Налаштування читання
Текст
Мова
Другий текст поруч
Вигляд
Тло
Шрифт
Вірші
Відстань між рядками
Діяння святих апостолів: Діян. 6:8–7:5, 47–60
Глава 6
зач. 161У ці дні, коли́ збі́льшилася кі́лькість у́чнів, ви́никло наріка́ння елліні́стів на євре́їв за те, що вони́ не дба́ють про ї́хніх вдови́ць у щоде́нному роздава́нні потрі́бного.
2Тоді́ двана́дцять Апо́столів, скли́кавши бага́то у́чнів, сказа́ли: не ли́чить нам, залиши́вши сло́во Бо́же, піклува́тися про столи́.
3О́тже, бра́ття, ви́беріть з-по́між се́бе сім мужі́в до́брої сла́ви, спо́внених Свято́го Ду́ха і му́дрості; їх поста́вимо на цю слу́жбу,
4а ми пості́йно перебува́тимемо в моли́тві та служі́нні сло́ва.
5І уго́дна була́ ця пропози́ція всьо́му зібра́нню; і ви́брали Стефа́на, му́жа, спо́вненого ві́ри і Ду́ха Свято́го, і Фили́па, і Про́хора, і Никано́ра, і Ти́мона, і Парме́на, і Никола́я антіохі́йця, наве́рненого з язи́чників;
6їх поста́вили пе́ред Апо́столами, а ці, помоли́вшись, покла́ли на них ру́ки.
7І ши́рилося сло́во Бо́же, і ду́же збі́льшувалось число́ у́чнів в Ієрусали́мі; і ду́же бага́то свяще́нників скори́лося ві́рі.
зач. 178А Стефа́н, спо́внений ві́ри і си́ли, твори́в вели́кі чудеса́ і знаме́ння в наро́ді.
9Де́хто з так зва́ної синаго́ги ліберти́нців і кирине́йців і олександрі́йців та де́які з Кілікі́ї і Асі́ї спереча́лися зі Стефа́ном;
10та не могли́ протистоя́ти му́дрості і Ду́хові, Яки́м він говори́в.
11Тоді́ вони́ намо́вили де́кого сказа́ти: ми чу́ли, як він говори́в хулу́ на Мойсе́я і на Бо́га.
12І підбу́рили наро́д і старі́йшин і кни́жників і, напа́вши, схопи́ли його́ і привели́ в синедріо́н.
13І поста́вили лжесві́дків, які́ говори́ли: цей чолові́к не перестає́ говори́ти хулу́ на це святе́ мі́сце і на зако́н.
14Бо ми чу́ли, як він каза́в, що Іісу́с Назоре́й зруйну́є це мі́сце і змі́нить зви́чаї, пере́дані нам Мойсе́єм.
15І всі, хто сиді́в у синедріо́ні, ди́влячись на ньо́го, ба́чили лице́ його́, як лице́ А́нгела.
Глава 7
1Тоді́ сказа́в первосвяще́нник: чи спра́вді це так?
2Він же сказа́в: мужі́ бра́ття і отці́! послу́хайте. Бог сла́ви яви́вся отцю́ на́шому Авраа́мові у Месопота́мії, до пересе́лення його́ в Харра́н,
3і сказа́в йому́: ви́йди із землі́ твоє́ї, і з ро́ду твого́, і з до́му ба́тька твого́ і йди в зе́млю, яку́ покажу́ тобі́.
4Тоді́ він ви́йшов із землі́ Халде́йської і осели́вся в Харра́ні; а зві́дти, пі́сля сме́рті ба́тька його́, пересели́в його́ Бог у цю зе́млю, в які́й ви ни́ні живете́.
5І не дав йому́ на ній спа́дщини ані́ на стопу́ ноги́, а обіця́в да́ти її́ у володі́ння йому́ і пі́сля ньо́го пото́мству його́, хоч у ньо́го ще не було́ діте́й.
6І сказа́в йому́ Бог, що наща́дки його́ бу́дуть переселе́нцями в чужі́й землі́ і бу́дуть понево́лені і пригно́блені ро́ків чоти́риста.
7Але́ Я, сказа́в Бог, суди́тиму наро́д, яки́й понево́лить їх; і пі́сля то́го вони́ ви́йдуть і служи́тимуть Мені́ на цьому́ мі́сці.
8І дав йому́ запові́т обрі́зання. І коли́ роди́в Ісаа́ка, то обрі́зав його́ во́сьмого дня; а Ісаа́к роди́в Я́кова, Я́ків же – двана́дцять патріа́рхів.
9Патріа́рхи, із за́здрості, продали́ Йо́сифа в Єги́пет; але́ Бог був з ним,
10і ви́зволив його́ від усі́х скорбо́т, і дав йому́ му́дрість та благоволі́ння царя́ єги́петського фарао́на, яки́й поста́вив його́ нача́льником над Єги́птом та над усі́м до́мом свої́м.
11І прийшо́в го́лод і вели́ка скорбо́та на всю зе́млю Єги́петську і Ханаа́нську, і отці́ на́ші не знахо́дили ї́жі.
12Почу́в Я́ків, що є хліб у Єги́пті, і посла́в туди́ отці́в на́ших у пе́рший раз.
13А коли́ вони́ прийшли́ вдру́ге, Йо́сиф відкри́вся брата́м свої́м, і став відо́мим фарао́нові рід Йо́сифів.
14І, посла́вши, Йо́сиф покли́кав ба́тька свого́ Я́кова і всю роди́ну свою́, душ сімдеся́т п’ять.
15Я́ків прибу́в до Єги́пту, і поме́р сам і отці́ на́ші;
16і перене́сені були́ в Сіхе́м і покла́дені у гро́бі, яки́й купи́в Авраа́м ціно́ю срі́бла у сині́в Еммо́ра Сіхе́мового.
17А коли́ наближа́вся час зді́йснення обі́тниці, про яку́ кля́вся Бог Авраа́мові, наро́ду бі́льшало і мно́жилося в Єги́пті,
18до то́го ча́су, як став і́нший цар, яки́й не знав Йо́сифа.
19Цей, хитру́ючи про́ти ро́ду на́шого, пригно́блював отці́в на́ших, принево́люючи їх ки́дати діте́й свої́х, щоб не залиша́лися живи́ми.
20У цей час народи́вся Мойсе́й, і був уго́дний Бо́гові. Три мі́сяці годува́вся він у до́мі ба́тька свого́.
21А коли́ він був поки́нутий, взя́ла його́ дочка́ фарао́нова і ви́ховала його́ у се́бе, як си́на.
22І на́вчений був Мойсе́й усіє́ї єги́петської му́дрості, і був си́льний у слова́х та діла́х.
23Коли́ ж ви́повнилось йому́ со́рок ро́ків, спа́ло йому́ на се́рце відві́дати браті́в свої́х, сині́в Ізра́їлевих.
24І, поба́чивши одного́ з них скри́вдженого, заступи́вся і помсти́вся за обра́женого, вби́вши єгиптя́нина.
25Він ду́мав, що зрозумі́ють брати́ його́, що Бог руко́ю його́ дає́ їм спасі́ння; але́ вони́ не зрозумі́ли.
26Насту́пного дня, коли́ де́хто з них би́вся, він з’яви́вся і схиля́в їх до ми́ру, ка́жучи: мужі́, ви – брати́; наві́що кри́вдите оди́н о́дного?
27А той, хто кри́вдив бли́жнього, відштовхну́в його́, ка́жучи: хто тебе́ поста́вив нача́льником і судде́ю над на́ми?
28Чи не хо́чеш ти вби́ти й мене́, як учо́ра вбив єгиптя́нина?
29І втік Мойсе́й від цих слів і став прише́льцем у землі́ Мадіа́мській, де народи́лось від ньо́го дво́є сині́в.
30А як мину́ло со́рок ро́ків, з’яви́вся йому́ в пусти́ні гори́ Сіна́ю А́нгел Госпо́дній у по́лум’ї пала́ючого терно́вого куща́.
31Мойсе́й, поба́чивши, дивува́вся виді́нню; а коли́ підхо́див роздиви́тися, був до ньо́го го́лос Госпо́дній:
32Я Бог отці́в твої́х, Бог Авраа́ма і Бог Ісаа́ка і Бог Я́кова. Мойсе́й, затремті́вши, не смів диви́тись.
33І сказа́в йому́ Госпо́дь: скинь взуття́ з ніг твої́х, бо мі́сце, на яко́му ти стої́ш, є земля́ свята́.
34Я ба́чу пригно́блення наро́ду Мого́ в Єги́пті, і чу́ю сто́гін його́, і зійшо́в звільни́ти його́: ото́ж йди, Я пошлю́ тебе́ в Єги́пет.
35Цього́ Мойсе́я, яко́го вони́ відцура́лись, сказа́вши: хто тебе́ поста́вив нача́льником і судде́ю? цього́ Бог че́рез А́нгела, яки́й яви́вся йому́ в терно́вому кущі́, посла́в нача́льником і визволи́телем.
36Цей ви́вів їх, сотвори́вши чудеса́ і знаме́ння в землі́ Єги́петській, і на Черво́ному мо́рі, і в пусти́ні про́тягом сорока́ ро́ків.
37Це той Мойсе́й, яки́й сказа́в сина́м Ізра́їлевим: Госпо́дь Бог ваш дасть вам Проро́ка з браті́в ва́ших, як мене́; Його́ слу́хайте.
38Це той, яки́й був у зібра́нні в пусти́ні з А́нгелом, котри́й промовля́в до ньо́го на горі́ Сіна́ї, та з отця́ми на́шими, і яки́й прийня́в живі́ слова́, щоб переда́ти нам,
39яко́му отці́ на́ші не хоті́ли кори́тися, а відмо́вились від ньо́го і оберну́лися се́рцем свої́м до Єги́пту,
40сказа́вши Ааро́нові: зроби́ нам богі́в, які́ йшли б пе́ред на́ми; бо ми не зна́ємо, що ста́лося з Мойсе́єм, яки́й ви́вів нас із землі́ Єги́петської.
41І в ті дні зроби́ли тельця́, і принесли́ же́ртву і́долові, і весели́лися пе́ред ви́твором рук свої́х.
42Бог відверну́вся і залиши́в їх служи́ти во́їнству небе́сному, як напи́сано в кни́зі проро́ків: до́ме Ізра́їлів! чи прино́сили ви Мені́ зако́лене та же́ртви про́тягом сорока́ ро́ків у пусти́ні?
43Ви прийняли́ скі́нію Мо́лохову і зі́рку бо́га ва́шого Ремфа́на, зобра́ження, зро́блені ва́ми, щоб поклоня́тися їм; Я переселю́ вас аж за Вавіло́н.
44У отці́в на́ших була́ в пусти́ні скі́нія сві́дчення, як повелі́в Той, Хто говори́в Мойсе́ю зроби́ти її́ на зразо́к, ба́чений ним.
45Отці́ на́ші з Іісу́сом, взя́вши її́, вне́сли у володі́ння наро́дів, яки́х Бог ви́гнав від лиця́ отці́в на́ших. Так було́ до днів Дави́да,
46яки́й знайшо́в ла́ску пе́ред Бо́гом і моли́в, щоб знайти́ осе́лю для Бо́га Я́кова.
47Соломо́н же збудува́в Йому́ дім.
48Але́ Всеви́шній живе́ не в рукотво́рних хра́мах, як гово́рить проро́к:
49не́бо – престо́л Мій, і земля́ – підні́жжя ніг Мої́х. Яки́й дім збуду́єте Мені́, гово́рить Госпо́дь, або́ яке́ мі́сце для спо́кою Мого́?
50Чи не Моя́ рука́ сотвори́ла все це?.
51Жорстокосе́рдні! лю́ди з необрі́заним се́рцем та ву́хами! ви завжди́ проти́витесь Ду́хові Свято́му, як отці́ ва́ші, так і ви.
52Кого́ із проро́ків не гна́ли отці́ ва́ші? Вони́ повбива́ли прові́сників прише́стя Пра́ведника, зра́дниками та вби́вцями Котро́го ни́ні ста́ли ви, –
53ви, які́ прийняли́ зако́н при служі́нні А́нгелів і не зберегли́.
54Слу́хаючи це, вони́ розлютува́лися в серця́х свої́х і скрегота́ли на ньо́го зуба́ми.
55А Стефа́н, спо́внений Ду́ха Свято́го, гля́нувши на не́бо, поба́чив сла́ву Бо́жу й Іісу́са, Яки́й стоя́в право́руч Бо́га,
56і сказа́в: ось, я ба́чу небеса́, що розкри́лись, і Си́на Людсько́го, Яки́й стої́ть право́руч Бо́га.
57Вони́ ж, закрича́вши го́лосно, позатуля́ли ву́ха свої́ і односта́йно ки́нулись на ньо́го,
58і, ви́вівши за мі́сто, ста́ли побива́ти його́ камі́нням. Сві́дки ж покла́ли свої́ оде́жі бі́ля ніг юнака́, на ім’я́ Савл,
59і побива́ли камі́нням Стефа́на, яки́й моли́вся і говори́в: Го́споди Іісу́се! прийми́ дух мій.
60І, преклони́вши колі́на, ви́кликнув го́лосно: Го́споди! не вміни́ їм гріха́ цього́. І, сказа́вши це, упоко́ївся.