25 червня 2028

(Мф. 6:22-33)
"Якщо око твоє буде чисте, то все тіло твоє буде світле; якщо ж око твоє буде погане, то все тіло твоє буде темне" (Мф.6:22-23). Оком називається тут розум, а тілом весь склад душі. Таким чином, коли розум простий, тоді в душі світло; коли ж розум лукавий, тоді в душі темно.

Що таке розум простий і розум лукавий? Розум простий - той, який приймає все, як написано в слові Божому, і безсумнівно переконаний, що все так і є, як написано: жодної хитромудрості, жодних вагань і роздумів немає в ньому. Розум лукавий - той, який приступає до слова Божого з лукавством, хитрим розпитуванням і підшукуваннями. Він не може прямо вірити, але підводить слово Боже під свої міркування. Він приступає до нього не як учень, а як суддя і критик, щоб попитати, що то воно говорить, і потім або поглумитися, або зверхньо сказати: "так, це не погано".

У такого розуму немає твердих положень, тому що слову Божому, очевидно, він не вірить, а свої міркування завжди нестійкі: нині так, завтра інакше. Тому в нього одні вагання, нерозуміння, запитання без відповідей; всі речі в нього не на своєму місці, і ходить він у темряві, навпомацки. Простий же розум усе ясно бачить: усяка річ у нього має свій визначений характер, словом Божим визначений, тому всякій речі в нього своє місце, і він точно знає, як себе щодо чого тримати, - ходить, значить, дорогами відкритими, видимими, з цілковитою впевненістю, що вони ведуть до справжньої мети.

(Мф. 11:27-30)
"Прийдіть до Мене, всі струджені і обтяжені, і Я заспокою вас" (Мф. 11:28). О Божественного, о любезного, о сладчайшого Твоєго гласа! Підемо ж усі слідом за Господом, Котрий кличе нас! Але наперед треба відчути, що нам трудно і важко відчути, тобто що у нас гріхів багато і гріхи ці тяжкі. Від цього почуття народиться потреба шукати собі полегшення. Віра вкаже тоді нам єдиний притулок у Господі Спасителі, і кроки наші самі собою прямуватимуть до Нього.

Душа, яка забажала позбутися гріхів, знає, що сказати Господу: "Візьми тягар від мене тяжкий, гріховний, а я візьму ярмо Твоє благе". І буває так: Господь прощає гріхи, а душа починає ходити в заповідях Його. І заповіді — ярмо, і гріхи — тягар. Але, порівнявши те й інше, душа знаходить, що ярмо заповідей легке, як перо, а тягар гріхів важкий, як гора.

Не побоїмося ж охоче прийняти ярмо Господнє благе і тягар Його легкий! Так тільки, а не інакше, можемо знайти спокій душам нашим.

(Гал. 5:22-6:2)
"Ті, котрі Христові, плоть свою розп'яли з пристрастями й похотями" (Гал. 5:24). Нині перевернувся цей порядок: розпинають плоть, але не з пристрастями і похотями, а пристрастями і похотями. Скільки мучать нині тіло обжерливістю, пияцтвом, блудними справами, танцями та гуляннями! Найжорстокіший господар не мучить так свою ледачу тварину. Якби дати нашій плоті свободу і розум, то перший голос її був би проти хазяйки своєї — душі, що вона незаконно втрутилася в її справи, внесла в неї пристрасті, їй чужі, і, виконуючи їх у ній, мучить її. По суті, потреби тіла нашого прості й без пристрастей. Подивіться на тварин: не об'їдаються, зайвого не сплять, задовольнивши тілесні потреби своєчасно, потім цілий рік залишаються спокійними. Це лише душа, забувши свої найкращі прагнення, налаштувала собі з простих потреб тіла безліч протиприродних прагнень, які через безмірність свою стали протиприродними і тілу. Усіляко, однак, щоб відсікти від душі прищеплені нею до себе пристрасті плотські, необхідно розпинати плоть, тільки зовсім у протилежному розумінні, тобто не даючи їй вдосталь і необхідного, або задовольняючи її потреби незрівнянно меншою мірою, ніж скільки вимагає її природа.