11 лютого 2028
п’ятниця · 29 січня ст. ст.
Перенесення мощей сщмч. Iгнатія Богоносця (107). Мчч. Романа, Якова, Філофея, Іперихія, Авива, Юліана та Паригорія (297). Мчч. Сильвана єп., Луки диякона та Мокія читця (312). Прп. Лаврентія, затворника Печерського, єп. Туровського, в Ближніх печерах (1194). Прп. Лаврентія, затворника Печерського, в Дальніх печерах (XIII–XIV). Свтт. Герасима (1441–1467), Питирима (1455), Іони (1470), єпископів Великопермських, Устьвимських. Сщмчч. Іоанна Гранітова, Леонтія Клименка пресвітерів, Константина Звєрєва диякона і з ними 5-ти мучеників (1920).
Читання Святого Письма
На літургії
Тропарі та кондаки
Священномученику Ігнатіюглас 4
Тропар, глас 4
И нра́вом прича́стник,/ и престо́лом наме́стник апо́столом быв,/ дея́ние обре́л еси́, Богодухнове́нне,/ в виде́ния восхо́д,/ сего́ ра́ди сло́во и́стины исправля́я,/ и ве́ры ра́ди пострада́л еси́ да́же до кро́ве,/ священному́чениче Игна́тие,// моли́ Христа́ Бо́га// спасти́ся душа́м на́шим.
Інший тропар, глас 4
Апо́стольских нра́вов подража́телю/ и престо́ла их сонасле́дниче,/ архиере́ев удобре́ние и му́чеников сла́во, Богодухнове́нне,/ на огнь, и меч, и зве́ри дерзну́л еси́, ве́ры ра́ди/ и, слово и́стины исправля́я,/ до кро́ве пострада́л еси́,/ священному́чениче Игна́тие,/ моли́ Христа́ Бо́га// спасти́ся душа́м на́шим.
Кондак, глас 3
Све́тлых по́двиг твои́х светоно́сный день/ предпропове́дует всем в верте́пе рожде́наго:/ сего́ бо жажда́я от любве́ наслади́тися,/ потща́лся еси́ от звере́й снеде́н бы́ти;// сего́ ра́ди и Богоно́сец наре́клся еси, Игна́тие всему́дре.
Інший кондак, глас 4
От восто́ка днесь возсия́вый/ и тварь всю просвети́вый уче́ньми, // му́ченичеством украси́ся, Богоно́сный и Боже́ственный Игна́тий.
Молитви на сьогодні
Думка дня
Святитель Феофан Затворник. Думки на кожен день року
(Мк. 9:33-41)
Спаситель за зразок віри і життя ставить дитя. Простота віри народжує простоту життя; з тієї й іншої походить зразковий лад моральний. Впустіть сюди мудрування — воно спричинить розлад усередині і під виглядом кращого влаштування справ усе життя розладнає. Мудрування завжди кривить: "то не так, інше не так; дай-но я все влаштую по-новому; старе негоже, набридло".
Але ніколи ще ніде нічого доброго воно не влаштувало, а тільки все розлаштовує. Розуму слід слухати те, що заповідано Господом. Щоправда, він називається царем у голові, але цьому цареві не дано законодавчої влади, а тільки виконавча. Тільки-но візьметься він законотворчо працювати, то нагородить хтозна-що, розладнає і моральні, і релігійні, і життєві, і політичні порядки; все піде догори дриґом.
Велике нещастя для суспільства, коли в ньому дають розуму свободу ширяти, не стримуючи його Божественною істиною! Це гнів Божий. Про нього сказано: "сховайся на хвилю малу, поки гнів не перейде!" (Іс. 26:20). У цьому розпалі розумової норовливості найкраще ховатися в простоту віри. Як під час бурі краще сидіти вдома і не виходити в самовпевненості на боротьбу з нею; так і під час бурхливого свавілля розуму краще не виходити на боротьбу з ним і не хапатися за зброю міркування, щоб протистояти йому. Простота віри сильніша за мудрування; зодягнися в неї, як у броню (1Сол. 5:8), і встоїш.
Ще 2 думки
(1Ін. 2:7-17)
«І світ минає, і похоть його» (1Ін. 2:17). Хто цього не бачить? Все тече довкола нас: речі, особи, події; і ми самі протікаємо. Тече і похоть (пожадливість) мирська: ледве скуштуємо насолоди від задоволення її, як зникає і та й інша; женемося за іншою – і з тією те ж; женемося за третьою – знову те саме. І ніщо не стоїть, все приходить і відходить. Що ж? Невже немає нічого постійного? Є, каже тут же Апостол: «Той, хто виконує волю Божу, перебуває повік» (1Ін. 2:17). Світ, такий плинний, як стоїть? Хоче Бог, і він стоїть. Воля Божа є непохитною і незламною його основою. Так і з людей, хто стане твердо у волі Божій, стає стійким і твердим. Б'ються думки, поки хто ганяється за минущим. Але якщо хтось напоумиться і повернеться на шлях волі Божої, думки і починання починають приходити до ладу. Коли ж, нарешті, встигне він набути навички в цьому способі життя, все в нього, і всередині і ззовні, входить у спокійний лад і безтурботний порядок. Почавшись тут, цей мир глибокий і безтурботність незворушна перейде і в інше життя і там перебуватиме вічно. Ось що є серед загальної течії навколо нас, неплинного та постійного в нас – виконання волі Божої.
(2Тим. 3:1-9)
Хто такі «мають вигляд благочестя, а сили його відреклися» (2Тим.3:5)? І хто такі інші, «що завжди вчаться і ніколи не можуть дійти до пізнання істини»? Перші це ті, хто виконує усі зовнішні порядки, у яких виражається благочестиве життя; але не мають стільки міцної волі, щоб і внутрішні свої настрої тримати так, як вимагає справжнє благочестя. Ідуть у храм охоче і там стоять охоче. Але не роблять зусилля, щоб і розумом своїм стояти перед Богом неухильно і благоговійно припадати до Нього, а помолившись трохи, випускають кермо розуму, і він ширяє, оббігаючи весь світ. І виходить, що тоді як за зовнішнім станом вони в храмі, за внутрішнім станом їх немає там: залишився у них один образ благочестя, а сили його немає. Так і про все інше розумій. Другі це ті, які, вступивши в область віри, тільки й роблять, що винаходять питання: що те, що це, чому так, чому так. Люди, які страждають на порожню допитливість. За істиною не біжать, а лиш би питати і питати. І знайшовши розв'язання питання, недовго зупиняються у ньому, а незабаром відчувають потребу шукати інше рішення. І так кружляють день і ніч, питаючи і питаючи, і ніколи цілком не задовольняючись допитаним. Інший за задоволеннями ганяється, а вони за задоволенням допитливості своєї.
Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl + Enter