Святитель Ігнатій (Брянчанінов)
Отечник
| ⇦Антоній Новий | Григорій Богослов⇨ |
Авва Віссаріон
1. Авва Віссаріон народився в Єгипті, в юнацьких літах опанував священні книги, і Божественне світло засяяло в його серці: він полюбив Бога всією душею від самого юного віку і не осквернив ніколи святого Хрещення жодною гріховною справою. Зберігши в собі по силі красу образу Божого, він пішов у пустелю і там подвизався, би ніби був безтілесним. Саме тому він сподобився особливої благодаті від Бога, Який здійснював через нього незвичайні знамення, подібні до знамень, здійснених великими пророками. Провівши життя в богоугодництві й досягнувши глибокої старості, він відійшов у небесні обителі.
2. Авва Дула, учень авви Віссаріона, розповідав таке: Одного разу ми йшли морським берегом; я відчув велику спрагу і сказав авві Віссаріону: «Отче, мене дуже мучить спрага». Старець, помолившись, сказав мені: «Напийся з моря». Морська вода стала прісною, і я нею втамував спрагу.
Напившись, я налив води в посудину з обережності, щоб мати при собі воду, якщо знову почну відчувати спрагу. Старець, побачивши це, сказав мені: «Для чого ти зробив це?» Я відповідав: «Вибач мені; я зробив це з побоювання, що мені знову захочеться пити». Старець сказав: «Як тут – Бог, так і скрізь – Бог”.
3. В інший раз потрібно було авві Віссаріону переправитися через річку Хризорою. Промовивши молитву, він пішов по річці, ніби по суху, і вийшов на інший берег. У здивуванні я вклонився йому і запитав: «Що відчували ноги твої, коли ти йшов по воді?» Старець відповідав: «П’яти мої відчували воду, а решта була сухою». Таким чином не раз переправлявся він через велику річку Ніл.
4. Якось пішли ми до одного старця. Коли ми були ще далеко, – сонце почало заходити. Старець, помолившись у собі, сказав уголос: «Господи! молю тебе: нехай стане сонце, поки я прийду до раба Твого». Сонце зупинилося і перебувало нерухомим, доки ми не досягли келії старця, до якого йшли з наміром отримати душевну користь.
5. У скиту один із братії впав у гріх і був відлучений від церкви ієромонахом-настоятелем. Коли брат виходив із церкви, тоді авва Віссаріон встав і пішов із ним, сказавши: «І я – грішник».
6. Брат, який жив в монастирі, просив настанови в авви Віссаріона. Старець сказав: «Дотримуйся мовчання і не порівнюй себе з іншими».
Настанова ця суттєво корисна. У гуртожитних монастирях душевне збентеження найчастіше виникає від порівняння себе з іншими. Братові моєму дана така-то річ: «Чом не дана така ж річ і мені?» – каже недосвідчений чернець, і проганяє святий мир із серця свого. Щоб уникнути самообману і душевного розладу, викликаних порівнянням себе з іншими, треба постійно утримувати себе в образі думок (по-чернечому: в мудруванні), які приносять смиренність, а для цього треба постійно пильнувати себе, – треба перебувати зосередженим у собі, а для цього необхідно дотримуватися мовчання.
7. Авва Віссаріон сказав: «Коли перебуваєш у мирі й не відчуваєш у собі боротьби, тоді особливо смиряйся, щоб не похвалитися спокійним і радісним станом, який належить не тобі, і за похвалу не бути відданим на боротьбу. Часто Бог не попускає нам брані по немочі нашій, щоб ми не загинули остаточно «.
8. Вмираючи, він сказав: «Чернець, подібно до Херувимів і Серафимів, весь повинен бути оком».9. Одного разу в Скит привели якогось біснуватого. За нього звершили молитву в церкві, та біс не виходив, тому що був жорстокий. Клірики говорили між собою: «Що робити нам із цим демоном? Ніхто не буде в змозі вигнати його, крім авви Віссаріона; але якщо ми проситимемо його про це, то він навіть не прийде до церкви. Ось що зробимо: він приходить до церкви раніше за всіх; посадимо біснуватого на його місце; коли ввійде авва Віссаріон, встанемо на молитву і скажемо йому: «Авво, веліть встати й брату». Вони так і зробили. Коли старець прийшов рано вранці до церкви, вони встали на молитву і сказали про брата. Старець, не підозрюючи нічого, сказав братові: «Встань і піди звідси», – і негайно вийшов демон із хворого і він став здоровим.
10. Розповідав про себе авва Віссаріон таке: «Коли мені було двадцять п’ять років, я пішов вклонитися в Єрусалим та інші святі місця, і бачив там святого отця Герасима Йорданського. Коли ж я повернувся в Олександрію, – почув про смерть його, і про те, як лев, гарчачи, помер на могилі його. Почувши це, я загорівся ревністю, розтратив все майно моє, залишивши за собою одну ділянку землі, щоб віддати її в жіночий монастир, який розташований поблизу Олександрії.
Та спершу я пішов до отця Ісідора Пілусіотського і повідав йому про намір мій, кажучи: «Авво, думаю, якщо Бог благоволить зректися світу, то чому я роздав увесь свій статок, залишивши одну ділянку землі, щоб віддати її в жіночий монастир?». Тим часом один із сенаторів пропонує мені за цю ділянку сімдесят фунтів золота; продати йому чи ні?» Старець відповів: «Якщо маєток коштує сімдесят фунтів, то віддай його за п’ятдесят; взявши золото, пожертвуй його в монастир, – і матимеш велику нагороду від Бога і від людей. Якщо ж ти віддаси їм маєток, то ввергнеш їх у балачки, в недбальство і лінощі; розлад може дійти навіть до розпусти; словом сказати, ти ввергнеш їх у згубну прірву». Я не звернув уваги на настанову святого старця і, повернувшись, вчинив на власний розсуд і волю мою, віддав село черницям, скріпивши пожертвування письмовим документом перед усім кліром, перед патріархом та ігуменом. Потім я поселився в Скит і прийняв чернецтво. Провівши в Скиту 16 місяців, побачив себе в сонному видінні вночі у Вифлеємі на молитві. Церква була сповнена світла.
У церкві перебували чоловіки, які співали урочисту пісню, і деяка, вбрана в пурпурове вбрання Жінка, краси невимовної. Мене охопив страх, і я хотів піти звідти. Але ось підходить до мене один зі згаданих мужів і, глянувши на мене гнівно, сказав мені грізним голосом: «Скажи мені, Євстафію, яку даси відповідь про жіночий монастир, якому ти дав маєток, і тим прогнівив Господа Бога? Я вражу тебе смертю, якщо не виправиш пошкодженого тобою».
Я сказав йому: «Пане, я віддав маєток із рабами та чередами волів з метою надати допомогу черницям, а не для того, щоб розгнівати Бога». Тоді одягнена в багряницю Жінка відчинила свої святі уста і сказала мені: «Чадо! Бог прийняв твоє благе бажання; але диявол і ненависник душ наших знайшов у цій справі привід, щоб вразити душі й тіла черниць. Якби було корисно черницям мати маєток, то Бог міг би послати їм срібло і золото проливним дощем і підкорити в служіння міста і села. Але це не корисно для тих, хто відрікся від світу заради царства небесного. Вони повинні в поті й праці, у смиренномудрості й безмовності наближатися до Бога, а не в обжерливості, марнославстві й багатстві».
Потім Вона, простягнувши свою руку і вказавши мені на того, хто раніше розмовляв зі мною, сказала: «Це – Іоанн Хреститель, учитель і наставник ченців. Ті, хто хоче перебувати в єднанні з ним, повинні наслідувати його житіє і чесноти».
Хреститель сказав Їй: «Пані й Матір Господня! відтоді, як цей передав маєток свій у монастир, монастир став нікуди непридатним. У ньому не стало ні страху Божого, ні тверезості, ні міркування, ні умиління, ні праці, ні скромності, ні посту, ні пильнування, ні серцевого жалю, ні пильнування помислів, ні чистоти, ні лагідності». Тоді сказала мені свята Богородиця: «Сину мій! піди й виправ монастир. У цій справі будеш мати помічницею Мене». Потім, звернувшись до Іоанна Хрестителя, сказала: «Знаменуй серце його хресним знаменням, щоб він очима розуму бачив ворогів своїх і не вважав цього бачення порожнім мріянням». Хреститель простягнув свою праву руку і назнаменував серце моє знаменням чесного хреста. Прокинувшись і прийшовши до тями від дії, спричиненої видіннями, я негайно взяв палицю мою і трохи хліба на неблизьку дорогу, пішов до авви Ісідора і переповів йому про видіння, яке я бачив. Старець сказав мені: «Чи не казав я тобі, що володіння землею, на якій облаштоване господарство, шкідливе для ченців, особливо для черниць. Якщо почнуть чоловіки часто приходити до постниць, чого вимагає господарство, то диявол не залишить тих і інших без рани. Не властиво ченцям, особливо ж черницям, приліплятися до земних турбот».
Взявши із собою старця, я пішов до черниць. Увійшовши до церкви й помолившись, ми покликали перших стариць і сказали їм: «Ми чули, що один із наближених царя має намір прийти сюди й узяти ділянку землі, яку я віддав вам, для того, щоб пізніше передати її в патріархію. З цієї причини ми прийшли попередити вас про це, щоб ви розглянули, як вам вчинити в цьому випадку». Стариці відповідали: «Ми зробимо так, як ви вважатимете корисним для нас». Я сказав їм на це: «З наближеним царя я не маю можливості вступити в тяжбу. Але, якщо ви хочете, перш ніж прибуде наближений царя, продамо маєток сенатору, який хотів купити його; вторговані гроші ви візьміть собі, а сенатор нехай уже чинить із наближеним царя, як знає». Інокині сказали: «Ваша порада ґрунтовна». Негайно ми пішли й продали землю сенаторові за шістдесят фунтів золота; рабам, рабиням я дав волю, а золото віддав монастирю. Коли ми вийшли від них, я сказав авві Ісідору: «Отче! ледь не загинув я через мій непослух. Справедливо сказали отці, що не слід подавати милостині жінкам». Авва Ісидор відповів мені: «Не кажи цього, сину! так думати грішно. Істину скажу тобі: якщо хто хоче подавати милостиню черницям, нехай подає. Той, хто подає милостиню їм, отримає більшу нагороду, ніж той, хто подає милостиню сліпим, кульгавим і прокаженим. Черниці – немічна частина; вони зреклися світу заради Бога, і не можуть виходити, як ми, для продажу свого рукоділля і випрошування милостині. Вони побоюються виходити для вирішення своїх потреб, щоб не згубити себе та інших. Якщо вони вийдуть за ворота монастиря, то вражають себе або ближніх; одне з двох трапляється неодмінно. Коли пустельна лань з’явиться на полях, прилеглих до селищ, – усі збігаються, щоб подивитися на неї: так, коли вийде черниця з монастиря, диявол спрямовує до неї й великих, і малих, особливо якщо вона молода. Не кажу цього про старих постниць, огороджених страхом Божим: ці не уражаються і не уражають.
Але юні піддаються багатьом лихам. Як лань, уражена стрілою, якщо і втече від ловців, то не отримує від цього жодної користі, маючи в собі смертоносну стрілу: так і душа, прийнявши язву похоті від блудної пристрасті через хибний погляд, хоча б і втекла від тих, хто пустив у неї цю стрілу, але, бувши смертельно пораненою, помирає. Миряни, коли побачать благообразних черниць, дивляться на них пильно, і вражаються; так само й черниці від необережного погляду часто піддають душі свої невиліковній хворобі, хоча б і уникли гріховної справи.
І тому, той, хто подає їм милостиню, отримає нагороду в сто разів більшу, ніж той, хто благодійничає сліпим і прокаженим, з тієї причини, що черниці, заради любові Божої, знехтували мирською гордістю, зненавиділи галас і гамір мирських селищ, віддали перевагу любові до Христових заповідей, а не насолоді принадами світу, возлюбили не марнославне життя, полишили несправедливе багатство, стяжання, маєтки, усю метушню мирську, сполучилися з Христовою любов’ю, знехтували сріблом і золотом, не захотіли мати рабів і рабинь; навпаки, поневолили самі себе в служіння іншим заради любові Божої. Тому той, хто може подавати милостиню черницям, отримає від Бога нагороду і вінець великі. Такий повинен захищати себе страхом Божим:тому, що страх Божий не попускає душі порушувати правила скромності та благоговіння. Навпаки, той, хто дає заселені ділянки землі монастирю чоловічому або жіночому, повертає ченців знову в багатоплетені тенета світу цього. Той, хто хоче подавати милостиню ченцям і черницям, нехай подає їм або хліб, або крупу, або гроші, або вовну, або льон. Така милостиня дає ченцю можливість безтурботно мовчати в келії; така милостиня є милостиня досконала і сприятлива Богові». Старець, сказавши мені це, повернувся до себе, а я вклонився йому і пішов у Скит».
11. Повідав авва Дула: «Одного разу я і батько мій Віссаріон, ходячи пустелею, прийшли до якоїсь печери; увійшовши до неї, знайшли старця, який сидів і плів мотузку. Він не тільки не привітав нас, але навіть не вимовив жодного слова, навіть не глянув на нас. І сказав мені авва Віссаріон: «Підемо звідси; мабуть, брат не отримав сповіщення від Бога вступити в бесіду з нами». Звідти пройшли ми для відвідування авви Іоанна. Повертаючись від нього, коли наблизилися знову до печери, в якій бачили сидячого брата, старець сказав: «Увійдемо до нього; можливо, Бог сповістив йому поговорити з нами».
Увійшовши, ми знайшли його вже померлим. Старець сказав мені: «Брате! поховаємо тіло його: видно – Бог послав нас сюди для цього». Здійснюючи поховання, ми побачили, що то була жінка. Старець здивувався і сказав мені: «Дивись, сину мій! і жінки долають диявола в пустелі, а ми, живучи в містах, не можемо зберегти цнотливості». Прославивши Бога, який допомагає тим, хто любить Його, ми пішли звідти.
| ⇦Антоній Новий | Григорій Богослов⇨ |