27 червня 2024
четвер · 14 червня ст. ст.
Іменованої «Споручниця грішних» Корецької ікони Божої Матері (1622) (перехідне святкування в четвер 1-ї седмиці після П’ятидесятниці). Прор. Єлисея (IХ ст. до Р. Х.). Свт. Мефодія, патр. Константинопольського (847). Блгв. кн. Мстислава, у Святому Хрещенні Георгія, Хороброго, Новгородського (1180). Прп. Мефодія, ігумена Пешноського (1392). Прп. Єлисея Сумського (XV–XVI). Сщмч. Іосифа Сикова пресвітера (1918); сщмчч. Олександра Парусникова, Павла Іванова пресвітерів і Миколая Запольського диякона (1938). Знайдення мощей сщмч. Володимира (Богоявленського), митр. Київського (1992). Олешківської (Феодорівської) ікони Божої Матері (1908).
Читання Святого Письма
На утрені
На літургії
Прор. (Під зачало)
Пророку
Тропарі та кондаки
П’ятидесятниціглас 8
Тропар, глас 8
Благослове́н еси́, Христе́ Бо́же наш,/ И́же прему́дры ловцы́ явле́й,/ низпосла́в им Ду́ха Свята́го,/ и те́ми уловле́й вселе́нную,// Человеколю́бче, сла́ва Тебе́.
Кондак, глас 8
Егда́ снизше́д язы́ки слия́,/ разделя́ше язы́ки Вы́шний,/ егда́ же о́гненныя язы́ки раздая́ше,/ в соедине́ние вся́ призва́,// и согла́сно сла́вим Всесвята́го Ду́ха.
Пророку Єлисеюглас 4
Тропар, глас 4
Во пло́ти А́нгел,/ проро́ков основа́ние,/ вторы́й Предте́ча прише́ствия Христо́ва, Илия́ сла́вный,/ свы́ше посла́вый Елиссе́еви благода́ть/ неду́ги отгоня́ти/ и прокаже́нныя очища́ти,// те́мже и почита́ющим его́ то́чит исцеле́ния.
Інший тропар, глас 4
И́же во пло́ти А́нгел,/ и проро́ков нача́льнику свиде́тельствова, сла́вный Елиссе́е,/ ди́вны чудеса́ соде́лал еси́, проро́че,/ поспе́шеством Свята́го Ду́ха;/ си́лою Илиино́ю исцели́в во́дное естество́,/ зве́ри же погуби́, пожира́ющия,/ и Неема́на очи́сти,/ и вдови́ча сы́на воскреси́л еси́,// и всем чту́щим тя да́руй благода́ть и исцеле́ние.
Кондак, глас 2
Проро́к Бо́жий яви́лся еси́,/ сугу́бую благода́ть прие́мь,/ вои́стинну досто́йную тебе́, Елиссе́е блаже́нне:/ Илии́ бо был еси́ совсе́льник,// с ни́мже Христу́ Бо́гу моли́ся непреста́нно о всех нас.
Молитви на сьогодні
Думка дня
Святитель Феофан Затворник. Думки на кожен день року
"Я є двері: хто через Мене увійде, той спасеться" (Ін. 10:9). Це те саме, що в іншому місці говорить Господь: "ніхто не приходить до Отця, як тільки через Мене" (Ін. 14:6).
І ще ближче підтвердив Він те саме, коли сказав: "без Мене не можете робити нічого" (Ін. 15:5).
Той і християнин, хто весь у Христі, і хто все, що має в собі цінного, все те від Христа має. Виправдання в нього Христове, і тіло його теж Христове. Той, хто спасається, тому спасається, що одягнений у Христа. У цьому тільки положенні він має доступ до Отця. Ми — ті, хто відпав від Бога, і за те під гнівом. Тільки тоді правда Божа відступає і милість Його простягається до нас і нас, що наближаються, приймає, коли ми наближаємося у Христі і через Христа. Печать Христова відбивається на всьому єстві християнина, і той, хто носить її, піде посеред тіні смертної і не злякається зла. Для того, щоб бути такими, ми маємо таїнства — Хрещення і Причастя, та Покаяння для тих, хто згрішив після Хрещення. Але це від імені Господа; з нашого ж боку, для прийняття їх, повинні утворитися в дусі приймальні настрої — віра, що сповідує: я загиблий і спасаюся тільки Господом Іісусом Христом; любов, що ревнує все присвячувати Господу Спасителеві, нічого не жаліючи; надія, що, нічого від себе не сподіваючись, упевнена, що не буде покинута Господом, але всіляку матиме від Нього допомогу — і внутрішню, і зовнішню — протягом усього життя, доки взята буде туди, де Він Сам.
Ще 2 думки
"Всякий, хто дивиться на жінку з похоттю, вже вчинив перелюб з нею в серці своєму" (Мф. 5:28). Як же бути, якщо, живучи в суспільстві, не можна не дивитися на жінок? Але ж не просто той, хто дивиться на жінку, чинить перелюб, а той, хто дивиться з пожадливістю.
Дивитися — дивись, а серце на прив'язі тримай. Дивись очима дітей, які дивляться на жінок чисто, без усяких поганих думок. Жінок і любити треба, бо в заповіді про любов до ближніх не виключаються і вони, — але любов'ю чистою, в якій є на думці душа і духовна спорідненість, крім усього іншого... У християнстві, як перед Богом, немає чоловічої статі, ні жіночої, так і у взаємних стосунках християн. Дуже, скажеш, важко. Так, без боротьби не буває, але боротьба передбачає небажання лихого; небажання ж милостивий Господь зараховує за чистоту.
(Мф. 12:14-16,22-30)
У кожній людині, яка нерозкаяно живе в гріху, живе біс, як у домі, і всім у неї розпоряджається. Коли по благодаті Божій такий грішник приходить у розкаяння про гріхи свої, кається і перестає грішити — біс із нього виганяється. Спочатку він не турбує того, хто покаявся, тому що в ньому спочатку багато ревності, яка, як вогонь, палить бісів і, як стріла, відбиває їх. Але потім, коли ревність починає охолоджуватися, підступає і біс здалеку зі своїми пропозиціями, вкидає спогад про колишні задоволення і закликає до них.
Не остережися тільки покаянник — від співчуття скоро перейде до бажання; якщо і тут не схаменеться і не поверне себе в стан колишньої тверезості, то падіння недалеко. З бажання народжується схиляння на гріх і рішучість: внутрішній гріх готовий, для зовнішнього очікується тільки зручність. Тільки вона знайдеться — і гріх буде зроблений. Із цим водночас біс знову входить і починає гнати людину від гріха до гріха ще швидше, ніж раніше. Це зобразив Господь притчею про вторинне повернення біса в дім очищений, підметений.
(Лк. 4:22-30)
Назаретяни дивувалися слову Господа, а все ж не вірували: завадила заздрість, як відкрив Сам Господь. І всяка пристрасть чужа істині і добру, заздрість же більш за все, бо сутність її становлять неправда і злоба; ця пристрасть найнесправедливіша й найотруйніша і для носія її, і для того, на кого вона спрямована. У малих розмірах вона буває у всякого, щойно рівний і тим паче гірший бере гору.
Егоїзм роздратовується, і заздрість стає мучити серце. Це ще не так буває мучительно, коли і самому відкрита дорога; але коли вона загороджується, і загороджується тим, до кого вже почалася заздрість, тоді прагнення її нестримні: тут мир неможливий. Заздрість вимагає повалення з гори свого противника і не заспокоїться, доки як-небудь не досягне цього або не згубить самого заздрісника.
Доброзичливці, у яких прихильні почуття переважають над егоїстичними, не страждають від заздрощів. Це вказує шлях до погашення заздрості й всякому, хто мучимий нею. Треба поспішати збудити доброзичливість, особливо до того, котрому заздриш, і виявити це ділом — одразу заздрість і стихне. Декілька повторень в тому ж роді — і, з Божою допомогою, вона зовсім уляжеться. Але так залишити її — змучить, висушить і в гроб загонить, коли не подолаєш себе і не змусиш робити добро тому, кому заздриш.

Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl + Enter











.%20Нач.%20XXI%20в.%20Ильинский%20храм%20с.%20Большое%20Ивановское_thumb.jpg)