Святитель Ігнатій (Брянчанінов)
Отечник
| ⇦Попердній розділ | Наступний розділ⇨ |
Авва Зенон
Авва Зенон, учень авви Силуана, говорив: «Не обирай славного місця для житла твого і не живи з людиною, що має гучне ім’я».
Те й інше непримітним чином може ввести в душу марнославство і зарозумілість, – цим не тільки можна зашкодити духовному процвітанню, а й забрати будь-яку можливість до нього.
Він говорив: «Хто хоче, щоб Бог скоро почув молитву його, той, коли встане для звершення її і простягне руки вгору, перш за будь-яку іншу молитву, навіть перш за молитву за душу свою, нехай принесе молитву за ворогів своїх, і заради цього Бог почує всяку молитву його».
З багатьох пам’яток чернецтва перших століть видно, що ченці стояли на молитві в усамітненні келійному, з піднятими вгору руками. Так молилися преподобні Пахомій Великий, Сисой Великий; ймовірно, так молився багато хто; так радить молитися при особливому напливі гріховних помислів святий Іоанн Ліствичник. Таке положення тіла сприяє душі прийти в подібне становище: спрямуватися вгору. При цьому необхідно остерігатися від надмірного витягування рук і від надмірного спрямування їх догори, щоб не дійти до стану розпалу та захоплення, від яких один крок до самообману й бісівської омани. Треба піднімати руки помірно, щоб дух зберігся в тиші, смиренні, розчуленні; треба давати тілу становище того, хто висить на хресті, а не того, хто летить на небо. Голова твоя нехай буде опущеною донизу, хоча б руки й були підняті вгору.
Розповідали про авву Зенона, що він був на зріст малий, тілом сухий, сповнений розуму, повний старанності й теплоти до Бога, милування до людей.
Розповіли про авву Зенона, що він, живучи в Скиту, одного разу вийшов уночі з келії, нібито до брата, і, збившись із дороги, блукав три дні й три ночі. Від труда він знесилився і впав на землю замертво. І ось, постав перед ним юнак із хлібом і чашею води в руках і сказав: «Встань, зміцнися їжею і питтям». Авва встав і помолився, з обережності не довіряючи явленню. Юнак сказав: «Ти зробив добре». Почувши це, авва знову помолився; так вчинив він і втретє. Юнак щоразу схвалював його дію. Після цього авва прийняв і вжив принесену їжу. Юнак сказав: «Скільки ти ходив, настільки віддалився від твоєї келії; але встань і йди за мною». І вмить старець опинився поблизу келії своєї. Старець сказав юнакові: «Увійди в келію, і зверши молитву за нас». Юнак увійшов у келію старця і став невидимим.
Повчальна обережність святих і досвідчених ченців щодо видимих явищ зі світу духів. Розсудлива поведінка їхня в цих випадках наскільки протилежна легковажній поведінці невігластва і недосвідченості! Останні сліпо і необачно довіряються всякому явленню, допитливо і жадібно шукають появи духів і спілкування з ними, на неминучу шкоду собі, на шкоду, яку часто не зцілиш. І для ознайомлених на досвіді з благодаттю Божою зі світом духів, світ цей так мало відомий і зрозумілий, що найбільша обережність по відношенню до явлень з нього необхідна для святих Божих. Благодать Божа приносить пізнання, потрібні для спасіння, а не такі, яких шукає і вимагає суєтна і марнославна допитливість світу.
Прийшли одного разу до авви Зенона браття і запитали його: «Що значить написане в книзі Іова: “Небеса нечисті в очах Його” (Йов. 15:15)? Старець сказав на це: «Братія залишили дослідження гріхів своїх і взялися за дослідження небесного».
Значення ж цих слів таке: чистий – один Бог: і тому Писання сказало, що небо нечисте перед Ним.
Розмовляючи з одним старцем, який жив поблизу авви Зенона, ми запитали його: «Якщо когось турбує гріховний помисел, і він прочитає або почує сказане отцями про боротьбу з таким помислом, хоче виправити свій душевний настрій, але не може, – чи добре сповідувати це комусь зі старців, чи лиш керуватися прочитаним і задовольнятися своєю совістю?». – Старець відповів нам: «Треба сповідувати отцю, але отцю, здатному надати допомогу, і не сподіватися на себе. Боримий пристрастю не може сам собі принести користі, особливо якщо пристрасть володіє ним. Зі мною в юності моїй сталося щось подібне. Душа моя була уражена пристрастю, і я перемагався нею. Почувши про авву Зенона, що він зцілив багатьох, я намірився йти до нього і розповісти про те, що відбувається зі мною. Але помисел утримував мене, навіюючи мені: «Ти ж знаєш, як маєш вчинити! Поступи згідно з прочитаним тобою і не спокушай старця». Коли я наважувався йти, боротьба дещо полегшувалася, і я залишав свій намір. Тоді знову потопляла мене пристрасть, і я знову примушував себе йти до старця, але ворог знову спокушав мене, не даючи висповідати старцеві помислів, що борються зі мною. Навіть не раз я приходив до старця; але ворог не пускав мене до сповіді, наводячи сором серцю моєму і показуючи, що спосіб зцілення мені відомий. «Яка потреба, – говорив він, – розповідати про себе кому-небудь?». Це приносив мені ворог, щоб я не відкрив пристрасті й не отримав зцілення. Старець бачив, що я маю щось на серці, але не викривав мене, а чекав, щоб я сам зізнався йому; водночас він наставляв мене на благе життя і відпускав із миром. Приходячи до себе, я сумував і плакав, кажучи душі моїй: «Доки, окаянна душе моя, ти відкидатимеш лікування? Здалеку приходять до старця й отримують зцілення, а ти не можеш взяти гору над собою, не хочеш зцілитися, маючи лікаря біля себе!».
Розпалившись серцем, я встав і сказав сам собі: «Піду до старця, і якщо нікого не знайду в нього, то це буде для мене знаменням волі Божої, щоб я сповідав йому мої помисли». З такою рішучістю я пішов до старця і не знайшов у нього нікого.
Старець за звичаєм повчав мене спасінню душі і як хто може очиститися від поганих помислів. Знову переможений соромом і не будучи в змозі зізнатися, я просив відпустити мене. Старець звершив молитву і, проводжаючи мене, йшов попереду мене до дверей, а я, змучений помислами, сказати старцю чи не сказати, йшов за ним, ступаючи повільно. Старець, бачачи, що помисли дуже втомили мене, звернувся до мене і, доторкнувшись до грудей моїх, сказав: «Що робиться з тобою? і я людина». Коли старець сказав мені це, – серце моє начебто відкрилося, і я впав обличчям на ноги його, благаючи його помилувати мене. Він сказав мені: «Що з тобою?». Я відповідав: «Ти знаєш, чим я страждаю».
Він сказав: «Потрібно самому тобі викрити твій стан». Тоді я з великим соромом сповідав пристрасть мою. Він сказав мені: «Чого ти соромишся? скажи мені: чи не людина я? чи не три роки ти приходив сюди, маючи ці помисли і не сповідуючи їх?». Я припав до ніг його і благав його, кажучи: «Помилуй мене, заради Бога, скажи мені, що мені робити?». Він відповів: «Іди, посиль молитву твою, і ні про кого не говори погано».
Я повернувся в келію, посилив молитву мою і благодаттю Христовою за молитвами старця звільнився від збентеження цією пристрастю. Через рік прийшла мені думка, що, можливо, Бог помилував мене з милості Своєї, а не через старця. Я пішов до нього і, бажаючи випробувати його, наодинці вклонився йому і сказав: «Авво! помолися за мене задля того помислу, який я сповідав тобі минулого року». Він не підняв мене негайно, але залишив у положенні зробленого мною поклону, і, помовчавши трохи, сказав: «Встань, і май віру». Коли я почув це, – мені стало так соромно, що від сорому я бажав би, щоб земля поглинула мене. Я встав і не міг поглянути на старця; дивуючись йому, я повернувся в свою келію.
Старець цей заради нашої душевної користі розповів і таке: «Одного разу два брати пішли до авви Зенона. Кожен бачився з ним наодинці і сповідав йому свої помисли. Після цього трапилося їм бути разом, і один сказав іншому: «Коли ми ходили до старця для сповіді наших помислів, чи отримав ти користь від цього?». – «Так, – відповідав запитаний, – за його молитви Бог зцілив мене». Той, хто запитав, сказав на це: «Я хоч і сповідав, але не відчув зцілення». Той, хто отримав користь, запитав: «Як ти сповідався старцеві?». – «Я сказав йому, відповідав перший: Авво! помолися за мене: такий-то помисел турбує мене».
Другий сказав на це: «Я, сповідуючи йому помисли мої, поливав сльозами ноги його, і за молитви його Бог зцілив мене».
Старець, розповідаючи це, хотів пояснити нам, що ті, які сповідують помисли свої отцям, повинні сповідувати з усією щирістю, зі скорботою серця, ніби перед Самим Богом: тоді вони можуть отримати милість. Сповідь же, що здійснюється з недбалістю або з наміром спокусити старця, не тільки не приносить користі, а й служить на осуд.
| ⇦Попердній розділ | Наступний розділ⇨ |