8 липня 2029
неділя · 25 червня ст. ст.
Коробейниківської-Казанської ікони Божої Матері (перехідне святкування в неділю 18 червня або в 1-шу неділю після 18 червня).. Прмц. Февронії діви (близько 304). Блгв. кн. Петра, у чернецтві Давида, і кнг. Февронії, у чернецтві Євфросинії, Муромських чудотворців (1228). Прп. Далмата Ісетського (1697). Сщмч. Василія Міліцина пресвітера (1918). Прп. Никона (Бєляєва) Оптинського, спов. (1931). Cщмч. Василія Протопопова пресвітера (1940).
Читання Святого Письма
На утрені
На літургії
Тропарі та кондаки
Преподобномучениці Февроніїглас 4
Тропар, глас 4
А́гница Твоя́, Иису́се, Февро́ния/ зове́т ве́лиим гла́сом:/ Тебе́, Женише́ мой, люблю́,/ и, Тебе́ и́щущи, страда́льчествую,/ и сраспина́юся, и спогреба́юся креще́нию Твоему́,/ и стражду́ Тебе́ ра́ди,/ я́ко да ца́рствую в Тебе́,/ и умира́ю за Тя, да и живу́ с Тобо́ю,/ но, я́ко же́ртву непоро́чную, приими́ мя, с любо́вию поже́ршуюся Тебе́.// Тоя́ моли́твами, я́ко Ми́лостив, спаси́ ду́ши на́ша.
Кондак, глас 6
Женише́ мой, сладча́йший Христе́, — взыва́ше Февро́ния, —/ не тру́дно ми тещи́ во след Тебе́,/ и́бо сла́дость любве́ Твоея́ ду́шу мою́ наде́ждею впери́/ и красота́ ми́лости Твоея́ се́рдце мое́ услади́/ испи́ти ча́шу страда́ний по Тебе́,/ да досто́йну мя в черто́зе с му́дрыми де́вами ликовствова́ти о Тебе́ сопричте́ши./ Те́мже, преподо́бная страстоте́рпице,/ почита́юще по́двиги трудо́в твои́х, мо́лим тя:// моли́ не затвори́тися и нам черто́га две́рем.
Благовірним Петру і Февроніїглас 8
Тропар, глас 8
Я́ко благочести́ваго ко́рене пречестна́я о́трасль был еси́,/ до́бре во благоче́стии пожи́в, блаже́нне Пе́тре,/ та́ко и с супру́жницею твое́ю прему́дрою Февро́ниею,/ в ми́ре Бо́гу угоди́вше, и преподо́бных житию́ сподо́бистеся./ С ни́миже моли́теся Го́сподеви,/ сохрани́ти без вреда́ оте́чество на́ше,// да вас непреста́нно почита́ем.
Кондак, глас 8
Ми́ра сего́ княже́ние и сла́ву вре́менну помышля́я,/ сего́ ра́ди благоче́стно в ми́ре пожи́л еси́, Пе́тре,/ ку́пно и с супру́жницею твое́ю прему́дрою Февро́ниею,/ ми́лостынею и моли́твами Бо́гу угоди́вше./ Те́мже и по сме́рти неразлу́чно во гро́бе лежа́ще,/ исцеле́ние неви́димо подава́ете,/ и ны́не Христу́ моли́теся// сохрани́ти град же и лю́ди, и́же вас сла́вящих.
Неділіглас 5
Тропар, глас 5
Собезнача́льное Сло́во Отцу́ и Ду́хови,/ от Де́вы ро́ждшееся на спасе́ние на́ше,/ воспои́м, ве́рнии, и поклони́мся,/ я́ко благоволи́ пло́тию взы́ти на кре́ст,/ и сме́рть претерпе́ти,/ и воскреси́ти уме́ршия// сла́вным воскресе́нием Свои́м.
Кондак, глас 5
Ко а́ду, Спа́се мо́й, соше́л еси́,/ и врата́ сокруши́вый я́ко Всеси́лен,/ уме́рших я́ко Созда́тель совоскреси́л еси́,/ и сме́рти жа́ло сокруши́л еси́,/ и Ада́м от кля́твы изба́влен бы́сть,/ Человеколю́бче, те́мже вси́ зове́м:// спаси́ на́с, Го́споди.
Молитви на сьогодні
Думка дня
Святитель Феофан Затворник. Думки на кожен день року
(Мф. 4:25-5:12)
У висловах Своїх про блаженства (Мф. 5:1-12) Господь зображує райське серце.
До настрою його входять: смирення, плач і сокрушення, лагідність і безгнів'я, правдолюбність повна, милостивість досконала, чистота серця, миролюбність і миротворення, терпіння лих, наклепів та гонінь за віру і життя християнське. Хочеш раю — будь таким. І тут ще передчуватимеш рай, у який готовим вступиш після смерті, як переднаречений спадкоємець.
Ще 5 думок
Грішниця, почувши, що Спаситель у домі Симона, прийшла туди з алавастром миру і, ставши при ногах Господа позаду, почала плакати і вмила сльозами своїми ноги Його, потім витерла їх своїм волоссям, поцілувала й помазала миром (Лк. 7:36-39).
Вона нічого не говорить, а тільки діє і своїми діями показує найніжнішу любов до Господа. За те і сказано було про неї: "прощаються багато гріхів її за те, що вона полюбила багато" (Лк. 7:47).
О, коли б і нам менше говорити, а більше діяти, і діями своїми свідчити про любов до Господа! Скажеш: "Коли б Він Сам тут був, так зараз би готовий усе зробити для Нього". Та Він і є тут, невидимо Своїм обличчям, а видимий у всіх християнах, а найбільше у нужденних. Невидимого Господа намащуй любовною сердечно-розумною молитвою, а для видимого роби все можливе для нужденних — і будеш робити для Бога.
(Лк. 24:36-53)
Силу Вознесіння Господнього апостол Павло виражає так: "піднявшись на висоту, полонив полон і дав дари людям" (Еф. 4:8). Віддавши належне правді Божій, Господь відчинив для нас усі скарби благодаті Божої. Це і є полон, або здобич внаслідок перемоги. Початок роздавання цієї здобичі людям є Зішестя Святого Духа, Який, зійшовши раз, завжди перебуває в Церкві і кожному подає, що кому потрібно, беручи все з того ж раз полоненого полону. Прийди кожен і бери. Але підготуй скарбницю — чисте серце; май руки, чим брати — віру, яка не сумнівається, і прийди прагненням з надією і невідступною молитвою.
(Лк. 7:36-50)
Чому так сталося, що Симон-фарисей вшановує Господа і запрошує Його до себе, але одразу ж побачивши, що Він прихильно допускає до Себе і грішницю, спокушається і починає думати: "якби Він був пророком..." (Лк. 7:39)? Через те, що заклопотався про частування і за клопотами залишив здорове міркування про порядки Божі. Ці дві царини, життєва і духовна, зовсім не схожі за своїми властивостями і законами. Тим часом розум наш чим дуже займеться, за законами того і міркувати починає.
За мирськими порядками з явною грішницею не можна мати спілкування; Симон так і міркує, забувши, що покаяння всіх робить чистими і грішників рівняє з праведниками. Він думає, що грішниці не слід тут бути і що Спаситель якщо не відганяє її, то тому, мабуть, що не знає, хто вона. Від цієї думки негайно народилася й інша: якщо не знає, то який же Він пророк? Словом-то він не сказав цього, а тільки подумав, і зовні ні в ньому, ні в його клопотах як доброго господаря не відбулося жодної зміни. Але Господь бачив його серце і по серцю його зробив йому напоумлення. Він зауважив йому, що грішникам-то і місце біля Нього і що грішниця, яка припала до Нього серцем, більше вшанувала Його, ніж він, який вшанував Його тільки частуванням. Зовнішнє [благочестя] вводить людину в неприємне Господу почуття праведності, а внутрішнє завжди тримає її в почуттях своєї негідності перед обличчям всезнаючого Господа.
(Мф. 9:1-8)
Господь прощає гріхи розслабленому. Радіти б; але лукавий розум вчених книжників каже: "Він богохульствує" (Мф.9:3). Навіть коли сталося чудо зцілення розслабленого на підтвердження тієї втішної для нас істини, що "Син Людський має владу на землі прощати гріхи" (Мф. 9:6), - і тоді народ прославив Бога, а про книжників нічого не сказано, мабуть, тому, що вони й при цьому плели якісь лукаві питання.
Розум без віри - підступник; раз у раз кує лукаві підозри і сплітає огуди на всю царину віри. Чудесам то не вірить, то вимагає найвідчутнішого чуда. Але коли воно дане буває і зобов'язує до покірності вірі, він не соромиться ухилятися, перекручуючи або криво тлумачачи чудесні дії Божі. Так само ставиться він і до доказів істини Божої. І дослідні, і розумові докази представляють йому в достатній кількості і силі: він і їх покриває сумнівом.
Розбери всі його закиди, і побачиш, що все в них одне лукавство, хоч на його язиці це має славу розумності, тож мимоволі доходиш до висновку, що розумність і лукавство одне й те саме. У царині віри апостол каже: "Ми... розум Христовий маємо" (1Кор.2:16). Чий же розум поза областю віри? Лукавого. Тому й відмінною рисою його стало лукавство.
(Гал. 5:22-6:2)
"Ті, котрі Христові, плоть свою розп'яли з пристрастями й похотями" (Гал. 5:24). Нині перевернувся цей порядок: розпинають плоть, але не з пристрастями і похотями, а пристрастями і похотями. Скільки мучать нині тіло обжерливістю, пияцтвом, блудними справами, танцями та гуляннями! Найжорстокіший господар не мучить так свою ледачу тварину. Якби дати нашій плоті свободу і розум, то перший голос її був би проти хазяйки своєї — душі, що вона незаконно втрутилася в її справи, внесла в неї пристрасті, їй чужі, і, виконуючи їх у ній, мучить її. По суті, потреби тіла нашого прості й без пристрастей. Подивіться на тварин: не об'їдаються, зайвого не сплять, задовольнивши тілесні потреби своєчасно, потім цілий рік залишаються спокійними. Це лише душа, забувши свої найкращі прагнення, налаштувала собі з простих потреб тіла безліч протиприродних прагнень, які через безмірність свою стали протиприродними і тілу. Усіляко, однак, щоб відсікти від душі прищеплені нею до себе пристрасті плотські, необхідно розпинати плоть, тільки зовсім у протилежному розумінні, тобто не даючи їй вдосталь і необхідного, або задовольняючи її потреби незрівнянно меншою мірою, ніж скільки вимагає її природа.

Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl + Enter





