Читання днянеділя
На утрені
Лк. 24:12–35 Євангеліє від Луки
зач. 11312Петро́ ж, вста́вши, побі́г до гро́бу і, нахили́вшись, поба́чив самі́ лише́ пелени́, що лежа́ли, і пішо́в наза́д, диву́ючись тому́, що ста́лося.
13Того́ ж дня дво́є з них йшли в село́, що було́ ста́дій за шістдеся́т від Ієрусали́ма і зва́лося Еммау́с.
14І розмовля́ли між собо́ю про всі ці поді́ї.
15І коли́ вони́ розмовля́ли і міркува́ли між собо́ю, Сам Іісу́с, набли́зившись, пішо́в з ни́ми.
16Але́ о́чі ї́хні були́ утри́мані, так що вони́ не впізна́ли Його́.
17Він же сказа́в до них: про що ви спереча́єтесь між собо́ю, ідучи́, і чим ви засму́чені?
18Оди́н з них, на ім’я́ Клео́па, сказа́в Йому́ у ві́дповідь: невже́ Ти оди́н з тих, що прийшли́ до Ієрусали́ма, не зна́єш, що ста́лося в ньо́му ци́ми дня́ми?
19І сказа́в їм: що са́ме? Вони́ сказа́ли Йому́: що було́ з Іісу́сом Назаряни́ном, Яки́й був проро́к, си́льний ді́лом і сло́вом пе́ред Бо́гом і всіма́ людьми́;
20як ви́дали Його́ первосвяще́нники і старі́йшини і нача́льники на́ші для засу́дження на смерть і розп’я́ли Його́.
21А ми сподіва́лись, що Він є Той, Котри́й ма́є ви́зволити Ізра́їля; до то́го ж сього́дні вже тре́тій день, як усе́ це ста́лося.
22Та ще й здивува́ли нас де́які жінки́ з на́ших: вони́ вра́нці були́ бі́ля гро́бу
23і не знайшли́ ті́ла Його́, і, прийшо́вши, розповіда́ли, що вони́ ба́чили і явлі́ння А́нгелів, які́ гово́рять, що Він живи́й.
24І пішли́ де́які з на́ших до гро́бу і знайшли́ так, як жінки́ говори́ли, а Його́ не ба́чили.
25Тоді́ Він сказа́в їм: о, нерозу́мні і пові́льні се́рцем, щоб ві́рувати всьо́му тому́, про що говори́ли проро́ки!
26Чи не так же нале́жало постражда́ти Христу́ і увійти́ в сла́ву Свою́?
27І, поча́вши від Мойсе́я, з усі́х проро́ків поя́снював їм ска́зане про Ньо́го у всьо́му Писа́нні.
28І набли́зились вони́ до то́го села́, куди́ йшли; і Він роби́в ви́гляд, що хо́че йти да́лі.
29А вони́ затри́мували Його́, ка́жучи: зоста́нься з на́ми, бо вже надве́чір, і день закі́нчується. І Він увійшо́в і зоста́вся з ни́ми.
30І коли́ Він возлежа́в з ни́ми, то взяв хліб, благослови́в, переломи́в і пода́в їм.
31Тоді́ відкри́лися у них о́чі і вони́ впізна́ли Його́. Але́ Він став неви́димим для них.
32І вони́ каза́ли оди́н о́дному: чи ж не пала́ло в нас се́рце на́ше, коли́ Він говори́в нам на доро́зі і коли́ поя́снював нам Писа́ння?
33І, вста́вши в той же час, поверну́лись до Ієрусали́ма і знайшли́ ра́зом одина́дцять Апо́столів і тих, що були́ з ни́ми,
34які́ говори́ли, що Госпо́дь воі́стину воскре́с і яви́вся Си́монові.
35І вони́ розповіли́, що було́ в доро́зі, і як вони́ Його́ впізна́ли в перело́мленні хлі́ба.
На літургії
Апостол
2 Кор. 6:1–10 Друге послання до Коринфян
зач. 1811Ми ж, як співробі́тники, блага́ємо вас, щоб благода́ть Бо́жу ви прийняли́ не ма́рно.
2Бо ска́зано: у сприя́тливий час Я почу́в тебе́ і в день спасі́ння допомі́г тобі́. Ось тепе́р час сприя́тливий, ось тепе́р день спасі́ння.
3Ми ніко́му ні в чо́му не чи́нимо перешко́ди, щоб не було́ обмо́влене служі́ння,
4але́ у всьо́му пока́зуємо себе́ як служи́телі Бо́жі, у вели́кому терпі́нні, в бі́дах і неста́тках, у тісни́х обста́винах,
5під уда́рами, в темни́цях, у вигнання́х, в труда́х, у бді́ннях, в поста́х,
6у чистоті́, в розсу́дливості, у великоду́шності, в бла́гості, в Ду́сі Свято́му, в нелицемі́рній любо́ві,
7в сло́ві і́стини, у си́лі Бо́жій зі збро́єю пра́вди в пра́вій і в лі́вій руці́,
8в че́сті і безче́сті, при дога́нах і похвала́х: нас назива́ють обма́нщиками, але́ ми ві́рні;
9ми невідо́мі, але́ нас впізнаю́ть; нас вважа́ють поме́рлими, але́ ось ми живі́; нас кара́ють, але́ ми не вмира́ємо;
10нас засму́чують, а ми завжди́ раді́ємо; ми бі́дні, але́ багатьо́х збага́чуємо; ми нічо́го не ма́ємо, але́ всім володі́ємо.
Євангеліє
Лк. 5:1–11 Євангеліє від Луки
зач. 171Одного́ ра́зу, коли́ наро́д ти́снувся до Ньо́го, щоб слу́хати сло́во Бо́же, а Він стоя́в бі́ля о́зера Геннісаре́тського,
2і поба́чив Він два човни́, що стоя́ли на о́зері; а риба́лки, ви́йшовши з них, промива́ли сі́ті.
3Увійшо́вши в оди́н з човні́в, яки́й нале́жав Си́монові, Він проси́в його́ відпливти́ тро́хи від бе́рега і, сі́вши, повча́в наро́д з човна́.
4Коли́ ж переста́в учи́ти, сказа́в Си́монові: відпливи́ на глибину́ і заки́ньте сі́ті свої́ для ло́ву.
5Си́мон сказа́в Йому́ у ві́дповідь: Наста́внику! ми труди́лися всю ніч і нічо́го не пійма́ли, але́ по сло́ву Твоє́му заки́ну сіть.
6Зроби́вши це, вони́ пійма́ли ду́же бага́то ри́би, аж прорива́лася сіть у них.
7І дали́ знак това́ришам з і́ншого човна́, щоб прийшли́ допомогти́ їм; і прийшли́, і напо́внили оби́два човни́ так, що вони́ почали́ тону́ти.
8Поба́чивши це, Си́мон Петро́ припа́в до колі́н Іісу́са і сказа́в: Го́споди! ви́йди від ме́не, бо я чолові́к грі́шний.
9Бо жах охопи́в його́ і всіх, що були́ з ним, від то́го уло́ву ри́би, яки́й злови́ли;
10тако́ж і Я́кова та Іоа́нна, сині́в Зеведе́євих, які́ були́ това́ришами Си́мона. І сказа́в Іісу́с Си́монові: не бі́йся; відни́ні бу́деш ловце́м люде́й.
11І ви́тягнувши оби́два човни́ на бе́рег, залиши́ли все і пішли́ за Ним.