15 листопада 2027

понеділок · 2 листопада ст. ст.

Сьогодні
Мчч. Акиндина, Пігасія, Афонія, Єлпідифора, Анемподиста і тих, що з ними (близько 341–345)ШуйськоїШуйської-Смоленської ікони Божої Матері (1654–1655)Сщмчч. Константина Юрганова й Ананії Арістова пресвітерів (1918)

Глас 4

Посту немає

Седмиця 22-га після П’ятидесятниці (Євангельські читання 24-ї седмиці). Мчч. Акиндина, Пігасія, Афонія, Єлпідифора, Анемподиста і тих, що з ними (близько 341–345). Прп. Маркіана Кіринейського (388). Сщмчч. Константина Юрганова й Ананії Арістова пресвітерів (1918). Шуйської-Смоленської ікони Божої Матері (1654–1655).

Читання Святого Письма

На літургії

АпостолКол. 2:13-20 (зач. 255)
ЄвангелієЛк. 11:29-33 (зач. 59)

Мученикам

АпостолЕф. 6:10-17 (зач. 233)
ЄвангелієМф. 10:16-22 (зач. 36)

Тропарі та кондаки

Мученикамглас 2

Тропар, глас 2

Страстоте́рпцы Госпо́дни,/ блаже́нна земля́, напи́вшаяся кровьми́ ва́шими,/ и свя́та селе́ния,/ прии́мшая телеса́ ва́ша:/ в три́знищи бо врага́ победи́сте/ и Христа́ со дерзнове́нием пропове́дасте:/ Того́ я́ко бла́га моли́те// спасти́ся, мо́лимся, душа́м на́шим.

Кондак, глас 2

Благочести́выя и Богоно́сныя му́ченики,/ я́ко на земли́ оста́вльшия вся,/ прия́л еси́ в наслажде́ние благи́х Твои́х и упокое́ние,/ Акинди́на, Пига́сия, Анемподи́ста,/ с ни́миже Аффо́ния и Елпидифо́ра же,// Еди́не сый Преблаги́й.

Молитви на сьогодні

Богослужбові вказівкисьогодні · завтра · післязавтра

Думка дня

Святитель Феофан Затворник. Думки на кожен день року

(Мф. 10:16-22)
«А хто витерпить до кінця, той спасеться» (Мф. 10:22). А чи є нам що терпіти? У цьому ні в кого не буває нестачі. Територія терпіння у кожного широка; отже, і спасіння у нас під руками. Перетерпи все до кінця — і будеш спасенний. Треба, однак, терпіти вміючи, а то можна протерпіти і користі ніякої не отримати.

По-перше, віру святу бережи і життя по вірі веди бездоганне; всякий же гріх, що трапляється, очищай негайно покаянням.

По-друге, все, що доводиться терпіти, приймай як від руки Божої, пам'ятаючи твердо, що без волі Божої нічого не буває.

По-третє, вірячи, що все, що від Господа виходить, посилається Ним на благо душам нашим, за все щиро дякуй Богові, дякуй і за скорботи, і за розради.

По-четверте, полюби скорботу заради великої її спасительності і збуди в собі спрагу до неї, як до пиття хоча гіркого, але цілющого.

По-п'яте, тримай у думці, що коли прийшла біда, то її не скинеш, як тісний одяг; треба перенести. По-християнськи ти перетерпиш її чи не по-християнськи — все ж таки перетерпіти неминуче; так краще ж перетерпіти по-християнськи. Ремствування не позбавляє від біди, а тільки робить її важчою; а смиренна покірність визначенням Промислу Божого і благодушність забирають важкість у бід.

По-шосте, усвідом себе вартим ще й не такого лиха — усвідом, що якби Господь хотів вчинити з тобою по всій правді, то чи таке лихо слід було б послати тобі.

По-сьоме, найбільше молись — і милостивий Господь подасть тобі міцність духу, за якої, тоді як інші дивуватимуться твоїм лихам, тобі буде здаватися, що і терпіти-то нічого.

Серед Великого посту пропонується для поклоніння Чесний Хрест, щоб надихнути пісних трудівників до терпеливого несення піднятого ними ярма до кінця; а у вересні для чого це робиться? Так сталося? Але у промислительної Премудрості, яка все влаштовує, немає випадковостей. Ось це для чого: у вересні прибирають із поля, принаймні в нас. Отже, щоб одні з християн, відчуваючи достаток, не сказали: "душе! багато добра лежить у тебе на багато років: спочивай, їж, пий, веселися!" (Лк. 12:19), а інші від убогості не впали в дусі, постає перед очима всіх воздвизаємий Хрест. Він нагадує першим, що опора благополуччя — не майно, а християнське внутрішнє хрестоношення, коли зовнішнє, з благості Божої, складається. Других він спонукає у терпінні здобувати душі свої, надихаючи на це упевненістю, що з хреста йдуть просто до раю. Тому одні нехай терплять, сподіваючись, що йдуть прямим шляхом до Царства Небесного, а інші нехай куштують зовнішніх утіх зі страхом, щоб не закрити собі вхід на Небо.

Ще 2 думки

(Лк. 11:29-33)
"Цариця південна повстане на суд із людьми роду цього, і осудить їх" (Лк. 11:31). За що? За байдужість до діла, яке Господь робив на їхніх очах. Та цариця, почувши про мудрість Соломонову, здалеку прийшла послухати його, а ці мужі, маючи перед обличчям Самого Господа, не слухають Його, хоч очевидно було, що Він вищий за Соломона, "як небо вище за землю" (Іс. 55:9). І всіх, байдужих до діл Божих, засуджує південна цариця, бо Господь завжди і серед нас так само очевидно присутній у євангельських оповідях, як було тоді.

Читаючи Євангеліє, ми маємо перед очима Господа з усіма дивовижними ділами Його, бо воно так само безсумнівне, як безсумнівне свідчення власних очей. Між тим, мало хто слухає Господа, що так викарбовується в душах наших. Ми закрили очі свої або звернули їх в інший бік, тому й не бачимо; а не бачачи, не займаємося ділами Господніми. Але це не виправдання, а причина неуваги, стільки ж злочинна, скільки злочинна і сама справа, що походить від неї. Діло Господнє — наше перше діло, тобто спасіння душі. До того, що від Господа, ми маємо прислухатися і без відношення до нас, чи не тим паче коли воно все звернене на нас, на влаштування нашої істотної справи, значення якої простягається на всю вічність? Судіть, наскільки ж злочинною є неувага до такої справи!

(Еф. 6:10-17)
Апостол одягає християн у всеозброєння Боже. Доречно підійшло це слідом за попереднім уроком. Бо якщо хто, послухавши покликання Божого, сприйняв початок нового життя, за допомогою благодаті Божої, доклавши до того зі свого боку "все старання" (2 Пет. 1:5), то на нього після цього чекає не спочивання на лаврах, а боротьба. Він залишив світ — світ за це почне гнати його; він врятувався від влади диявола — диявол гнатиме слідом за ним і ставитиме йому пастки, щоб збити його з доброго шляху і знову повернути у свою сферу; він зрікся себе, відкинув самість з усією ордою пристрастей, але цей гріх, який живе в нас, не відразу розлучається зі своїм привільним життям у самодогоджанні і щохвилини буде зазіхати під різними приводами знову оселитися всередині тих самих порядків життя, які так багато живили й годували його колись. Три вороги — кожен з незліченним військом — але головнокомандувач — диявол, а найближчі помічники його — біси. Вони всім орудують у гріховному житті, противнику життя духовного. Тому Апостол проти них і озброює християнина, так ніби інших не було зовсім. Каже: "наша боротьба не проти крові й плоті, а проти начальств, проти властей, проти мироправителів темряви цього віку, проти духів злоби піднебесних" (Еф. 6:12). Бо якби не було їх, і битви, можливо, не було б. Так само якщо вони відбиті і переможені, то відбиття і поразка інших нічого вже не варті. Отже, дивись усякий, куди слід спрямовувати стріли або, принаймні, з якого особливо боку слід себе захищати. І захищай! Апостол прописав кілька знарядь, але всі вони сильні лише Господом. Тому досвідчені борці духовні й передали нам: іменем Господа Іісуса бий ворогів.

Відео дня: Православний календар

Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl + Enter