7 січня 2027

(Мф. 2:1-12)
Слава Тобі, Господи! І знову дочекалися ми світлих днів Різдва Христового: повеселимося ж тепер і порадіємо. Свята Церква навмисне для того, щоб піднести наші веселощі в ці дні, встановила перед ними піст — деяке обмеження, щоб, вступаючи в них, ми почувалися так, нібито виходимо на свободу. При всьому тому вона ніяк не хоче, щоб ми віддавалися насолоді тільки відчуттів і лише тілесним задоволенням. Але з давніх-давен, назвавши ці дні Святками, вимагає, щоб самі веселощі наші протягом них були святі, як вони святі. А щоб не забувся хто веселячись, вона вклала в уста нам коротку пісню на славу Христа, що народився, якою вгамовує плоть і підносить дух, вказуючи йому гідні цих днів заняття: "Христос народжується — славіть" та інше. Славіть же Христа, і славіть так, щоб цим славослов'ям насолодилися душа і серце, і тим заглушився поклик до всякої іншої справи і заняття, яке обіцяє якусь втіху. Славте Христа: це не про те, що складати довгі хвалебні пісні Христу, ні, але якщо, думаючи або слухаючи про народження Христа Спасителя, ви мимоволі з глибини душі вигукнете: слава Тобі, Господи, що народився Христос! — цього й досить; це буде тиха пісня серця, яка пройде, втім, небеса і потрапить до Самого Бога. Відтворіть трохи ясніше те, що здійснено для нас Господом, — і ви побачите, наскільки природним є нині для нас таке звернення. Щоб це було для нас легше, уподібнимо до цього такі випадки. Ув'язненому в темниці й закутому в кайдани цар обіцяв свободу... Чекає ув'язнений день-другий, чекає місяці й роки... не бачить виконання, але не втрачає надії, вірячи царському слову. Нарешті, з'явилися ознаки, що скоро-скоро; увага його напружується; він чує шум тих, хто наближається з веселою балаканиною: ось спадають запори і входить рятівник... «Слава Тобі, Господи!» — вигукує мимоволі в'язень. Настав кінець моєму ув'язненню, скоро побачу світло Боже! 

Інший випадок: хворий, вкритий ранами і розслаблений усіма органами, перевипробував усі ліки і багато змінив лікарів; терпіння його виснажилося, і він готовий був вдатися до розпачливого горювання. Йому кажуть: є ще наймайстерніший лікар, усіх виліковує і саме від таких хвороб, як твоя; ми просили його — обіцяв прийти. Хворий вірить, звертається до надії і чекає обіцяного... Минає година, інша, більше — занепокоєння знову починає точити душу його... Уже надвечір хтось під'їхав... іде... відчинилися двері, і входить бажаний... «Слава Тобі, Господи!» — скрикує хворий.

Ось і ще випадок: нависла грізна хмара; морок вкрив обличчя землі; грім потрясає підвалини гір і блискавки прорізують небо з краю до краю: від цього всі в страху, немов настав кінець світу. Коли ж потім гроза минає і небо прояснюється; всякий, вільно зітхаючи, каже: «Слава Тобі, Господи!».

Наблизьте ці випадки до себе — і побачите, що в них вся наша історія. Грізна хмара гніву Божого була над нами — прийшов Господь-примиритель і розігнав цю хмару. Ми були вкриті ранами гріхів і пристрастей — прийшов Лікар душ і зцілив нас... Були ми в кайданах рабства — прийшов Визволитель і розв'язав кайдани наші... Наблизьте все це до серця свого і сприйміть почуттями своїми, і ви не втримаєтеся, щоб не вигукнути: слава Тобі, Господи, що народився Христос!

Не намагаюся словами моїми прищепити до вас таку радість: це недоступно для жодного слова. Справа, здійснена народженим Господом, стосується кожного з нас. Ті, хто вступає в спілкування з Ним, отримують від Нього свободу, ліки, мир, володіють усім цим і вкушають солодкість того. Тим, які відчувають це в собі, нема чого говорити: "радійте", тому що вони не можуть не радіти, а тим, які не відчувають, що й говорити: "радійте"; вони не можуть радіти. Зв'язаний по руках і по ногах, скільки не кажи йому: "радій визволенню" — не зрадіє; вкритому ранами гріхів звідки прийде радість зцілення? Як зітхне вільно заляканий грозою гніву Божого? Таким можна тільки сказати: "Підіть ви до Немовляти, повитого, що лежить у яслах, і шукайте у Нього порятунку від усіх лих, що вас турбують, тому що це Немовля — Христос Спаситель світу".