Великомучениця Анастасія Узорішителька, мученик Хрисогон, мучениця Феодотія, мученики Євод, Євтіхіан та інші
Місяця грудня на 22-й день
Свята великомучениця Анастасія Узорішителька († бл. 304) постраждала під час правління римського імператора Діоклітіана (284–305). Вона народилася в Римі, в сім’ї сенатора Претекстата. Батько був язичник, а мати, Фавста, була таємною християнкою, яка доручила виховання маленької дівчинки відомому своєю вченістю святому Хрисогону († бл. 304 р.). Хрисогон навчав Анастасію Святого Письма і виконання Закону Божого.
Коли Анастасія закінчила навчання, про неї говорили як про мудру і прекрасну діву. Після смерті матері, не зважаючи на бажання дочки, батько видав її заміж за язичника Помплія. Щоб не порушити обітницю дівоцтва й уникнути подружнього ложа, Анастасія постійно посилалася на невиліковну хворобу і зберігала чистоту.
У в’язницях Рима в той час перебувало багато ув’язнених християн. Свята в жебрацькому одязі таємно відвідувала в’язнів: умивала і годувала хворих, нездатних рухатися, перев’язувала рани, втішала всіх, хто потребував цього.
Її вчитель і наставник два роки нудився в ув’язненні. Зустрічаючись із ним, вона повчалася його довготерпінню і відданості Спасителю. Чоловік святої Анастасії, Помплій, дізнавшись про це, жорстоко побив її, помістив в окремій кімнаті і біля дверей поставив варту. Свята сумувала, що втратила можливість допомагати християнам.
Після смерті батька Анастасії Помплій, щоб заволодіти багатою спадщиною, постійно катував дружину. Свята писала своєму вчителю: “Чоловік мій… мучить мене як противницю його язичницької віри в такому тяжкому ув’язненні, що мені нічого не залишається, як тільки, віддавши дух Господу, впасти мертвою”. У листі-відповіді святий Хрисогон утішав мученицю: “Світлу завжди передує темрява, і після хвороби часто повертається здоров’я, і після смерті обіцяно нам життя”. І передбачив швидку смерть її чоловіка. Через деякий час Помплія призначили послом до перського царя. Дорогою до Персії він потонув під час бурі, що раптово почалася.
Тепер свята знову могла відвідувати християн, які нудилися в темницях, а отриманий спадок вона використовувала на одяг, їжу і ліки для хворих. Коли святого Хрисогона відправили в Аквілею (місто у Верхній Італії) на суд до імператора Діоклетіана, Анастасія пішла за своїм учителем. Тіло святого Хрисогона після його мученицької кончини, за Божественним одкровенням, було приховано пресвітером Зоїлом.
Через 30 днів після смерті святий Хрисогон з’явився Зоїлу і передрік близьку смерть трьох юних християнок, що жили недалеко: Агапії, Хіонії та Ірини († 304; пам’ять 16 квітня). Він повелів послати до них святу Анастасію.
Таке видіння було і святій Анастасії. Вона пішла до пресвітера, помолилася біля мощей святого Хрисогона, потім у духовній бесіді зміцнила мужність трьох дів перед прийдешніми тортурами. Після смерті мучениць вона сама поховала їхні тіла.
Свята Анастасія стала подорожувати, щоб скрізь, де тільки можна, служити християнам, ув’язненим у темницях. Так вона отримала дар лікування. Трудами і словами розради свята Анастасія полегшувала ув’язнення багатьох людей, турботою про тіла і душі стражденних звільняла їх від пут відчаю, страху і безпорадності, тому і названа Узорішителькою. У Македонії свята познайомилася з молодою вдовою-християнкою Феодотією, яка допомагала їй у благочестивих трудах.
Коли стало відомо, що Анастасія є християнкою, її взяли під варту і відвели до імператора Діоклітіана. Розпитавши Анастасію, Діоклетіан довідався, що вона всі свої кошти витратила на допомогу нужденним, а золоті, срібні та мідні статуетки перелила на гроші й годувала багатьох голодних, одягала нагих, допомагала немічним. Імператор наказав відвести святу до верховного жерця Ульпіана, щоб той схилив її до жертви язичницьким богам або піддав жорстокій страті. Жрець запропонував святій Анастасії зробити вибір між багатими дарами і знаряддями тортур, покладеними з двох боків біля неї. Свята, не вагаючись, вказала на знаряддя тортур: “Оточена цими предметами, я стану прекраснішою і угоднішою жаданому Нареченому моєму — Христу…”
Перш ніж піддати святу Анастасію тортурам, Ульпіан вирішив осквернити її. Але щойно жрець доторкнувся до неї, він осліп, страшний біль стиснув йому голову, і через деякий час він помер. Свята Анастасія опинилася на волі й разом із Феодотією продовжувала служити в’язням.
Невдовзі свята Феодотія і три її сини були віддані мученицькій смерті анфіпатом (начальником області) Никитієм у їхньому рідному місті Нікеї († бл. 304 р.). Святу Анастасію вдруге ув’язнили і шістдесят днів катували голодом. Щоночі мучениці являлася свята Феодотія, підбадьорювала і зміцнювала в терпінні.
Бачачи, що голод не заподіяв святій шкоди, ігемон Іллірії наказав втопити її разом з засудженими злочинцями, серед яких був і гнаний за віру християн Євтихіан († бл. 304; пам’ять 22 грудня). Воїни посадили в’язнів на корабель і вийшли у відкрите море. Далеко від берега вони пересіли до човна, а в кораблі зробили кілька пробоїн, щоб він затонув. Судно стало занурюватися у воду, але в’язні побачили мученицю Феодотію, яка керувала вітрилами і направляла корабель до берега. Сто двадцять осіб, вражені дивом, увірували в Христа, і святі Анастасія та Євтихіан хрестили їх.
Дізнавшись про те, що сталося, ігемон наказав стратити всіх новоохрещених. Святу Анастасію розтягнули над багаттям між чотирма стовпами. Так закінчила свій мученицький подвиг свята Анастасія Узорішителька.
Тіло святої залишилося неушкодженим, і його поховала благочестива християнка Аполлінарія. Після закінчення гонінь вона побудувала над гробом святої великомучениці Анастасії церкву.
Чесна глава і стопа святої Анастасії зберігаються в монастирі її імені, розташованому в північній частині Греції, недалеко від міста Салоніки.
Тропарі, кондаки, молитви та величання
Тропарь великомученице Анастасии Узорешительнице, глас 4
Победоно́снаго Воскресе́ния/ истинноимени́тая нарече́на еси́, му́ченице Христо́ва,/ побе́ды на враги́ поста́вила еси́ мук терпе́нием,/ Христа́ ра́ди, Жениха́ твоего́,/ Его́же возлюби́ла еси́./ Того́ моли́// спасти́ ду́ши на́ша.
Ин тропарь великомученице Анастасии Узорешительнице, глас 4
А́гница Твоя́, Иису́се, Анастаси́я/ зове́т ве́лиим гла́сом:/ Тебе́, Женише́ мой, люблю́,/ и, Тебе́ и́щущи, страда́льчествую,/ и сраспина́юся, и спогреба́юся Креще́нию Твоему́,/ и стражду́ Тебе́ ра́ди,/ я́ко да ца́рствую в Тебе́,/ и умира́ю за Тя, да и живу́ с Тобо́ю,/ но я́ко же́ртву непоро́чную, приими́ мя, с любо́вию поже́ршуюся Тебе́./ Тоя́ моли́твами,// я́ко Ми́лостив, спаси́ ду́ши на́ша.
Тропaрь, глaсъ д7:
Побэдон0снагw воскrніz и3стинноимени1таz наречeна є3си2, м§нице хrт0ва, побBды на враги2 постaвила є3си2 мyкъ терпёніемъ, хrтA рaди, женихA твоегw2, є3г0же возлюби1ла є3си2. того2 моли2 сп7сти2 дyши нaшz.
Кондaкъ, глaсъ в7.
Под0бенъ: Вhшнихъ и3щS:
Во и3скушeніихъ и3 ск0рбехъ сyщіи, къ твоемY хрaму притекaюще, пріeмлютъ честн†z даров†ніz t живyщіz въ тебЁ бжcтвенныz бlгодaти, ґнастасjе: тh бо при1снw мjру т0чиши и3сцэлє1ніz.
Ще в розробці