Налаштування читання
Текст
Мова
Другий текст поруч
Вигляд
Тло
Шрифт
Вірші
Відстань між рядками
Послання до Євреїв: Євр. 12:6–13, 25–27
Глава 12
зач. 3311Тому́ і ми, ма́ючи довко́ла се́бе таку́ хма́ру сві́дків, ски́ньмо з се́бе вся́кий тяга́р і гріх, яки́й нас обплу́тує, і з терпі́нням бу́демо прохо́дити по́прище, яке́ лежи́ть пе́ред на́ми,
2ди́влячись на нача́льника і викона́вця ві́ри Іісу́са, Котри́й за́мість ра́дості, яка́ Йому́ нале́жала, ви́терпів хрест, знева́живши посоро́млення, і сів право́руч престо́лу Бо́жого.
3Поду́майте про То́го, Хто перетерпі́в таку́ над Собо́ю нару́гу від грі́шників, щоб вам не знемогти́ся і не осла́бнути ду́шами ва́шими.
4Ви ще не до кро́ві во́їнствували, подвиза́ючись про́ти гріха́,
5і забу́ли утіша́ння, яке́ пропону́ється вам, як сина́м: си́ну мій! не не́хтуй покара́нням Госпо́днім, і не суму́й, коли́ Він викрива́є тебе́,
6бо Госпо́дь, кого́ лю́бить, того́ кара́є; б’є ко́жного си́на, яко́го прийма́є.
7Якщо́ ви те́рпите ка́ру, то Бог пово́диться з ва́ми, як із сина́ми. Бо хіба́ є яки́й син, котро́го б не нака́зував ба́тько?
8Коли́ залиша́єтесь без покара́ння, для всіх зага́льного, то ви ді́ти незако́нні, а не сини́.
9Прито́му, коли́ ми, бу́дучи пока́рані плотськи́ми батька́ми на́шими, боя́лися їх, то чи не зна́чно бі́льше пови́нні покори́тись Отце́ві ду́хів, щоб жи́ти?
10Ті кара́ли нас, як зна́ли, на небага́то днів; а Цей – на ко́ристь, щоб нам ма́ти у́часть у свя́тості Його́.
11Вся́ка ка́ра в тепе́рішній час здає́ться не ра́дістю, а сму́тком, але́ по́тім на́вченим че́рез не́ї дає́ ми́рний плід пра́ведності.
12Ото́ж зміцні́ть опу́щені ру́ки та осла́блені колі́на
13і ході́ть пря́мо нога́ми ва́шими, щоб кульга́ве не зверну́лось, а кра́ще ви́правилось.
зач. 33214Стара́йтесь ма́ти мир з усіма́ і свя́тість, без яко́ї ніхто́ не поба́чить Го́спода.
15Пильну́йте, щоб хто не позбу́вся благода́ті Бо́жої, щоб яки́йсь гірки́й ко́рінь, з’яви́вшись, не завда́в шко́ди, і щоб ним бага́то хто не оскверни́вся;
16щоб не було́ між ва́ми яко́го блудника́, або́ нечести́вця, яки́й би, як Іса́в, за одну́ стра́ву відмо́вився від свого́ перворо́дства.
17Бо ви зна́єте, що пі́сля то́го він, бажа́ючи успадкува́ти благослові́ння, був відки́нутий; не міг переміни́ти думо́к ба́тька, хоча́ і проси́в про те із сльоза́ми.
18Ви приступи́ли не до гори́, відчу́тної на до́тик і пала́ючої вогне́м, не до те́мряви і мо́року та бу́рі,
19не до тру́бного зву́ку й го́лосу слів, що його́ проси́ли ті, які́ чу́ли, щоб бі́льше не мо́вилось сло́во до них,
20бо вони́ не могли́ стерпі́ти того́, що було́ запові́дано: якщо́ і звір доторкне́ться до гори́, бу́де поби́тий камі́нням або́ ура́жений стріло́ю;
21і таке́ жахли́ве було́ це виді́ння, що і Мойсе́й сказа́в: я в стра́сі і тре́петі.
22Але́ ви приступи́ли до гори́ Сіо́ну і до мі́ста Бо́га живо́го, до Ієрусали́ма небе́сного і до бе́злічі А́нгелів,
23до торжеству́ючого собо́ру й Це́ркви пе́рвістків, напи́саних на небеса́х, і до Судді́ всіх – Бо́га, і до ду́хів пра́ведників, які́ досягли́ доскона́лості;
24і до Хода́тая ново́го заві́ту Іісу́са, та до Кро́ві кро́плення, яка́ гово́рить кра́ще, ніж А́велева.
зач. 33325Диві́ться, не відверні́ться і ви від промовля́ючого. Коли́ ті, не послу́хавши того́, хто говори́в на землі́, не уни́кли ка́ри, то тим бі́льше не уни́кнемо ми, якщо́ відвернемо́сь від То́го, Хто гово́рить з небе́с,
26Котро́го го́лос тоді́ похитну́в зе́млю, і Котри́й ни́ні дав таке́ обіця́ння: ще раз похитну́ не ті́льки зе́млю, але́ і не́бо.
27Слова́ «ще раз» означа́ють змі́ну того́, що трясло́ся, як ство́реного, щоб зостава́лося непохи́тне.
28Ото́ж ми, прийма́ючи ца́рство непохи́тне, бу́демо берегти́ благода́ть, яко́ю бу́демо служи́ти благоуго́дно Бо́гові з побо́жністю і стра́хом,
29тому́ що Бог наш є вого́нь поїда́ючий.