10 січня 2028

(Лк. 10:19-21)
"Славлю Тебе, Отче, Господи неба і землі, що Ти утаїв це від мудрих та розумних, і відкрив те дітям. Так, Отче! Бо таке було Твоє благовоління" (Лк. 10:21). Ось суд над людською мудрістю і розумністю. І він, вочевидь, виконується. Одкровення тепер перед очима в Божественних писаннях, і розумники читають його, але не розуміють. Дивуватися треба: писано просто, а їм усе видається там не так, як написано; немов осліпило їх. Діти бачать і розуміють; а для них відкрите приховано. Такий порядок угодно заснувати Отцю Небесному; отже, і нема чого сперечатися. Якби зовсім не було відкрите істотно потрібне, ну тоді розумники могли б ще заперечувати; а так відкрите – приходь і бери, для того відкрите, щоб ти брав: стань тільки дитиною. – "Як – я?.. Нізащо!" – Ну, як хочеш; і залишайся собі премудрим і розумним, але нічого, однак, істотно потрібного не розумієш і не вміщаєш у своїй голові, блукаєш серед примар та ілюзій, що породжуються твоїм мудруванням і тримають тебе в цілковитому засліпленні, через що ти думаєш, що ти зрячий, а ти "сліпий, закрив очі" (2 Пет. 1:9), тобто дещо бачиш, як крізь густу імлу. Але це не вказує тобі справжньої дороги і не веде до мети, а тільки тримає в безвихідному колі самообману. Визволи нас, Господи, від такого страшного стану!