Друге послання до Коринфян: 2 Кор. 2:14–3:3

2 Кор. 2:14–3:3 зач. 172

Глава 2

1Ото́ж я ви́рішив сам у собі́ не прихо́дити до вас зно́ву у сму́тку.

2Бо коли́ я засму́чую вас, то хто вті́шить мене́, як не той, хто засму́чений мно́ю?

зач. 1713Те са́ме я і писа́в до вас, щоб, прийшо́вши, не ма́ти сму́тку від тих, за яки́х мені́ нале́жало раді́ти, бо у всіх вас впе́внений, що моя́ ра́дість є ра́дість і для всіх вас.

4Від вели́кої скорбо́ти і ту́ги се́рця я писа́в вам з вели́кими сльоза́ми не для то́го, щоб засмути́ти вас, але́ щоб ви пізна́ли любо́в, яку́ я без мі́ри ма́ю до вас.

5Коли́ ж хто засмути́в, то не мене́ засмути́в, а частко́во, – щоб не сказа́ти бага́то, – і всіх вас.

6Для тако́го до́сить цього́ покара́ння від багатьо́х,

7то ж вам кра́ще вже прости́ти його́ і вті́шити, щоб його́ не погли́нула надмі́рна печа́ль.

8І тому́ прошу́ вас ви́явіть до ньо́го любо́в.

9Бо я для то́го і писа́в, щоб дізна́тися на до́свіді, чи в усьо́му ви слухня́ні.

10А кого́ ви в чо́му проща́єте, того́ і я; бо і я, коли́ прости́в кого́ в чо́му, прости́в для вас від лиця́ Христо́вого,

11щоб не заподі́яв шко́ди нам сатана́, бо нам відо́мі його́ на́міри.

12Прийшо́вши до Троа́ди благовісти́ти про Христа́, хоч Госпо́дь і відчини́в мені́ две́рі,

13я не мав спо́кою ду́ху моє́му, бо не знайшо́в там бра́та мого́ Ти́та; але́, попроща́вшись з ни́ми, я пішо́в до Македо́нії.

зач. 17214Але́ дя́ка Бо́гові, Котри́й завжди́ дає́ нам торжествува́ти у Христі́, і благоуха́ння пізна́ння про Се́бе розповсю́джує на́ми у всяко́му мі́сці.

15Бо ми Христо́ве благоуха́ння Бо́гові в тих, що спаса́ються і в тих, що ги́нуть.

16Для одни́х за́пах смертоно́сний на смерть, а для і́нших за́пах животво́рний на життя́. І хто зда́тний до цьо́го?

17Бо ми не пошко́джуємо сло́ва Бо́жого, як бага́то хто, але́ пропові́дуємо щи́ро, як від Бо́га, пе́ред Бо́гом, у Христі́.

Глава 3

1Невже́ нам зно́ву знайо́митися з ва́ми? Невже́ потрі́бні для нас, як для де́яких, схва́льні посла́ння до вас або́ від вас?

2Ви – на́ше посла́ння, напи́сане у серця́х на́ших, яке́ пізнаю́ть і чита́ють усі́ лю́ди;

3ви пока́зуєте собо́ю, що ви – посла́ння Христо́ве, че́рез служі́ння на́ше, напи́сане не чорни́лом, а Ду́хом Бо́га живо́го, не на кам’яни́х скрижа́лях, а на плотяни́х скрижа́лях се́рця.

зач. 1734Таку́ впе́вненість ми ма́ємо в Бо́зі че́рез Христа́.

5Не тому́, щоб ми самі́ зда́тні були́ поми́слити щось від се́бе, ні́би від се́бе, але́ зді́бність на́ша від Бо́га.

6Він дав нам зді́бність бу́ти служи́телями Ново́го Заві́ту, не бу́кви, а ду́ху, тому́ що бу́ква вбива́є, а дух животвори́ть.

7Якщо́ ж служі́ння смертоно́сним бу́квам, напи́сане на ка́менях, було́ таке́ сла́вне, що сини́ Ізра́їлеві не могли́ диви́тись на обли́ччя Мойсе́єве з причи́ни мину́щої сла́ви обли́ччя його́, –

8то чи не зна́чно славні́шим ма́є бу́ти служі́ння ду́ха?

9Бо коли́ служі́ння осу́дження – сла́вне, то тим бі́льше бага́те сла́вою служі́ння оправда́ння.

10Те просла́влене на́віть не є сла́вним з цьо́го бо́ку, з причи́ни переважа́ючої сла́ви насту́пного.

11Бо, якщо́ мина́юче сла́вне, тим славні́ше перебува́юче.

зач. 17412Ма́ючи таку́ наді́ю, ми ді́ємо з вели́ким дерзнові́нням,

13а не так, як Мойсе́й, котри́й клав покрива́ло на обли́ччя своє́, щоб сини́ Ізра́їлеві не диви́лися на кіне́ць мина́ючого.

14Та ро́зум ї́хній засліпи́вся: бо те ж са́ме покрива́ло дони́ні лиша́ється незня́тим при чита́нні Старо́го Заві́ту, бо воно́ зніма́ється Христо́м.

15Дони́ні, коли́ вони́ чита́ють Мойсе́я, покрива́ло лежи́ть на се́рці ї́хньому,

16але́ коли́ наверта́ються до Го́спода, тоді́ це покрива́ло зніма́ється.

17Госпо́дь є Дух; а де Дух Госпо́дній, там свобо́да.

18А ми всі відкри́тим обли́ччям, як у дзе́ркалі, ди́влячись на сла́ву Госпо́дню, преобража́ємось у той же о́браз від сла́ви до сла́ви, як від Госпо́днього Ду́ха.