Святитель Ігнатій (Брянчанінов)
Отечник

⇦Попердній розділ

Наступний розділ⇨

Висновок до висловів 

У висловах Отців детально викладено вчення про плач; глибокий плач чутно у всіх їхніх словах. Отці пізнали, що людина – вигнанець із Неба, що земля – місце її заслання, і що їй надано короткий час перебування тут для покаяння. Якщо людина виконає ту мету, заради якої її поміщено на землю, якщо вона задовольнить задум Бога щодо себе, то повернеться до своєї батьківщини – на Небо, у нескінченну вічність. Якщо ж вона легковажно й злочинно занапастить час і можливості, надані їй для покаяння, використає їх на суєтні заняття та служіння гріху, то навіки впаде в пекло. В’язні пекельні вийдуть із підземних темниць на страшний суд Христовий, побачать славу Божу, побачать славу й блаженство святих Божих і знову повернуться в пекло. Звідти вони вже ніколи не вийдуть – проводитимуть там життя, гірше за смерть.

Отці пішли в пустелі, щоб віддалити себе від заразливого впливу світу. Там вони ясніше побачили самообман і осліплення світу, яких не помічають сини світу, перебуваючи серед нього й обманюючись ним. Щоб оглянути рівнини біля підніжжя гори, треба стати на її вершині. Віддалившись у пустелі, Отці цілковито занурилися в покаяння.

Покаяння складається з виконання всіх Євангельських заповідей. Євангельські заповіді можна виконати точно й угодно Богові лише зі смиренним і сокрушенним серцем. Дух життя за Євангельськими заповідями – це покаяння. Коли покаяння проникає в глибину серця, воно перетворюється на плач. Цей плач – плач духу, який водночас є і молитвою. Розум молиться словами, серце молиться плачем. Серце не може заплакати, якщо не буде зворушене словами молитви; розум не здобуде уважної молитви, якщо серце не допоможе йому плачем. Такий плач чутно у висловах пустельних Отців: він викликає у уважного читача співчуття, збуджує молитву і плач.

Залишимо все суєтне, щоб успадкувати плач і молитву розуму, супутницю плачу, – щоб через плач і молитву знайти втіху, обіцяну Спасителем. Шлях до плачу – це Євангельські заповіді. Плід заповідей – молитовний плач. Він охоплює все життя монаха, який ретельно виконує Євангельські заповіді, – вводить його ще під час земної подорожі в Царство Небесне, приховане всередині нас, а після завершення земного шляху – у горню країну вічного блаженства. Ця країна, що зветься Небесним Царством, є спадщиною тих, хто розкриє в собі під час земного життя духовне Небесне Царство. У цій країні всі блаженствують блаженством неземним, – блаженствують і внутрішнім, сокровенним блаженством, яке кожен має своє, і загальним, зовнішнім, яке постійно підтримується обстановкою, всецело святою, що пробуджує і живить досконале блаженство, яке ніколи й нічим не порушується. 

⇦Попердній розділ

Наступний розділ⇨