Діяння святих апостолів: Діян. 16:16–34

Діян. 16:16–34 зач. 38

Глава 16

1Дійшо́в він до Де́рвії і Лі́стри. І ось, був там оди́н у́чень, на ім’я́ Тимофі́й, у яко́го ма́ти була́ іуде́янка, що уві́рувала, а ба́тько е́ллін,

2і про яко́го сві́дчили бра́ття, що перебува́ли в Лі́стрі та Іконі́ї.

3Па́вел захоті́в взя́ти його́ з собо́ю; і взя́вши, обрі́зав його́ зара́ди іуде́їв, що були́ в тих місця́х; бо всі зна́ли про ба́тька його́, що він був е́ллін.

4Прохо́дячи ж по міста́х, вони́ передава́ли ві́рним доде́ржуватись постано́в, схва́лених Апо́столами і пресві́терами в Ієрусали́мі.

5І Церкви́ утве́рджувалися ві́рою і повсякде́нно зроста́ли кі́лькісно.

6Коли́ ж вони́ пройшли́ Фрігі́ю та Галаті́йську краї́ну, вони́ не були́ допу́щені Ду́хом Святи́м пропові́дувати сло́во в Асі́ї.

7Дійшо́вши до Місі́ї, вони́ намага́лися йти у Віфіні́ю; але́ Дух не допусти́в їх.

8Обмину́вши Місі́ю, вони́ зійшли́ в Троа́ду.

9І було́ Па́влові вночі́ виді́ння: оди́н муж, македо́нянин, стоя́в і блага́в його́, ка́жучи: прийди́ до Македо́нії і допоможи́ нам.

10Пі́сля цьо́го виді́ння, за́раз же ми ви́рішили йти до Македо́нії, зрозумі́вши, що нас покли́кав Госпо́дь благовісти́ти там.

11О́тже, ви́рушивши з Троа́ди, ми прибули́ до Самофра́кії, а дру́гого дня до Неа́поля,

12зві́дти ж у Фили́пи; це пе́рше мі́сто в тій части́ні Македо́нії, коло́нія. В цьо́му мі́сті ми пробули́ кі́лька днів.

13А субо́тнього дня ми ви́йшли за мі́сто до рі́чки, де, за зви́чаєм, було́ мі́сце моли́тви, і сі́вши, розмовля́ли з жінка́ми, які́ зібра́лись там.

14І слу́хала одна́ жі́нка, на ім’я́ Лі́дія, з мі́ста Фіати́р, продава́льниця пу́рпуру, яка́ шанува́ла Бо́га; і Госпо́дь відкри́в се́рце її́ слу́хати ува́жно те, про що говори́в Па́вел.

15Коли́ ж вона́ та її́ дома́шні охрести́лись, то проси́ла нас, ка́жучи: якщо́ ви призна́ли мене́ ві́рною Го́споду, то увійді́ть у дім мій і живі́ть у ме́не; і перекона́ла нас.

зач. 3816Ста́лося ж, як ішли́ ми на моли́тву, зустрі́лась нам одна́ служни́ця, одержи́ма ду́хом віщува́ння, яка́ віщува́нням дава́ла вели́кий прибу́ток госпо́дарям свої́м.

17Йдучи́ за Па́влом і за на́ми, вона́ крича́ла, ка́жучи: ці чоловіки́ – раби́ Бо́га Всеви́шнього, які́ звіща́ють нам путь спасі́ння.

18Це вона́ роби́ла бага́то днів. Па́вел, розгні́вавшись, оберну́вся і сказа́в ду́хові: повеліва́ю тобі́ ім’я́м Іісу́са Христа́ ви́йти з не́ї. І дух ви́йшов відра́зу.

19Госпо́дарі ж її́, поба́чивши, що втра́тили наді́ю прибу́тку ї́хнього, схопи́ли Па́вла й Си́лу і потягли́ на пло́щу до нача́льників.

20І, приві́вши їх до воєво́д, сказа́ли: ці лю́ди, бу́дучи іуде́ями, підбу́рюють на́ше мі́сто

21і пропові́дують зви́чаї, яки́х нам, ри́млянам, не ли́чить ні прийма́ти, ні вико́нувати.

22Наро́д та́кож повста́в про́ти них, а воєво́ди, зірва́вши з них оде́жу, звелі́ли би́ти їх па́лицями

23і, нані́сши їм бага́то уда́рів, вки́нули в темни́цю, наказа́вши темни́чному вартово́му пи́льно стерегти́ їх.

24Оде́ржавши таки́й нака́з, він вки́нув їх у вну́трішню темни́цю і но́ги ї́хні заби́в у коло́ду.

25Бли́зько опі́вночі Па́вел і Си́ла, мо́лячись, прославля́ли Бо́га; в’я́зні ж слу́хали їх.

26Ра́птом ста́вся вели́кий землетру́с, так що захита́лась осно́ва темни́ці; і враз відчини́лись усі́ две́рі, і кайда́ни на всіх посла́бли.

27Темни́чний сто́рож, проки́нувшись і поба́чивши, що две́рі темни́ці відчи́нені, ви́хопив меч і хоті́в умертви́ти себе́, ду́маючи, що в’я́зні втекли́.

28Але́ Па́вел ви́гукнув го́лосно: не роби́ собі́ нія́кого зла, бо всі ми тут.

29Він же, попроси́вши сві́тла, вбіг до темни́ці; і припа́в у тремті́нні до Па́вла і Си́ли,

30і, ви́вівши їх геть, сказа́в: госпо́дарі мої́! що мені́ роби́ти, щоб спасти́ся?

31Вони́ ж сказа́ли: ві́руй в Го́спода Іісу́са Христа́, і спасе́шся ти і весь дім твій.

32І пропові́дали сло́во Госпо́днє йому́ і всім, хто був у до́мі його́.

33І, взя́вши їх тіє́ї ж годи́ни но́чі, він обми́в ра́ни ї́хні і нега́йно охрести́вся сам і всі дома́шні його́.

34І, приві́вши їх у свій дім, запропонува́в трапе́зу і раді́в з усі́м до́мом свої́м, що уві́рував у Бо́га.

35Коли́ ж наста́в день, воєво́ди посла́ли міськи́х служи́телів сказа́ти: відпусти́ люде́й тих.

36Темни́чний сто́рож сказа́в про це Па́влові: воєво́ди присла́ли, щоб відпусти́ти вас; ото́ж ви́йдіть тепе́р і йдіть з ми́ром.

37Але́ Па́вел сказа́в їм: нас, ри́мських громадя́н, без су́ду прилю́дно би́ли, ки́нули в темни́цю, а тепе́р тає́мно випуска́ють? ні, хай при́йдуть і самі́ ви́ведуть нас.

38Міські́ служи́телі переказа́ли ці слова́ воєво́дам і ті зляка́лись, почу́вши, що це ри́мські громадя́ни.

39І, прийшо́вши, ви́бачились пе́ред ни́ми, і ви́вівши, проси́ли залиши́ти мі́сто.

40Вони́ ж, ви́йшовши з темни́ці, прийшли́ до Лі́дії і, поба́чивши браті́в, повча́ли їх, і пішли́.