22 жовтня 2027

(Лк. 7:31-35)
"Кому уподібню людей роду цього?" (Лк. 7:31), тобто невіруючих? Якщо Господь ставить це запитання ніби здивовано, чи не тим більше доречно нам дивуватися з виявів невір'я? Здавалося б, як іти проти всебічної очевидності? І проте ж ідуть. Що сатана опирається — це не дивно; його ім'я таке. Противник істини і добра ясно бачить, що Бог є, що Він судитиме його і засудить, що страту йому вже приготовано, а все йде всупереч, і не для чогось іншого, як тільки на зло, а отже на більшу собі згубну шкоду. Чи не цей вже дух богоборства володіє і невірами? Принаймні, за тими поняттями, які маємо ми про душу та її дії, невір’я, за очевидності підстав віри, незрозуміле, так само як незрозуміле і рабство грішника гріху, коли він дізнається ясно, що гріх губить його. І яке ще протиріччя! Тільки невіри і страстолюбці відкидають буття сатани і нечистих духів. Ті, яким би найбільше треба було б стояти за них, зовсім відступаються від них. Чи не від них самих і наука-то ця? Темні темряву люблять і навчають говорити, що їх немає і що в моральному світі будується само собою, без їхніх пасток і підступності.