Послання до Євреїв: Євр. 5:11–6:8

Євр. 5:11–6:8 зач. 312

Глава 5

1Бо ко́жний первосвяще́нник, котри́й з люде́й обира́ється, для люде́й поставля́ється на служі́ння Бо́гові, щоб прино́сити дари́ й же́ртви за гріхи́,

2яки́й мо́же бу́ти побла́жливим до не́уків та заблу́дливих, тому́ що й сам обкла́дений не́міччю,

3і тому́ він пови́нен як за наро́д, так і за се́бе прино́сити же́ртви за гріхи́.

4І ніхто́ сам собо́ю не прийма́є ціє́ї че́сті, але́ покли́каний Бо́гом, як і Ааро́н.

5Так і Христо́с не Сам Собі́ присво́їв сла́ву бу́ти первосвяще́нником, але́ Той, Хто сказа́в Йому́: Ти Син Мій, Я ни́ні роди́в Тебе́;

6як і в і́ншому мі́сці гово́рить: Ти – свяще́нник пові́к за чи́ном Мелхіседе́ка.

7Він, у дні пло́ті Своє́ї, з вели́ким голосі́нням та сльоза́ми прині́с молитви́ і блага́ння Тому́, Хто міг спасти́ Його́ від сме́рті; і був почу́тий за Своє́ благогові́ння;

8хоч Він і Син, одна́к стражда́ннями звик до по́слуху,

9і, вдоскона́лившись, став для всіх слухня́них Йому́ причи́ною спасі́ння ві́чного,

10бу́дучи на́званим від Бо́га Первосвяще́нником за чи́ном Мелхіседе́ка.

зач. 31211Про це слід було́ б нам говори́ти бага́то; але́ ва́жко ви́тлумачити, бо ви зроби́лися незді́бними слу́хати.

12Бо, зважа́ючи на вік, вам нале́жало бу́ти вчителя́ми; але́ вас знов тре́ба вчи́ти пе́ршим поча́ткам Сло́ва Бо́жого, і для вас потрі́бне молоко́, а не тверда́ стра́ва.

13Ко́жен, хто году́ється молоко́м, несвідо́мий у сло́ві пра́вди, бо він немовля́;

14а тверда́ стра́ва власти́ва доскона́лим, у яки́х почуття́ на́виком при́вчені розрізня́ти добро́ і зло.

Глава 6

1Тому́, залиши́вши поча́тки вче́ння Христо́вого, поспіша́ймо до доскона́лості; і не бу́демо зно́ву кла́сти осно́ву пове́рненню від ме́ртвих діл і ві́рі в Бо́га,

2вче́нню про хре́щення та поклада́ння рук, про воскресі́ння ме́ртвих і про суд ві́чний.

3І це зро́бимо, якщо́ Бог дозво́лить.

4Бо неможли́во – оди́н раз просві́чених, і тих, що прийняли́ дар небе́сний і ста́ли прича́сниками Ду́ха Свято́го,

5і вкуси́ли до́брого сло́ва Бо́жого, і сил майбу́тнього ві́ку,

6і відпа́ли, зно́ву обновля́ти покая́нням, коли́ вони́ знов розпина́ють у собі́ Си́на Бо́жого і зневажа́ють Його́.

7Земля́, що п’є дощ, яки́й ча́сто па́дає на не́ї, та виро́щує росли́ну, кори́сну тим, для ко́го вона́ обробля́ється, оде́ржує благослові́ння від Бо́га;

8а та, на які́й росту́ть терни́ й будяки́, неприда́тна і близька́ до прокля́ття, кіне́ць яко́го – спа́лення.

зач. 3139Втім за вас, улю́блені, ми наді́ємось, що ви в кра́щому ста́ні і дотри́муєтесь спасі́ння, хоча́ й гово́римо так.

10Бо Бог не є непра́ведний, щоб забу́в ді́ло ва́ше і труд любо́ві, яку́ ви ви́явили в ім’я́ Його́, послужи́вши і слу́жачи святи́м.

11Бажа́ємо ж, щоб ко́жен з вас, для по́вної впе́вненості в наді́ї, ви́являв таку́ са́му стара́нність до кінця́,

12щоб ви не обліни́лись, а наслі́дували тих, котрі́ ві́рою та довготерпі́нням успадко́вують обі́тниці.

зач. 31413Бог, даючи́ обі́тницю Авраа́мові, як не міг ніки́м ви́щим кля́стися, кля́вся Сами́м Собо́ю,

14ка́жучи: і́стинно благословля́ючи, благословлю́ тебе́ і, розмно́жуючи, розмно́жу тебе́.

15І так Авраа́м, довготерпі́вши, оде́ржав обі́цяне.

16Лю́ди кляну́ться ви́щим, і кля́тва на запе́внення закі́нчує вся́ку супере́чку ї́хню.

17Тому́ і Бог, бажа́ючи істо́тніше показа́ти спадкоє́мцям обі́тниці незмі́нність Своє́ї во́лі, вжив як посере́дництво кля́тву,

18щоб у двох непохи́тних реча́х, в яки́х Бог не міг говори́ти непра́вду, тверде́ уті́шення ма́ли ми, що прийшли́ взя́тися за по́дану наді́ю,

19яка́ для душі́ є нена́че я́кір безпе́чний і міцни́й, і вхо́дить аж до сере́дини за заві́су,

20куди́ предте́чею за нас увійшо́в Іісу́с, зроби́вшись Первосвяще́нником наві́к за чино́м Мелхіседе́ка.