19 грудня 2024
четвер · 6 грудня ст. ст.
Святителя Миколая, архієп. Мир Лікійських, чудотворця (близько 345).
Читання Святого Письма
На утрені
На літургії
Тропарі та кондаки
Святителю Миколаюглас 4
Тропар, глас 4
Пра́вило ве́ры и о́браз кро́тости,/ воздержа́ния учи́теля/ яви́ тя ста́ду твоему́/ я́же веще́й и́стина;/ сего́ ра́ди стяжа́л еси́ смире́нием высо́кая,/ нището́ю бога́тая./ О́тче священнонача́льниче Нико́лае,/ моли́ Христа́ Бо́га// спасти́ся душа́м на́шим.
Кондак, глас 3
В Ми́рех, свя́те, священноде́йствитель показа́лся еси́:/ Христо́во бо, преподо́бне, Ева́нгелие испо́лнив,/ положи́л еси́ ду́шу твою́ о лю́дех твои́х/ и спасл еси́ непови́нныя от сме́рти;// сего́ ра́ди освяти́лся еси́, я́ко вели́кий таи́нник Бо́жия благода́ти.
Молитви на сьогодні
Думка дня
Святитель Феофан Затворник. Думки на кожен день року
"Я є двері: хто через Мене увійде, той спасеться" (Ін. 10:9). Це те саме, що в іншому місці говорить Господь: "ніхто не приходить до Отця, як тільки через Мене" (Ін. 14:6).
І ще ближче підтвердив Він те саме, коли сказав: "без Мене не можете робити нічого" (Ін. 15:5).
Той і християнин, хто весь у Христі, і хто все, що має в собі цінного, все те від Христа має. Виправдання в нього Христове, і тіло його теж Христове. Той, хто спасається, тому спасається, що одягнений у Христа. У цьому тільки положенні він має доступ до Отця. Ми — ті, хто відпав від Бога, і за те під гнівом. Тільки тоді правда Божа відступає і милість Його простягається до нас і нас, що наближаються, приймає, коли ми наближаємося у Христі і через Христа. Печать Христова відбивається на всьому єстві християнина, і той, хто носить її, піде посеред тіні смертної і не злякається зла. Для того, щоб бути такими, ми маємо таїнства — Хрещення і Причастя, та Покаяння для тих, хто згрішив після Хрещення. Але це від імені Господа; з нашого ж боку, для прийняття їх, повинні утворитися в дусі приймальні настрої — віра, що сповідує: я загиблий і спасаюся тільки Господом Іісусом Христом; любов, що ревнує все присвячувати Господу Спасителеві, нічого не жаліючи; надія, що, нічого від себе не сподіваючись, упевнена, що не буде покинута Господом, але всіляку матиме від Нього допомогу — і внутрішню, і зовнішню — протягом усього життя, доки взята буде туди, де Він Сам.
Ще 3 думки
(Лк. 21:28-33)
"Дивіться ж за собою, щоб ваші серця не обтяжувались об'їданням та пияцтвом і житейськими турботами, і щоб день той не настав для вас несподівано" (Лк. 21:34). "День той", тобто останній день світу або кожного з нас, приходить, як тать, і захоплює, як сітка; тому й наказує Господь: "тому пильнуйте у всякому часі і моліться" (Лк. 21:36). А оскільки ситість і заклопотаність - перші вороги бдіння і молитви, то наперед ще вказано, щоб не допускати себе до обтяження їжею, питвом і печалями житейськими. Хто поїв, попив, повеселився, спати – виспався і знову за те саме, в того якому бути бдінню? Хто і день і ніч зайнятий одним житейським, тому чи до молитви? "Що ж, – скажеш, – робити? Без їжі не можна; і її треба добути. Ось і турбота". – Та Господь не сказав: не працюй, не їж, не пий, а "нехай не обтяжиться серце ваше цим". Руками працюй, а серце тримай вільним; їсти – їж, але не обтяжуй себе їжею; і вина випий, коли потрібно, але не допускай до збурювання голови і серця. Відокрем зовнішнє твоє від внутрішнього і останнє постав справою життя твого, а перше - додатком: там будь увагою і серцем, а тут тільки тілом, руками, ногами й очима: "пильнуйте завжди і моліться", щоб сподобитися безбоязно стати перед Сином Людським. Щоб сподобитися цього, треба тут ще, в житті своєму, стати перед Господом, а для цього один засіб – пильна молитва в серці, що звершується розумом. Хто так налаштується – на того не прийде "день той" несподівано.
(Лк. 21:37-22:8)
Увійшов сатана в Іуду і навчив його, як зрадити Господа: той погодився і зрадив. Увійшов сатана тому, що були відчинені для нього двері. Внутрішнє наше завжди замкнене; Сам Господь стоїть зовні і стукає, щоб відчинили. Чим же воно відчиняється? Співчуттям, схильністю, згодою. У кого все це хилиться на бік сатани, у того він і входить; у кого, навпаки, все це хилиться на бік Господа, у того входить Господь. Що входить сатана, а не Господь, у цьому винна сама людина. Не допускай сатані угодних думок, не співчувай їм, не налаштовуйся за навіюванням їхнім, і не погоджуйся на них, - сатана походить-походить близько, та й відійде: адже йому ні над ким не дано влади. Якщо ж заволодіває він кимось, то тому, що той сам себе віддає йому в рабство. Початок усьому злу - думки. Не допускай поганих думок і назавжди зачиниш тим двері душі твоєї для сатани. А що думки приходять недобрі - що ж робити; без них нікого немає на світі, і гріха тут ніякого немає. Прожени їх, і всьому кінець; знову прийдуть, знову прожени - і так все життя. Коли ж приймеш думки і станеш ними займатися, то не дивно, що і співчуття до них з'явиться; тоді вони стануть ще невідв'язнішими. За співчуттям підуть погані наміри то на ті, то на інші недобрі справи. Невизначені наміри визначаться потім прихильністю до одного якогось; починається вибір, згода і рішучість - ось і гріх усередині! Двері серця відчинені навстіж. Як тільки згода відбувається, вскакує всередину сатана, і починає тиранити. Тоді бідна душа, як невільник або як в'ючна тварина, буває гнана і стомлюється у скоєнні неналежних справ. Не допусти вона поганих думок - нічого б такого не було.
Ублажає Господь убогих; тих, що голодні; тих, що плачуть; тих, кого ганьблять, — під тією умовою, якщо все це Сина Людського заради; ублажається, отже, життя, оточене всякого роду нестатками і злиднями. Утіхи, достаток, шана, за словом цим, не являють собою блага; та воно так і є. Але доки в них спочиває людина, вона не усвідомлює того. Тільки коли звільниться із зачарування їхнього — бачить, що вони не представники блага, а тільки примари його. Душа не може обійтися без утіх, але вони не в матеріальному; не може обійтися без скарбів, але вони не в золоті і сріблі, не в пишних домівках і одежах, не в цій повноті зовнішній; не може обійтися без шани, але вона не в раболіпних поклонах людських. Є інші утіхи, інший достаток, інша шана — духовні, споріднені душі. Хто їх знайде, той не захоче зовнішніх; та не лише не захоче, а зневажить і зненавидить їх заради того, що вони загороджують духовні, не дають бачити їх, тримають душу в затьмаренні, сп'янінні, у примарах. Через те такі всією душею віддають перевагу вбогості, скорботі і безвісності, почуваючись добре серед них, наче в безпечній якійсь огорожі від зачарування спокусами світу. Як же бути тим, до кого все це йде саме собою? Бути у ставленні до всього того, за словом св. апостола, як той, хто не має нічого.

Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl + Enter
