Читання днясереда

На 6-му часі

Іс. 41:4–14 Книга пророка Ісаії

4Хто зробив і звершив це? Той, Хто від початку викликає пологи; Я — Господь перший, і в останніх — Я той самий.

5Побачили острови і жахнулися, краї землі затріпотіли. Вони зблизилися і зійшлися;

6кожен допомагає своєму товаришеві і говорить своєму братові: «кріпися!»

7Коваль підбадьорює плавильника, той, який розгладжує листи молотом, — того, хто кує на ковадлі, говорячи про спайку: «гарна»; і зміцнює цвяхами, щоб було твердо.

8А ти, Ізраїль, раб Мій, Яків, якого Я обрав, сíм’я Авраама, друга Мого, —

9ти, якого Я взяв від країв землі і покликав від кінців її, і сказав тобі: «ти Мій раб, Я обрав тебе і не відкину тебе»:

10не бійся, бо Я з тобою; не знічуйся, бо Я Бог твій; Я зміцню тебе, і допоможу тобі, і підтримаю тебе правицею правди Моєї.

11Ось, у соромі й посоромленні залишаться всі, роздратовані проти тебе; будуть як ніщо і загинуть ті, що сперечаються з тобою.

12Будеш шукати їх, і не знайдеш їх, які ворогують проти тебе; ті, що борються з тобою, будуть як ніщо, зовсім ніщо;

13бо Я Господь, Бог твій; тримаю тебе за праву руку твою, говорю тобі: «не бійся, Я допомагаю тобі».

14Не бійся, черв’як Яків, малолюдний Ізраїль, — Я допомагаю тобі, говорить Господь і Відкупитель твій, Святий Ізраїлів.

На вечірні

Бут. 17:1–9 Книга Буття

1Аврам був дев’яноста дев’яти років, і Господь явився Аврамові і сказав йому: Я Бог всемогутній; ходи переді Мною і будь непорочним;

2і поставлю завіт Мій між Мною і тобою, і дуже, дуже розмножу тебе.

3І упав Аврам на лице своє. Бог продовжував говорити з ним і сказав:

4Я — ось завіт Мій з тобою: ти будеш отцем безлічі народів,

5і не будеш ти більше називатися Аврамом, але буде тобі ім’я: Авраам, тому що я зроблю тебе отцем безлічі народів;

6і дуже, дуже розмножу тебе, і народжу від тебе народи, і царі вийдуть від тебе;

7і поставлю завіт Мій між Мною і тобою і між нащадками твоїми після тебе в роди їх, завіт вічний в тому, що Я буду Богом твоїм і нащадків твоїх після тебе;

8і дам тобі і нащадкам твоїм після тебе землю, по якій ти мандруєш, усю землю Ханаанську, у володіння вічне; і буду їм Богом.

9І сказав Бог Авраамові: ти ж збережи завіт Мій, ти і нащадки твої після тебе в роди їх.

Притч. 15:20–16:9 Книга Притч Соломонових

15:20Мудрий син радує батька, а нерозумна людина зневажає матір свою.

21Глупота — радість для недоумкуватого, а людина розумна йде прямою дорогою.

22Без ради розпочаті діла зруйнуються, а з великою кількістю радників вони відбудуться.

23Радість людині у відповіді вуст її, і як добре слово вчасне!

24Путь життя мудрого вгору, щоб ухилитися від пекла внизу.

25Дім гордовитих розорить Господь, а межу вдови укріпить.

26Мерзота перед Господом — думки злих, слова ж непорочних угодні Йому.

27Корисливий розладнає дім свій, а той, хто ненавидить подарунки, буде жити.

28Серце праведного обмірковує відповідь, а вуста нечестивих вивергають зло. [Приємні перед Господом путі праведних; через них і вороги стають друзями.]

29Далекий Господь від нечестивих, а молитву праведників чує.

30Світлий погляд радує серце, добра звістка зміцнює кістки.

31Вухо, уважне до вчення життя, перебуває між мудрими.

32Хто відкидає наставляння, той не дбає про свою душу; а хто слухає викривання, той набуває розуму.

33Страх Господній навчає мудрости, і славі передує смирення.

16:1Людині належать припущення серця, але від Господа відповідь язика.

2Усі путі людини чисті в її очах, але Господь зважує душі.

3Віддай Господу справи твої, і наміри твої звершаться.

4Усе зробив Господь заради Себе; і навіть нечестивого тримає на день біди.

5Мерзота перед Господом усякий гордовитий серцем; можна ручитися, що він не залишиться непокараним. [Початок доброго шляху — чинити правду; це угодніше перед Богом, ніж приносити жертви. Хто шукає Господа, знайде знання з правдою; істинно ті, що шукають Його, знайдуть мир.]

6Милосердям і правдою очищається гріх, і страх Господній відводить від зла.

7Коли Господу вгодні путі людини, Він і ворогів її примиряє з нею.

8Краще небагато з правдою, ніж безліч прибутків з неправдою.

9Серце людини обмірковує свій шлях, але Господь керує ходом її.