Діяння святих апостолів: Діян. 15:36–41

Діян. 15:36–41 зач. 37

Глава 15

1Де́які, ті, що прийшли́ з Іуде́ї, учи́ли браті́в: якщо́ не обрі́жетесь за обря́дом Мойсе́євим, не мо́жете спасти́ся.

2Коли́ ж ви́никла незго́да і немала́ супере́чка Па́вла та Варна́ви з ни́ми, то ви́рішили, щоб Па́вел і Варна́ва і де́хто і́нший з них пішли́ в цій спра́ві до Апо́столів і пресві́терів у Ієрусали́м.

3О́тже, по́слані Це́рквою, вони́ прохо́дили че́рез Фінікі́ю та Самарі́ю, розповіда́ючи про наве́рнення язи́чників, і роби́ли вели́ку ра́дість усі́м бра́ттям.

4Прийшо́вши до Ієрусали́ма, вони́ були́ при́йняті Це́рквою, Апо́столами і пресві́терами, і сповісти́ли про все, що Бог вчини́в з ни́ми і як відкри́в две́рі ві́ри язи́чникам.

зач. 365Тоді́ вста́ли де́які з фарисе́йської є́ресі, які́ уві́рували, і говори́ли, що тре́ба обрі́зувати язи́чників та заповісти́ їм доде́ржувати зако́н Мойсе́їв.

6Апо́столи й пресві́тери зібра́лися для ро́згляду ціє́ї спра́ви.

7Пі́сля трива́лого обгово́рення Петро́ встав і сказа́в їм: мужі́ бра́ття! ви зна́єте, що Бог з пе́рших днів ви́брав з нас мене́, щоб з уст мої́х язи́чники почу́ли сло́во Єва́нгелія і уві́рували;

8і Серцеви́дець Бог засві́дчив їм, да́вши їм Ду́ха Свято́го, як і нам;

9і не покла́в ні́якої різни́ці між на́ми і ни́ми, ві́рою очи́стивши серця́ ї́хні.

10Що ж ви ни́ні спокуша́єте Бо́га, бажа́ючи покла́сти на ши́ю у́чнів ярмо́, яке́ не могли́ понести́ ні батьки́ на́ші, ні ми.

11Але́ ми ві́руємо, що благода́ттю Го́спода Іісу́са Христа́ спасе́мось, як і вони́.

12Тоді́ замо́вкли всі, що зібра́лися і слу́хали Варна́ву і Па́вла, які́ розповіда́ли про знаме́ння й чудеса́, сотво́рені Бо́гом че́рез них се́ред язи́чників.

13Коли́ ж вони́ замо́вкли, поча́в говори́ти Я́ків і сказа́в: мужі́ бра́ття! послу́хайте мене́.

14Си́мон розпові́в, як Бог спе́ршу згля́нувся на язи́чників, щоб зібра́ти з них наро́д в ім’я́ Своє́.

15І з цим згі́дні слова́ проро́ків, як напи́сано:

16пі́сля цьо́го зверну́ся і відбуду́ю скі́нію Дави́дову, що впа́ла, і те, що в ній зруйно́ване, відновлю́, і ви́правлю її́,

17щоб знайшли́ Го́спода і́нші лю́ди і всі наро́ди, се́ред яки́х звісти́ться ім’я́ Моє́, гово́рить Госпо́дь, Котри́й тво́рить все це.

18Відо́мі Бо́гові від ві́ку всі діла́ Його́.

19Тому́, я вважа́ю, не тре́ба утрудня́ти язи́чників, які́ наверта́ються до Бо́га,

20а написа́ти їм, щоб вони́ утри́мувались від оскве́рненого і́долами, від блу́ду, уда́вленини і кро́ві, і щоб не роби́ли і́ншим того́, чого́ не бажа́ють собі́.

21Бо зако́н Мойсе́їв з да́вніх роді́в ма́є по всіх міста́х тих, які́ пропові́дують його́, і чита́ється в синаго́гах ко́жної субо́ти.

22Тоді́ Апо́столи і пресві́тери з усі́єю Це́рквою розсуди́ли, ви́бравши зі свого́ середо́вища мужі́в, посла́ти їх до Антіохі́ї з Па́влом і Варна́вою, а са́ме: Іу́ду, про́званого Варса́вою, та Си́лу, мужі́в, які́ нача́льствували між бра́ттями,

23написа́вши і вручи́вши їм таке́: Апо́столи і пресві́тери і бра́ття – бра́ттям з язи́чників, які́ знахо́дяться в Антіохі́ї, Сі́рії та Кілікі́ї: ра́дуватися.

24Оскі́льки ми почу́ли, що де́які, ви́йшовши від нас, збенте́жили вас свої́ми слова́ми і схвилюва́ли ва́ші ду́ші, ка́жучи, що тре́ба обрі́зуватися і доде́ржувати зако́н, чого́ ми їм не доруча́ли,

25то ми, зібра́вшись, одноду́шно розсуди́ли: ви́бравши мужі́в, посла́ти їх до вас з улю́бленими на́шими Варна́вою і Па́влом,

26чоловіка́ми, які́ віддали́ ду́ші свої́ за ім’я́ Го́спода на́шого Іісу́са Христа́.

27Ото́ж ми посла́ли Іуду́ та Си́лу, котрі́ поя́снять вам те са́ме і слова́ми.

28Бо уго́дно Свято́му Ду́хові і нам не поклада́ти на вас нія́кого тягаря́ бі́льше, крім цьо́го необхі́дного:

29утри́муватися від ідоложерто́вного і кро́ві, і уда́вленини, і блу́ду, і не роби́ти і́ншим того́, чого́ собі́ не бажа́єте. Доде́ржуючись цього́, до́бре зро́бите. Бу́дьте здоро́ві.

30О́тже, посланці́ прийшли́ до Антіохі́ї і, зібра́вши люде́й, вручи́ли посла́ння.

31Вони́ ж, прочита́вши, зраді́ли цьому́ повча́нню.

32Іу́да і Си́ла, бу́дучи та́кож проро́ками, бага́тим сло́вом дали́ настано́ви бра́ттям і утве́рдили їх.

33Пробу́вши там де́який час, вони́ з ми́ром були́ відпу́щені бра́ттями до Апо́столів.

34Але́ Си́лі розсуди́лося залиши́тися там (а Іу́да поверну́вся до Ієрусали́ма).

зач. 3735Па́вел же і Варна́ва жили́ в Антіохі́ї, навча́ючи і благовіству́ючи, ра́зом з багатьма́ і́ншими, сло́во Госпо́днє.

36Че́рез де́який час Па́вел сказа́в Варна́ві: ході́мо знов і відві́даємо браті́в на́ших по всіх міста́х, де ми пропові́дували сло́во Госпо́днє, як вони́ живу́ть.

37Варна́ва ж захоті́в взя́ти з собо́ю Іоа́нна, зва́ного Ма́рком.

38Але́ Па́вел вважа́в, що не слід бра́ти з собо́ю того́, хто відста́в від них у Памфілі́ї і не пішо́в з ни́ми на ді́ло, на яке́ їх посла́ли.

39Це призвело́ до незго́ди, так що вони́ розлучи́лися оди́н з о́дним; і Варна́ва, взя́вши Ма́рка, відпли́в до Кі́пра;

40а Павел, ви́бравши собі́ Си́лу, пішо́в, вві́рений бра́тією благода́ті Бо́жій,

41і прохо́див Сі́рію і Кілікі́ю, утве́рджуючи Церкви́.