Священномученик Іоанн Рудинський, пресвітер
День пам'яті (н. ст.)
Місяця жовтня на 29-й день / у неділю, найближчу до 25 січня, — Собор новомучеників і сповідників Церкви Руської (перехідне)
Священномученик Іоанн Іванович Рудинський народився 1867 року в селі Покровське-на-Сіті. Після закінчення Ярославської духовної семінарії він повернувся до рідного села і прийняв парафію.
1918 року в Покрово-Сітській волості спалахнуло селянське повстання проти мобілізації до Червоної армії. Отця Іоанна, храм якого знаходився на території цієї волості, пізніше неодноразово звинувачували в служінні молебнів на прохання повсталих, а також у закликах до активної боротьби зі зброєю. Він уникнув розправи, потрапивши до лікарні.
1920 року отець Іоанн був заарештований органами влади “за образу посадової особи”. Потім уже народним судом 1926 року його було засуджено до грошового штрафу за “порушення правил відокремлення Церкви від держави”. А 1929 року його оштрафували за “укриття корови”. Влада знущалася, як могла.
У 1929 році, коли почалася масова кампанія з закриття церков та обкладення високими податками церковного майна, церкву обклали непомірним податком. Наступного року колгоспні збори постановили церкву закрити за несплату податку. Тоді отець Іоанн звернувся до вірян з проханням зібрати необхідні кошти: “Православні, ви бачите, як тяжко жити пастирям вашим, як беруть з нас податки представники влади, допоможіть нам… інакше ми муситимемо піти”. Цього разу церкву вдалося відстояти, причому сам священник віддав усе, що мав, і став голодувати. Парафіяни принесли йому хліба.
На той час з церков стали скидати дзвони, і ця скорбота була для батюшки важчою за голод. Дякуючи парафіянам, він одразу переводив їхню увагу на горе Церкви. “Ви тепер принесли мені хлібця, дякую, але не забувайте православної віри. По селах ходять і хочуть зняти з церкви дзвони, тоді вона буде, наче людина без мови”. “Ось, православні, — зі скорботою говорив священник, — приходить кінець світу, храми Божі скоро закриють. Починають спершу з дзвонів, а потім і до дій дійде”.
У лютому 1930 року отця Іоанна і священника Іоанна Афонського та диякона Гавриїла Неробова, які служили разом з ним, заарештували за звинуваченням у “протидії заходам радянської влади на селі”. Отця Іоанна Афонського й отця Гавриїла засудили на три роки заслання до Північного краю, а отця Іоанна Рудинського було звільнено “через недостатність доказів”. Після звільнення, наприкінці березня 1930 року, батюшка повернувся до рідного села, але в ньому храм було захоплено обновленським священником і переобрано церковну раду. Від пропозиції зрадити Православ’я і служити разом з обновленцем отець Іоанн відмовився.
15 квітня 1930 року відбулися збори вірян Покровської церкви. Вони відкинули церковну раду, яка підтримувала обновленців, і клопотали про звільнення отця Іоанна Афонського та диякона Гавриїла. Збори також підтримали отця Іоанна Рудинського і винесли рішення: “Не бажаючи перебувати в обновленстві, просити районний виконавчий комітет дати дозвіл на наступні збори для відновлення всіх старих членів ради і причту”.
Ця історія і спричинила арешт отця Іоанна. 15 липня 1930 року його заарештували і відправили на три роки до Архангельської області. Там він і помер 11 листопада 1930 року від непосильної праці.
У 2000 році священномученик Іоанн Рудинський був прославлений в лику святих.