Читання днячетвер

На літургії

Апостол

Іуд. 1:11–25 Соборне послання Іуди

зач. 7811Го́ре їм, бо йдуть доро́гою Ка́їна і споку́шуються мздою, як Валаа́м, і в упе́ртості ги́нуть, як Коре́й.

12Такі́ бува́ють споку́сою на ва́ших вече́рях любо́ві; бенкету́ючи з ва́ми, без стра́ху утучня́ють себе́. Це безво́дні хма́ри, які́ но́сить ві́тер; осі́нні дере́ва безплі́дні, дві́чі поме́рлі, ви́кинуті;

13лю́ті морські́ хви́лі, що пі́няться со́ромом свої́м; зірки́ блука́ючі, яки́м зберіга́ється мо́рок те́мряви на ві́ки.

14Про них пророкува́в і Єно́х, сьо́мий від Ада́ма, ка́жучи: ось іде́ Госпо́дь з ти́сячами святи́х А́нгелів Свої́х –

15учини́ти суд над усіма́ і ви́крити між ни́ми нечестиви́х у всіх діла́х, які́ породи́ло ї́хнє нече́стя, і в усі́х жорсто́ких слова́х, що говори́ли на Ньо́го нечести́ві грі́шники.

16Це ті, що наріка́ють, нічи́м незадово́лені і чи́нять за свої́ми по́хотями (нечести́во й беззако́нно), уста́ ї́хні промовля́ють чванли́ві слова́; вони́ зважа́ють на осо́бу за́для кори́сті.

17Але́ ви, улю́блені, пам’ята́йте проре́чене Апо́столами Го́спода на́шого Іісу́са Христа́.

18Вони́ говори́ли вам, що в оста́нній час з’я́вляться ганьби́телі, що ді́ють за свої́ми нечести́вими по́хотями.

19Це лю́ди, котрі́ відділя́ють себе́ (від є́дності ві́ри), душе́вні, які́ не ма́ють ду́ха.

20А ви, улю́блені, свято́ю ва́шою ві́рою повча́ючи себе́, Ду́хом Святи́м мо́лячись,

21зберіга́йте себе́ в любо́ві Бо́жій, чека́ючи ми́лості від Го́спода на́шого Іісу́са Христа́ для ві́чного життя́.

22І до одни́х бу́дьте ми́лостиві, з розсу́дливістю,

23а і́нших стра́хом спаса́йте, вихо́плюючи з вогню́; викрива́йте ж зі стра́хом, гиду́ючи на́віть оде́жею, що оскве́рнена пло́ттю.

24Тому́ ж, Хто мо́же зберегти́ вас від паді́ння і поста́вити пе́ред сла́вою Своє́ю непоро́чними в ра́дості,

25Єди́ному Прему́дрому Бо́гу, Спаси́телю на́шому че́рез Іісу́са Христа́ Го́спода на́шого, сла́ва і ве́лич, си́ла і вла́да споконвікі́в, ни́ні і на всі ві́ки. Амі́нь.

Євангеліє

Лк. 23:1–34,44–56 Євангеліє від Луки

зач. 1101І підняла́ся вели́ка кі́лькість їх, і повели́ Його́ до Піла́та,

2і почали́ звинува́чувати Його́, ка́жучи: ми знайшли́, що Він розбе́щує наро́д наш, і забороня́є дава́ти пода́ток ке́сареві, назива́ючи Себе́ Христо́м Царе́м.

3Піла́т запита́в Його́: Ти Цар Іуде́йський? Він же сказа́в йому́ у ві́дповідь: ти гово́риш.

4Піла́т сказа́в первосвяще́нникам і наро́дові: нія́кої вини́ я не знахо́джу в Люди́ні Цій.

5Але́ вони́ наполяга́ли, ка́жучи, що Він розбе́щує наро́д, навча́ючи по всій Іуде́ї, почина́ючи від Галіле́ї до цього́ мі́сця.

6Піла́т, почу́вши про Галіле́ю, запита́в: хіба́ Він галіле́янин?

7І, дові́давшись, що Він з о́бласті І́родової, посла́в Його́ до І́рода, яки́й у ці дні теж був у Ієрусали́мі.

8І́род, поба́чивши Іісу́са, ду́же зраді́в, бо давно́ вже хоті́в Його́ ба́чити, тому́ що бага́то чув про Ньо́го, і сподіва́вся поба́чити від Ньо́го яке-не́будь чу́до,

9і задава́в Йому́ бага́то пита́нь, але́ Він нічо́го не відповіда́в йому́.

10Первосвяще́нники ж і кни́жники стоя́ли і наполе́гливо звинува́чували Його́.

11Але́ І́род зі свої́ми во́їнами, знева́живши Його́ і наглуми́вшись над Ним, вдягну́в Його́ в сві́тлу оде́жу і відісла́в наза́д до Піла́та.

12І ста́ли від то́го дня І́род та Піла́т дру́зями, бо рані́ше ворогува́ли оди́н з о́дним.

13Піла́т же, скли́кавши первосвяще́нників і нача́льників та наро́д,

14сказа́в їм: ви привели́ до ме́не Чолові́ка Цього́, Яки́й ні́би розбе́щує наро́д; і ось, я при вас досліди́в і не знайшо́в Чолові́ка Цього́ ви́нним ні в чому́ то́му, у чо́му ви звинува́чуєте Його́;

15і І́род теж, бо я посила́в Його́ до ньо́го, і нічо́го не зна́йдено в Ньо́му, ва́ртого сме́рті;

16о́тже, покара́вши Його́, відпущу́.

17А йому́ і тре́ба було́ зара́ди свя́та відпусти́ти їм одного́ в’я́зня.

18Але́ весь наро́д поча́в крича́ти: смерть Йому́! а відпусти́ нам Вара́вву!

19Вара́вва був поса́джений до темни́ці за вчи́нений у мі́сті бунт і вби́вство.

20Піла́т знов підви́щив го́лос, бажа́ючи відпусти́ти Іісу́са.

21Але́ вони́ крича́ли: розіпни́, розіпни́ Його́!

22Він утре́тє сказа́в їм: яке́ ж зло Він учини́в? я нічо́го ва́ртого сме́рті не знайшо́в у Ньо́му; о́тже, покара́вши Його́, відпущу́.

23Але́ вони́ продо́вжували з вели́ким кри́ком вимага́ти, щоб Він був розп’я́тий; і перемі́г крик ї́хній і первосвяще́нників.

24І Піла́т присуди́в, щоб було́ за проха́нням ї́хнім,

25і відпусти́в їм ув’я́зненого за бунт і вби́вство, яко́го вони́ проси́ли; а Іісу́са відда́в на ї́хню во́лю.

26І коли́ повели́ Його́, то, затри́мавши яко́гось Си́мона кирине́янина, що йшов з по́ля, покла́ли на ньо́го хрест, щоб ніс за Іісу́сом.

27І йшло за Ним ду́же бага́то наро́ду і жіно́к, які́ пла́кали і рида́ли за Ним.

28Іісу́с же, оберну́вшись до них, сказа́в: до́чки ієрусали́мські! не пла́чте за Мно́ю, а пла́чте за собо́ю і за ді́тьми ва́шими;

29бо надхо́дять дні, коли́ ска́жуть: блаже́нні неплі́дні, і утро́би, які́ не роди́ли, і гру́ди, які́ не годува́ли!

30тоді́ почну́ть говори́ти го́рам: упаді́ть на нас! і па́горбам: покри́йте нас!

31Бо коли́ із зеле́ним де́ревом таке́ ро́блять, то що ж бу́де з сухи́м?

зач. 11132Вели́ з ним на смерть і двох злочи́нців.

33І коли́ прийшли́ на мі́сце, що зве́ться Ло́бне, там розп’я́ли Його́ і злочи́нців, одного́ з пра́вого, а дру́гого з лі́вого бо́ку.

34Іісу́с же говори́в: О́тче! прости́ їм, бо не зна́ють, що ро́блять. І діли́ли оде́жу Його́, ки́даючи же́реб.

44Було́ ж бли́зько шо́стої годи́ни, і наста́ла те́мрява по всій землі́ аж до годи́ни дев’ятої:

45і со́нце затьма́рилось, і заві́са в хра́мі розде́рлася посере́дині.

46Скри́кнувши гучни́м го́лосом, Іісу́с сказа́в: О́тче! у Твої́ ру́ки віддаю́ дух Мій. І, сказа́вши це, іспусти́в дух.

47Со́тник же, поба́чивши, що ста́лось, просла́вив Бо́га і сказа́в: воі́стину Чолові́к Цей був пра́ведний.

48І весь наро́д, яки́й зійшо́вся на це видо́вище, поба́чивши, що ста́лося, поверта́вся, б’ючи́ себе́ в гру́ди.

49Всі ж, хто зна́ли Його́, і жінки́, які́ прийшли́ з Ним з Галіле́ї, стоя́ли віддалі́к і диви́лись на це.

50І ось оди́н чолові́к на ім’я́ Йо́сиф, що був ра́дником, чолові́к до́брий і пра́ведний,

51яки́й не брав у́часті у ра́ді і спра́ві ї́хній, з Аримафе́ї, мі́ста Іуде́йського, котри́й і сам сподіва́вся Ца́рства Бо́жого,

52прийшо́в до Піла́та і проси́в ті́ла Іісу́сового;

53і, зня́вши Його́, обгорну́в плащани́цею і покла́в Його́ у гро́бі, ви́січеному в ске́лі, де ще ніхто́ ніко́ли не був покла́дений.

54День той був п’я́тниця, і настава́ла субо́та.

55Слі́дом же йшли і жінки́, які́ прийшли́ з Іісу́сом з Галіле́ї, і ба́чили гроб, і як покла́дено було́ ті́ло Його́;

56і поверну́вшись, вони́ наготува́ли па́хощів та ми́ро; і в субо́ту нічо́го не роби́ли за за́повіддю.