Діяння святих апостолів: Діян. 12:25–13:12

Діян. 12:25–13:12 зач. 31

Глава 12

зач. 291В той час цар І́род підня́в ру́ки на де́кого з тих, що нале́жали до Це́ркви, щоб заподі́яти їм зло,

2і мече́м уби́в Я́кова, бра́та Іоа́ннового.

3А поба́чивши, що це подо́бається іуде́ям, пі́сля то́го взяв і Петра́, – тоді́ були́ дні опрі́сноків, –

4і, схопи́вши його́, посади́в у темни́цю; і наказа́в чотирьо́м четвери́цям во́їнів стерегти́ його́, ма́ючи на́мір пі́сля Па́схи ви́вести його́ до наро́ду.

5Ото́ж Петра́ стерегли́ в темни́ці, а тим ча́сом Це́рква щи́ро моли́лась за ньо́го Бо́гові.

6Коли́ ж І́род хоті́в ви́вести його́, тіє́ї но́чі Петро́ спав між двома́ во́їнами, ску́тий двома́ ланцюга́ми, і сторо́жа бі́ля двере́й стерегла́ темни́цю.

7І ось, предста́в А́нгел Госпо́дній, і сві́тло ося́яло темни́цю і, штовхну́вши Петра́ в бік, він розбуди́в його́ і сказа́в: встань шви́дше. І впа́ли ланцюги́ з його́ рук.

8І сказа́в йому́ А́нгел: підпережи́сь і взу́йся. Він зроби́в так. По́тім гово́рить йому́: одягни́ оде́жу твою́ і йди за мно́ю.

9Петро́ ви́йшов і попрямува́в за ним, не зна́ючи, що ро́блене А́нгелом було́ в ді́йсності, а ду́мав, що ба́чить виді́ння.

10Пройшо́вши пе́ршу й дру́гу сторо́жу, вони́ прийшли́ до залі́зної бра́ми, що вела́ до мі́ста, яка́ сама́ собо́ю відчини́лася їм: вони́ ви́йшли, і пройшли́ одну́ ву́лицю, і ра́птом А́нгела не ста́ло з ним.

11Тоді́ Петро́, опам’ята́вшись, сказа́в: тепе́р я ба́чу воі́стину, що Госпо́дь посла́в А́нгела Свого́ і звільни́в мене́ від руки́ І́родової та від усьо́го, чого́ чека́в наро́д іуде́йський.

зач. 3012І, роздиви́вшись, прийшо́в до до́му Марі́ї, ма́тері Іоа́нна, зва́ного Ма́рком, де бага́то зібра́лися й моли́лися.

13Коли́ ж Петро́ посту́кав бі́ля ворі́т, то ви́йшла послу́хати служни́ця, на ім’я́ Ро́да,

14і, впізна́вши го́лос Петра́, з ра́дості не відчини́ла ворі́т, а, вбі́гши, сказа́ла, що Петро́ стої́ть бі́ля ворі́т.

15А ті сказа́ли їй: чи при своє́му ти ро́зумі? Але́ вона́ тве́рдила, що так і є. Вони́ ж говори́ли: це А́нгел його́.

16А Петро́ і да́лі сту́кав. Коли́ ж відчини́ли, то поба́чили його́ й здивува́лись.

17Він же, да́вши знак руко́ю, щоб мовча́ли, розпові́в їм, як Госпо́дь ви́вів його́ з темни́ці, і сказа́в: сповісті́ть про це Я́кова і браті́в. По́тім, ви́йшовши, пішо́в у і́нше мі́сце.

18Коли́ наста́в день, між во́їнами зчини́лася вели́ка триво́га про те, що ста́лося з Петро́м.

19І́род же, пошука́вши його́ і не знайшо́вши, суди́в сто́рожів і звелі́в стра́тити їх. По́тім він відпра́вився з Іуде́ї до Кеса́рії і там залиша́вся.

20І́род був розгні́ваний на ти́рян і сидо́нян; вони́ ж, змо́вившись, прийшли́ до ньо́го і, схили́вши на свій бік Вла́ста, посте́льника ца́рського, проси́ли ми́ру, бо ї́хня краї́на годува́лася від його́ ца́рства.

21Призна́ченого дня І́род, одягну́вшись у ца́рську оде́жу, сів на підви́щеному мі́сці і говори́в до них;

22а наро́д вигу́кував: це го́лос Бо́га, а не чолові́ка.

23Та ра́птом А́нгел Госпо́дній урази́в його́ за те, що він не відда́в сла́ви Бо́гові; і він, з’ї́дений че́рвою, поме́р.

24Сло́во ж Бо́же росло́ і поши́рювалось.

зач. 3125А Варна́ва та Савл, ви́конавши дору́чення, поверну́лися з Ієрусали́ма до Антіохі́ї, взя́вши з собо́ю Іоа́нна, про́званого Ма́рком.

Глава 13

1В Антіохі́ї в тамте́шній це́ркві були́ де́які проро́ки і вчителі́: Варна́ва і Симео́н, що зва́вся Ні́гер, і Лу́цій кирине́янин, і Манаї́л, ви́хований з І́родом четвертовла́дником, і Савл.

2Коли́ вони́ служи́ли Го́споду й по́стили, Дух Святи́й сказа́в: відділі́ть Мені́ Варна́ву та Са́вла для ді́ла, на яке́ Я покли́кав їх.

3Тоді́ вони́, попости́вшись і помоли́вшись та покла́вши ру́ки на них, відпусти́ли їх.

4Вони́, по́слані Ду́хом Святи́м, прийшли́ до Селевкі́ї, а зві́дти відпливли́ до Кі́пру;

5і, бу́дучи в Саламі́ні, пропові́дували сло́во Бо́же в синаго́гах іуде́йських; ма́ли ж вони́ й Іоа́нна для служі́ння.

6Пройшо́вши весь о́стрів до Па́фа, знайшли́ вони́ одного́ волхва́, лжепроро́ка, іуде́янина, на ім’я́ Варіісу́с,

7яки́й був з проко́нсулом Се́ргієм Па́влом, чолові́ком розу́мним. Він, покли́кавши Варна́ву та Са́вла, побажа́в почу́ти сло́во Бо́же.

8А Елі́ма во́лхв (бо то зна́чить ім’я́ його́) проти́вився їм, намага́ючись відверну́ти проко́нсула від ві́ри.

9Але́ Савл, він же й Па́вел, спо́внившись Ду́ха Свято́го і гля́нувши на ньо́го,

10сказа́в: о, спо́внений вся́кого лука́вства і вся́кого лиході́йства, си́ну дия́вола, во́рог уся́кої пра́вди! чи переста́неш ти збива́ти з прями́х шляхі́в Госпо́дніх?

11І ни́ні ось, рука́ Госпо́дня на те́бе: ти бу́деш сліпи́й і не поба́чиш со́нця яки́йсь час. І за́раз же обійня́ла його́ те́мрява й пітьма́, і він, тиня́ючись, шука́в поводиря́.

12Тоді́ проко́нсул, поба́чивши, що ста́лося, уві́рував, диву́ючись вче́нню Госпо́дньому.

зач. 3213Відпли́вши з Па́фа, Па́вел та ті, що були́ з ним, прибули́ до Пе́ргії, в Памфілі́ї. А Іоа́нн, відлучи́вшись від них, поверну́вся до Ієрусали́ма.

14Вони́ ж, прохо́дячи від Пе́ргії, прибули́ до Антіохі́ї Пісіді́йської і, увійшо́вши в синагогу субо́тнього дня, сі́ли.

15Пі́сля чита́ння зако́ну і проро́ків, нача́льники синаго́ги посла́ли сказа́ти їм: мужі́ бра́ття! якщо́ у вас є сло́во повча́ння до наро́ду, говорі́ть.

16Па́вел, підві́вшись, дав знак руко́ю і сказа́в: мужі́ ізраїльтя́ни і всі богобоязли́ві! ви́слухайте.

17Бог наро́ду цього́ ви́брав отці́в на́ших і підні́с цей наро́д під час перебува́ння в землі́ Єги́петській, і си́лою вели́кою ви́вів їх з не́ї,

18і бли́зько сорока́ ро́ків годува́в їх у пусти́ні.

19І, зни́щивши сім наро́дів у землі́ Ханаа́нській, розділи́в їм у спа́дщину зе́млю ї́хню.

20І пі́сля цьо́го, бли́зько чотирьохсо́т п’ятдесяти́ ро́ків, дава́в їм су́ддів до проро́ка Самуї́ла.

21По́тім проси́ли вони́ царя́, і Бог дав їм Сау́ла, си́на Кі́сового, му́жа з колі́на Веніамі́нового. Так мину́ло ро́ків со́рок.

22Відки́нувши його́, поста́вив їм царе́м Дави́да, про яко́го і сказа́в, засві́дчивши: знайшо́в Я му́жа по се́рцю Моє́му, Дави́да, си́на Ієссе́євого, яки́й здійсни́ть усі́ бажа́ння Мої́.

23З його́ ж пото́мства Бог за обі́тницею воздви́г Ізра́їлеві Спаси́теля Іісу́са.

24Пе́ред сами́м прише́стям Його́ Іоа́нн пропові́дував хре́щення покая́ння всьо́му наро́дові ізра́їльському.

зач. 3325Закі́нчуючи ж путь свою́, Іоа́нн говори́в: за ко́го ви мене́ вважа́єте? Я не той; але́ ось, іде́ за мно́ю, у Котро́го я недосто́йний розв’яза́ти взуття́ на нога́х.

26Мужі́ бра́ття, сини́ ро́ду Авраа́мового, і всі між ва́ми, хто бої́ться Бо́га! вам по́слане сло́во спасі́ння цього́.

27Бо жи́телі Ієрусали́ма і нача́льники ї́хні, не ви́знавши Його́ і осуди́вши, спо́внили слова́ проро́чі, що чита́ються ко́жної субо́ти,

28і, не знайшо́вши в Ньо́му нія́кої вини́, ва́ртої сме́рті, проси́ли Піла́та вби́ти Його́.

29Коли́ ж спо́внилось все напи́сане про Ньо́го, то, зня́вши з дре́ва, покла́ли Його́ у гроб.

30Але́ Бог воскреси́в Його́ з ме́ртвих.

31Він про́тягом багатьо́х днів явля́вся тим, які́ ви́йшли з Ним з Галіле́ї до Ієрусали́ма і які́ ни́ні є сві́дками Його́ пе́ред наро́дом.

32І ми благовіству́ємо вам, що обі́тницю, да́ну отця́м, Бог ви́конав нам, ді́тям ї́хнім, воскреси́вши Іісу́са,

33як і в дру́гому псалмі́ напи́сано: Ти Син Мій: Я ни́ні роди́в Тебе́.

34А що воскреси́в Його́ з ме́ртвих, так що Він уже́ не пове́рнеться в тлі́ння, про це сказа́в так: Я дам вам ми́лості, обі́цяні Дави́дові, ві́рно.

35Тому́ й в і́ншому мі́сці гово́рить: не даси́ш Свято́му Твоє́му поба́чити тлі́ння.

36Дави́д, послужи́вши в свій час Бо́жій во́лі, упоко́ївся і приєдна́вся до свої́х отці́в, і поба́чив тлі́ння;

37а Той, Котро́го Бог воскреси́в, не поба́чив тлі́ння.

38О́тже, хай бу́де відо́мо вам, мужі́ бра́ття, що зара́ди Ньо́го вам сповіща́ється відпу́щення гріхі́в;

39і в усьо́му, в чо́му ви не могли́ ви́правдатися зако́ном Мойсе́євим, виправдо́вується Ним вся́кий ві́руючий.

40Стережі́ться ж, щоб не прийшло́ на вас ска́зане у проро́ків:

41диві́ться, пого́рдливі, подиву́йтесь і зни́кніть; бо Я творю́ ді́ло в дні ва́ші, ді́ло, яко́му не пові́рили б ви, коли́ б хто розпові́в вам.

42Як вони́ вихо́дили з іуде́йської синаго́ги, язи́чники проси́ли їх говори́ти про те са́ме й в насту́пну субо́ту.

43Коли́ ж присутні́ розходи́лись, то бага́то іуде́їв і шану́ючих Бо́га, наве́рнених з язи́чників, пішли́ слі́дом за Па́влом і Варна́вою, які́, бесі́дуючи з ни́ми, переко́нували їх перебува́ти в благода́ті Бо́жій.

44Насту́пної субо́ти ма́ло не все мі́сто зібра́лося слу́хати сло́во Бо́же.

45Але́ іуде́ї, поба́чивши наро́д, спо́внились за́здрості і, спереча́ючись та лихосло́влячи, пере́чили то́му, що говори́в Па́вел.

46Тоді́ Па́вел та Варна́ва з дерзнові́нням сказа́ли: вам пе́ршим нале́жало пропові́дувати сло́во Бо́же, а че́рез те, що ви відкида́єте його́ й сами́х себе́ ро́бите недосто́йними ві́чного життя́, то ми зверта́ємось до язи́чників.

47Бо так запові́в нам Госпо́дь: Я поста́вив Тебе́ сві́тлом язи́чникам, щоб Ти був на спасі́ння аж до краю́ землі́.

48Слу́хаючи це, язи́чники раді́ли і прославля́ли сло́во Госпо́днє, і уві́рували всі, які́ були́ напере́д ви́значені до ві́чного життя́.

49І сло́во Госпо́днє ши́рилося по всій краї́ні.

50Але́ іуде́ї намо́вили побо́жних та поче́сних жіно́к і пе́рших у мі́сті люде́й і вчини́ли гоні́ння на Па́вла та Варна́ву і ви́гнали їх зі свої́х меж.

51Вони́ ж, обтруси́вши на них по́рох з ніг свої́х, пішли́ до Іконі́ї.

52А у́чні спо́внювались ра́дості і Ду́ха Свято́го.