Святитель Ігнатій (Брянчанінов)
Отечник
| ⇦Олександр, ігумен | Авва Віссаріон⇨ |
Антоній Новий
Преподобний отець наш Антоній Новий, син славних і багатих батьків, залишивши багатство і славу, і полюбивши чернече життя, оселився на одній горі. Там провів він багато років у безмовності, пригнічуючи себе великою працею і подвигами. Після цього трапилося йому одного разу читати Ліствицю Божественних чеснот. Наприкінці розділу про послух він знайшов такі слова: «Якщо той, хто живе в безмовності, пізнає свою неміч і, полишивши безмовність, віддасться навчанню послуху, – то він, бувши сліпим, без зусиль прозрів у Христі».
Пригадуючи невпинно в розумі ці слова, Антоній говорив сам собі: «Після стількох зусиль і подвигів чернечих, я – ще сліпий! Хочу ж коли-небудь і прозріти».
Залишивши келію свою і пустельне життя, він намірився вступити, як в училище, в кіновійний монастир. Для цього він прийшов у Віфінію, у монастир, розташований у горах, який дуже славився життям ченців його. Він зупинився в гостинниці біля воріт монастиря, ніби один із перехожих, нікому нічого не кажучи про себе. Кілька днів пробув він тут з іншими мандрівниками. Не бажаючи вживати монастирську їжу безоплатно, Антоній ходив на ближню гору, збирав на ній дрова, приносив їх на плечах і покладав перед брамою монастиря. Чернець, який завідував гостинницею, побачивши це, сказав йому: «Що робиш ти, авво? Монастир не потребує праці твоєї; ті, хто приходять сюди, вживають монастирську їжу на милостиню, дякуючи Богові».
Антоній відповів: «Отче, і мені відомий цей звичай; але, не бажаючи залишатися бездіяльним, я роблю це зі своєї доброї волі». Він продовжував жити при монастирі, і щодня робити так, нікому нічого не кажучи. Брат, який піклувався про гостей, пішов до ігумена і сказав йому про Антонія. Ігуменом був тоді блаженний Ігнатій, який побудував цей монастир своїми трудами для Господа. Ігумен сказав гостиннику, щоб він запитав Антонія, чого бажає він, перебуваючи так довго перед воротами монастиря. Антоній відповідав братові: «Я тут на чужій стороні; хочу ж, якщо буде на те воля Божа, проводити проживання з вами заради моєї душевної користі». Ігумен, дізнавшись це, наказав привести його до себе, побачився і познайомився з ним: він чув про його високе подвижництво.
Потім сказав йому ігумен: «Авво, чому вирішив ти взяти на себе труд й прийти до нас?». Антоній відповів: «З метою стати подібним до вас за чеснотами». Ігумен відповів: «Проживши стільки років самочинно, ти вже не можеш жити в послуху. Багато з тих, хто жив самочинно і направив деякі чесноти (як-от: стриманість, піст, нестяжання, тілесне страждання), потім, зазнавши випробування за законами гуртожитку, виявилися недостатніми через брак смирення – виявилися недостатніми навіть у тих чеснотах, якими вони раніше, на думку їхню, були багатими». Антоній відповів: «Це дізнався і я з вчення богонатхненних Отців, і, як такий, що навіть не розпочав шлях чеснот, привів себе до вас, щоб віддати себе вам у послух і отримати від вас повчання, як почати у Христі доброчесне життя». Коли Антоній сказав це, то був прийнятий. Ігумен дав йому послух при церкві, дуже важкий, для багатьох нестерпний. Пробувши деякий час у цьому послуху, він не задовольнився ним, тому прийшов до ігумена і сказав йому: «Авво, я прийшов сюди для подвигу, а даний мені послух занадто легкий». Ігумен, почувши це, передав його в помічники ченцеві, який завідував виноградником.
Антоній, будучи необізнаним у цьому послуху, часто пошкоджував собі пальці; але в увесь час обрізання винограду старанно займався покладеним на нього послухом. І знову, коли настав час копання, він трудився ще більше.
Коли ж виноград почав дозрівати, йому було наказано стерегти його. Деякі з братів, які проводили неуважне життя, або, точніше, бажали спокусити його, приходили і просили у нього винограду. Він говорив їм: «Мені не дозволено робити цього. Ось виноградник перед вами. Якщо хочете, то самі візьміть собі винограду. І знову, якщо візьмете, то мені необхідно сказати це ігумену, тому що я щодня сповідую йому мої помисли».
Братія, почувши це, йшли. Одного разу Антоній опівдні сидів і очищав одяг свій від нечистот; в цей час приступили до нього бісівські помисли та обурювали його, згадуючи йому пустельне, точніше ж самочинне проживання, прагнучи вирвати його з училища послуху. Він відповідав їм: «Коли я жив у пустелі в безмовності ви говорили мені, що цей подвиг не приносить жодної душевної користі. Коли ж я прийшов сюди, ви догоджаєте і вихваляєте колишній мій подвиг безмовності, бажаючи забрати в мене вінець, який дарує послух». Збентежений цими думками, що заподіювали біль його серцю і викликали в нього сльози, Антоній відважно терпів напасть, завдану бісами, заради майбутньої нагороди. Коли зібрали виноград, доручили Антонію послух трапезника, в якому довелося йому особливо потрудитися – щодня до третьої години після заходу сонця, через те, що багато хто приходив у трапезу в різний час. Від цих відвідувачів він часто отримував безчестя і докучання, як це зазвичай буває з тими, хто трудиться в цьому послуху. Протягом цього часу зносилися одяг його і взуття, які умовив його вдягнути єпископ Павло: Антоній в усі роки перебування свого в пустелі не поклав взуття на ноги свої. Одяг цей і взуття зносилися, як ми сказали. Тим часом настала зима; Антоній бідував від морозу.
Ігумен бачив це, але не давав йому одягу тілесного, бажаючи надати духовну досвідченість і духовний успіх. Особливо ноги його страждали від морозу.
Братія, бачачи його в такій скруті й у таких стражданнях, співчували йому: дехто підстилав овечу шкіру під ноги його; дехто подавав йому сандалі, щоб він взувся в них. Але доблесний страждалець і громадянин вишнього Єрусалима, Антоній, нічого не брав із подаваного йому: він дивився на настоятеля і суддю, і говорив братії: «Я певно знаю, що отець наш бачить мою потребу, і на нього покладаю всю турботу мою: коли Бог сповістить його, тоді він дасть мені потрібне за смиренність мою». Зима люта минула, настало і минуло літо, минула й осінь: Антоній залишався напівоголеним; ігумен не звернув на його потреби жодної уваги. Бачачи себе в такій наготі й стражданні, і переможений бісівськими помислами, Антоній прийшов одного разу до ігумена і сказав йому: «Владико, якщо монастир такий убогий, що не може забезпечити мене необхідним, то дозволь мені випросити потрібне для мене у знайомих моїх».
Блаженний пастир, почувши це, відповів: «Монастир мій живить усю братію у Христі, і хіба тебе одного не може прогодувати й одягнути? Спочатку ми чули про тебе, що ти подвижник і терпляче переносиш тілесні страждання; тепер же я не бачу в тобі нічого того, що чув про тебе. Ти розтратив все майно твоє заради Бога, вдався до подвигів і злиднів, мовчав у пустелі багато років, терплячи доблесно наготу тіла і будь-яку скруту; прийшовши ж до нас, ти виявився легкодухим і нетерплячим; зазнавши нікчемних поневірянь для твого духовного виховання, ти негайно почав шукати спочинку, як і всі ті, що проводять недбайливе життя і аніскільки не мають на увазі велике благодійництво Христа, Бога нашого». Страждалець Христовий, Антоній, вислуховуючи ці жорстокі слова від ігумена, стояв і мовчав, наслідуючи Христову смиренність.
Обсипавши його всілякими докорами, отець прогнав його.
Антоній вийшов мовчки від ігумена, і щодня вмивав себе сльозами, пригнічуючи тіло різними способами подвигу. Настоятель дозволив йому постити і подвизатися скільки може, щоб йому не здалося, що він позбувся тієї стриманості, яку здобув у пустелі. З цієї ж причини він не спав на ліжку, але спав – дуже мало – сидячи на стільці; також перед дзвоном на утреню вставав й співав псалми.
Братія, побачивши, що він здатний до будь-якої роботи, брали його з собою, і давши йому в руки лопату, змушували копати землю. Пригнічений працею, омиваний безперестанку потом і сльозами, він зітхав і молився подумки Богу: «Господи! Побач смиренність і працю мою, і відпусти усі гріхи мої» (Пс. 24:18). Через деякий час він бачить уві сні якогось чоловіка у великій славі. Чоловік цей тримав терези в руці своїй; на лівій стороні терезів покладені були всі гріхи Антонія, вчинені ним від юності, а на правій – всі чесноти. Спершу обидві чаші терезів стояли на одній висоті; потім почала перетягувати ліва, в яку покладені були гріхи. Тоді славний чоловік, взявши лопату, якою копав Антоній, поклав у праву чашу, яка й перетягнула тяжкість гріхів, а славний чоловік, глянувши на Антонія, сказав: «Ось! Бог показав тобі значення трудів твоїх, і пробачив тобі всі гріхи твої». Після цього ігумен, упевнившись у терпінні Антонія, побачивши, що він достатньо зазнав випробувань і навчання страждальницького послуху, що він поклав у думках своїх перетерпіти кожну спокусу та злостраждання, покликав його до себе й наодинці сказав йому: «Отче, нехай Бог відплатить тобі винагороду за душевну користь, яку приніс братерству твій прихід до нас і проживання твого за Богом. Браття мої ніколи не отримували такого повчання, яке отримали твоїм послухом за прикладом Господа». Сказавши це, ігумен видав йому одяг, взуття та інші потреби, нарівні з іншою братією. І відтепер, коли помічав, що Антоній потребує чого-небудь, сам таємно приносив потрібне до нього в келію. Антоній, приходячи до себе, несподівано знаходив у себе річ, якої потребував. Поживши богоугодно, він помер у Господі, і прийняв вінець послуху.
| ⇦Олександр, ігумен | Авва Віссаріон⇨ |