Святитель Ігнатій (Брянчанінов)
Отечник
| ⇦Попердній розділ | Наступний розділ⇨ |
Авва Феодор Єнатський
1. Авва Феодор Єнатський говорив: «У Келліях жив один брат, який мав дар умиління й сліз. Якось одного дня, через особливий душевний сум, він почав проливати безліч сліз. Побачивши це, брат сказав сам собі: “Справді, це знак того, що наближається день моєї смерті”. Коли він розмірковував про це, сльози текли ще рясніше. Він знову сказав собі: “Напевно, час мого переселення вже близький”, — і його плач ставав дедалі сильнішим з кожним днем».
Відчувши душевну користь від цієї розповіді, ми запитали старця: «Чому сльози не завжди приходять самі собою, а іноді вимагають великих зусиль?» Старець відповів: «Сльози схожі на негоду й дощ, а монах — на трудівника. Коли він бачить дощ, то має подбати, щоб жодна його крапля не пропала даремно, а вся вода наситила сад. Правду кажу вам, мої діти: нерідко за ціле літо випадає лише один дощовий день, і цей день може виявитися благотворнішим за всі інші, рятуючи все. Тому, коли помічаємо настання такого дня, маємо підбадьоритися, зберігати особливу пильність, віддаватися старанній молитві до Бога, бо не знаємо, чи прийде ще дощ сліз».
Ми знову запитали отця: «Як може людина зберегти сльози, коли вони приходять?» Старець відповів: «Передусім, у той день і в той час не слід виходити до іншого брата, потрібно стримуватися від надмірного вживання їжі й не допускати думки серцем про те, що він плаче. Треба вправлятися в молитві та читанні. А коли плач приходить до нас, він сам підкаже, що його викликає і що заважає його приходу».
2. Він також говорив: «Вірю, що Бог зарахує до мучеників ту людину, яка зі щирим бажанням віддається справі плачу: проливання сліз Бог прийме від неї, як проливання крові».
3. Він розповів і таке: «Мій наставник упродовж усього свого життя завжди любив віддалятися в далеку пустелю й там перебувати в тиші. Одного разу я запитав його: “Чому ти тікаєш у пустелі? Живи поруч із людьми, і отримаєш від Бога більшу нагороду”. Старець відповів: “Повір мені, сину мій, допоки людина не стане рівною Мойсею і не буде названа сином Божим, доти вона не може жити серед людей із користю для своєї душі. Я – син Адама! Подібно до мого прабатька, який, побачивши плід, не стримався, так і я, коли бачу плід, що спокушає до гріха, одразу захоплююся бажанням його, і, скуштувавши, помираю. Через це наші отці тікають у пустелі, де умертвляють пристрасті, не знаходячи тієї їжі, яка породжує гріховні бажання”».
| ⇦Попердній розділ | Наступний розділ⇨ |