Діяння святих апостолів: Діян. 12:1–11

Діян. 12:1–11 зач. 29

Глава 12

зач. 291В той час цар І́род підня́в ру́ки на де́кого з тих, що нале́жали до Це́ркви, щоб заподі́яти їм зло,

2і мече́м уби́в Я́кова, бра́та Іоа́ннового.

3А поба́чивши, що це подо́бається іуде́ям, пі́сля то́го взяв і Петра́, – тоді́ були́ дні опрі́сноків, –

4і, схопи́вши його́, посади́в у темни́цю; і наказа́в чотирьо́м четвери́цям во́їнів стерегти́ його́, ма́ючи на́мір пі́сля Па́схи ви́вести його́ до наро́ду.

5Ото́ж Петра́ стерегли́ в темни́ці, а тим ча́сом Це́рква щи́ро моли́лась за ньо́го Бо́гові.

6Коли́ ж І́род хоті́в ви́вести його́, тіє́ї но́чі Петро́ спав між двома́ во́їнами, ску́тий двома́ ланцюга́ми, і сторо́жа бі́ля двере́й стерегла́ темни́цю.

7І ось, предста́в А́нгел Госпо́дній, і сві́тло ося́яло темни́цю і, штовхну́вши Петра́ в бік, він розбуди́в його́ і сказа́в: встань шви́дше. І впа́ли ланцюги́ з його́ рук.

8І сказа́в йому́ А́нгел: підпережи́сь і взу́йся. Він зроби́в так. По́тім гово́рить йому́: одягни́ оде́жу твою́ і йди за мно́ю.

9Петро́ ви́йшов і попрямува́в за ним, не зна́ючи, що ро́блене А́нгелом було́ в ді́йсності, а ду́мав, що ба́чить виді́ння.

10Пройшо́вши пе́ршу й дру́гу сторо́жу, вони́ прийшли́ до залі́зної бра́ми, що вела́ до мі́ста, яка́ сама́ собо́ю відчини́лася їм: вони́ ви́йшли, і пройшли́ одну́ ву́лицю, і ра́птом А́нгела не ста́ло з ним.

11Тоді́ Петро́, опам’ята́вшись, сказа́в: тепе́р я ба́чу воі́стину, що Госпо́дь посла́в А́нгела Свого́ і звільни́в мене́ від руки́ І́родової та від усьо́го, чого́ чека́в наро́д іуде́йський.

зач. 3012І, роздиви́вшись, прийшо́в до до́му Марі́ї, ма́тері Іоа́нна, зва́ного Ма́рком, де бага́то зібра́лися й моли́лися.

13Коли́ ж Петро́ посту́кав бі́ля ворі́т, то ви́йшла послу́хати служни́ця, на ім’я́ Ро́да,

14і, впізна́вши го́лос Петра́, з ра́дості не відчини́ла ворі́т, а, вбі́гши, сказа́ла, що Петро́ стої́ть бі́ля ворі́т.

15А ті сказа́ли їй: чи при своє́му ти ро́зумі? Але́ вона́ тве́рдила, що так і є. Вони́ ж говори́ли: це А́нгел його́.

16А Петро́ і да́лі сту́кав. Коли́ ж відчини́ли, то поба́чили його́ й здивува́лись.

17Він же, да́вши знак руко́ю, щоб мовча́ли, розпові́в їм, як Госпо́дь ви́вів його́ з темни́ці, і сказа́в: сповісті́ть про це Я́кова і браті́в. По́тім, ви́йшовши, пішо́в у і́нше мі́сце.

18Коли́ наста́в день, між во́їнами зчини́лася вели́ка триво́га про те, що ста́лося з Петро́м.

19І́род же, пошука́вши його́ і не знайшо́вши, суди́в сто́рожів і звелі́в стра́тити їх. По́тім він відпра́вився з Іуде́ї до Кеса́рії і там залиша́вся.

20І́род був розгні́ваний на ти́рян і сидо́нян; вони́ ж, змо́вившись, прийшли́ до ньо́го і, схили́вши на свій бік Вла́ста, посте́льника ца́рського, проси́ли ми́ру, бо ї́хня краї́на годува́лася від його́ ца́рства.

21Призна́ченого дня І́род, одягну́вшись у ца́рську оде́жу, сів на підви́щеному мі́сці і говори́в до них;

22а наро́д вигу́кував: це го́лос Бо́га, а не чолові́ка.

23Та ра́птом А́нгел Госпо́дній урази́в його́ за те, що він не відда́в сла́ви Бо́гові; і він, з’ї́дений че́рвою, поме́р.

24Сло́во ж Бо́же росло́ і поши́рювалось.

зач. 3125А Варна́ва та Савл, ви́конавши дору́чення, поверну́лися з Ієрусали́ма до Антіохі́ї, взя́вши з собо́ю Іоа́нна, про́званого Ма́рком.