Святий мученик Олександр Римський

День пам'яті (н. ст.)

Місяця травня на 13-й день

Святий мученик Олександр постраждав за Христа на початку IV століття. Він був військовим і служив у полку трибуна Тиверіана в Римі. Йому було вісімнадцять років, коли римський імператор Максиміан Геркул (284–305) видав наказ, щоб всі громадяни у визначений день з’явилися до заміського храму Зевса для принесення жертви. Трибун Тиверіан зібрав своїх воїнів і наказав їм іти на це свято, але юнак Олександр, змалечку вихований у Христовій вірі, відмовився й оголосив, що він не приноситиме жертву бісам. Тиверіан, боячись за себе, доніс імператору Максиміану, що в його полку є воїн-християнин.

За Олександром відразу ж були послані воїни. У цей час Олександр спав. Його розбудив Ангел, котрий сповістив юнакові про мученицький подвиг, який на нього чекав, і про те, що невідступно перебуватиме з ним під час подвигу. Коли воїни прийшли, Олександр вийшов до них назустріч; обличчя його сяяло таким світлом, що воїни, глянувши на нього, впали на землю. Святий підбадьорив їх і просив виконати даний їм наказ.

Поставши перед Максиміаном, святий Олександр сміливо сповідав свою віру в Христа і відмовився кланятися ідолам, додавши ще, що не боїться ні імператора, ні його погроз. Імператор пробував умовити юнака обіцянкою почестей, але Олександр залишився твердим у своєму сповіданні й викривав імператора і всіх язичників. Почалося катування святого мученика, але він мужньо переносив страждання.

Максиміан віддав святого Олександра у владу трибуна Тиверіана, посланого імператором до Фракії для катування християн. Мученика, скутого ланцюгами, повели туди ж. У цей час Ангел Господній сповістив матір святого Олександра Пименію про мученицький подвиг її сина. Вона знайшла його в місті Катаргені, де він постав на суд перед Тиверіаном і знову твердо сповідав себе християнином. Його піддали тортурам на очах у матері, а потім зв’язаного повели далі за колісницею Тиверіана. Мужня Пименія вблагала воїнів дозволити їй підійти до сина і надихнула його переносити муки за Христа.

Воїни дивувалися стійкості святого мученика і говорили один одному: “Великий Бог християнський!” Мученику кілька разів являвся Ангел, зміцнюючи його сили. Вночі Тиверіану явився грізний Ангел з мечем і наказав поспіхом іти до Візантії, адже наблизився вже час кончини святого мученика. Тиверіан продовжував свій шлях із поспішністю. У місті Філіпополі Тиверіан влаштував черговий суд над святим Олександром у присутності зібраних з цієї нагоди міських вельмож. На цьому суді святий Олександр залишився також непохитним. Під час свого скорботного шляху святий мученик неодноразово зазнавав жорстоких катувань, але, укріплений Богом, переніс усі муки і сам підкріпив знемоглих від спраги воїнів, випросивши у Господа для них джерело води. Під час зупинки в дорозі святий мученик молився під деревом про зміцнення його в стражданнях; плоди і листя цього дерева отримали цілющу силу. Біля місця, званого Вуртодексіон, святий знову зустрів свою матір Пименію, яка з риданням впала до його ніг. Святий мученик сказав їй: “Не плач, матір моя, вранці наступного дня Господь допоможе мені закінчити подвиг”.

У місті Дризипера Тиверіан виніс святому смертний вирок. Перед смертю святий мученик дякував Господу за те, що Він дав йому сили перенести всі численні катування і прийняти мученицьку кончину. Воїн, котрий мав виконати страту, просив у святого прощення і довго не наважувався підняти руку з мечем, бо бачив Ангелів, які прийшли за душею мученика. За молитвою святого Ангели стали невидимі катові, і лише тоді він відсік його святу голову. Тіло святого було кинуте в річку, але його витягли із води чотири пси і нікого не допускали доти, доки не прийшла мати святого Олександра Пименія. Вона взяла останки свого сина-мученика і поховала їх із честю поблизу річки Єригони. Біля гробу святого Олександра відразу стали відбуватися зцілення. Незабаром святий мученик з’явився уві сні своїй матері, втішив її і повідомив, що незабаром і вона переселиться до небесних обителей.

Тропарі, кондаки, молитви та величання