Читання дня

2Сол. 3:6-18 · Гал. 1:3-10 · Гал. 5:22-6:2 · Лк. 12:2-12 · Лк. 9:1-6 · Мф. 4:25-5:12

Перша книга Маккавейська

Глава 7

1 У сто п’ятдесят першому році вийшов з Рима Димитрій, син Селевка, і з небагатьма людьми ввійшов в одне приморське місто і там став царем.

2 Коли ж він входив у царський дім батьків своїх, військо схопило Антиоха і Лісія, щоб привести їх до нього.

3 Це стало відомо йому, і він сказав: не показуйте мені облич їхніх.

4 Тоді воїни вбили їх, і сів Димитрій на престолі царства свого.

5 І прийшли до нього всі мужі беззаконні і нечестиві з ізраїльтян, і Алким був на чолі їх, домагаючись священства;

6 і звинувачували вони перед царем народ, говорячи: погубив Іуда і брати його друзів твоїх, і нас вигнали з землі нашої.

7 Отже, пошли тепер мужа, якому ти довіряєш; нехай він піде і побачить усе руйнування, яке вони заподіяли нам і країні царя, і нехай покарає їх і всіх, хто допомагає їм.

8 Цар обрав Вакхида з друзів царських, який керував по той бік ріки, був великий у царстві і вірний цареві,

9 і послав його і нечестивого Алкима, надавши йому священство, і повелів йому вчинити помсту синам Ізраїля.

10 Вони вирушили і прийшли у землю Юдейську з великим військом; і він послав до Іуди і братів його послів з мирною, але підступною пропозицією.

11 Але вони не повірили словам їхнім, тому що бачили, що вони прийшли з великим військом.

12 До Алкима ж і Вакхида зійшлося зібрання книжників шукати справедливости.

13 Перші з синів Ізраїлевих були асидеї; вони шукали у них миру,

14 бо говорили: священик від племені Аарона прийшов разом з військом і не скривдить нас.

15 І він говорив з ними мирно і клявся їм, і сказав: ми не зробимо зла вам і друзям вашим.

16 І вони повірили йому, а він, захопивши з них шістдесят чоловіків, умертвив їх в один день, як сказано у Писанні:

17 «тіла святих Твоїх і кров їх пролили навколо Єрусалима, і нíкому було поховати їх».

18 І напав від них страх і жах на весь народ, і говорили: немає у них істини і правди, бо вони порушили постанову і клятву, якою клялися.

19 Тоді Вакхид відступив від Єрусалима і розташувався станом при Визефі, і, пославши, упіймав багатьох мужів, які втікали від нього, і декого з народу, заколов і кинув їх у глибокий колодязь.

20 Потім, доручивши країну Алкиму і залишивши з ним військо на допомогу йому, Вакхид вирушив до царя.

21 Алким же домагався первосвященства.

22 І зібралися до нього всі, хто підбурював народ свій, і оволоділи землею Юдейською і зробили велику поразку в Ізраїлі.

23 І побачив Іуда все зло, яке заподіяв Алким зі своїми спільниками синам Ізраїлевим, — більше, ніж язичники;

24 і, обійшовши всі межі Юдеї, вчинив помсту відступникам, — і вони перестали входити у цю країну.

25 Коли ж Алким побачив, що Іуда і ті, що знаходилися з ним, підсилилися, і зрозумів, що не може протистояти їм, повернувся до царя і жорстоко звинувачував їх.

26 Тоді цар послав Никанора, одного зі славних вождів своїх, ненависника і ворога Ізраїля, і наказав йому знищити цей народ.

27 Никанор, прийшовши в Єрусалим з великим військом, послав до Іуди і братів його підступно зі словами мирними:

28 нехай не буде війни між мною і вами; я ввійду з небагатьма людьми, щоб бачити лиця ваші у мирі.

29 І прийшов він до Іуди, і вітали вони один одного мирно; а тим часом воїни були готові схопити Іуду.

30 Іуді стало відомо, що він прийшов до нього з підступом, тому він убоявся його і не хотів більше бачити лиця його.

31 Коли Никанор довідався, що намір його відкрився, виступив проти Іуди на битву біля Хафарсалами.

32 І впало з тих, що були з Никанором, близько п’яти тисяч мужів, а інші втекли у місто Давидове.

33 Після того Никанор зійшов на гору Сион; і вийшли зі святилища деякі зі священиків і старійшин народу, щоб мирно вітати його і показати йому всепалення, що приноситься за царя.

34 Але він осміяв їх, наглумився з них й осквернив їх, і говорив зарозуміло,

35 і, поклявшися, з гнівом сказав: якщо не відданий буде нині Іуда і військо його в мої руки, то, коли повернуся благополучно, спалю дім цей. І пішов з великим гнівом.

36 А священики ввійшли і стали перед лицем жертовника і храму, заплакали і сказали:

37 Ти, Господи, обрав дім цей, щоб на ньому нарікалось ім’я Твоє, і щоб він був домом молитви і моління для народу Твого.

38 Зроби помсту чоловікові цьому і війську його, і нехай упадуть вони від меча; згадай злохуління їхні і не дай їм залишатися надалі.

39 І вийшов Никанор з Єрусалима і розташувався станом біля Вефорона, і пристало до нього тут військо сирійське.

40 А Іуда з трьома тисячами мужів розташувався станом біля Адаси; і помолився Іуда, і сказав:

41 Господи! коли послані царя Ассирійського вимовляли злохуління, то прийшов ангел Твій і уразив з них сто вісімдесят п’ять тисяч.

42 Так знищи нині перед нами це полчище, нехай пізнають інші, що вони промовляли хулу на святині Твої, і суди їх за злобою їхньою.

43 І вступили війська у битву в тринадцятий день місяця Адара, і розбите було військо Никанора, і він першим упав у битві.

44 Коли ж воїни його побачили, що Никанор упав, то, покидавши зброю свою, кинулися навтіки.

45 І переслідували їх ізраїльтяни цілий день, від Адаса до самої Газири, і сурмили вслід їм вістовими трубами.

46 І виходили з усіх навколишніх селищ юдейських і оточували їх, — і вони, обертаючись до тих, що переслідували їх, усі упали від меча, і жодного не залишилося з них.

47 І взяли юдеї здобич їхню і награбоване ними, і відрубали голову Никанора і праву руку його, яку він простягав гордовито, і принесли і повісили перед Єрусалимом.

48 Народ дуже радів і провів той день, як день великих веселощів;

49 і встановили щорічно святкувати цей день тринадцятого числа Адара.

50 І заспокоїлася земля Юдейська на якийсь час.