вам, що пови́нно здійсни́тися на Мені́ і цьому́ напи́саному: і до злочи́нців прирівня́ли Його́. Бо те, що про Ме́не, наближа́ється до кінця́.

38Вони́ сказа́ли: Го́споди! ось тут два мечі́. Він сказа́в їм: до́сить.

зач. 10939І, ви́йшовши, пішо́в, як звича́йно, на го́ру Єлео́нську, за Ним пішли́ й у́чні Його́.

40Прийшо́вши ж на мі́сце, сказа́в їм: молі́ться, щоб не впа́сти в споку́су.

41І Сам відійшо́в від них, як доки́нути ка́менем, і, ста́вши на колі́на, моли́вся,

42гово́рячи: О́тче! о, коли́ б Ти благоволи́в пронести́ ча́шу цю ми́мо Ме́не! а втім, не Моя́ во́ля, а Твоя́ хай бу́де!

43З’яви́вся ж Йому́ А́нгел з небе́с і укрі́плював Його́.

44І, перебува́ючи в борі́нні, усе́рдніше моли́вся, і був піт Його́, як кра́плі кро́ві, що па́дають на зе́млю.

45Вста́вши від моли́тви, шо́в, що вони́ спа́ли з печа́лі,

46і сказа́в їм: що ви спите́? вста́ньте і молі́ться, щоб не впа́сти в споку́су.

47Коли́ Він ще говори́в це, з’яви́вся наро́д, а попере́д ньо́го йшов оди́н з дванадцятьо́х, яки́й звавсь Іу́да, і він приступи́в до Іісу́са, щоб поцілува́ти Його́, бо таки́й знак він дав їм: Кого́ я поцілу́ю, Той і є.

48Іісу́с же сказа́в йому́: Іу́до! чи поцілу́нком видає́ш Си́на Людсько́го?

49Ті ж, що з Ним були́, поба́чивши, до чого́ йде́ться, сказа́ли Йому́: Го́споди! чи не вда́рити нам мече́м?

50І оди́н з них вда́рив слугу́ первосвяще́нника, і відсі́к йому́ пра́ве ву́хо.

51Тоді́ Іісу́с сказа́в: обли́ште, до́сить. І, доторкну́вшись до його́ ву́ха, зціли́в його́.

52Первосвяще́нникам же й нача́льникам хра́му та старі́йшинам, що зібра́лись про́ти Ньо́го, Іісу́с сказа́в: мов на розбі́йника ви́йшли ви з меча́ми й кия́ми, щоб взя́ти Мене́?

53Щодня́ бува́в Я з ва́ми у хра́мі, і ви не здійма́ли рук на Ме́не; але́ тепе́р ва́ша годи́на і вла́да те́мряви.

54Взя́вши Його́, повели́ і привели́ Його́ в дім первосвяще́нника. Петро́ ж йшов слі́дом віддалі́к.

55Коли́ вони́ розкла́ли вого́нь посере́д дво́ру і сі́ли вку́пі, сів і Петро́ між ни́ми.

56Одна́ служни́ця, поба́чивши його́, що він сиди́ть бі́ля вогню́, і, придиви́вшись до ньо́го, сказа́ла: і цей був з Ним.

57Але́ він відрі́кся від Ньо́го, сказа́вши жі́нці: я не зна́ю Його́.

58Невдо́взі по́тім дру́гий, поба́чивши його́, сказа́в: і ти з них. Але́ Петро́ сказа́в цьому́ чолові́кові: ні!

59Мину́ло ще з годи́ну, і і́нший хтось насти́рливо говори́в: воі́стину і цей був з Ним, бо він галіле́янин.

60Але́ Петро́ сказа́в тому́ чолові́кові: не зна́ю, що ти гово́риш. І за́раз же, коли́ він ще говори́в, заспіва́в пі́вень.

61Тоді́ Госпо́дь, оберну́вшись, гля́нув на Петра́, і Петро́ згада́в сло́во Го́спода, як Він сказа́в йому́: перш ніж пі́вень заспіва́є, три́чі відрече́шся від Ме́не.

62І, ви́йшовши геть, гі́рко запла́кав.

63Лю́ди, які́ трима́ли Іісу́са, глуми́лися над Ним і би́ли Його́;

64і, закри́вши Його́, би́ли Його́ по обли́ччю, і пита́ли Його́: скажи́, хто Тебе́ вда́рив?

65І бага́то і́ншої хули́ говори́ли про́ти Ньо́го.

66А коли́ наста́в день, зібра́лися старі́йшини наро́ду, первосвяще́нники і кни́жники, і повели́ Його́ у свій синедріо́н

67і пита́ли: чи Ти Христо́с? скажи́ нам. Він відповіда́в їм: якщо́ Я скажу́ вам, не пові́рите;

68коли́ ж Я запита́ю вас, не відповісте́ Мені́ і не відпу́стите Мене́.

69Відни́ні Син Людськи́й ся́де право́руч си́ли Бо́жої.

70І сказа́ли всі: так Ти Син Бо́жий? Він же відповіда́в: ви гово́рите, що Я.

71Вони́ ж сказа́ли: яко́го ще сві́дчення нам тре́ба? бо ми самі́ чу́ли з уст Його́.